Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 17 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

28.10.2016

ВИПЛЕКАНИЙ ПЕТЛЕЮ

Кам’янець-Подільський і його пам’ятки описували неодноразово. Попри це, зробимо спробу ще один раз поглянути уважно на місто та на одну з його пам’яток.


Французька карта Старого міста та замку 1691 року

Кам’янець-Подільський - це місто, народжене петлею. Цю життєдайну петлю утворила невелика подільська річка Смотрич за 15 кілометрів від її впадіння в Дністер. Півострів у цій петлі площею 121 гектар нині відомий як найдавніша частина Кам’янця - Старе місто.

Глибокий каньйон Смотрича з прямовисними скелями став природним захистом для мешканців давнього Кам’янця. Згодом люди вміло доповнили щедрий дарунок природи рукотворними оборонними спорудами. Серед них головними стали Старий замок, який надійно закрив вузький прохід до півострова в петлі Смотрича, рогатий Новий замок, розташований попереду Старого, та дві брами з низкою башт і шлюзами на самій річці - Руська та Польська, які з двох боків уважно вартували можливий доступ до міста в самому каньйоні.

Хоча є дуже смілива гіпотеза, що Кам’янець під назвою Клепідава існував ще в другому столітті нашої ери, проте численні археологічні дослідження такі передчасні висновки не підтверджують і відносять формування міста в петлі Смотрича до межі дванадцятого та тринадцятого століть. У письмових документах, що дійшли до нашого часу, Кам’янець засвітився ще пізніше. Першу достовірну згадку про нього маємо в грамоті литовських князів-братів Юрія та Олександра Коріатовичів. Цей документ, який надавав мешканцям Кам’янця права на самоврядування, видано 7 січня 1374 року. Саме з цієї дати і відлічується задокументована історія Кам’янця-Подільського.

Давньоруський Кам’янець, зафіксований археологами, але про який ми не маємо жодних інших відомостей, входив, очевидно, до складу Галицько-Волинського князівства. Нічого конкретного не можуть сказати історики і про наступну ординську добу в історії міста, що тривала від середини тринадцятого до середини чотирнадцятого століття.

Фактична історія Кам’янця починається з господарювання на Поділлі литовських князів Коріатовичів, коли край входив до складу Великого князівства Литовського. На пам’ять про ті давні часи центральна вулиця сучасного Кам’янця-Подільського, що веде до Старого міста, має символічну назву - вулиця Князів Коріатовичів. Саме біля неї над каньйоном Смотрича влаштовано оглядовий майданчик, з якого відкривається величава панорама Старого міста.

Тривала й запекла боротьба за Поділля між литовцями й поляками завершилася перемогою останніх. 1434 року Кам’янець остаточно перейшов під владу польського короля, був наділений статусом головного міста Подільського воєводства. У місті сформувалися три середньовічні самоврядні громади: українська, а в термінології тих часів - руська, як громада корінних мешканців Кам’янця, польська, як громада тогочасних володарів Поділля, та вірменська. Вірмени, витіснені з рідних країв, активно освоювали південну частину Старого міста, яка нині відома як вірменські квартали.

Значна частина п’ятнадцятого століття, а також три наступні за ним - шістнадцяте, сімнадцяте та вісімнадцяте - стали для Кам’янця довгою польською добою. Жодні спроби взяти неприступне місто, надійно укріплене поляками, не увінчалися успіхом. Зазнав невдачі і український гетьман Богдан Хмельницький. Тому сенсацією для всієї Європи стала звістка про те, що 1672 року турки штурмом оволоділи Кам’янцем. Щоправда, володіли вони містом і Поділлям недовго - всього 27 років. 1699 року ослабла Османська імперія мирно, хоча і без особливого бажання, повернула край і його коштовну перлину - Кам’янець - попереднім власникам - Речі Посполитій. Через століття ослабли і польські руки, тож 1793 року внаслідок другого поділу Польщі Поділля з Кам’янцем уві-йшли до складу Російської імперії. Невдовзі місто стало центром новоутвореної Подільської губернії.

У зв’язку з розширенням кордонів Російської імперії, Кам’янець утратив значення міста-фортеці. Зокрема, Старий замок після 1812 року було перетворено на в’язницю. Треба було вчитися жити по-новому. Хоча Кам’янець і мав передмістя - Руські та Польські фільварки, які притулилися ще в двох петлях Смотрича - щоправда, не настільки зімкнених, як староміська, а також малолюдне Підзамче перед Новим замком, вузькі прибережні Карвасари й Видрівку на берегах Смотрича, але, як і на початку своєї історії, місто по суті тіснилося на невеликому півострові в петлі Смотрича. Із надійної захисниці ця петля в новітніх умовах перетворилася для Кам’янця-Подільського на зашморг, який сильно гальмував розвиток міста. Терміново потрібен був ще один міст через Смотрич, аби місто потужно вирвалося з тісної петлі на нові неосвоєні східні простори. Такий міст, який нині називається Новопланівським і біля якого розмістився згаданий раніше сучасний оглядовий майданчик, заклали тільки 1864 року, а зводили майже десять років. Унаслідок цього в останній чверті дев’ятнадцятого століття бурхливо став розвиватися Новий план із мережею геометрично вивірених вулиць, який згодом зістикував між собою розрізнені Руські та Польські фільварки.

Однією з причин занепаду гонорового Кам’янця стало і те, що він був розташований у південно-західному закутку не тільки губернії, але й імперії, тож прогрес, який у другій половині дев’ятнадцятого століття забезпечував містам прилучення до залізничного сполучення, надовго обминув губернський центр, а повітові Вінниця й Проскурів зуміли вдало скористуватися благами цивілізації. Так, 1870 року було введено в дію залізничну лінію, що пройшла через Проскурів, нині відомий як Хмельницький. До Кам’янця-Подільського залізниця дотягнулася вже з Проскурова аж 1914 року - буквально перед Першою світовою війною.

Місто лежало в межі осілості, яку Російська імперія виділила для євреїв, тому їх у Кам’янці-Подільському мешкало чимало. Так, за даними на 1 липня 1910 року серед мешканців міста понад 48 відсотків становили євреї.

Упродовж бурхливих 1917-1920 років влада в Кам’янці-Подільському змінювалася 11 разів. Місто навіть п’ять місяців - від червня до листопада 1919 року - було тимчасовою столицею Української Народної Республіки. Тут розміщувалися уряд, численні міністерства, Директорія на чолі із Симоном Петлюрою. У липні 1919 року і владні структури Західноукраїнської Народної Республіки на чолі з уповноваженим диктатором Євгеном Петрушевичем знайшли притулок у Кам’янці на Поділлі, як тоді часто називали місто.

У листопаді 1920 року Кам’янець-Подільський став радянським і був ним, за винятком воєнних 1941-1944 років, коли містом володіли німці, аж до 1991 року - тобто, до проголошення Україною незалежності. У 1937-1941 роках місто було центром новоутвореної області, яка аж до 1954 року називалася Кам’янець-Подільською, а відтоді відома як Хмельницька.

Поступово місто обросло новими мікрорайонами - Привокзальним, відомим ще як Черемушки, спальним Жовтневим масивом, селищами цукрового та цементного заводів, збагатилося іншими великими заводами. Серед них електромеханічний, кабельний, приладобудівний, «Електроприлад».

Сьогодні Кам’янець-Подільський - стотисячне місто обласного підпорядкування. За кількістю історичних пам’яток національного та місцевого значення, яких налічується близько двох сотень, воно поступається тільки Києву та Львову, тож недарма Кам’янець називають містом-музеєм чи музеєм просто неба.

Від українського університету, відкритого в місті 22 жовтня 1918 року, ведуть родовід сучасні Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка та Подільський державний аграрно-технічний університет, де нині навчаються разом близько 13 тисяч студентів. Крім того, в місті діють п’ять коледжів - аграрно-технічного університету, індустріальний, харчової промисловості, культури та мистецтв, будівництва, архітектури та дизайну, а також медичне училище та планово-економічний технікум-інтернат. Тож Кам’янець із повним правом можна назвати студентським містом. А ще це місто фестивалів, яких щороку проводиться чимало на всі смаки. Особливо популярні заходи, пов’язані з польотом повітряних куль, реконструкцією історичних подій. Від 2011 року проводиться фестиваль «Республіка» з участю багатьох музичних гуртів.

Крім пам’яток, які в усіх на виду, на кшталт Старого замку, Ратуші чи Кафедрального костелу з притуленим до нього мінаретом, Кам’янець має чимало менш помітних, але не менш цікавих перлин. Про одну з них ми і розповімо далі.



СКЛАД ДЛЯ БОГА ВІЙНИ

Порохівня

Пороховий льох, порохові склади, порохівня - так називають пам’ятку архітектури другої половини вісімнадцятого століття, що розмістилася на березі Смотрича при вулиці Руській. Угорі над порохівнею височіє семиповерхова башта Стефана Баторія.

Проект порохових складів розробив знаменитий військовий інженер і архітектор Ян де Вітте, який, починаючи з 1768 року, сімнадцять років був комендантом фортеці в Кам’янці-Подільському. Він же 1778 року розпочав спорудження порохівні, але протягом шести наступних років основними роботами, вартість яких становила понад 26 тисяч злотих, керував капітан Пьотр Завадський. Він був правою рукою коменданта при втіленні в життя багатьох сміливих й оригінальних задумів. Будівництво велося в часи, коли Кам’янець входив до складу Польщі чи, кажучи офіційно, Речі Посполитої, а її королем був Станіслав Август Понятовський. Утім королівська Польща доживала останні роки: після третього поділу, що стався 1795 року, вона надовго вибула з числа суверенних держав.

Польський план порохівні 1792 року

Вибір місця для зберігання пороху не позбавлений логіки: на окраїні міста його випадковий вибух не завдав би такої значної шкоди, як у густозаселених кварталах, до того ж близькість річки тільки сприяла би належній боротьбі з вогнем. Аби ще надійніше запобігти лихові, порох зберігали посеред споруди - в спеціальному невеликому приміщенні (розміром 30 на 6 метрів), зусібіч оточеному по периметру коридором завширшки 2 метри. Товщина як внутрішніх, так і зовнішніх стін становила в середньому 1,8 метра. Така передбачливість проектувальника складів досить надійно гарантувала, що прикростей удасться уникнути.

Хоча споруда мала чисто практичне призначення, але архітектор потурбувався і про її пристойний зовнішній вигляд. Так, з одного боку, порохівня - це примітивна приземкувата будівля із земляним дахом. Але, з іншого боку, це цікава споруда в стилі бароко, про що засвідчують два ризаліти (виступи за лінію фасаду чи своєрідні невеликі ґанки), високий білокам’яний карниз.

Окрасою ризалітів стали білокам’яні портали з написами латинською мовою. Перший попереджував: «Не легковаж майбутнім». Інший портал увінчував польський герб із вензелем короля Станіслава Августа та напис: «Додає сили Марсові». Очевидно, мався на увазі сухий і гарно збережений порох для потреб бога війни. На жаль, під час пожежі 1878 року, коли порохівня була вже складом гасу, друга таблиця загинула. А перший із написів можна побачити й нині.

Вигляд споруди дещо змінився 1834 року, коли Кам’янець-Подільський уже входив до складу Російської імперії. Губернський архітектор Симеон Учта, крім деяких змін на самій порохівні, влаштував навколо неї суцільну муровану огорожу з двома брамами, внаслідок чого утворився великий двір.

Оскільки з 1812 року Кам’янець-Подільський утратив значення фортеці, порохівня перестала бути потрібною військовому відомству за прямим призначенням. Деякий час її використовували як кухню гарнізонного батальйону, потім, як уже зазначалося, тут зберігали гас. Перед Першою світовою війною в колишній порохівні розміщувалася стайня міського асенізаційного обозу. Активно експлуатували споруду як склад різних товарів у радянські часи.

У 1980-х роках був план пристосувати колишню порохівню під експозицію музею. 2012 року виникла ще одна ідея, доволі грандіозна: розмістити біля порохівні міжнародний дитячо-юнацький культурний спортивно-оздоровчий центр. Передбачалося збудувати їдальню, актовий зал, кухню, медпункти, туалети, душові, приміщення для складу, згодом - житлові корпуси, насамкінець - спортивний комплекс й офісні приміщення. І цього разу плани залишилися планами. Призабута пам’ятка досі стоїть одинокою та порожньою на березі річки. Хіба що заглянуть сюди телевізійники, знімаючи передачу про пам’ятки вулиці Руської, як це сталося влітку 2016 року.

Архітектор Євгенія Пламеницька, закохана в Кам’янець-Подільський, 1968 року поетично писала: «За пороховими складами каньйон стає вужчим, вода у річці темнішою, прямовисні скелі, що відбиваються в ній, здаються ще вищими».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку