Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

23.09.2016

ГРУШЕВСЬКИЙ - РЕЦЕНЗЕНТ РОЛЛЕ Й СІЦІНСЬКОГО

29 вересня виповнюється 150 років від дня народження Михайла Грушевського
(1866-1934) - українського історика, державного й громадсько-політичного діяча.
Михайло Сергійович завжди уважно слідкував за публікаціями на історичну тематику. 

Не обминув він увагою і праць двох дослідників подільської старовини, що мешкали в Кам’янці-Подільському, - Юзефа Антонія Ролле (1830-1894) та Юхима Сіцінського (1859-1937).
Тож звернемося до публікацій Грушевського, в яких він прискіпливо розглядає книги, видані нашими земляками.

НЕВТОМНИЙ РОЛЛЕ

Михайло Грушевський1891 року у Львові побачила світ польською мовою сьома серія «Історичних оповідань» Юзефа Ролле (або доктора Антонія, як зазначено на обкладинці). Того ж року в журналі «Київська старовина», що видавався російською мовою, з’явився відгук Грушевського на цю книжку кам’янчанина. В українському перекладі рецензію опубліковано 2008 року в одному з томів зібрання творів Грушевського.
Уже перше слово замітки - невтомний - засвідчує високу оцінку Михайлом Сергійовичем праць Юзефа Ролле. Далі рецензент зазначає, що автор і його манера добре відомі читачам «Київської старовини», в якій неодноразово розміщувалися переклади його оповідань, присвячені переважно долям шляхетського стану. Грушевський наголошує, що праці Ролле надають немало цікавих відомостей для нашої історії, тим паче, що грунтуються вони здебільшого на невиданих малоприступних архівних даних.
Далі Михайло Сергійович зазначає, що із семи оповідань, поданих у книжці, найбільший історичний інтерес мають «Кам’янецька зрада» та «Львівські заручники», які стосуються знаменитої польсько-турецької кампанії 1672 року, що закінчилася Бучацьким миром. Читаємо в рецензії:
«У першому оповіданні читач знайде чимало цікавих подробиць про стан польського військового кордону перед кампанією, про облогу й взяття Кам’янця й виниклих після цього звинуваченнях проти місцевих сановників й навіть самого Собеського в таємних зносинах із турками, підкупі й зрадницькій здачі Кам’янця. Головним ініціатором цих звинувачень автор вважає Фелікса Потоцького, згодом польного гетьмана. Між побутовими подробицями, множиною вплетеними в оповідання, зазначу, наприклад, описування засобів, якими викуплялися в ті часи полоняники із татарської неволі».
У другому оповіданні мова йде про облогу Львова турками того ж 1672 року. Героєм цієї облоги в оповіданні Ролле виявився відомий історіограф Львова, член міського магістрату Варфоломій Зиморович. Грушевський зазначив: «Як відомо, облогу перервано завдяки бучацьким перемовам, але на місто було накладено контрибуція в 80 тисяч талярів. Із них Львів, виснажений попередніми контрибуціями, покинутий більшістю багатіїв, зміг виплатити лише 5 тисяч; для забезпечення решти суми було віддано десять заручників, долі яких й присвячено, власне, це оповідання. Неволя виявилася важкою, дехто помер, не дочекавшись визволення; дехто повернувся на свободу тільки 1679 року».
Грушевський услід за Ролле підкреслює, що самопожертву заручників не було належно оцінено. Навіть рідне місто виявило щодо них сумнівну приязнь. Воно, щоправда, просило в короля для них нагород, але, коли декотрі з них отримали право безмитної торгівлі й зробилися небезпечними конкурентами для своїх товаришів, місто стало клопотати про скасування того привілею.
Юзеф РоллеРозглядаючи оповідання «Спадок Гумецьких» і «Спадок принца Нассауського», рецензент зазначає, що вони стосуються одного й того ж предмета, а місцями навіть повторюють одне одного. «Принц Нассауський» - це знаменитий емігрант і авантюрист кінця XVIII століття, який одружився з однією з онук подільського воєводи Стефана Гумецького, що володів великими маєтками на Поділлі. Внаслідок цього «принц» перетворився врешті-решт на подільського поміщика. Далі читаємо в Грушевського: «Обидва оповідання присвячено долі принца й залишеного ним спадку, що перейшов, між іншим, у дуже зменшеному обсязі в руки приймачки - грекині Єлизавети Економ. У зацікавленості щодо більшої послідовності оповіді автору варто би було ці два оповідання переставити одне на місце іншого».
Звернув увагу Грушевський і на оповідання «Фатьма», оскільки воно слугує мовби додатком до раніше опублікованого оповідання Ролле - «Доля красуні», присвяченого Софії Вітте, яка згодом стала дружиною Станіслава Потоцького. До речі, 1887 року оповідання «Доля красуні (Софія Глявоне-Вітте-Потоцька)» в російському перекладі опублікував журнал «Київська старовина». В новому оповіданні Ролле повідомляє подробиці про прибуття Софії Глявоне на Поділля та її життя в Кам’янці, про долю старшої її сестри - Фатьми, в подальшому дружини хотинського паші.

МАЛО ІНТЕЛІГЕНТНИЙ КУТ

Юхим Сіцінський 1895 року видав російською мовою в Києві історичний нарис «Місто Кам’янець-Подільський». Того ж року Михайло Грушевський відгукнувся на вихід цієї книжки у восьмому томі «Записок Наукового товариства імені Шевченка», що видавалися у Львові. Рецензія починається так:
«Отець Юхим Сіцінський, священик у місті Кам’янці, представляє собою типового провінціального дослідника в ліпшім значенні того слова і для тих, що сидячи в провінціальних містах, плачуться на неможливість щось робити, може буди прикладом, як може чоловік робити, сидячи і в такім мало інтелігентнім куті, як славний Кам’янець. Почавши ще на академічній лавці перекладами історичними, він і пізніше все робив над історією рідного Поділля, безпретензійно збираючи й обробляючи той матеріал, який мав під рукою - звичайно по церковній історії й археології переважно; так виходили його описи давніших подільських церков, монастирів і т.ін.».
Далі Грушевський безпосередньо переходить до розгляду рецензованої праці Юхима Сіцінського:
«Тепер перед нами його книжка про Кам’янець, видана, як значиться на другій картці, коштом кам’янецької міської адміністрації «в пам’ять століття повороту Поділля до Росії, що скінчилося 1893 року». Отже, ми маємо перед собою офіціальне ювілейне видання, написане для даного випадку. У вступній главі автор об’ясняє, що хотів дати руським читачам історичні відомості про місто, що подекуди він обмежився переказом того, що знаходилося в польській літературі, по можності стараючись освітити з руського боку, і уважає свою працю першою, слабою пробою, з хибами, неминучими для провінціального дослідника».
Грушевський констатує, що офіціальні ювілейні видання мають свій спеціальний стиль, дуже неприємний, але з радістю зазначає, що книжка Сіцінського «не впадає в нього, зостаючись в границях наукового трактування предмету. Правда, подекуди прохоплюються часом слівця й вирази, що почасти пригадують той стиль, почасти - публіцистику певного роду, але сей дисонанс - може й невільний - хоч неприємний, але рідний і цілком формальний, без впливу на саме трактування речі».

СОВІСНО Й ДОКЛАДНО

Переходячи до характеристики самої книжки, Грушевський підкреслює, що вона розділена на дві частини: «Перші п’ять глав (сторінки 5-83) обіймають загальну, чи краще сказати - зверхню історію Кам’янця, в певнім зв’язку з історією краю, дальші шість - внутрішню: історія кам’янецької твердині, релігійне життя, церкви й костели: ся - археологічна - частина (глави 6-8) займає найбільше місця (сторінки 83-184), далі - духове життя, устрій міський, торгівля й залюднення».
Юхим СіцінськийНа думку Грушевського, такий поділ предмета трохи механічний: опис сучасного Кам’янця варто було би відділити від історичного огляду. Робить Михайло Сергійович і низку інших зауважень, указує на джерела, які дозволили би доповнити виклад матеріалу. Грушевський звернув увагу і на те, що автор охарактеризував Бучацьких як руський рід, який рано зрікся православ’я і своєї національності, і зазначив, що «довести сю тезу, скільки знаю, трудно було б». Думку про заснування Зіньківців вихідцями з містечка Зінькова, висловлену Сіцінським, Грушевський назвав такою, яку «ледве чи можна прийняти». Далі рецензент наголосив: «Але се другорядні речі. Взагалі ж, як сказав я, представлено історію Кам’янця совісно й докладно».
На думку Грушевського, найслабше в книзі подано тільки XIX століття: «Се, звісно, залежало від загального браку обробленого матеріалу в літературі, але ліпше було зоставити пропуски в книжці, ніж заповняти оповіданнями про те, як стрічали в Кам’янці різних високих осіб. Внутрішня історія, особливо устрій, могли б ширше бути представлені навіть на підставі приступної авторові літератури. Зате археологічна частина, як сказано, представлена докладно».
Схвально відгукнувся рецензент про ілюстративний матеріал, наявний у книжці - фототипії, гравюри, цинкографії, частково передруковані з інших видань, але здебільшого - оригінальні, які «надають книжці елегантний вигляд».
Прикінцевий висновок Михайла Грушевського про книжку Юхима Сіцін-
ського: «публіка має дуже корисне придбання».

НЕВСИПУЩИЙ РОБІТНИК КОМІТЕТУ

Того ж 1895 року побачила світ ще одна важлива дослідницька робота Юхима Сіцінського: в сьомому випуску праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету вміщено історичні відомості про парафії та церкви Кам’янецького повіту. Михайло Сергійович оперативно відгукнувся і на це видання: рецензія з’явилася в тринадцятому томі «Записок Наукового товариства імені Шевченка», що побачив світ 1896 року.
Грушевський, посилаючись на передмову до рецензованого видання, зазначив, що ще в 1850-х роках керівництво Подільської єпархії задумало укласти історично-статистичні описи подільських парафій і церков і доручило цю роботу священикам. Затія виявилася невдалою. Тоді за реалізацію проекту взявся Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет. 1893 року він видав шостий том своїх праць зі статистичними даними про парафії цілої єпархії. Тепер же редактор «Подільських єпархіальних відомостей» Юхим Сіцінський, «невсипущий робітник комітету», як охарактеризував його Грушевський, узявся за зведення історичних відомостей, унаслідок чого видано історичний опис одного з дванадцяти повітів Подільської губенії - Кам’янецького. «Хоч се повіт один із найбільш історичних, і інші не будуть так багаті відомостями історичними, але все ж з того можна бачити, до якої монументальної праці піднявся комітет, чи властиво згаданий його співробітник», - захоплено писав у рецензії Грушевський. Далі читаємо:
«У передмові до сього тому автор заявляє, що предкладає лише пробу того роду праці і мав на меті звести лише докупи, можливо коротко, відомості, йому приступні, а не подати суцільний і докладний опис осад і церков. Автор використав друковану літературу, значний запас рукописного документального матеріалу подільської консисторії (декрети, візити, презенти й описи парафій XVIII і XIX віків), дещо з київського архіву через нотки професора Володимира Антоновича, що від довшого часу займається збиранням історично-географічного матеріалу, нарешті ужив історично-географічний опис Кам’янецького повіту покійного доктора Йосифа Ролле, зладжену 1891 року і передану до його ужитку небіжчиком. Таким чином, автор орудував дуже значним запасом матеріалу».
Проте Грушевський наголошує, що повнота на основі зібраного Сіцінським матеріалу може були лише тимчасова: «Акти подільські взагалі дуже мало видавались; книги кам’янецькі, переховані в Київськім архіві (від року 1520), зужиті досі ще дуже мало; не витягнуто документи з багатих запасів Коронної Метрики, а також люблінського трибуналу (з виїмком лише полуднево-східного кута воєводства); коли сей матеріал буде витягнений і зужитий, сума наших відомостей помножиться дуже значно, але поки то станеться, такий збір відомостей, який подає праця добродія Сіцінського, представляє собою набуток у високій мірі корисний і пожаданий. Досі для того роду відомостей служив «Географічний словник королівства Польського» (досі ще не скінчений), але праця добродія Сіцінського дає відомості далеко багатші й свіжіші, як то можна бачити з порівняння».
Грушевський зазначає, що Сіцінський «розложив села в порядку деканатів» (тобто, благочинних округів). На думку рецензента, раціональнішим був би географічний підхід - за басейнами річок, але, оскільки праця має ретельно поданий зміст, а також географічний покажчик, то «такий чи інший розклад не має ваги».
Михайло Сергійович коротко характеризує виклад Сіцінським зібраного матеріалу: «При кожній місцевості подаються попереду історичні (а де єсть - і археологічні), статистичні відомості і перекази народні про саму осаду, далі - відомості церковні, про місцеві церкви і духовенство (доложено реєстри парохів, досить багаті). Цитати, для короткості, подано разом для кожного відділу, але для всякого роду інформацій було б пожаданим, аби при кожній відомості було вказано її джерело (особливо як сих назбирається багато)».
Загальний висновок рецензента такий: «Взагалі, праця уложена дуже старанно і докладно і можна лише пожадати, щоб автор найшов час і спроможність посувати свою працю скоро; по закінченню її Подільська губернія могла б похвалитися описом, якого не має тепер ніяка інша на цілій Україні-Русі». Побажання збулося: 1901 року під редакцією Сіцінського видано товстезний том, який охоплює всі села Подільської губернії.
Думаю, що Михайло Грушевський своїми враженнями від праць Юхима Сіцінського міг обмінюватися з Іваном Франком, адже Михайло Сергійович й Іван Якович мешкали у Львові поруч. Недарма Франко в праці «Українська література 1904 року» серед інших міст особливо відзначив Кам’янець-Подільський, «де завдяки турботам деяких науково освічених священиків (особливо настоятеля собору Сіцінського) ретельно підтримують місцеву церковну і культурну історію, а також плекають національний дух серед молодшого духовенства».

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку