Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

22.07.2016

ЛІКАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ

У селі Підзамче біля Кам’янця-Подільського жив хлопчик, який, вивчившись, лікував Лесю Українку. Це Модест Левицький, 150-річчя від дня народження якого відзначатимемо через кілька днів. Утім Модест Пилипович прославився не тільки як лікар. Він увійшов в історію і як письменник, публіцист, перекладач-поліглот, мовознавець, громадський і політичний діяч, педагог, композитор і навіть дипломат. Саме таку довгу вервечку означень найпомітнішої діяльності Левицького подає багатотомна «Енциклопедія історії України».

БАТЬКО-НАРОДНИК

Як же доля закинула майбутнього лікаря й письменника на Підзамче? Про це довідуємося з «Автобіографії» Модеста Левицького, написаної ним наприкінці життя, та з його автобіографічного оповідання «Шкільні товариші».

Батько Модеста був із духовної родини із села Олешин, що розкинулося на березі Південного Бугу за п’ять верст від повітового Проскурова (нині приміське село біля Хмельницького). Тут, за словами Модеста Пилиповича, «парафія держалася у нашій «династії» протягом багатьох поколінь». Хоча, можливо, це був не Олешин, а сусідні Іванківці-Олешинські (нині просто Іванківці), адже, як зазначено в капітальній праці «Парафії та церкви Подільської єпархії», що побачила світ 1901 року під редакцією Юхима Сіцінського, від 1811 до 1876 року (тобто 65 років) «тут священиками була одна родина Левицьких».

Левицький  -  учень гімназії

«Але батько мій не пішов у рясу»,  -  зазначив в «Автобіографії» Модест Левицький. Справді, Пилип Левицький 1862 року закінчив історико-філологічний факультет університету св. Володимира в Києві. Студент Левицький брав активну участь у громадському житті. Так, його підпис стоїть під заявою на ім’я Миколи Пирогова, який у 1858 - 1861 роках був попечителем Київського навчального округу, з проханням дозволити відкрити в Києві ще одну недільну школу «для ремісничого класу». Разом із Калеником Шейковським (до речі, уродженцем Кам’янця-Подільського) Пилип Левицький клопотався про видання в Києві газети «Голос».

Закінчивши університет, Пилип Костянтинович пішов у мирові посередники й служив у містечку Зіньків Летичівського повіту Подільської губернії (нині село Віньковецького району). «Там він і одружився з моєю матір’ю, дочкою поляка-дідича села Вихилівки Биховського»,  -  написав Модест Левицький в  «Автобіографії». Вихилівка за тодішнім поді-лом входила до Проскурівського повіту (18 верст від Проскурова). Нині це село Ярмолинецького району. Про Биховських Модест Левицький відгукнувся так: «Ця родина була з тих «кресових» поляків, що визначилися своїм українофільством».

У Вихилівці й народився Модест Левицький. Це сталося 25 липня (13 липня за старим стилем) 1866 року. Щоправда, в «Автобіографії» письменник указав, що народився 26 липня. Очевидно, різницю між старим і новим стилями він узяв за 13 днів, що справедливо для XX століття, коли писалася автобіографія, а в XIX столітті, коли письменник народився, ця різниця була на один день меншою. Всього в Пилипа Костянтиновича й Модести Модестівни Левицьких було шестеро дітей. В «Автобіографії» читаємо:

«Недовго був батько мій мировим посередником; він, як «народник» 60-х років, занадто ретельно обстоював інтереси селян при наділенні їх землею  -  і на нього посипалися скарги до вищої влади з боку великих панів; і довелося йому покинути цю службу і взяти посаду інспектора прогімназії в Польщі  -  спочатку в Сандомирі, потім у Ченстохові. Але йому тяжко було жити на чужині і при першій нагоді він перейшов на посаду інспектора народних шкіл у Вінниці, а пізніше, коли попідростали ми (я і двоє моїх братів), перейшов на таку ж саму посаду в Кам’янець, щоб мати змогу вчити нас у гімназії».

Адрес-календарі Російської імперії за 1874 - 1885 роки зафіксували Пилипа Левицького як одного з трьох інспекторів народних училищ Подільської губернії. Далі ці довідники за 1886 - 1892 роки подають Левицького як інспектора народних училищ Чернігівської губернії. За 18 років роботи інспектором бачимо зростання Пилипа Костянтиновича від губернського секретаря (цивільний чин дванадцятого класу в «Табелі про ранги») до статського радника (це досить високий п’ятий клас).

Думаю, що Пилип Левицький заслуговує на детальніше висвітлення його життя й окрему статтю. Зокрема, він є автором дослідження про містечко Чорний Острів, що побачило світ 1871 року в чотирьох поспіль номерах газети «Друг народу». Того ж року в Києві накладом у тисячу примірників видрукувано його хрестоматію для народних шкіл про пори року. І це далеко не повний перелік вартісних праць батька Модеста Левицького.

