Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

19.08.2016

ТАРНАВСЬКОМУ - ТАРНАВСЬКЕ

Микола Тарнавський в останній рік життя

Геніальний український генетик і мислитель. Такого надзвичайно високого визнання удостоївся наш земляк - уродженець Мукші Китайгородської, випускник Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту Микола Тарнавський (1906-1953). На жаль, вагомі досягнення вченого належно оцінили аж через 55 років після його смерті. За встановлення істини й відновлення наукової справедливості взялися кандидати біологічних наук Данило Голда й Валентина Кацан і кандидат медичних наук Анатолій Потопальський, які 2008 року опублікували в науковому міждисциплінарному журналі «Фізика живого» статтю «Листи у вічність українського генетика Миколи Тарнавського». Сильний імпульс для світового визнання призабутого вченого повинна дати запланована на 3-7 жовтня ц.р. міжнародна інтернет-конференція, присвячена Тарнавському. Ініціатором її проведення став один з авторів статті - Анатолій Потопальський. Ми ж, скористувавшись низкою публікацій про Миколу Тарнавського, що з’явилися останнім часом, детальніше ознайомимося з його життям і науковими здобутками.

СИН КАМЕНЯРА

Микола Дмитрович Тарнавський народився 6 серпня 1906 року в Мукші Китайгородській. Це було невелике приміське поселення: Всеросійський перепис населення, проведений 1897 року, зафіксував у Мукші Китайгородській 584 мешканці: 263 жінки й 321 чоловіка. Така велика чисельна перевага сильної статі над слабкою, напевно, має якесь пояснення, але ми його не знаємо.

Церкви в Мукші Китайгородській не було, тому поселення віднесли до парафії найближчої до нього Олександро-Невської церкви в Кам’янці-Подільському, збудованої в 1891-1897 роках. Напевно, саме в цьому храмі й охрестили малого Миколку.

Батько майбутнього генетика, як указують дослідники його життя, був каменярем. Але яке конкретне значення цього слова потрібно мати на увазі - каменолом, каменотес чи муляр - важко сказати.

1914 року, коли Миколі Тарнавському було вісім років, розпочалася Перша світова війна. Батько хлопчика змушений був піти воювати за імперські інтереси й того ж 1914 року загинув.

Кандидат біологічних наук Іван Рось у статті «Видатний український генетик Микола Дмитрович Тарнавський - першовідкривач мутагенної дії ДНК», опублікованій 2009 року, писав: «Незважаючи на матеріальні негаразди, кмітливий юнак здобув середню освіту. Спочатку навчався в місцевій сільській школі, а згодом - у міській. Тут він зацікавився біологією, фізикою, хімією, любив літературу. У шкільні роки він тренував пам’ять і в результаті систематичних тренувань навчився запам’ятовувати окремі речення та значні фрагменти тексту. Це давало йому можливість у зрілому віці засвоювати й активно використовувати значні обсяги наукової інформації з різних галузей знань».

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ФУНДАМЕНТ

Здобувши середню освіту, Микола Тарнавський не зразу вступив до інституту. У 1924-1926 роках він працював садовим робітником у радгоспі в селі Осламів (нині Віньковецького району Хмельницької області). 1927 року юнак став студентом Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту імені Карла Маркса (нині Подільський державний аграрно-технічний університет). Закінчивши повний курс навчання, Тарнавський у лютому 1931 року отримав посвідчення про здобуту ним кваліфікацію агронома-організатора. Ще один важливий здобуток 24-річного Миколи: рекомендація для вступу в аспірантуру.

Закінчивши інститут, Тарнавський деякий час працював науковим співробітником Кам’янець-Подільської філії Всесоюзного інституту тютюнництва, а восени 1931 року вступив до аспірантури Кам’янець-Подільського зоотехнічного інституту (кафедра розведення тварин і генетики та селекції). Наприкінці 1934 року він закінчив аспірантуру.

РУБІЖНИЙ 34-й

Микола Тарнавський (третій праворуч) зі співробітниками відділу генетики

На цьому завершився кам’янецький період у житті Миколи Тарнавського: молодого перспективного вченого запросили на роботу до Києва, який улітку 1934 року став замість Харкова столицею Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Від 1 січня 1935 року Микола Тарнавський - науковий співробітник відділу генетики Інституту зоології Академії наук УСРР. Новий відділ, створений 1934 року, очолював видатний генетик Ізраїль Агол, обраний 27 травня 1934 року дійсним членом Академії наук УСРР.

Інститут зоології, співробітником якого став наш земляк, у ті часи був передовим краєм науки. Тут працювали всесвітньо відомі вчені. Серед них Іван Шмальгаузен, який у 1930-1941 роках очолював Інститут зоології.

Перші дослідження, які проводив Тарнавський у відділі генетики, були присвячені отриманню мутацій у курей за допомогою рентгенівських променів. Упродовж 1935-1937 років з’явилися чотири публікації нашого земляка (українською, російською та англійською мовами) в чотирьох наукових виданнях (з них двох закордонних), присвячені озонуванню курячих яєць під час інкубації. На цю тему Микола Дмитрович захистив дисертацію, тож 19 січня 1937 року кваліфікаційна комісія ВАСГНІЛ (Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна) присудила йому вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук.

ДО ТАЄМНИЦЬ ДНК

Далі основним напрямком досліджень Миколи Дмитровича стало вивчення можливої мутагенної дії різноманітних хімічних сполук із використанням як об’єкта досліджень дрозофіли чорночеревої. Чому саме її? Дрозофіл легко розводити в лабораторних умовах, вони мають короткий цикл розвитку, для спостереження за ними не потрібне складне обладнання. Внаслідок цього деякі види дрозофіл (серед них і згадана дрозофіла чорночерева, яку ще називають звичайною плодовою мухою) стали незамінним об’єктом при генетичних дослідженнях.

Вивчаючи роль біохімічних чинників у процесах спадковості, Тарнавський досліджував вплив різноманітних хімічних сполук на кросинговер (схрещування) та появу нових спадкових ознак у дрозофіли. Це був пошук шляхів управління кросинговером.

Першою сполукою, яку Микола Дмитрович обрав для своїх досліджень, стала ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота). Це не було випадковістю - молодий учений вважав ДНК генетично активною речовиною. Препарат ДНК, виділеної із тимусу телят, Микола Дмитрович отримав від Андрія Білозерського, відомого фахівця з біохімії нуклеїнових кислот, який тоді працював у Московському університеті.

УПЕРШЕ В СВІТІ

Микола Тарнавський (праворуч) на експериментальній базі в Теремках

Перша стаття Тарнавського, присвячена результатам дослідження впливу ін’єкцій розчинів ДНК, надійшла до редакції наукового журналу «Доклады Академии наук СССР» 11 липня 1938 року й того ж року була опублікована за поданням дійсного члена Академії наук УРСР Андрія Сапєгіна. У цій роботі Тарнавський повідомив про появу в дослідних мух, личинкам яких введено чужорідну ДНК, характерних морфологічних змін, які спонтанно виникають у дрозофіли дуже рідко. Це, по-перше, поява глибоких вирізок на крилах і, по-друге, виникнення ще однієї пари крил завдяки утворенню одного грудного сегмента замість іншого.

Повторивши досліди на значно більшій кількості експериментального матеріалу, Тарнавський упевнився у відтворюваності змін, які спричиняла в дрозофіли екзогенна (чужорідна) ДНК.

Таким чином, у результаті досліджень, започаткованих і проведених Тарнавським, уперше в світі встановлено мутагенну дію ДНК як здатність спричинювати спрямовані мутації в багатоклітинних організмів. Це було важливим відкриттям, адже в ті часи хімічних мутагенів було відомо не так багато, й усі вони були малоефективними. Крім того, мало хто з генетиків пов’язував ДНК зі спадковими процесами. Тоді вважали, що гени побудовані з білків, а всі нуклеїнові кислоти мають однакову будову та ніяк не пов’язані зі спадковістю. Про це відкриття Микола Дмитрович, якому тоді ще не виповнилося 33 роки, повідомив у другій праці, опублікованій за поданням академіка Івана Шмальгаузена в «Доповідях АН УРСР». Стаття Тарнавського «До питання про роль нуклеїнової кислоти при викликанні направлених мутацій» надійшла в редакцію цього наукового журналу 1 червня 1939 року.

У цій статті Микола Дмитрович писав, що «нуклеїнова кислота становить активний складовий чинник ядра - зокрема хромосом. Отже, очевидно, що штучне порушення балансу нуклеїнових кислот в ядрі викликатиме нові біохімічні взаємовідношення між складовими чинниками як ядра загалом, так і хромосом зокрема, що і приводитиме до виникнення нових змін». Як зазначили Данило Голда, Анатолій Потопальський і Валентина Кацан, «це було геніальним передбаченням одного з найважливіших механізмів впливу екзогенних ДНК на спадковість - інформаційно-регуляторного, який набагато пізніше в різних редакціях пропонувався різними дослідниками». А ще ці троє дослідників назвали дві наукові праці Тарнавського «листами у вічність до наступних поколінь, бо в них уперше в світі повідомлялося про одну з фундаментальних властивостей, притаманних ДНК, - здатність змінювати спадковість. Цю властивість відкрито на 5 років раніше, ніж було встановлено роль ДНК як носія спадкової інформації, і на 15 років раніше за відкриття Уотсоном і Кріком подвійної спіралі ДНК».

ПРІОРИТЕТ ТАРНАВСЬКОГО

Наприкінці 1937 року, після арешту й засудження до страти академіка Ізраїля Агола як «ворога народу», відділ, в якому працював Микола Тарнавський, очолив кандидат біологічних наук Сергій Гершензон, який переїхав до Києва зі столиці СРСР. Він був ровесником нашого земляка (народився 11 лютого 1906 року в Москві). Сергій Михайлович також узявся за дослідження впливу чужорідної ДНК на дрозофілу, але з використанням препаратів ДНК, які він виділив із вилочкової залози телят власноруч.

Гершензону також вдалося, спочатку на невеликому експериментальному матеріалі, отримати спадкові зміни в дрозофіл. Про це він повідомив у статті про викликання спрямованих мутацій у дрозофіл, опублікованій 1939 року в «Докладах Академии наук СССР». Стаття Гершензона надійшла до редакції пізніше, ніж аналогічна стаття Тарнавського, і мала подання академіка Миколи Вавилова. Тож пріоритет Миколи Дмитровича незаперечний.

Одночасно з науково-дослідницькою роботою Тарнавський читав курс лекцій із генетики та дарвінізму в Київському педагогічному інституті. Учений вів і просвітницьку роботу, постійно публікуючи науково-популярні статті з біології в періодичних виданнях. У 1938-1948 роках Микола Дмитрович був ученим секретарем Інституту зоології. Він брав участь в організації евакуації академічних інститутів до Уфи, а потім доклав чимало зусиль для відродження наукових робіт в Інституті зоології після звільнення Києва від нацистських загарбників.

1940 року Микола Дмитрович започаткував в Україні дослідження із селекції китайських шовкопрядів, створив лабораторію дубового шовкопряда в Інституті зоології і був її першим керівником. 1946 року Тарнавський започаткував дослідження впливу амінокислот та інших хімічних сполук на спадковість дубового шовкопряда.

ГОРЕЗВІСНИЙ 48-й

У серпні 1948 року горезвісна сесія ВАСГНІЛ, організована академіком Трохимом Лисенком і його прибічниками, поклала печальну крапку в протистоянні «мічурінської агробіології» та класичної генетики на користь першої. Ухвалена на сесії постанова мала вкрай негативні наслідки для нормального розвитку біологічних досліджень у Радянському Союзі. Зокрема, Тарнавського стали переслідувати як одного із найнебезпечніших вейсманістів-морганістів. Хоча Микола Дмитрович повністю підготовив до захисту докторську дисертацію «Роль біохімічних факторів у процесах спадковості», але захистити її так і не зміг.

Попри те, що Тарнавський досяг значних успіхів, створивши перспективні лінії та породи дубового шовкопряда, наприкінці 1948 року, згідно з ухвалою керівництва Інституту зоології, усі напрацьовані ним матеріали передали Сергієві Гершензону, якого після ліквідації відділу генетики призначили керівником досліджень із селекції дубового шовкопряда. А Тарнавського разом із ще двома науковими працівниками відділу генетики звільнили з роботи як вейсманіста-морганіста, котрий «надалі не може бути використаний для роботи в Інституті зоології».

Протягом року Микола Дмитрович був безробітним. Його не брали в жодну з науково-дослідних установ Києва. В листопаді 1949 року вийшов наказ про зарахування Тарнавського на посаду старшого наукового співробітника відділу тваринництва Інституту зоології, проте в лютому наступного року його знову звільнили - цього разу за скороченням штатів. Микола Дмитрович ледве влаштувався на викладацьку роботу в Білоцерківський сільськогосподарський інститут, де отримав посаду виконувача обов’язків завідувача кафедри зоології. У Білій Церкві він і працював в останні роки життя. Помер 13 липня 1953 року, не доживши три з половиною тижні до свого 47-річчя.

ТАРНАВСЬКИЙ З ТАРНАВСЬКОГО?

Тетяна Тарнавська - донька ученого

Дружина вченого Ганна Зіновіївна Драбан (1915-2006) була кандидатом технічних наук, працювала доцентом кафедри будівельної справи Київського технологічного інституту харчової промисловості (нині це Національний університет харчових технологій). Їхня донька Тетяна стала піаністкою, професором кафедри камерного ансамблю та струнного квартету Російської академії музики імені Гнєсіних, заслуженим працівником вищої школи Російської Федерації. Три автори статті про Тарнавського, про яких ми писали вище, були вдячні обом за «люб’язно надані матеріали та можливість працювати з родинним архівом».

Достойним увічненням пам’яті про видатного вченого може стати надання його імені селу, в якому Микола Дмитрович народився. Вслухайтеся: Тарнавське - не просто назва, а пісня!


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку