Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ВІВТОРОК, 12 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

18.01.2013

ЧОМУ СЕРЦЕ ПЛАЧЕ?

ЧОМУ СЕРЦЕ ПЛАЧЕ?Прикро думати, що за роки незалежності України питання мови набуло ще гострішого характеру, ніж за колоніальних часів. Звичайно, є закономірні причини, але є і причини, за які хочеться картати кожного з нас. Минають роки, а мову так і не відстояли, не утвердили на високому національному рівні.
І через що? Через байдужість, захланність, лінощі, та й нерідко і самі ми не дуже вже й спілкуємось українською, бо так ніби звичніше. «А какая разница?» - часто доводиться чути таку фразу, що вже набила оскому за час незалежності. А де ж тоді наш патріотизм, свідомість? Чого ж ми чекаємо? Чи того часу, коли ми опинимось у резерваціях для українців-тубільців десь у Карпатах? Чи, може, щось наші політики зроблять, і ми отримаємо від них у подарунок і мову, і гарне життя?

Але ми вже встигли пересвідчитися в чесності політиків і в тому, як вони вболівають за мову, Україну і простого українця. Та годі очікувати від наших по¬літиків розуміння важливості наших проблем. Вони прийшли в політику заради власних інтересів. А чесних політиків ми мали би підтримати і боротися разом з ними, пам’ятаючи, що без нас, без нашого вибору вони теж ніщо. І знають, до речі, там, на владному Олімпі, якими засобами нищилися національні, духовні, релігійні та культурні надбання українців і про роль у цьому московської держави. 
Згадаймо хоча би царський указ 1876 р., згідно з яким «при печатании исторических памятников безусловно придерживались правописания подлинников», бо, мовляв, «никакого малороссийского языка не было», а «украинская мова есть тот же русский язык». Не один такий указ видав царський уряд, для якого русифікація та нищення України були кровною справою. А що з цього мають українські можновладці, які продовжують жити в тумані тих царських указів, просякнуті їхнім духом? Вони або найманці, або десь колись втратили розум і заслуговують або ненависті, або співчуття. По приклад далеко ходити не треба. Закон Ківалова-Колісниченка про так звані регіональні мови, затверджений парламентом і підтриманий президентом Януковичем, звужує використання української на догоду нашому сусідові.
Уже давно відомо, а визнати комусь не хочеться, що більшовицька московська імперія після окупації наших земель у двадцятих роках пробувала загравати з нашою українською елітою, дозволила певну українізацію, і наша інтелігенція повірила цьому, підтримала радянську владу, а згодом поплатилася і власною долею, і повним розгромом усього українського.
В один з найстрашніших періодів в українській історії було знищено цвіт
української науки, культури, знищено інтелігенцію і підірвано генофонд нації. На Соловках та в інших комуністичних катівнях позбавляли Україну її еліти. Наприклад, із 250 літераторів залишилось тільки 25, і ті вимушені були славити більшовицький московський режим, аби зберегти собі життя. Тисячі свідомих
українців тоді лягли в безіменні могили. Процес денаціоналізації проводився неухильно через депортацію, міграцію, етнічне «перетасовування». Російська мова стала обов’язковою в школах неросійських, в школах національних окраїн. Зате для мільйонів українців у Росії немає жодної школи з українською мовою навчання. Заговоріть про ці речі з «учредителями русского мира», заспівають вони тоді пісню і про царя Тимка, і про царя Гороха, а погодитися з правдою не захочуть.
ЮНЕСКО, організація при ООН з питань освіти, науки і культури, категорично не рекомендує вивчення двох споріднених мов у школах до досягнення дітьми чотирнадцятирічного віку. Сусідство двох мов - російської та української - завдало останній великої шкоди. Обмеження вжитку української мови призвело до певних спотворень, а це в свою чергу породило суржик. Десуржикізація - процес і складний, і важкий, а ще в умовах, коли немає державної підтримки. Для влади надання російській мові статусу державної є важливішим. Це для тієї частини населення, яка є жертвою спланованої русифікації, або тієї, яка є тут зайдою, тому її проблема української мови не болить.
Чи є ще десь у світі держава, яка б так нищила своє, національне? Дайте відповідь на це запитання, панове владці, не соромтеся! Адже ви бачите, як зменшується вживання української мови в пресі, українська книга перебуває під шаленим тиском податків, кінематограф занепадає, FM-станції та «Русское радио» продовжують русифікацію, яку ніхто не стримує. Чи це не ганьба? Чудовій солов’їній мові, одній з найкращих у світі, оголошено війну на враження.
Як тут не згадати турецького мандрівного історика Елію Челебі, який 1657 р., після подорожі Україною, писав: «Українці - стародавній народ, мова їхня багатша, ніж перська, китайська, монгольська і всякі інші». Це міг сказати турок, а не росіянин чи український манкурт. У 30-х рр. минулого століття в Парижі та Римі проводилися конкурси мов, де українська поділила перші місця з італійською, тоді як російська зайняла місця в другій десятці. Не помилився Елія Челебі в тому, що ми - давній народ і мова наша - давня. В жилах 50% населення України, за генетичними дослідженнями ДНК, тече трипільська кров, а трипільська цивілізація давніша, ніж єгипетська.
Українське фонетико-морфологічне письмо формувалось ще в ХІ-ХІІ ст. Свого часу на цей факт звернув увагу видатний мовознавець Іван Огієнко, коли до¬сліджував «Остромирове Євангеліє»: «багато імен тут українізовані», тобто змінили свою грецьку форму під впливом нашої мови. Історія мовби подарувала нам зі своїх першопочатків пракорені нації. Коли Віссаріона Бєлінського, ро¬сійського історика і критика, один із його соратників запитав, що він думає «о давней рукописи «Слова о полку Игореве», той відповів: «Оно пестрит малороссийским наречием». Свідченням цього є і Козацькі реєстри XVI-XVII ст., і вилучення з українського письма кириличних букв «ксі», «псі», «іжиця», «фіту», «юси», характерних для письма грецького чи болгарського ще в XVI ст.
Що стосується російської мови, то вона більше штучна, ніж природна. Територія, на якій з’явилися початки майбутньої держави, була заселена фіно-угорськими племенами. В колонізації цих земель велика увага приділялася православним місіонерам. Опір же християнству з боку корінного населення був значний, а тому з Києва до Москви направлялись найкращі священики, проповідники, в тому числі й болгарські батюшки. Вони хрестили угро-фінів, навчали їх церковної старослов’янської мови, точніше староболгарської мови. І те, що російська мова сформувалась на підставі церковних книг староболгарською мовою, визнавали славісти-академіки: Петербурзької АН - Олексій Шахматов і Польської АН - Здзіслав Штібер.
Тим, хто забув про ці речі, хотілося б нагадати, тим, хто не знав про них, хотілося б розповісти, тим, хто не хоче про це знати, хотілося б висловити свою ганьбу.
Я сьогодні пишу ці рядки, бо не можу не писати, бо мені хочеться від болю кричати на весь світ. Мені двадцять чотири роки. Я - нащадок роду гетьмана Дорошенка, який любив Україну, намагався визволити її від окупантів. Я хочу жити на своїй землі, народжувати дітей. Але я хочу, щоб мої діти росли і жили в українській Україні, а не в Україні кідалових і колісніченків. Бо в Україні зайд і перевертнів майбутнього немає. І вони це добре розуміють.
Таких, як я, мільйони, ми різні, але у нас одна Батьківщина, і корінний народ тут - українці. Це повинні всі розуміти. Не можна уявити Польщі без польської мови, Німеччини - без німецької тощо. Мова консолідує суспільство, забезпечує розвиток держави. Тому її так пильно оберігають законодавці всіх держав світу.
Теза «одна держава - дві мови» не має наукового підгрунтя, двомовність обов’язково веде до розколу. Наприклад, у Королівстві Бельгія є дві офіційні мови - французька та фламандська, через що держава має значні проблеми. Мабуть, такі ж, як і в Канаді з франкомовною провінцією Квебек, де періодично ініціюються референдуми про вихід провінції зі складу Канади. Але це цивілізовані держави, вони здатні вирішити такі проблеми. Та чи здатні їх вирішити в Україні?
У моїх жилах тече українська, молдавська, російська, казахська кров, і я поважаю кожну націю, і я не воюю з російською мовою, але хотіла б запитати у пер¬шого-ліпшого росіянина, як би він почував себе, коли б на його Батьківщині його мова зневажалася так, як зневажається на моїй землі моя українська мова!
Є Україна, є нація, ще б’ється її серце, і є патріоти, які не допустять знущання над нашим минулим і над нашим майбутнім! Ми знаємо, що нас зрадили, ухваливши антиукраїнські закони, але час зрадників минає, за зраду вони понесуть суворе покарання, настане час молодого покоління, яке відродить Україну, бо це покоління живе на своїй землі, а не в чужій хаті у сусіда.
Наталка ДОРОШЕНКО, кам’янчанка.

Повернення до списку