ВАРТО ПОВЧИТИСЯ В ОРИНИНА
У 1923-1959 роках Оринин був районним центром. Сьогодні село є центром сільської ради, куди, крім Оринина, входять ще два села – Ріпинці та Теклівка. Як зауважив колишній голова Орининської сільської ради Валерій Гайшук, необхідно сказати, що Ріпинці й Оринин розташовані так близько одне до одного, що людина, яка, подорожуючи, вперше проїжджатиме «кордон» між ними, навіть не помітить, коли вона покинула одне село і в’їхала в інше. Можна сказати, що кожне з них є гармонійним продовженням іншого. Саме завдяки Валерієві Гайшуку та нинішньому Орининському сільському голові Валер’янові Мокрицькому сільська рада повністю очистилася від назв комуністичного минулого.
ПЕРШИЙ ЕТАП
В Оринині вісімдесят вулиць і провулків, у Ріпинцях – двадцять дев’ять, а в Теклівці – всього три. Всіх разом 102 вулиці й провулки. У часи «розвиненого соціалізму» їм надано назви, причому половина отримала російсько-радянські імена. Якщо не Радянська, то Жовтнева, якщо не Леніна, то Ілліча, якщо не Комсомольська, то Колгоспна, якщо не Куйбишева, то Матросова і т.д. Був своєрідний «іконостас» радянських назв. Тільки три вулиці з 102 були названі на честь знаменитих і видатних українців. Це Шевченко, Кармелюк і Довбуш.
Польський письменник Бруно Ясенський сказав: «Не бійся ворогів – у найгіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада і вбивство». Мабуть, байдужість є однією з причин того, що минав рік за роком Незалежності України, а наші вулиці й провулки не міняли імен.
2007 року з ініціативи голови Орининської сільської ради Валерія Гайшука було утворено топонімічну комісію. Вона підготувала пропозиції до сесії сільської ради. 21 листопада 2007 року дев’ята сесія Орининської сільської ради п’ятого скликання ухвалила змінити назви тридцяти двох сільських вулиць і провулків із тридцяти шести запропонованих. Це був перший етап українізації. Не все вдалося зробити, як планувалося.
Як каже Валерій Гайшук, серед депутатів сільської ради було троє, украй зомбованих російсько-радянською пропагандою. Вони голосували майже проти всіх пропозицій і врешті переконали депутатів надати вулицям незапропоновані назви (Садова стала Пана Садового, а Колгоспна – Святомихайлівською). Але сільському голові вдалося провести перейменування вулиці Дзержинського на вулицю Євгена Коновальця. Це сталося, мабуть, через необізнаність тих ще колишніх комуністів, адже історичні події в Радянському Союзі якщо не спотворювалися, то замовчувалися. Крім того, Валерій Гайшук, розуміючи, що соціум ще не дозрів, щоб робити радикальну зміну назв сільських вулиць і провулків, запропонував залишити невелику їх частину без змін, на майбутнє.
І все ж вдалося позбутися назви Леніна в усіх трьох населених пунктах: в Оринині вона стала вулицею Тараса Шевченка, в Ріпинцях – Богдана Хмельницького, а в Теклівці – Павла Полуботка. Крім того, вулиця Ілліча в Ріпинцях стала вулицею Миколи Лисенка.
Кардинальні зміни відбулися в Оринині. Перейменовано вулиці: Гагаріна – на Івана Мазепи, Герцена – на Степана Руданського, Горького – на Василя Симоненка, Енгельса – на Ярослава Мудрого, Жовтневу – на Володимира Великого, Калініна – на Михайла Грушевського, Кірова – на Лесі Українки, Комсомольську – на Богдана Хмельницького, Куйбишева – на Івана Котляревського, Маркса – на Івана Франка, Матросова – на Героїв Крут, Маяковського – на Григорія Сковороди, Радянську – на Княгині Ольги, Свердлова – на Козацьку, 40-річчя Жовтня – на Олександра Довженка, Степову – на Партизанську, Тельмана – на Ольги Кобилянської, Толстого – на Василя Стуса, Фрунзе – на Петра Сагайдачного, Чапаєва – на Пилипа Орлика, Шевченка (ми пам’ятаємо, що вулиця Леніна стала вулицею Тараса Шевченка) – на Соломії Крушельницької, Щорса – на Івана Богуна. Змінили назви і три провулки: Кірова – на Шолом-Алейхема, Колгоспний – на Михайла Галущинського, Куйбишева – на Дмитра Яворницького.
Як бачимо, радянський іконостас змінено на український. Може тільки виникнути запитання щодо Михайла Галущинського. Він входив до лав Українських січових стрільців.
ДРУГИЙ ЕТАП
Відбулася Революція Гідності, ухвалено закон про декомунізацію (точна назва Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки»). Другий етап українізації сільських вулиць і провулків відбувся майже через десять років після першого. 15 лютого 2017 року тринадцята сесія Орининської сільської ради сьомого скликання ухвалила перейменувати шістнадцять вулиць і провулків із шістнадцяти запропонованих.
Варто зауважити, що тільки один депутат із тих, які брали участь у сесії, утримався, а всі інші беззаперечно підтримали зміни. Тож нинішній депутатський корпус перебуває на вищому духовному та інтелектуальному рівні, ніж попередні.
Неприємно, що після оприлюднення ухвали сесії деякі мешканці сіл висловили невдоволення змінами назв.
Отже, в Оринині змінили назви 12 вулиць: Ватутіна – на Михайлини Коцюбинської, Гвардійська – на Небесної Сотні, Клубна – на Січових Стрільців, Кооперативна – на Юрія Липи, Кругова – на Михайла Вербицького, Лермонтова – на Дмитра Донцова, Лісова – на Симона Петлюри, Набережна – на Русалії, Піонерська – на Віктора Астаф’єва, Робітнича – на Павла Чубинського, Ушакова – на Петра Поповича-Гученського, Шкільна – на Нестора Літописця. Змінили назви і чотири провулки: Клубний – на Марії Заньковецької, Лікарняний – на Костя Солухи, Тараса Шевченка – на Катерини Білокур, Ушакова – на Андрея Шептицького.
Без змін залишилися в Оринині вулиці уродженців села – Миколи Никольчука та Івана Качура, низка інших вулиць (зокрема, вулиця Пушкіна).
Розповімо про деякі постаті, на честь яких названо вулиці чи провулки в Оринині та які пов’язані з цим населеним пунктом.
Кость Солуха (1861-1922) народився в родині українського старосвітського сільського священика. Кость здобув освіту в другій Київській гімназії, де близько ознайомився з життям українських народознавчих гуртків, цікавився мистецтвом, співав у хорі видатного композитора Миколи Лисенка. 1879 року закінчив гімназію і вступив на медичний факультет Київського університету. Під час навчання під впливом Володимира Антоновича та Павла Житецького захопився ідеєю українського відродження. Брав активну участь у діяльності студентської «Громади». У зв’язку з цим на деякий час був звільнений з університету. Після відновлення перебував під поліцейським наглядом.
Закінчивши університет,
1886 року Кость Солуха як стипендіат був направлений на п’ять років полковим лікарем 28-го піхотного полку Варшавського округу. Відслуживши менше ніж рік та не витримавши військового порядку, добився переведення на Поділля.
1889 року його направили дільничим лікарем земської лікарні Оринина Кам’янецького повіту, де не те що лікарні, навіть медичного пункту не було. Як згадував Кость Солуха:
«Став налагоджувати всю справу з нуля. Лікарню довелося зробити в корчмі, хоча обладнання майже ніякого не було, а на медикаменти відпускалося 150 рублів на рік. Територія дільниці велика, кругом темнота народу і авторитет повитух та знахарів».
1894 року отримав пропозицію на переведення у Санкт-Петербург, а після відмови – до Кам’янця-Подільського, на яку погодився. У Кам’янці-Подільському його призначили на посаду городового лікаря, а потім ординатора кам’янецької міської лікарні.
Михайлина Коцюбинська (1931-2011) – літературознавець, літературний критик, перекладачка. Племінниця Михайла Коцюбинського. Пріоритетом для Коцюбинської було подвижницьке служіння національній ідеї та розвиткові української культури. В Оринині гостювала у Рарицьких, про що 2013 року розповідав «Подолянин».
Віктор Астаф’єв (1924-2001) – російський письменник. Учасник визволення Кам’янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня – початку квітня 1944 року в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано 1987 року в журналі «Новый мир», №9). Жив у Красноярську. Учасник Міжнародного Шевченківського форуму 1989 року «Від серця Європи – до серця України», під час якого Наталя Кащук присвятила Астаф’єву вірш «Чорна черешня» («Чорна черешня. Оринин…»).