Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

20.01.2017

ГЕТЬ КОЛОНІАЛЬНІ ТОПОНІМИ!

Під час моєї традиційної прогулянки до мене звернулася група молодих людей із картою Старого міста й попрохала підказати, де тут Руський ринок. Зустріч була біля будинку з адресою Зарванська, 1, зазначеною на табличці, тобто в історичному центрі Руського ринку. Але жоден топонім поблизу не свідчив і найменшим натяком про колишній центр суспільно-політичного життя української громади міста, про існування саме тут упродовж майже 220 років українського магістрату.

КОЛОНІАЛЬНИЙ МОТЛОХ

Будинок польського магістрату невдовзі прикрашатиме Трипільський майдан?	Немає тут і жодного пам’ятника чи меморіальної дошки ні українським героям, ні культурним діячам, ні лідерам української громади міста. А між тим краєзнавець Андрій Паравійчук у праці «Кам’янець-Подільський у минулому й сучасному» писав, що з Кам’янця вийшли відомі українські вчені та діячі XVI століття: Герасим і Мелетій Смотрицькі, Ісайя Кам’янчанин, Дем’ян і Северин Наливайки, а польська громада за весь час окупації міста не дала жодного видатного імені в галузі культури.
Жахаюча пустота людської історії громади, моторошно зяюча пустка історичної долі українства. Філософія історії нас застерігає, що поняття історизм й історичність не тільки різні, а часто абсолютно протилежні. Нерідко історизм - це колоніальний мотлох, клоччя, утиль минулого, які зовсім не стимулюють осмислення, не підводять до жодного висновку. Як то вулиці Довга, Зантуська, Поштова, Кузнечна, провулок Тісний тощо.
Народ - це єдність мертвих, живих і ненароджених, яка повинна забезпечуватися інформаційно - зокрема назвами вулиць, площ, відповідними пам’ятниками. І правнуки, які їдуть звідусіль на екскурсії в славне історичне місто Кам’янець, мають право долучатися до конкретних своїх «славних прадідів великих», зокрема українських і зокрема через топоніми. Усі загарбники стараються нав’язати корінному населенню комплекс меншовартості, здеформувати історичну пам’ять народу, витравити імена визначних діячів. Черговий раз обрізано зв’язок мертвих, живих і ненароджених, зроблено черговий погром української живої історії на Руському ринку.

ПОВЧІТЬСЯ У ПОЛЯКІВ!

Переходжу до очевидних висновків. Якщо це Руський ринок, а не татарсько-турецький чи польсько-російський, то тут має бути вулиця Смотрицьких (частина Зарванської - колишня Косіора) із коледжем культури і мистецтв імені Миколи Лисенка, що межує з провулком Тадея Ганицького (перший директор професійної музичної школи імені Миколи Лисенка, що тут була), який зі східного боку межує із вулицею братів Наливайків. А в пам’ять про спалений поляками український магістрат височіє пам’ятник борцям за українські права від Степана Мухи до героїв Хмельниччини на розі вулиці гетьмана Сагайдачного (Татарська - Золотої Орди) і Смотрицьких. Адже Сагайдачний проїжджав тут на білому коні та з почестями як переможець турецько-татарської агресії 1621 року (захистив Європу, а отже і Кам’янець). Так «хто більше матері-історії цінний»? Є Турецький бастіон і Татарська вулиця, а вулиці, названої на честь захисників від цих окупантів, - зась. Якраз на Обжерному ринку, поряд із брамою Петрові І.
Повчіться в інших народів, скажімо, поляків, як вони інформаційно облаштували Польсь-кий ринок: герої є - пам’ятник Володиєвському (українському шляхтичу-католику з-під Макова), лідери є - і останній король - москволюб, що по суті розвалив Польщу вщент (три поділи відбулись саме при ньому), але зате свій, релігійні лідери в наявності, а також культурні діячі - мармурова дошка історикові Юзефу Ролле - ідеологові теорії окультурювання диких українців мирними польськими цивілізаторами і т.д. На місце покарання наших борців - гайдамаків, опришків, Устима Кармелюка - для культивування нашого історичного безпам’ятства впхали свого паломника, який усім своїм виглядом демонструє, що йому відверто наплювати, а чиєю кров’ю цю землю угноєно…
То маємо те, що маємо, чи маємо те, що нам підсунули та нав’язали, вирвавши жмути сторінок із нашої історії? Коли, перефразовуючи Ліну Костенко, у нас назви вулиць і площ прославляють не українських героїв, не українських світочів, не українських лідерів, а окупантів: вулиця Татарська (тобто Золотої Орди), Польський ринок, бастіон Турецький, бульвар Катерини ІІ (замаскували під вулицю Старобульварну), Францисканська та Домініканська (релігійні окупанти), вулиця жінок легкої поведінки - Зантуська, колоніальні історизми.

ДОЛЯ ЛЮДИНИ

Темою історії, як наголошує філософія історії, є доля людини. Історія є внутрішнім, повним драматизму здійсненням долі людини. І ті побачать тільки пустоту в історії, а не істину, які не побажають визнати в процесі історії цієї великої людської долі… Потрібно звертатись до великого історичного минулого. Відкидати п’ятаки мідних правд, а брати тільки щире золото правди, як вчив Олександр Довженко. Брати правду крилату, а не повзучу і пішу.
Не можна історію розглядати поза людиною і вилучивши її (тобто абстрактно або узагальнено). Інакше історичне пізнання від такого інформаційного середовища - нижче від плінтуса.
Усе абстрактне протилежне історичному. Мертвий матеріал історії. Все істинно історичне має конкретний та індивідуальний характер. Доречно згадати, що грецькому слову «історія» відповідає український термін «подієплин», а історія - це народне самопізнання.
Справді історичними, стверджує філософія історії, є переломні події минулого та долі конкретних діячів минулого, тому що вони найбільше стимулюють думку, наочно і переконливо - це і є жива історія, безцінний досвід предків, а не трупні колоніальні історизми, які своїм смородом отруюють свідомість, навіюють комплекс меншовартості та деформують історичну пам’ять народу. Звідси й назви площ та вулиць: Героїв Синьоводської битви, Героїв Грюнвальдської битви (близько 1000 справжніх воїнів-інтернаціоналістів із Поділля, отже, і зі столиці Поділля), Героїв Хотинської битви, Героїв Хмельниччини (краще конкретно - куратора Поділля Івана Богуна, учасників Пилявецької битви, адже було визволено все Поділля - «курники»-фортеці, де сиділи голодні поневолювачі, стратег Хмельницький ігнорував і їхню роль у війні вміло зводив нанівець), героїв гайдамаччини, діячів УНР, учених і культурних діячів.

ПРИНЦИП ЧУКЧІ

Доленосні події й історичні особистості - всі, хто має пряме історичне відношення до столиці Поділля - Кам’янця, до його слави, до його живої історії, повинні бути представлені в національному історичному заповіднику як назви вулиць і площ. Бо це і є справжній ланцюжок живої національної історії від мертвих до живих і ненароджених. За принципом «Хто більш матері історії цінний», а не «принципом піснеспіву чукчі»: бачу Троїцьку церкву, значить, площа Троїцька та вулиця Троїцька, бачу польський магістрат, значить, площа Польський ринок (а не майдан Трипільський, як повинно бути з позицій історичності), бачу бульвар - значить, вулиця Старобульварна, бачу замок - значить, вулиця Замкова. А те, що п’ять однакових топонімів «троїцький» (те саме, що й тринітарський) у назвах вулиць, площ, архітектурних споруд - байдуже.
Схоже на те, що частина істориків не розуміють не тільки різниці між історизмом та історичністю, а й колоніальною географією (предмет оспівування чукчі) і власне історією народу. То злиденність філософії, чи, може, свідомий прийом фальсифікаторів історії - «замовчування», щоб виривати сторінки з нашої славної історії, як при Катерині ІІ наймані німецькі історики виривали з літописів сторінки, що не підходили їм, і вклеювали сторінки зі своїми вигадками, витравлювали і вишкрябували абзаци й дописували те, що їм було потрібне, зачищали історичну пам’ять українців?

НАЗВА, ЯК ПОСТРІЛ

Назва вулиці, площі тощо - це або опорний сигнал, інформаційний вузол кристалічної решітки історичної пам’яті, або виважена порція дезінформації - постріл зі зброї з оптичним прицілом й автоматичної повторюваності. Скільки разів пройшов по вулиці, стільки й опромінився «словом-пострілом» у підсвідомість. У народі кажуть: повторюй людині, що вона свиня, і людина зарохкає. До інформаційного свинства (дезінформації та замовчування) звикають і не помічають, але на рівні підсвідомості ця порція отрути сповільненої дії робить свою частину роботи для зомбування рабів.
А якраз історична пам’ять покликана виконувати роль своєрідного «сита», через яке людина просіює інформаційні потоки.
Психологи стверджують: через те, що в підсвідомості перебуває в десятки разів більше інформації, ніж у свідомості, підсвідомість керує свідомістю. Тому інформаційні агресори завантажують (затарюють) підсвідомість мас, зокрема через велику кількість повторень (наприклад, назв вулиць), гнилими установками - і людина втрачає здатність логічно мислити, стає легко керованою фальшивими лозунгами та політичними маніпуляціями.
Назва вулиці завжди перед очима, у цьому її сила або зі знаком «плюс», або зі знаком «мінус». Інформаційне середовище може: 1) сприяти отруєнню свідомості фальшивою ідеологією; 2) бути засобом промивання мізків; 3) засобом формування свідомого громадянина, нездеформованої історичної пам’яті.
Джеймс Мейс стверджував, що в українців постгеноцидна історична пам’ять. А кінорежисер Юрій Іллєнко писав: «Яничаром можна стати тільки тоді, коли збагатиш свою пам’ять знанням усіх культур, що виробило людство, крім власної». Меч пророка - яничарів - навчали 20 років 12 мовам, математиці, філософії, Корану, а особливо військовій справі та жорстокості.
Уже згаданий Юзеф Ролле, як і ціла низка польських істориків, трактував період панування шляхетської Польщі в Україні як поширення вищої культури серед дикого українського населення й виконання шляхетською Польщею «високої історичної місії» на сході Європи, а народні повстання як бунти дикості та некультурності проти «культури мирної і цивілізаторської». Аналогічні концепції поширювалися і в художній літературі, наприклад, у романі Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем». Наявні колоніальні топоніми в Старому місті якраз і продумувалися для вкорінення цієї концепції історії в свідомості та підсвідомості як корінного населення, так і європейських чи інших гостей. Настала пора віддавати борги, виправляти спотворену, цілеспрямовано знищувану та корчовану історичну пам’ять народу, десятками та сотнями років зомбовану фальшивими ідеологіями, міфами та теоріями.

Борис ДЕРИКОЗ, пенсіонер.


Повернення до списку