Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ВІВТОРОК, 21 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

16.12.2016

ЕЛІКСИР ПАМ’ЯТІ ВІД «ЗАБУДЬ-РІЧКИ»

Братів-близнюків двоє, але письменник один - Брати Капранови, тож і перше слово як невід’ємну складову цього творчого псевдоніма теж потрібно писати з великої літери. Саме так - Брати Капранови - зазначено на обкладинках й у вихідних даних їхніх книжок. Там навіть натяку немає, що один із братів - Дмитро Віталійович, а інший - Віталій Віталійович. Нещодавно зі свіжим романом «Забудь-річка» вони завітали до нашої області. 7 грудня відбулася зустріч у Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці, а наступного дня - дві презентації в Кам’янці-Подільському.

ТРИ ВІЗИТИ ЗА П’ЯТЬ РОКІВ

Під час зустріч в університетіУ місті над Смотричем брати не вперше. Навіть склалася добра традиція, що Капранови проводять тут упродовж дня дві зустрічі, одну з яких неодмінно в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка.
П’ять років тому, 18 листопада 2011 року, здійснюючи тур Україною з новим романом «Щоденник моєї секретарки», Віталій і Дмитро завітали до Кам’янця-Подільського, де мали зустрічі зі студентами й викладачами в університеті, а з інтелігенцією - в кришталевій залі готелю «Клеопатра» в Старому місті. Організатором візиту виступив громадсько-політичний рух «Гідність».
Наступна зустріч з братами відбулася 23 вересня 2013 року на історичному факультеті національного університету. Цього разу новинкою від Капранових стала «Мальована історія незалежності України». Через кілька годин письменники постали перед кам’янчанами в зовсім іншій іпостасі - як кобзарі-репери: в арт-пабі «Дві бочки» вони презентували свою музичну програму «Дзен.ua».
Спливло ще три роки - і 8 грудня 2016 року брати знову із задоволенням завітали до славного міста над Смотричем. Цього разу організатором їхніх зустрічей стала Кам’янець-Подільська міська організація «Просвіта», очолювана Славком Полятинчуком. Хоч у студентів національного університету на цей час припала сесія, але Капранови не зрадили традиції провести зустріч у стінах найстарішого на Поділлі вищого навчального закладу. Цього разу вдячними слухачами письменників стали вихованці податкового коледжу. Друга зустріч відбулася в центральній міській бібліотеці імені Костя Солухи. Гості також відвідали книгарню видавництва «Абетка» на вулиці Князів Коріатовичів (до речі, там можна замовити їхній роман «Забудь-річка» та інші книжки) та кав’ярню «Щасливий кіт» у Старому місті.

З ОЧАКОВА ЧЕРЕЗ МОСКВУ В КИЇВ

Обкладинка нового роману.  Художник Віктор БарибаБрати Капранови вважають Кам’янець-Подільський перлиною України. Вони навіть мали намір історичну частину роману «Забудь-річка» почати в місті над Смотричем, але зупинилися на Бережанах у Тернопільській області, оскільки перед Другою світовою війною Кам’янець був радянським містом, а письменникам для розгортання сюжету потребувалася польська територія, яка до 1939 року якраз і була по той бік Збруча.
Одним із поштовхів до написання роману стала доля двох дідів Капранових: один із них воював у Червоній армії, був кулеметником, якого відзначили орденом Червоної Зірки, а інший відсидів вісім років як «ворог народу». Як зазначили письменники в спільній біографії на персональному сайті, «бабуся не стала чекати, поки її теж посадять разом із малими дітьми, а вирішила тікати - спочатку в сусідній район Одеської області, потім в інший, а коли й тамтешнє ГеБе обчислило її, добрі люди порадили: тікайте в Молдову, тоді ваші документи підуть в Одесу, до Києва, до Москви, до Кишинева, і аж тоді до району. Ну а тим часом або щось загубиться, або Сталін здохне. Добрі люди мали рацію - Сталін невдовзі здох і бабуся з дочками залишилася в Дубоссарах».
Якраз у Дубоссарах і народилися Віталій і Дмитро Капранови. Це сталося 24 липня 1967 року. Тож наступного року їм виповниться 50 років. Також у Дубоссарах народився 31 січня 1963 року старший брат близнюків - Сергій. Він став кандидатом філософських наук і відомий як культуролог, релігієзнавець, японознавець.
Капранови у книгарні видавництва «Абетка»Ніщо не віщувало, що Віталій і Дмитро стануть українськими письменниками. Виросли вони в Очакові Миколаївської області, який вважають своєю батьківщиною. Недарма в «Забудь-річці» героїня роману Уляна родом із Очакова. Саме тут письменники 1984 року закінчили середню школу. «Нам пощастило - ми не вивчали українську мову у школі. Були як від зайвого предмету звільнені за станом здоров’я. І саме завдяки цьому не встигли зненавидіти українську літературу, як більшість школярів», - з іронією зазначили Капранови в біографії. Зате, крім звичайної школи, вони закінчили спортивну (спеціалізація - греко-римська боротьба) та музичну (гра на фортепіано).
Вищу освіту брати здобували в Уральському політехнічному інституті в Свердловську та в Московському енергетичному інституті за фахом «Технічна кібернетика»: «Вчилися запускати балістичні ракети та збивати ворожі літаки. На щастя, ці наші вміння не придалися - так жодного разу ні по кому й не вистрілили».
1988 року брати-близнюки одружилися із сестрами-близнючками та переїхали до Москви, де працювали на різних посадах у фармацевтичному та виноробному бізнесах, збагатилися досвідом керівної роботи й «набралися життєвого досвіду по самі вінця».
На початку 1990-х у Москві зорганізувався потужний український діаспорний рух. Брати активно тусувалися із земляками, навіть видавали московську українську газету «Тинди-ринди» та журнал української фантастики «Брати». Тоді ж узялися за перо і почали писати свою першу книжку «Кобзар 2000». Писали десять років, дописували вже в Києві, куди перебралися 1998 року. Як зазначили письменники, «причина переїзду банальна - ми не бачили можливостей реалізації себе як творчих людей у Росії. Українці мають жити в Україні».

ТРИ СТЕПАНИ ШАГУТИ

За Радянського Союзу Віталієві та Дмитрові доводилося пишатися одним дідусем, а іншого не згадувати. Капранови називають це «явищем добровільної амнезії», коли українці вважали за краще не розповідати дітям про батьків поміщиків, білогвардійців, священиків, розкуркулених і відправлених до Сибіру селян. Згодом до цього печального списку додалися ще й вояки Української повстанської армії.
Назву нового роману Капранови відшукали в українській міфології. Там є образ Забудь-річки, яка в уяві предків тече між «цим» світом і «тим»: коли душа переходить з одного світу в інший, вона пролітає над річкою і все забуває.
Капранови у арт-кафе "Щасливий кіт"Хоча «Забудь-річка» - аж ніяк не фантастичний роман, але все ж має неймовірний сюжет. Троє молодиків, майже ровесників, потрапляють на Другу світову війну під тим самим іменем і прізвищем - Степан Шагута. За примхою долі, першому Степанові - галичанину, синові офіцера Української Народної Республіки - доводиться воювати в Червоній армії, другий - комсомолець із Полтавщини - опиняється в дивізії «Галичина» (тобто, на боці німців), третій - польський жовнір - в Українській повстанській армії.
Автори задумали провести свого героя через три різні військові формування. Але ситуація, коли би одна людина побувала послідовно в трьох арміях упродовж чотирьох років війни, видалася письменникам нереальною. Вихід із ситуації підказала одна зустріч із ветераном війни, нині вже покійним:
«Коли йому було 16 років, його мобілізували рити окопи. В їхній бригаді був єврей з Одеси. І коли німці прорвали оборону, всі почали тікати, а єврей не знав, що робити. Цей покійний ветеран Петро Галицький дістав свої документи і віддав їх зі словами: «Бери документи! Будеш Петром Галицьким». На запитання єврея, як його рятівник житиме без документів, той відповів, що в рідному селі його кожний собака знає. Так на світі з’явилося двоє Петрів Галицьких».
Скористувавшись цим прийомом, Капранови вирішили зробити так, щоб троє людей з іменем Степан Шагута пройшли крізь три різні армії: радянську, німецьку та українську партизанську, а їхніх нащадків примусили з’ясовувати - хто де був і чиї вони онуки. Це й роблять головні герої роману - Уляна й Степан.

ВІДГУКИ МАСТИТИХ

Роман Братів Капранових «Забудь-річка» є доволі товстою книжкою - аж 544 сторінки! Як жартують автори, про серйозність їхнього творчого продукту свідчить те, що книжка має закладку, адже за один вечір роман не прочитаєш.
Зустріч в бібліотеціЗ’явилися і перші відгуки авторитетних читачів. Так, український журналіст і критик Юрій Макаров зізнався, що, оскільки головними героями є молода жінка-юристка із прихованим шармом і зрілий чоловік - помічник капітана далекого плавання, очікував сюжету з палким, геть не платонічним коханням, притаманного жанрам жіночих романів. «Виявилося, що за цією нібито легковажною диспозицією ховається не просто зіткнення двох доль, а двох світів, точніше, двох Україн, кожна зі своїм історичним досвідом, але спільними травмами і втратами. Інтрига, закручена на початку розлогого тексту, не відпускає до самого кінця роману», - зазначив Юрій Макаров.
Українська письменниця та журналістка Світлана Пиркало серед безперечних переваг книжки називає її географію: «Брати Капранови - не перші в українській літературі, хто побудував сюжет на національних змаганнях. Але зазвичай географія таких творів зосереджується на заході України, а все, що південніше чи східніше Києва, виглядає непривітною чужиною». Капранови ж охоплюють значний географічний обсяг: «тут і Росія, і Західна Україна, і Німеччина та табори, але головне - приморський Очаків Миколаївської області, де і починається, і фактично завершується сюжет, і який виразно постає частиною української ойкумени».
Має Світлана Пиркало й зауваження: «Серед недоліків книги - строкатість мов, діалектів і деталей, зрозумілих без пояснень письменникам і прошарку української інтелігенції покоління, яке застало СРСР, але які вже варто пояснити молодшим поколінням чи людям, які могли б це читати в теоретичному перекладі».
Письменник Андрій Курков так відгукнувся на «Забудь-річку»: «Новий роман Братів Капранових доводить, що останні драматичні події в Україні можуть дати матеріал не тільки для роздумів, але й для чудової історії, в яку, окрім бурхливих років, що передували Євромайдану, увійде практично вся історія нашої країни за останні 80 років. Головна героїня роману Уляна не залишить вашої уяви навіть після того, як ви дочитаєте останню сторінку. Її образ та події, що виписані, як побачені її очима, то велика літературна удача вже відомих, але кожного разу спроможних ще раз здивувати авторів».

ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ

Брати Капранови майстерно провели обидві презентації в Кам’янці-Подільському. Вони представили не тільки «Забудь-річку», але й попередні свої книжки. Так, «Мальована історія незалежності України» стала настільки затребуваною, що добралася вже до п’ятого видання.
Звісно, слухачів цікавило, як брати вдвох пишуть одну книжку. Віталій і Дмитро спільно намічають і обговорюють сюжет, далі розподіляють, хто які розділи пише, потім іде взаємне редагування один одного, так що в результаті неможливо, не знаючи, встановити, хто який розділ первісно писав.
Письменники зізналися, що в роботі над новим романом їм, чоловікам, найважче було правдиво зобразити жінку, тож чернетки «Забудь-річки» вони давали читати представницям прекрасної статі, уважно вислуховували їхні зауваження.
Зустріч в університеті, яка припала всім до душі, завершилася несподіваним моментом: після фотографування й автограф-сесії в одного з братів пропав мобільний телефон, що лежав на столі. Кому він міг знадобитися - чотирирічної давності, з надтріснутим склом? Тож підозри в братів на крадіжку не було, на їхню думку, хтось цілком випадково прихопив телефон. Пошуки пропажі й опитування присутніх жодних результатів не дали. Складність полягала ще й у тому, що телефон під час зустрічі було переведено в режим вібрування. Виклик він приймав, але де саме був, ніхто не міг визначити, а Шерлока Холмса поруч не було.
До послуг поліції Капранови теж вирішили не звертатися, просто завітали до крамниці «911» на проспекті Грушевського й придбали новий телефон. А старий знайшовся наступного дня: з паперами від упаковок книжок він непомітно потрапив у сміттєве відро. Цілком можливо, що брати Капранови цей кам’янецький епізод використають в одному з наступних творів. А поки що читатимемо «Забудь-річку». Славко Полятинчук 11 грудня написав у «Facebook»:
«Позмагаємось, хто першим прочитає «Забудь-річку», перепрошую, другим... першою роман сьогодні дочитала моя дружина... була лаконічною... в захваті, дуже сподобалось... Я вже сам прочитав перші 30 сторінок... і цікаво, а що там далі???».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку