Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ВІВТОРОК, 25 ЛИПНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

05.01.2017

ШАХРАЇ НА КОЛЕСАХ

Нещодавно я зустрів свого сусіда, пенсійний стаж якого на сьогодні сягає найвищих рівнів, і який охоче при зустрічі спілкується зі мною на політичні теми. Але цього разу замість привітної усмішки і дружнього рукостискання він похнюплено подивився вниз і якось невпевнено махнув рукою. «Що сталося?» - запитав я. «Розповісти вам, як мене пошили в дурні?» - відповів він.
І після почутого я не можу не звернутися до газети, аби попередити всіх: «Люди, будьте пильними!». Це мій обов’язок як людини і як журналіста.

ШАХРАЇ НА КОЛЕСАХ

Сталося так, що мій сусід у місці досить нелюдному, недалеко від залізничного мосту, біля крамнички, де продається олія, чекав, коли її відчинять. І тут зупинився легковик, з якого вийшов трохи огрядний, невисокого зросту чоловік і ламаною російською звернувся до нього. Той же миттю усвідомив, що має справу з іноземцем, який, певне, захоче запитати про дорогу. Він підійшов ближче. З машини виглядав ще один іноземець, який розмовляв лише німецькою. Мій знайомий пригадав, що колись у школі німецьку вивчав, і розмова склалася без особливих перешкод.
Іноземець повідомив, що живе у Берліні, а його попутник - у Дрездені, і що вони повертаються додому, але на митниці їх затримають, бо вони везуть товар, який їм взагалі не потрібний. Тож ладні подарувати його будь-кому, хто їм на шляху трапиться. Говорив він дуже швидко, не даючи співбесіднику опам’ятатися, не давав також змоги хоча б на крок відійти вбік. Він відчинив дверцята машини і показав комплект блискучого, чудового на вигляд і різноманітного для вжитку посуду. «І це моє?» - здивувався чоловік. Від побаченого затьмарилося в голові. «Треба було б з дружиною порадитися». - «Гаразд». Машина розвернулася, і всі разом поїхали в людне місто.
На подвір’ї, де проживаю я і учасник цих подій, легковик зупинився. Її господар знову заговорив: «Єшьчьо адін вапрос», - і дістав при цьому різні друковані папери, в яких рябіли ціни на пропоновані речі в доларах і євро. До чоловіка дійшло, що потрібно платити, а слово «подарунок» якось із голови вилетіло. Скільки ж платити? Суму іноземець назвав таку, від якої в голові запаморочилося. Шкода, якби ж він мав такі гроші, то чому б не заплатити? Речі ж коштовні! Чоловік, мало не плачучи, запевняв незнайомців, що таких грошей не мав ніколи в житті. Нарешті іноземець припинив потік слів, що невпинно вивергалися каліченою мовою з його уст. Можеш, мовляв, іти. Та тут його супутник зупинив мого сусіда: «Візьміть оці швейцарські годинники за те, що морочили вам голову, вони недорогі». Чоловік подивився. Так, годинники з Женеви, тут це чітко написано, і він, не вагаючись, виклав усе, що мав у гаманці, тобто 1000 гривень, майже вся його пенсія. Він її лишень учора отримав. Але для швейцарських годинників не шкода.
Коли прийшов додому, повернувся до нормального мислення і уважніше придивився, бідолашний пенсіонер побачив, що годинники - всього-на-всього недбала китайська підробка, яка на базарі може коштувати 200 гривень, не більше. Тож мені нічого іншого не залишилося, як поспівчувати обдуреному в такий спосіб нещасному сусідові.
Отож, хочу звернути увагу читачів на те, що таких гастролерів у великих містах нашого краю є немало. Використовуючи прогалини в українському законодавстві щодо шахрайства, вони зомбують довірливих пенсіонерів і витягають з їхніх кишень гроші, залишені на чорний день, який ніколи не мине цих нещасних і немічних у їхньому житті. Вони чудово грають свою роль, не поступаючись акторам, мають вищу освіту, володіють іноземними мовами. Вони мають усе, крім совісті. Ваші нещастя їх анітрішечки не турбують...

Едуард КРИЛОВ, кам’янчанин.


Повернення до списку