Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 20 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

27.01.2017

ЩО ТАКЕ ЧАС?

Немає на світі чогось загадковішого й одночасно зрозумілішого, ніж час. На перший погляд, достатньо лише глянути на годинник - і ось він, перед нами. Стрілки роблять звичні оберти, які вимірюють шлях від минулого до майбутнього. За весною прийде літо, за літом - осінь. Маленькі діти зі своїми маленькими проблемами виростуть і з ними виростуть їхні проблеми, як стверджує англійське прислів’я.

ТЕОРІЯ ЕЙНШТЕЙНА

Альберт ЕйнштейнПобутове розуміння часу суперечить, звісно, філософському та науковому підходам до нього. Так, ніхто з фізиків достеменно не знає, що таке час. Загальна теорія відносності, сформульована 1916 р. Альбертом Ейнштейном, твердить, що гравітація уповільнює плин часу. Тож біля об’єктів із великою масою, як-от на поверхні Землі, час спливає повільніше, а при віддаленні від планети - швидше. З іншого боку, коли наша швидкість наближатиметься до швидкості світла, то для нас час почне уповільнюватися. Наприклад, ви у 10-річному віці залишили Землю, рухаючись зі швидкістю 99,5% швидкості світла (тепер це неможливо). Якщо через п’ять років повернетеся, то всім вашим однокласникам буде не 15, а 60 років!
Більшість людей (зокрема, науковців) перебувають від впливом особистості Ейнштейна. Його зовнішність цілком відповідає архетипу «геніального вченого» та впливає, передусім, на нашу підсвідомість. Скуйовджене довге волосся, ексцентричний характер, а на деяких фото ще й висунутий язик - саме таким, на нашу думку, і має бути справжній Геній. Можливо, так і є. Зауважимо лише, жодного практичного застосування загальна теорія відносності поки не знайшла. Можливо, в майбутньому вона витримає перевірку практикою, можливо, й ні.

ЧАС І ПСИХОЛОГІЯ

До труднощів, пов’язаних із часом як фізичною категорією, додаються психологічні особливості сприйняття часу людиною. Вони залежать як від історичної епохи, так і від емоційного стану психіки окремої людини в конкретний період.
В основі сприйняття часу лежить ритмічна зміна збудження та гальмування в центральній нервовій системі, у великих півкулях головного мозку. Вчені вказують, що в мозку немає одного осередку локалізації сприйняття часу. Розлади часового сприйняття спостерігаються при враженнях різних відділів кори. При враженні, наприклад, лобових долей кори півкуль людина втрачає здатність планувати дії на майбутнє, травми інших частин мозку можуть призвести до дезорієнтації у теперішньому.
Експериментами доведено, що в людини, яка переживає позитивні емоції, суб’єктивна плинність часу прискорюється, при негативних емоціях - сповільнюється. Справді, різниця сприйняття плину часу в черзі за субсидією та на вечірці в ресторані видається нам таки досить відчутною!

ЧАС І ТЕМПЕРАМЕНТ

Цікаво, що наше ставлення до теперішнього та майбутнього залежить від характеру людини та її темпераменту. Вважається, що холерики спрямовані більше в майбутнє; сангвінікам притаманна схильність до теперішнього часу; в меланхоліків переважає бажання згадувати, а до майбутнього їм байдуже; флегматики орієнтуються на минуле, майбутнє також їх не захоплює.
Можливо, саме через це холерики й сангвініки відчувають постійний брак часу, часто запізнюються, а от меланхоліки та флегматики мають його вдосталь, для них час тече повільно.

«МІФІЧНИЙ» ЧАС

Етнографи та культурологи стверджують про існування ще й «міфічного» часу на противагу емпіричному (або історичному). Саме тоді, як стверджують міфи та легенди практично всіх жителів Землі, їхні першопредки (деміурги, культурні герої) створили сучасний стан світу - рельєф, небесні світила, тварин і рослин, а також зразки соціальної поведінки - господарської, релігійно-ритуальної тощо.
Саме за моделлю «міфічного» часу відтворюється образ історичного героїчного минулого та самих героїв у класичних формах епосу - як епоха Олександра Македонського, Карла Великого, Володимира Святославовича, короля Артура тощо.

ЧАС В ІСТОРИКІВ

Непрості стосунки склалися з часом і в істориків - професійних дослідників минулого. Для його об’єктивного вивчення було «винайдено» окремий світоглядний і методологічний принцип, яким керується історичне пізнання - принцип «історизму».
Розуміння історизму як однієї з вихідних засад наукового пізнання сформувалося за Нового часу, коли відбувалася секуляризація (звільнення від релігійного впливу) історичних уявлень і знань. Якщо християнський світогляд виходив із наявності двох історій, сакральної та мирської (за Августином Аврелієм, «Граду Божого» та «Граду земного»), де історія людства сприймалась як символічне віддзеркалення морально-повчального сенсу потойбічної історії, то по-просвітницькому зорієнтований світогляд вбачав єдиносущою та вартою уваги реальну історію людських діянь і звершень. Звідси вимога історизму - історія має розглядатись як різновид об’єктивних процесів із властивими йому закономірностями. У принципі історизму вбачається один із критеріїв об’єктивності, коли історичні явища описуються і пояснюються з погляду їх розвитку, еволюції.
ЩО ТАКЕ ЧАС?Вважається, що історичне мислення виникає з приходом християнства, яке, наполягаючи на історичності Ісуса Христа, переміщує бога з «міфічного» в «історичний» час. Відтоді стверджується, що людина живе не у сфері міфу й космології, а в історії. «Час» та «історія» у середньовіччі вже тісно пов’язані. Історія починає набирати ваги, стає розповіддю для історичного пізнання. Розрізняються фактичні події та оповіді.
У період середньовіччя з’являється розуміння цінності часу, зокрема й завдяки матеріальному чиннику: «час - це гроші!». Разом із тим, час залишається символом земної минущості та смерті, яку митці зображують із пісочним годинником у руках, нагадує, що життя належить прожити по-християнському. Потреба у точному вимірюванні часу зумовлює появу механічних годинників із зубчастим механізмом, спочатку для обчислення годин, а згодом - і хвилин. Найстаріший із відомих годинників було встановлено на вежі Мілана 1336 р. Бій годинника визначав, зокрема, робочий час найманих робітників. У XV ст. протоколи засідань магістратів уже містять точні часові дані.
Виникає нове відчуття часу, яке, однак, не охоплює всіх сфер життя, де існують різні поняття часу. Так, носії релігійного світогляду, наприклад, той самий Августин Аврелій або Фома Аквінський, і далі досліджували історичні явища з позиції божественного прояву. За таких умов поява принципу історизму стала можливою лише після формування нового історичного типу світогляду - філософського, який і став передумовою появи історії як власне науки, відокремленої від міфології або релігії.
Необхідні умови для створення принципу історизму почали складатися в епоху Відродження, а остаточно сформувалися у ХVІІ-ХVІІІ ст. До того філософи й мислителі досліджували історичні процеси та явища, поєднуючи їх з елементами панівного в конкретному суспільстві світогляду. Зокрема, Геродот і Фукідід, яскраві представники історичної думки античності, були носіями міфологічного світогляду, що визначало синкретизм їхніх праць, який, у свою чергу, унеможливлював використання в них принципу історизму.

ЯК РОЗВИВАВСЯ ІСТОРИЗМ

Першим мислителем, що послідовно використовував історизм як універсальний підхід до аналізу дійсності, був італійський філософ та історик Джамбатіста Віко (1668-1774). Він критикував сучасні йому наукові методи пізнання, проголошуючи створення «Нової науки», яка б виявилася спроможною допомогти історикам об’єднати окремі історичні факти в загальні закони розвитку суспільства, держави, світу: «Ми пояснюємо не прив’язану до певного часу й окремішню історію Греції чи Риму, а ідеальні, універсальні та вічні закони, згідно з якими всі нації проходять цикли своєї появи, розвитку, розпаду й загибелі».
Наступним етапом розвитку історизму був т.зв. натуралістичний історизм, віддзеркалений у працях французьких просвітників Монтеск’є, Дідро, Вольтера, Руссо. Найповніше цей принцип проявляється в роботах Вольтера, що дає підстави стверджувати, що саме він започаткував розуміння історії як цілісного «всесвітнього процесу». У центрі уваги Вольтера - пошук глибинних причин руху історичного процесу, його рушійних сил та особливостей. Отже, Віко та Вольтер стали першими мислителями, в творчості яких історизм перестав бути засобом споглядання реальності, перетворившись на спосіб її аналізу.

ГЕГЕЛЬ, МАРКС, ЕНГЕЛЬС

Якісно новою «історичність» постала 1817 р. у лекційних курсах Гегеля з історії філософії. Він уперше поставив питання про зв’язок філософії з сучасною їй історичною епохою, державою, культурою, соціально-політичними умовами. Зі зміною історичних обставин змінюються і філософські теорії. До філософії, відповідно, треба підходити історично. Так, у Гегеля виникає концепція історії філософії. Більше того, ставиться навіть питання про існування історії філософії як окремої науки. Кожна філософська система, на думку Гегеля, є відображенням особливого щабля в процесі розвитку ідеї, тобто обмежена історично умовами пізнання і, водночас, містить момент абсолютного. Відповідно, історія філософії являє собою поступовий рух до абсолютної істини.
Принцип історизму відігравав вагому роль у вченні Маркса й Енгельса. У їхній творчості історична наука вийшла на якісно новий рівень, набувши рис універсальної наукової дисциплі-ни: «Ми знаємо лише одну єдину науку - науку історії. Історію можна розглядати з двох боків, її можна розділити на історію природи та історію людства. Проте обидва ці боки нерозривно поєднані; доти, доки існують люди, історія природи і історія людей взаємно обумовлюють одна одну», - писав 1844 р. Маркс.

ПО СЕКУНДАХ

В історизмі ХІХ-ХХ ст. уже з’являється тенденція розглядати минуле як цінність лише на основі того, що це минуле, яке в принципі вважають таким, що має бути збережене, опубліковане, досліджене. Як наслідок, виникає місце для зберігання старовини - музей. Від 1800 р. зростає кількість свідчень про відчуття неймовірної швидкості, з якою плине час. У годиннику з’являється секундна стрілка.
Як зізналася одна аристократка XVІІ ст., вона не хоче мати у своєму годиннику секундної стрілки, яка її пригнічує через наочність скороминущості життя. Правитель Непалу, відвідавши 1850 р. Лондон, здивовано нотує: «Одягатися, їсти, призначати зустрічі, спати, прокидатися - усе за годинником».
Точна, до хвилини, реконструкція перебігу історичних подій, докладне відтворення минулого свідчать про ставлення до часу, що випливає з його щораз точнішого обчислення. Історію атомного бомбардування Хіросіми, польоту на Місяць, аварії на ЧАЕС нині вивчають по секундах.

ЧАС - ЦЕ ДАРУНОК!

Як бачимо, питання про те, що таке час і що представляє його похідна - історія, поки залишаються без відповіді. А чи існує ця відповідь взагалі? Мабуть, це якраз той приклад, коли людського розуму замало, аби осягнути таку складну та важливу частину нашого існування. Пам’ятаємо лише українське прислів’я: «Що нині утече, то завтра не зловиш». Виходячи з цього, відповідь на запитання, винесене в заголовок статті, особисто нам видається простою і зрозумілою: Час - це дарунок! Скористаємося ним і будемо вдячні за такі дари.

Артур МИХАЙЛИК, кандидат історичних наук.


Повернення до списку