Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 20 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

13.05.2016

ТАЛАНТ ДЛЯ ОБРАНИХ

Минув рік, коли покинув цей світ Анатолій Лучко, відомий художник і громадський діяч. На жаль, відомий обмеженій групі його особистих друзів і людей, доля яких пов’язана якимось чином із мистецтвом. А про його громадську діяльність уже забулося, бо останні роки свого життя через недугу він рідко з’являвся в громадських місцях.
Анатолій ЛучкоДуже шкода, що втрата великого громадянина міста залишилася в ньому не всіма поміченою. 2 травня 2015 року сім’я та ті, хто ніколи не покидав Анатолія і в кращі, і в гірші години його неспокійного життя, провели друга й батька в останню дорогу до того місця, де покоїться його мама. Таким був заповіт художника, згідно з яким останнім притулком призначеного йому земного шляху став цвинтар і місце на ньому поряд із рідною мамою в селі Москалівка Ярмолинецького району.
Пам’ятаю, як траурний кортеж дістався до милих Анатолієві з дитинства заповітних краєвидів. Ще досі відчуваю ті хвилини, коли перед похованням труну розмістили перед хатою, де босий Толя своїми кроками міряв святу землю. В цій хаті тепер ніхто не живе, таких хат тепер у селі майже половина. На очах чудове, благодатне село помирає. На очі навертаються сльози від подвійної втрати. Чи не є ця похмура картина здійсненням давно задуманого плану - плану знищення українського села як носія української мови й національної культури. Покійний Анатолій це розумів, як ніхто інший. На кладовищі з рідною людиною прощалися брат Володимир, дочки Олександра, Олеся, Оксана, дружина, друзі.
Художник Лучко був особистістю, без якої наше місто не можна уявити в повноті його 
історії. Невтомний працелюб, натхненна Богом людина, він залишив після себе помітний слід як митець і як громадський діяч. Скимить у серці втрата приятеля і соратника та жаль з приводу того, що квітуче місто над Смотричем ще не дотягнулося до квітучих вершин мистецтва. Саме в його майстерні напередодні розпаду Російської імперії у подобі Радянського Союзу діяла група «Творчість», яка пізніше стала осередком Народного Руху України - першої демократичної організації, що заклала початки важливих перетворень на теренах нашої держави. Він же був і делегатом установчих зборів Руху. 
Пам’ятаю добре, як із теж покійним на сьогодні, і теж громадським діячем Іваном Кирилюком після появи в «Літературній газеті» виробленого засновниками Руху документа про наміри та цілі майбутньої організації, ми шукали Рух у нашому місті. Це був час, коли ослабла компартійна верхівка ще трималася на своїх місцях, а кадебістські нишпорки пильно вдивлялися в суспільний простір із наміром негайно загасити вогники свободи, що знову пробивалися з надр української землі. Отже, треба було діяти обережно. Врешті-решт пошуки привели нас до майстерні Лучка, де, як нам стало відомо, діяло мистецьке об’єднання «Творчість». Тут ми зустріли людей знайомих і тих, з якими познайомилися і подружилися потім. Присутнє товариство без підозр повірило нам, а нам стало зрозуміло, що назва «Творчість» була конспіративною. Настав час - і вона заявила про себе, що було неочікуваним для тодішньої влади. Анатолій дійшов до того, про що мріяв усе життя. Найсвятішим для нього завжди була Україна, саме їй він віддавав талант, вміння, енергію, жив і дихав нею.
Шлях до повної демократизації нашого суспільства був важким і тернистим. На цю стезю ступив Анатолій і з неї ніколи не звертав, перебуваючи інколи в нелегкому фізичному стані. Він був активним у всіх виборчих кампаніях, у силу своїх можливостей і навіть через силу докладався до справи і намагався бути корисним. Цілком закономірно, що він потрапив до першої, демократично обраної міської ради. Згодом займав посаду у виконкомі, став заступником голови депутатської комісії з питань культури. Саме він був одним із натхненників демонтажу пам’ятника Леніну, перейменування площ і вулиць. Про майдан Відродження, на якому розміщено будинок виконкому, він казав: «Члени обох комісій - топонімічної і депутатської - зупинилися на цій назві, пов’язуючи її з відродженням нашої державності, відродженням культури народів України, її духовних надбань. Відродження - мрія про майбутнє нашої держави, нашого міста». 
Через набуті фізичні вади, не в змозі перебувати на людях, Лучко раптом заглибився в мережу Інтернету, намагаючись переконати його користувачів у правоті націоналістичних ідей. Але він ніколи не покидав малярського пензля, в якому сконцентрував талант справжнього митця. Він тримав його доти, допоки швидка не забрала його до лікарні, де він і помер.
Талант художника проявився у нього ще в ранні роки, тому він після середньої школи вступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Після його закінчення, це був 1968 рік, він уже не повернувся в рідну Москалівку, а 11 років працював у Хмельницькому. Далі понад 30 років жив і працював у Кам’янці-Подільському, віддавши йому найкращі скарби свого обдарування. Незвичайні пейзажі, цікаві люди, стрімкі події надихають його на створення неповторних, майстерних, іноді й загадкових полотен. Він боляче переживав негаразди, якими постійно хворіє наше суспільство, тому у хвилини, близькі до розпачу, казав: «Стільки навколо підлості, лицемірства. Навіть мистецтво дехто намагається спрямувати у невластиве для нього русло - не туди, де люди, а туди, де гроші». Але попри все він творив і творив.
Картини талановитого митця є сьогодні надбанням музеїв, приватних колекцій у Росії, Канаді, США, Польщі, Німеччині, в інших країнах Європи. І тому в далеких місцях, за щільними кордонами, горами, ріками і морями є полотна, з яких віє духом Кам’янця-Подільського.
Ніколи не забудуть Анатолія друзі, побратими, соратники по спільній боротьбі, однодумці. Вони заходилися створювати каталог його творів, хочуть, аби його ім’я носив котрийсь об’єкт нашого міста, аби нащадки пам’ятали про гарного митця, талант якого служив людям. Мине час - і, як це не раз бувало, пам’ять про Анатолія буде не лише надбанням обраних, а всього нашого ще хворого суспільства, яке стоїть на порозі свого одужання.

Едуард КРИЛОВ, м.Кам’янець-Подільський. 

Повернення до списку