ПІДЗАМЕЦЬКІ РОЗВАГИ

З автобіографічного оповідання «Шкільні товариші» довідуємося, чому Левицькі, перебравшись до Кам’янця, поселилися не в самому місті, а в селі біля нього:

«Довгий час моя сім’я жила на Підзамчі, передмісті Кам’янця. Нас було у батька шестеро, хоч заробляв він, як на ті часи, досить (він був інспектором народних шкіл), але й витрат на таку сім’ю було немало, тим більше, що завжди ще у нас жили тітки, материні сестри, з яких наймолодша ще вчилася в жіночій гімназії. Отже, на Підзамчі й кватира була дешевша, і город свій був, і корівку держати можна було, і птицю всяку,  -  та й нам, дітям, чистого повітря й волі було більше, ніж в осередку тісного міста».

 Одним із гімназичних товаришів Модеста Левицького був Сергій Серебрій. Батько його працював військовим лікарем, а матері не було. Сергієва сестра Варвара, трішки старша за нього, навчалася в жіночій гімназії. Серебрії теж мешкали на Підзамчі, неподалік від Левицьких, мали власний будинок. Оскільки батька майже ніколи не було вдома, то господарством Серебріїв завідувала стара тітка. За словами Модеста Левицького, вона була добрячкою й дуже любила своїх племінників. Ні Сергій, ні тим паче Модест тітки анітрохи не боялися, тож при ній навіть курили, чого, звісно, не наважувалися робити при батьках.

Старий Серебрій дуже любив своїх дітей і нічого для них не жалів. Він поставив у дворі гойдалку, тож до Сергія Серебрія ледь не щодня приходили товариші. З інших розваг своїх кам’янецьких однолітків Модест Левицький називає купання влітку та ковзани взимку.

ОБІКРАСТИ ЦАРЯ?

«Читали ми багато, але здебільшого те, що підходило до нашого віку»,  -  згадував Модест про гімназичні роки в Кам’янці-Подільському. Серед улюблених авторів були Майн Рід, Фенімор Купер, Жуль Верн.

Якраз під час навчання Модеста Левицького в гімназії в Російській імперії змінився імператор: 1(13) березня 1881 року в Санкт-Петербурзі вбили Олександра II. Упродовж 1866 - 1880 року було здійснено п’ять замахів на його життя. Тож, як згадував Модест, ледь не щороку він і його товариші мали несподіванки: прийшовши до гімназії на навчання, неждано чули, що уроків не буде, а потрібно йти в церкву на молебень за «чудесний порятунок» царя. Потім гімназисти збиралися «на валах» за Старою фортецею або в полі за містом і міркували: чому стільки разів посягали на життя Олександра II: «Адже ж кажуть, що цар добрий, дав волю народові, який був у кріпацтві, то за що ж хочуть його вбити?»

Як правило, учасників замахів називали російським словом «злодей» (тобто, злочинець, лиходій). Гімназисти ж розуміли його, як українське слово «злодій».  Левицький згадував: «Потім ми довідувалися, що то не злодії і не хотіли вони обікрасти царя, і це знову викликало в наших головах цілу низку нових запитань. Шукали ми відповіді на ті запитання у батьків, але часи були тоді люті, тяжка реакція, і батьки боялися говорити на такі теми з недолітками. А відповідь: «Ви ще малі, ви того не зрозумієте; от краще вчіться»  -  нас анітрошки не задовольняла, не заспокоювала, а ще гірше розпалювала те шукання правди, вияснення суті тих подій».

ПОВОРОТ ДО МЕДИЦИНИ

Закінчивши гімназію в Кам’янці-Подільському, Модест Левицький продовжив навчання в університеті св. Володимира в Києві  -  на тому ж історико-філологічному факультеті, що колись закінчив його батько, проте через кілька років зробив різкий поворот у напрямку медицини. У спогадах Віктора Левицького, сина Модеста Пилиповича, читаємо:

«Мій батько вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але майбутня праця «казенного» вчителя гімназійного його мало вабила. Тому, по чотирьох роках студій, тобто майже при кінці студій, він перейшов на медичний факультет з метою бути «мужицьким доктором», служити народові, своєму бідному, темному селянинові. Цю ідею  -  служити народові, а особливо хворому селянинові, давати йому полегшення фізичне, давати рідне, лагідне слово  -  мій батько додержав до кінця. Правда, за те рідне слово мав він і багато прикростей від всевидющого ока московської влади і ніде не міг «нагріти місця» довше, як 3 - 5 років».

«МОРАЛЬНА ПОВ’ЯЗКА»

У 1894 - 1898 роках Модест Левицький працював повітовим лікарем у Ковелі на Волині. Тут у нього на все життя зав’язалися дружні стосунки з Косачами. Великий вплив на Левицького як майбутнього письменника мали Олена Петрівна Косач, яка ввійшла в історію літератури як Олена Пчілка, та дочка Косачів Лариса  -  Леся Українка. За словами Віктора Левицького, поза родиною Косачів, мабуть, українських інтелігентів у Ковелі й не було, бо адміністрація й духовенство складалися з росіян, місцеве поміщицтво  -  з росіян і поляків, а значне населення самого Ковеля становили євреї-гендлярі.

Як зазначила дослідниця Ольга Турган, «Модест Левицький став не просто другом, однодумцем сім’ї Косачів, а й домашнім лікарем. Згодом і в Києві він спілкувався з ними, консультував Лесю Українку у зв’язку з її хворобою».

У листі до матері 13 вересня 1896 року з Колодяжного Леся повідомляла: «Ти знаєш, уже при тобі моя нога боліла, на другий день після вашого виїзду вона стала боліти гірше, на третій ще гірше, надто коли, посидівши якийсь час, я вставала, щоб іти, то вже мусила просить кого-небудь, щоб поміг, бо нога боліла дуже різко і страшно було подумать наступити на неї. Тоді я поїхала до Левицького, не застала його дома, але на другий день він сам приїхав подивитись мою ногу і найшов, що біль її не від утоми мускулів, а таки від самого сустава це, від пораженого місця. Спочатку він радив накласти яку нерухому пов’язку, але я не згодилась на таке спішне рішення, і тоді він згодився на компроміс: накласти, як він каже, «нравственную повязку», себто лягти на тиждень в ліжко і старатись як можна менше ворушити ногою… Три дні я вже лежу».

Модест Левицький вважав, що ковельський період дав йому дуже багато для вироблення національного світогляду: «Там я був не тільки в рідному оточенні, серед рідного народу, але ще й зустрів таку свідому вкраїнську родину, як Косачі… Там я близько познайомився з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Косачем і з молодшими дочками... Тут виробився і зафіксувався на все життя мій національний світогляд».

КАЛЕЙДОСКОП ПЕРЕЇЗДІВ

В «Автобіографії» письменник зазначив, що йому не щастило довго сидіти на одному місці. Вогкий клімат Ковеля дуже шкодив його дружині Зінаїді, хворій на легені, тож Левицький перейшов на земську службу в містечку Окни Балтського повіту Подільської губернії. Там він прослужив п’ять років. Але підріс син  -  і треба було думати про його освіту, тож Левицький перейшов на таку ж посаду в Боярку коло Києва.

«У Боярці я прожив коло 5 літ,  -  читаємо в «Автобіографії»,  -  і перейшов у Київ на посаду директора земської фельдшерської школи (1904 р.). У школі тій я прослужив тільки 1,5 роки, бо мусів покинути її через травлю на мене чорносотенців».

Лікарі Модест Левицький (ліворуч) і Петро Шепченко. Радивилів, 1910-ті роки

1907 року Левицький дістав посаду залізничного лікаря в Радивилові (нині один із райцентрів Рівненської області). «Там жилося мені добре,  -  писав письменник,  -  і я не покинув би тої посади, якби мене не було викинуто по наказу з Петербурга: то місцеві чорносотенці донесли на мене, що я маю таємні зносини з Австрією… Поблукавши з рік лікарем для командировок, я нарешті опинився в Білій Церкві на посаді залізничного, а потім ще й гімназійного лікаря. Там я прожив до революції 1917 року. З початку року 1918 мене покликали по рекомендації залізничників на посаду голови санітарного відділу Міністерства шляхів. Родина моя поки що лишилася у Білій Церкві, а я наїздив до неї у свята. Але при першому наступі московських більшовиків місцевий ревком засудив мене на смерть,  -  за що? Того ні я, ні близькі мої не знають. Мабуть, за націоналізм, може, за те, що я був головою «Просвіти». Попередили мене про це і сховали залізничники. Ховався я не довго, бо прийшли німці і я знову опинився в Міністерстві шляхів, де крім санітарного завідував іще й культурно-просвітнім відділом. І після перевороту Скоропадського я лишився на цих посадах, бо вважав, що служу батьківщині, а не владі. Але московським білогвардійцям, опорі Скоропадського, муляла культурна праця на шляхах. До того ж я не догодив гетьманові, написавши йому гірку правду про його реакційну й антиукраїнську політику. Листа я передав через делегатів од залізниць; і от у мене зроблено було трус, але залізничники мене знов попередили і сховали, бо мене мали арештувати. І ховався я аж до приходу Директорії. Тим часом тяжко захворіла на нирки моя дружина,  і я конче мусів вивезти її на південь! Тому я вхопився за нагоду виїхати  у Грецію з дипломатичною місією як радник її. Я виїхав у кінці січня р. 1919, із того часу не вертався на Україну, а жив у Відні, потім у Подєбрадах, де був лікарем і лектором української мови в господарській академії, а тепер ось, у серпні 1927 року, перебрався на рідну землю в Луцьк».

Меморіальна дошка Модесту Левицькому в Луцьку

У Луцьку Модест Левицький і відійшов у вічність 16 червня 1932 року. А дружина померла ще в Афінах  -  1 квітня 1919 року.

2010 року Луцькій гімназії №4 надано ім’я Модеста Левицького. Напевно, варто і в Кам’янці-Подільському вшанувати цю багатогранну людину.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку