Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

05.08.2016

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ХРЕЩАТИК

На початку XX століття слово «шарлотка» було дуже популярним у мешканців Кам’янця-Подільського. Здебільшого вони мали на увазі не солодкий пиріг із яблук, запечених у тісті, як ми би подумали сьогодні, а улюблене місце для прогулянок і розваг. У такому разі слово «Шарлотка» варто писати з великої літери, як, скажімо, це зробив Віктор Приходько в книжці спогадів «Під сонцем Поділля», де охарактеризував Шарлотку як «Кам’янецький Хрещатик».

МОДНА КРАМНИЦЯ

Де ж розташовувалася Шарлотка та звідки взяла своє екзотичне наймення? Вичерпну відповідь на це запитання дав польський історик і краєзнавець Олександр Прусевич, який тривалий час мешкав у місті над Смотричем і 1915 року видав польською мовою історичний нарис «Кам’янець-Подільський». Опис міста в ньому розпочинається так:
«Вогнищем торгового та суспільного життя в Кам’янці-Подільському в давні часи був Польський ринок, який тепер називають Центральною площею. Цей майдан із чотирьох боків оточують будинки, ряди яких колись називали періями. Південний ряд іменувався першою перією, західний, теперішня Шарлотка, - другою, теперішня Журавльовка - третьою, а Суконний ряд - четвертою».
Як бачимо, кам’янчани називали Шарлоткою західну сторону майдану в Старому місті, який у російські та радянські часи іменувався Центральною площею, а раніше був відомий як Польський ринок (чи навіть просто Ринок). У вересні 1990 року майдану повернули давню назву - Польський ринок.
Для орієнтації зазначимо, що в західній частині Польського ринку тепер розташувалися міська друкарня, яка вважається найдавнішим підприємством Кам’янця, та відкрита вже в наші дні ювелірна крамниця «Срібне місто».
Тепер про походження назви. В одній із приміток до процитованого вище уривку Прусевич додатково повідомив, що Шарлотку також називали Шарлоттенбургом і Шарлотибруком (тобто, бруком Шарлоти). Назва ж пояснюється тим, що тут у 1858-1864 роках якась панна Шарлотта («panna Szarlota» в оригіналі) мала крамницю жіночих капелюшків. Саме так зазначено в зроблених 1865 року нотатках фотографа Юзефа Кордиша, який деякий час працював у Кам’янці-Подільському, а потім перебрався до Києва. Ці нотатки зберігалися в архіві Прусевича. Ними, як і низкою інших джерел, він і скористувався при написанні історичного нарису про місто над Смотричем.

ГІМНАЗИСТИ Й СЕМІНАРИСТИ

Шарлотка не раз фігурувала в спогадах про Кам’янець. Так, згаданий уже Віктор Приходько (він у 1899-1905 роках навчався в Подільській духовній семінарії) писав, що кам’янецькі гімназисти, почуваючи себе в місті, як риба у воді, маючи в різних кінцях знайомства та «симпатії», волочилися увесь вільний час по місту й призначали рандеву «то на Поштовці, то на Шарлотці (Кам’янецький Хрещатик)». Поштовка - це Поштова вулиця в Старому місті (нині частина Зарванської вулиці - від Троїцького майдану до Вітряної брами). Цікаво, автор спогадів назвав Хрещатиком тільки Шарлотку чи також мав на увазі й Поштовку?
Гімназистам, які полюбляли чимало часу проводити на Шарлотці та Поштовці, Приходько протиставив семінаристів, які здебільшого «сиділи вдома над підручником і книжкою до читання. Наслідком цього семінаристи в своїх знаннях були грунтовніші, а з боку духовного глибші й змістовніші, тоді, як у гімназистів переважала поверховність. Це, зрештою, підтвердилося, коли, по першій революції 1905 року, семінаристам дозволено вступати в університети. Тоді професори високих шкіл з великою похвалою говорили про них, як про своїх ліпших слухачів».

ВІД ШАРЛОТКИ ДО ПОШТОВКИ

Так виглядала Шарлотка в XIX століттіЗгадав про Шарлотку й Василь Гарба, який, як і Віктор Приходько, навчався в Подільській духовній семінарії, але пізніше - в 1913-1919 роках. В мемуарній книжці Гарби «На розпуттях (до історії одного покоління)», виданій 1976 року в Нью-Йорку, читаємо про перші враження автора та його товаришів від ознайомлення з пам’ятками губернського міста, куди вони прибули на навчання передвоєнного 1913 року:
«Забрало нам не багато часу, щоб з тим усім побіжно ознайомитись, а ще менше часу, щоб позабувати імена, дати та події, зв’язані з тими пам’ятками, бо й ми не забарилися піти слідком за іншими спритнішими товаришами-новачками, які за цей час ретельно вивчили й дослідили реальнішу атракцію тогочасного Кам’янця - Шарлотку та Поштовку.
Шарлотка - це широкі хідники (тротуари - О.Б.), що починалися від центру міста, від самої каланчі (Ратуші - О.Б.), і йшли ламаною лінією впродовж кількох кварталів донизу й далі переходили в Поштовку - також хідники, тільки вже вужчі, що йшли вздовж головної вулиці Старого міста - Поштової. Це були головні променадні (прогулянкові - О.Б.) артерії губернського міста. Тут завжди було більше чи менше стовковисько людей, переважно молоді. Тут була школа перших вправ у «крисанині» (залицянні - О.Б.) не тільки для семінаристів-першорічників, але й для іншої учнівської молоді. У цій, здавалося хаотичній штовханині людей, уважне око проте легко підмічало певну Давня Поштовкавпорядкованість: хлопці громадилися окремо, дівчата окремо; учні однієї школи ніколи не змішувалися з учнями іншої школи, первачки тупцювали окремо, старші «зубри» окремо, поляки своїм гуртом, «руські» - своїм (жидків, як правило, у цьому натовпі не видно було). Дівчата, щоб не дражнити пуританського сумління своїх класних дам, рідко виходили на променад у своїх брунатних уніформах. Тут змішувалося все, в цьому безликому, різнобарвному повільному потоці бистроокої юрби дівчат: «маріїнки», «славутинки» (учениці Маріїнської жіночої гімназії та приватної жіночої гімназії Степаниди Славутинської - О.Б.), «второкласниці» (учениці двохкласної учительської школи), жидівочки і карвасарські мiщаночки. Назовні вони ніби перейняті своїми веселими справами, ніби цілком байдужі до хлопців, які ступали за ними по п’ятах. Коли ж ланцюжок їх завертався у півзворота, щоб починати тур променаду, тоді стріли дівочих очей схрещувалися з хлоп’ячими і немилосердно зранювали серця своїх обранців».
Як бачимо, в описі Гарби Шарлотка значно розширилася й включала в себе ще й частину Журавльовки (північного боку Польського ринку), сучасну Троїцьку вулицю (на якій нині розмістився будинок райдержадміністрації) й тягнулася до Троїцького майдану. А далі, як ми вже зазначали, до Вітряної брами йшла Поштовка. Краєзнавець Сергій Шкурко в підготовленому 1962 року рукопису так і не виданої книги про Кам’янець писав, що Шарлотка тягнулася від Кафедрального костелу, друкарні аж до Вірменського ринку. Ми ж надалі говоритимемо про класичну Шарлотку - окреслену Прусевичем західну частину Польського ринку.

ЛУКАВІ ЖАРТИ ВІТРУ

Сучасний вигляд колишньої Шарлотки. Фото Руслана ДанилюкаАле повернемося до променаду Шарлоткою в описі Василя Гарби: «Новачки задовольнялися вповні отаким мовчазним ступанням по п’ятах та зоровими перестрілками. Досвідченіші й хоробріші вже пускалися в жарти, дотепи, компліменти. Зав’язувалися знайомства, що не раз закінчувалися розором щасливця в крамниці халви та «восточных сладостей» турка Козмана-гора, або «фундою» (оплатою - О.Б.) порції морозива у кав’ярні Г-кого на Поштовці. Більш винахідливі дефілювали на височенному мості, що з’єднував Старе місто з Новим Планом. Естетична спрага приводила таких сюди на міст саме на час, коли «маріїнки» поверталися зі школи, а рвучкий вітер тут часто дозволяв собі лукаві жарти з їх спідничками».
Того ж 1913 року, про який згадує Василь Гарба, в Києві побачив світ довідник «Весь Південно-Західний край». До нього потрапив згаданий вище турок Козман-гора. Щоправда, правильно потрібно писати - Козман Гора. Основним його заняттям вказано цукеркову торгівлю в Старому місті в будинку Гельмана.

…А ІМ’Я ЗБЕРЕГЛОСЯ

Не забув про Шарлотку й сучасний письменник Василь Горбатюк. У романі «Слово і меч», виданому 2013 року в Києві, він описав Кам’янець 1902 року. Павло Богацький, головний герой цього твору, «вийшов на «шарлотку» - найширший у місті хідник проти Польського Ринку, улюблене місце кам’янчан для прогулянок і розваг у недільні та святкові дні. Колись, років п’ятдесят тому, згадували старі кам’янчани, якась пані Шарлотта на цій вулиці тримала дуже популярну крамницю - жіночих капелюшків. Мабуть, нема вже на світі білому тої пані, а от ім’я її збереглося таким чином».
Так, ім’я власниці популярної крамниці збереглося, а ось її прізвища ми, напевно, ніколи не взнаємо. Зауважмо також, що в Прусевича її названо панною, тож, вийшовши заміж, Шарлотта могла й прізвище змінити. Якщо 1858 року, коли почала діяти крамниця, панні Шарлотті було, припустимо, років 20, то до 1902 року вона могла дожити й мати десь так років 65. Але не гадатимемо на кавовій гущі…

З МАСКАМИ Й ЛЕВАМИ

На Шарлотці перехожих найбільше приваблював будинок у стилі бароко, що колись, як зазначив Олександр Прусевич, належав Вірніцькому. Над вікнами цього будинку оригінальним оздобленням служили витесані з каменю маски, а біля давньої брами стояли сторожами статуї левів.
На жаль, до наших днів будинок із масками не дожив. Спробуємо вирахувати, де він приблизно стояв. Прусевич вказує номер цього будинку - 32. Вказує він і номер першого будинку на Журавльовці («на розі» майдану) - 22. Як можна зрозуміти з викладок Прусевича, при нумеруванні будинків на тодішній Центральній площі (нинішньому Польському ринку) парні номери дісталися Журавльовці та Шарлотці, а нумерація будинків починалася від нинішньої Зарванської вулиці. Тож легко вирахувати тодішні номери: нинішня міська друкарня (колись римо-католицька семінарія) - 24, сучасна крамниця «Срібне місто» - 26, колишній міський архів, будинок якого поглинув чотири давні будинки, - 28, 30, 32, 34. Ось там і стояв будинок із масками під номером 32.
Підтвердження цьому знаходимо в документі 1789 року, де подано розташування квартир у Кам’янці-Подільському для розміщення гарнізону. Там вказано кам’яницю шляхетного Антонія Вірніцького, яку від семінарії (теперішньої друкарні) відділяли рівно три будинки, як і в розрахунках, проведених нами вище.

ЧОТИРИ В ОДНОМУ

Тепер ближче ознайомимося зі спорудою, що поглинула будинок із масками. Нині цей довгий-предовгий будинок навпроти Ратуші має подвійний номер: його сучасна адреса - Польський ринок, 14-16. Коротко біографію будинку висвітлено в туристичному путівникові «Кам’янець», виданому 2003 року у Львові.
Отже, ця триповерхова споруда з подвійним номером об’єднала в собі, внаслідок перебудови після Другої світової війни, три двоповерхові кам’яниці та будинок міської управи. Останній розташовувався в північній частині сучасної споруди (впритул до нинішньої крамниці «Срібне місто») й мав окремий вхід. Побудували його на початку
ХІХ століття на місці, «купленому в князів Воронецьких». Будинок здали в оренду губернському маршалу, а після пожежі, що сталася 1880 року, його перебудували під міську управу. Незважаючи на повоєнну перебудову, в архітектурі фасаду цієї будівлі збереглися деякі ознаки стилю класицизму, який був характерним для адміністративних споруд Російської імперії. Деякий час у будинку під №14-16 розташовувався міський державний архів, але пожежа в квітні 2003 року в сусідньому приміщенні (колишньому францисканському костелі), де зберігалися дореволюційні фонди, остаточно позбавила Кам’янець права на зберігання давніх цінних документів. Приміщення передали національному університетові, але той так і не використав його як один із навчальних корпусів.

НІЧОГО АВТЕНТИЧНОГО

Тепер заглянемо до опису Кам’янця 1700 року. В ньому проведено ретельну ревізію садиб після повернення міста до поляків після 27-річного хазяйнування тут турків. У цьому документі майбутню Шарлотку означено як «Другу перію від отців францисканів до парафіяльного костелу». Мала вона аж 14 садиб. Натомість у згаданому вже розподілі квартир 1789 року бачимо тут тільки 8 будинків. Зокрема, на місці трьох ділянок 1700 року, «на яких є порожні будинки, де здавна мешкали ксьондзи парафіяльного костелу», постала римо-католицька семінарія, зазначена в документі 1789 року.
Сьогодні на колишній Шарлотці маємо всього три споруди. З них давньою є тільки будинок міської друкарні, зведений 1782 року для католицької семінарії. Тоді він був двоповерховим. У другій половині XIX століття над північно-західною частиною будинку надбудували третій поверх, гонтову покрівлю замінили на залізну, переробили вікна. 1959 року третій поверх звели також над східною частиною. Ці перебудови змінили первісний вигляд будинку. Крім того, значно пошкоджено декор на головному фасаді. Як бачимо, від колишньої Шарлотки практично не залишилося нічого автентичного.

«НА КРАЙЧИКУ ХІДНИКА»

Додамо ще два штришки до портрета Шарлотки. 5 серпня 1919 року український письменник Андрій Баб’юк, який друкувався під псевдонімом Мирослав Ірчан, опублікував у газеті «Стрілець», що видавалася в Кам’янці-Подільському, репортаж про те, як у місті над Смотричем у неділю, 3 серпня, проведено перегляд бригади Українських січових стрільців (Усусусів, як ще тоді казали). Зокрема, в середмісті біля Ратуші відбувся почесний прохід стрільців перед західноукраїнським уповноваженим диктатором (верховним військово-політичним зверхником на час війни) Євгеном Петрушевичем. Читаємо в репортажі Ірчана:
«В окруженні старшин стояв на крайчику хідника диктатор. Під такт чудних акордів січової музики сунулися курені, сотні. Попереду на баских конях штаб бригади, за ним штаб 1-го полку. Опісля курені зі скорострілами і сотнею саперською, за ними частина другого полку і т.д. А музика грала-вигравала. В її акордах кипіло ціле життя Усусусів від 1914 до 1919 року». Цілком очевидно, що все це відбувалося на Шарлотці.
В одному з випусків «Книжной летописи» за 1908 рік є повідомлення, що в Кам’янці-Подільському побачила світ повість із життя 1890-х років «Несчастная» А.М.Богдана-Сокольського. Під цим псевдонімом сховався уродженець Сокола (нині Кам’янець-Подільського району) Анатолій Максимович Богданович. Друкарню ж у цьому повідомленні зазначено так: «Тип. Л. Койфмана (Шарлотка)».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку