Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

07.10.2016

«КАБІНЕТ, ТЕЛЕФОН І СОВІСТЬ»

Місяць тому не стало Антона Малика - активного громадського діяча, Почесного ветерана України, Почесного громадянина Кам’янець-Подільського району, кавалера ордена «Знак Пошани», голови районної організації ветеранів України. Люди старшого покоління обов’язково згадають цього чоловіка та скажуть про нього найкращі слова як про педагога, вихователя, хлібороба, депутата районної ради.

Антон Малик

Коли Антон Іванович ішов вулицями міста й зустрічав знайомого, то вклонявся, щиро вітався, неповторно усміхався та розпитував про здоров’я, справи, про те, як живуть рідні та близькі. В нього настільки була позитивна аура, щира відвертість, повага до людини, що хотілося з ним побільше побути та поспілкуватися. Антон Іванович ніколи не спішив закінчувати розмову. Він тактично давав поради, проявляючи максимум уваги та поваги до людини, говорив гарні слова й найкращі побажання, ніби прощаючись назавжди.
У пам’ятному листі про Антона Івановича від імені Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації, районної ради та районної організації ветеранів України сказано: «З липня 2006 року і до останнього дня життя Антон Іванович очолював районну організацію ветеранів України. Під його керівництвом рада ветеранів завоювала незаперечний авторитет і повагу серед ветеранів і населення району. Він вважав своєю головною метою щоденний всебічний захист інтересів ветеранів війни та праці, дітей війни, пенсіонерів, інвалідів, людей похилого віку. Він брав активну участь у героїко-патріотичному вихованні молоді, турбувався про збереження пам’яток історії краю, пам’ятників захисникам Вітчизни».
Народився Антон Іванович у селі Колубаївці, що на Кам’янеччині, 8 березня 1938 року в селянській родині. Розпочав трудову діяльність у рідному селі обліковцем молочнотоварної ферми. 1966 року він продовжив роботу в господарстві-гіганті «Україна» села Устя, де працював заступником голови колгоспу та секретарем парткому. Хліборобська нива - то його любов на все життя. ЇЇ він оспівував, возвеличував і цінував як найдорожчий скарб. Слава про цей колгосп тоді гриміла повсюди завдяки високим урожаям зернових, фермам, в яких було доглянуто тисячі голів великої рогатої худоби, свиней та іншої живності.
Літо 1975 року видалося дощовитим, що аж ніяк не сприяло якісному збиранню врожаю. Господарства не встигали давати раду зібраним зерновим. Зерно надходило від комбайнів вологим, його треба було сушити. Антон Іванович звернувся до керівництва, промислових підприємств міста - врятувати такий дорогий для країни врожай. Промисловці негайно відгукнулися на це звернення, терміново виготовили та змонтували зерносушарки в господарствах району. І сталося це буквально за добу. Для цього було виділено необхідні матеріали. Бригади, змінюючи одна одну, працювали вдень і вночі. Врожай було врятовано, план поставок хліба державі повністю виконано.
Антон Іванович добре розумів тісну співпрацю села й міста, робив усе можливе й неможливе, щоб ця співпраця, нерозривна дружба були завжди. Промислові підприємства міста надавали значну допомогу колгоспам для механізації трудомістких процесів на тваринницьких фермах і ремонту сільськогосподарської техніки, допомагали споруджувати в селах Будинки культури, фельдшерсько-акушерські пункти, інші об’єкти соціально-культурного призначення.
Антон Іванович був майстром живого слова, завжди знаходив переконливі аргументи під час виступів на виробничих нарадах чи партійних форумах. До співрозмовників він завжди проявляв велику повагу, завжди світився доброзичливістю, відзначався великою людською мудрістю, а чужу біду сприймав як свою. Він був прекрасним оратором, творчо обдарованою людиною. Коли виступав із полум’яними промовами під час проведення урочистих подій біля братських могил, усі присутні, затамувавши подих, слухали його, а багато людей плакали. Вже визнано, що ніхто не міг так гарно і незабутньо, як він, готувати звітно-виборчі збори чи урочисті заходи. На цих заходах завжди грав духовий оркестр, було багато гостей, відомих людей. Та все ж головною дійовою особою на цих форумах був простий селянин - хлібороб. З великою радістю, урочисто Антон Іванович любив відзначати їх почесними грамотами, подарунками чи іншими знаками уваги.
Антон Малик був людиною дуже скромною й у вищій мірі порядною. Напівжартома любив повторювати: «У мене є три речі, якими я користуюся у роботі, - кабінет, телефон і совість». Антон Іванович ніколи не кривив душею, не принижувався, не міняв своїх поглядів. Він не боявся висловити свою думку кожному, навіть великим начальникам. Його за це любили й поважали, зокрема й опоненти. На зламі історії він не кинув партійний білет на стіл, відмежовуючись від свого та держави минулого, як це робили перевертні-плутократи. Уже в часи незалежності Антон Малик був першим секретарем Кам’янець-Подільського райкому Комуністичної партії України.
Велику роботу Антон Іванович проводив із військово-патріотичного виховання молодого покоління. У цій важливій роботі великою підмогою стали сільські музеї, кімнати бойової та трудової слави в школах, сільських клубах, куточки патріотизму в бібліотеках. На цьому Антон Іванович постійно наголошував і робив усе від нього залежне, щоб ці центри виховання молоді, джерела культури та духовності нашого народу завжди були на висоті. Людей, які керували такими вогнищами культури та виховання, Антон Іванович підбирав особисто й завжди ними опікувався. Особливою гордістю Антона Івановича був музей у Чабанівці, створений учителем-фронтовиком, художником, краєзнавцем Василем Ромарнюком.
З ініціативи та під особистим контролем Антона Івановича, за безпосередньої участі ветеранів, колишніх фронтовиків перед кожним святом Великої Перемоги, визволенням населених пунктів району від німецько-фашистських загарбників та іншими визначними датами повсюдно упорядковуються пам’ятники, обеліски, меморіальні комплекси, пам’ятні знаки, окремі місця поховання полеглих воїнів. Він турбувався, щоб була доглянута, впорядкована кожна братська чи окрема солдатська могила. Діють музеї також у Нігині, Демшині, Вітківцях, майже в усіх школах є кімнати бойової і трудової слави, а в бібліотеках Старої Ушиці, Завалля, Жванця, Довжка є куточки патріотизму, де проходять уроки мужності за участі учасників війни та трудового фронту, проводяться літературно-музичні вечори, години-спогади та інші вагомі виховні заходи. На всіх цих заходах завжди людно, присутні школярі, молодь, які з цікавістю слухають колишніх солдатів, захоплюються їхньої стійкістю та витримкою, дякують за мужність і героїзм, мирне небо над головою.
Велику увагу Антон Іванович приділяв художній самодіяльності ветеранської організації, зокрема хору «Вечірні зорі». Художній керівник цього колективу, професійний хормейстер Ольга Підгородецька понад 40 років піклується про музичне виховання школярів і молоді, створила в селах району чимало хорів, вокально-інструментальних ансамблів. Антон Іванович був активним учасником хору, гарно співав, декламував вірші. Не раз, зробивши велику доповідь, Антон Іванович, не сходячи зі сцени, приєднувався до хору та співав разом із ним пісні. Присутні завжди гаряче аплодували самодіяльним аматорам, проявляючи повагу й шану до цього творчого колективу.
Антон Іванович гарно писав і, будучи одночасно керівником прес-центру районної ветеранської організації, часто друкувався у районній газеті «Край Кам’янецький». З-під його пера виходили статті, нариси про хліборобів, учителів, захисників Батьківщини. Він був упорядником низки книг, серед них і про Героя Небесної сотні Анатолія Корнєєва.
Серед тих, хто прибув провести в останню путь Антона Малика, були делегації ветеранів з обласного центру, Дунаєвецького та Новоушицького районів, багатьох сіл Кам’янеччини.

Анатолій БЕРНАДІН, 
керівник прес-центру ради ветеранів міста.


Повернення до списку