Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 17 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

29.12.2016

АЛКОГОЛЬ НА ПОДІЛЛІ

Споживання алкоголю має тривалу історію, однак проблеми з ним у людини почалися порівняно недавно - з винаходу арабами перегінного кубу в X столітті. Саме тоді з’явилися висококонцентровані алкогольні напої - самогон, коньяк, віскі тощо. Вони токсичніші, ніж вино й пиво, але за рахунок інтенсивного сп’яніння виявилися привабливішими для людини.

ПРИВІЛЕЇ КОЗАЦТВА

Єврей-шинкарСучасна людина «вживає» набагато більше, ніж у давнину. В період Середньовіччя, наприклад, алкоголь був уділом заможної верхівки суспільства - шляхти, магнатів, багатих торгівців. Прості люди випивали, як правило, у виняткових випадках - на весіллях, родинах та інших урочистих подіях.
На території України здавна склалися власні традиції та звички вживання випивки. Відомо, що скіфи, наші далекі предки, пили вино нерозбавленим, тоді як у цивілізованих греків його розмішували з водою. Напій, в якому на дві частини води припадала одна частка вина, в них вважався міцним напоєм.
Виробництво та продаж алкоголю були давніми привілеями й одним із надійних джерел прибутків українського козацтва. Зазіхання на ці права з боку польського, а згодом московського урядів не раз призводило до загострення соціальної ситуації в Україні, оскільки козацтво вважало такі привілеї споконвічними й готове було, в разі чого, взятися за зброю для їх захисту.

ГУРАЛЬНИЦТВО

У ХІХ ст. на територію сучасної України завітала промислова революція. Особливістю великого капіталістичного виробництва на Поділлі, яке наприкінці ХVІІІ ст. увійшло до складу Російської імперії, був бурхливий розвиток спиртово-горілчаної промисловості та виноробства. Саме в період становлення та розвитку капіталізму виготовлення й уживання спиртних напоїв стало масовим.
Виробництво горілки на продаж у панських маєтках регіону набуло значного поширення вже у ХVІІІ ст. і далі невпинно зростало протягом першої половини ХІХ ст. Гуральництво було однією з найголовніших статей прибутків місцевих поміщиків, які майже повністю витіснили державних селян, які ще у ХVІІІ ст. мали в своїх руках чималу кількість дрібних гуралень. Як правило, українські гуральні не відзначалися значними розмірами, а, отже, великими обсягами виробництва. Цікаво, що назва «горілка» в офіційній статистиці ХІХ ст. майже не використовувалася. Вживався термін «вино», навіть коли мова йшла про міцні напої, вироблені шляхом перегонки.
Гуральництво та продаж спиртних напоїв 1846 р., наприклад, становило близько 29,7% доходу поміщицьких господарств Правобережжя. Його розвиток у регіоні напряму був пов’язаний зі станом сільського господарства. Найгірше серед трьох губерній Правобережної України - Київської, Подільської та Волинської - гуральництво розвивалося на Волині, де через брак сировини напередодні 1861 р. воно перебувало в стані занепаду.
Для винокурень краю протягом дореформеного часу було притаманним постійне зростання виробництва, тоді як кількість таких підприємств у регіоні постійно зменшувалася. 1860 р. у Київській губернії працювало 388 гуралень, у Волинській - 328 і 251 - у Подільській, тоді як 1801 р. у Правобережній Україні їх було 3522. Їх виробництво, однак, зросло в три рази. Самі гуральні слугували потужними споживачами місцевого зерна. В 1840-1850-х рр. на винокурні підприємства Подільської губернії надходило майже 30% товарного хліба, вирощеного на території регіону.

ТОРГІВЛЯ ГОРІЛКОЮ

Більшість виробленої горілки поміщики продавали в місцевих шинках, що приносило значні прибутки. На території Правобережної України в 1830-х рр. нараховувалося 13842 шинки: у Київській губернії - 5062, 4907 - на Волині та 4683 - на Поділлі. Продукцію, вироблену на гуральнях Київської губернії, вивозили в Білорусію, а особливо багато - в південні українські губернії. Протягом 1840-х рр. звідси було вивезено близько 1600 тисяч відер горілки.
Хата-шкальня (шинок) середини XIX століття в селі Теремці Ушицького повіту Подільської губерніїНа кінець 1850-х рр. у Правобережжі нараховувалося вже 14652 шинки, горілчані магазини і лавки (близько 40% їх кількості в Україні). На території Подільської губернії їхня кількість була дещо меншою, ніж на Київщині (5062 одиниці), однак саме з території Поділля вивозилося традиційно багато алкогольної продукції. Так, ще в 1830-х рр. лише в Бессарабську губернію поміщицькі господарства краю щорічно збували до 10 тисяч відер горілки й спирту. 1860 р. на Поділлі торгували спиртним 967 закладів, що становило близько 39% їх загальноукраїнської кількості. Свідченням впливу ринкових відносин на винокурну промисловість краю було створення спеціальної групи торгівців-посередників, які закуповували горілку в поміщицьких маєтках і перепродували її в місцях, де були на неї високі ціни.

ПЛЯШКИ, КОРКИ…

Крім того, розвиток цієї галузі промисловості в умовах ринкового господарства призводив до заснування й подальшої діяльності заводів і фабрик, що забезпечували функціонування численних гуралень регіону. Так, скляний посуд для потреб Подільської, Волинської та інших губерній потрапляв із заснованого 1897 р. у селі Рокитне Овруцького повіту Волинської губернії скляного заводу, збудованого петербурзьким купцем Розенбергом. Потреби ринку зумовили побудову 1886 р. коркової фабрики у Києві. Раніше таку продукцію подільські, а разом з ними - київські та волинські винокури, були змушені імпортувати з Риги й Варшави. Значним попитом серед подільських винокурів користувалася продукція Радомишльського, Барановського, двох Житомирських скляних заводів.
На думку тогочасних економістів, «розвиток гуральництва у Подільській, Київській і Волинській губерніях, у поєднанні з великими запасами лісу та піску, стали основою виникнення фарфоро-фаянсової промисловості волинського краю». Тут на початку ХХ ст. лише у Житомирському повіті діяло дев’ять таких заводів, загальне річне виробництво яких становило близько 1 млн.руб.
Економічні зв’язки Поділля із сусідніми регіонами, висока рентабельність виробництва алкоголю призвели до значного збільшення обсягів випуску продукції місцевих заводів і фабрик у другій половині ХІХ ст. Вартість продукції подільських гуралень досягла 1883 р. 11,5 млн.руб., що майже в 10 разів більше від показників 1863 р.
Етикетка пивзаводу в Новому ПоріччіХарактерним для розвитку галузі було те, що вона вже в перші пореформені роки потрапила до рук представників торговельного капіталу. Останні відкуповувалися від власників рентою і вели майже самостійне господарство на орендованих підприємствах. Ця обставина призвела до певного послаблення зв’язків гуралень із сільськогосподарським виробництвом. Так, у збірнику відомостей Подільського статистичного комітету за 1883 р. наголошувалося, зокрема, що «років 20 тому гуральництво цілком перебувало в руках землевласників і було тісно пов’язано з сільським господарством. Тепер воно майже цілком в руках комерсантів, переважно євреїв».

КРИЗА

Порівняно з цукроварінням гуральництво глибше потрапило під вплив промислової і сільськогосподарської кризи 1880-1890-х рр. Тому для цієї галузі характерні були значні коливання у кількості підприємств і вартості виробітку. Так, якщо 1883 р. вартість виробленої продукції, як уже зазначалося, становила 11,5 млн.руб., то 1886 р. ця цифра зменшилась до 2,6 млн.руб., а 1899 р. спиртово-горілчана промисловість Поділля виробила спирту та горілчаних виробів всього на 1,5 млн.руб.
Таке падіння виробництва пов’язане як з наслідками кризи кінця ХІХ ст., так і з введенням 1896 р. державної монополії на продаж спиртних напоїв, що підштовхнуло процес перекачування капіталів у прибутковішу цукрову промисловість. Власники підприємств, щоб далі займатися гуральництвом, вихід зі скрути часто вбачали у переході з переробки зернових на технічні культури, особливо - цукровий буряк і картоплю. Саме тому кількість спожитої подільськими гуральнями картоплі з 1882 до 1897 р. збільшилася більше ніж утричі. Саме про це йшлось у газеті «Подольские губернские ведомости»: «У вигіднішому становищі були заводчики, які переобладнали свої заводи з хлібного гуральництва на дешевше картопляне; вони цим захищають своє гуральництво від впливу хлібних цін».
Крім того, наявність у регіоні потужної буряково-цукрової промисловості обумовила широке використання у винокурінні залишків місцевих цукроварень. Так, 1890 р. найбільше спирту було вироблено саме із буряково-цукрових залишків загальною вагою 1,4 млн. пудів. Іншим важливим джерелом для місцевого гуральництва слугувало кукурудзяне борошно й кукурудза в зерні. Того ж 1890 р. 94 подільські гуральні переробили на спирт 878 тисяч пудів цієї сировини. Найбільше таких підприємств (11) було в Ольгопільському повіті. Далі йшли Ямпільський, Ушицький та Гайсинський повіти (по 10 гуралень).

ПИВОВАРНІ

Харчова промисловість регіону була представлена і пивоварнями, яких на кінець ХІХ ст. тут нараховувалось 19. Утім практично всі вони були порівняно незначними за обсягами виробництва і задовольняли потреби місцевого ринку.
Винятком були відносно великі пивні заводи: у Кам’янці-Подільському, який належав Евеліні Юній, із річним виробництвом у 55,5 тисячі відер на рік, та в селі Нове Поріччя (нині Городоцького району Хмельницької області) власниці Катерини Ігнатьєвої з виробництвом у 31,9 тисячі відер.

МЕРЕЖА

Важливість врегулювання питань, пов’язаних із торгівлею алкоголем на Поділлі, пояснюється значною кількістю пунктів продажу питної продукції, що було пов’язано як із високим рівнем розвитку гуральництва в регіоні, так і значною густотою населення краю. «Ми бачимо містечка в Подільській губернії, в яких на 1000 мешканців припадало 46 шинків, один на 20 осіб, і тому зовсім не поділяємо здивування майже всіх наших газет, які повідомляють, що в Білій Церкві налічується 120 питних закладів, отже, один на 25 душ. В Кам’янці 1861 р. їх було 78, отже, один на 123 особи», - писав видатний подільський дослідник Йосип Ролле.
У середньому по губернії у 1860-х рр. один питний заклад припадав на 368 мешканців, а загальна кількість таких пунктів торгівлі становила 1861 р. 4919 одиниць.1870 р. кількість питних закладів зросла до 5659, хоча, за свідченням тогочасної статистики, це не призвело до відчутного збільшення споживання алкогольних напоїв. 1882 р. в Подільській губернії налічувався вже 3921 такий заклад - на 1738 менше, порівняно з 1870 р. Із них 2162 розміщувалися в селах, 1015 - у містечках і 744 - у містах. У наступне десятиліття загальний вигляд торгівлі алкогольними напоями мінявся мало. 1890 р. на Поділлі існував 3871 заклад, із них найбільше було шинків з продажем алкоголю на винос і заїжджих дворів (разом - 1960). У містах було розміщено 728 пунктів продажу алкоголю, що складало 19 відсотків, містечках - 888 (23%), селах та селищах - 2255 (58%).
На обсяги торгівлі алкоголем у регіоні впливали і певні місцеві звичаї. Так, у подільських містах і селах існував звичай, за яким шинкарка чотири рази на рік, у визначені дні, відвідувала селянські хати, пригощала їхніх мешканців горілкою та печивом в обмін на різну сільськогосподарську продукцію. Таким чином за піввідра горілки і декілька медівників спритна шинкарка збирала повний віз зерна, борошна, яєць, курей та іншого добра.

МОНОПОЛІЯ

1 червня 1896 р. держава ввела казенну монополію на торгівлю горілкою. Для регіону було характерне поступове, аж до 1904 р. її запровадження. Вже на 1903 р. продаж питва становив понад 26% річних надходжень до бюджету Російської імперії! 1913 р. ця цифра залишалася приблизно на такому ж рівні.
Хоча ця реформа і позбавляла поміщиків старовинного привілею (права пропінації) - віддавати свої заїзди і корчми в оренду євреям, однак держава вирішила відшкодувати цю втрату. У містах право на збут було викупне, а по селах - досить добре оплачене. Протягом 1897-1911 рр. землевласники Правобережжя, зокрема Поділля, отримали 41,5 млн.руб.
Зауважимо, внаслідок введення монополії кількість шинків і кабаків почала дещо скорочуватись. Можливо, саме через це скоротилась сума торгових зборів. 1898 р. у Вінницькому повітіця сума становила 705 руб., «у той час як у кращі роки ця сума доходила до 1,5 тис.руб.», - зазначалось у листі податного інспектора Вінницького повіту до управляючого Подільською казенною палатою.
Загалом на Поділлі кількість закладів приватного продажу винно-горілчаних виробів на 1 січня 1897 р. становила 629 одиниць, а на 1 січня 1899 р. - 557. Кількість казенних пунктів продажу міцних напоїв залишалась приблизно на однаковому рівні: 1418 - 1897 р., 1406 - 1899 р. Всі вони мали однакове внутрішнє облаштування, а в закладах за межею міських поселень - і зовнішнє: фасад, обшитий дошками, пофарбованими в світло-сірий колір (по боках - пілястри державних кольорів). Над кожним таким закладом висіла вивіска встановленого зразка. Приміщення під лавки наймалися строком від одного до трьох років при орендній платі за рік по першому розрядові - 265 руб., по другому - 176 руб. та по третьому - 120 руб.
Велика увага після введення монополії 1896 р. приділялась державою збільшенню торгівлі алкогольними виробами на винос для так званого «домашнього споживання». У звіті про продаж алкоголю на Поділлі за 1899 р. зазначалось, що «домашнє споживання вина починає поступово входити в селянські сім’ї, витискаючи дореформену звичку позадомашньої пиятики із заставою зерна, речей і особистої праці». Результатом цих заходів було деяке зменшення обсягів розпивочної торгівлі на фоні загального зростання продажу алкогольних напоїв.
Досить поширеною була практика підпільної питної торгівлі, котра, на думку тогочасних оглядачів, існувала майже відкрито.

БАЖАННЯ ВИПИТИ Й ДЕРЖАВА

Як бачимо, бажання випити в людини завжди існувало в минулому, не зникло тепер і, мабуть, не зникне в майбутньому. Цей фактор вміло експлуатує держава, придумуючи всілякі акцизи й податки. Як колись, так і тепер до державного бюджету надходять значні кошти і від виробників алкоголю, і від його любителів. Варто лише пам’ятати давніх греків і завжди, вживаючи вино, розбавляти його водою. Так буде краще для нашого здоров’я та гаманця.

Артур МИХАЙЛИК, кандидат історичних наук,
доцент кафедри історії, філософії
та права Подільського державного аграрно-технічного університету.


Повернення до списку