Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

10.02.2017

КАМ’ЯНЕЦЬ ЧИ МЕЛЕТІЙГРАД?

20 січня «Подолянин» у рубриці «Точка зору» розмістив статтю «Геть колоніальні топоніми!», в якій пенсіонер Борис Дерикоз запропонував перейменувати основні вулиці та площі Старого міста, щоб «виправити спотворену, цілеспрямовано знищувану та корчовану історичну пам’ять народу».

Кам’янець-Подільський по праву належить до найдавніших і найгарніших міст не лише України, а й усієї Східної Європи. Давній Кам’янець несе в собі пам’ять про тисячолітню історію і пов’язаний із культурно-історичним минулим багатьох народів, насамперед українського, польського, вірменського, єврейського, турецького, молдавського та німецького. Місто сформувалося на перехресті цивілізаційних світів, що не могло не відобразитися на образі міста та його топоніміці.
Топоніміка - це жива тканина історії, яка фіксує історичне минуле в назвах. Упродовж віків формувалася мережа площ і вулиць міста, а їхні назви відображали особливості національного, духовного й економічного розвитку. У ХІХ ст. російська влада, послідовно втілюючи імперську політичну доктрину, здійснила мовну та ідеологічну русифікацію багатьох площ і вулиць. Проте найбільших змін міська топоніміка зазнала у ХХ ст. Радянська влада намагалася стерти з історичної пам’яті все, що могло би нагадувати попередню добу, зокрема через брутальне втручання в топонімію міста, послідовно насаджуючи назви, пов’язані з революційними подіями. Упродовж 1920-1930-х рр. вулиці та площі Старого міста отримали назви, пов’язані з революційним рухом і діячами більшовицької партії.
Автор «Граматики слов’янської» Мелетій Смотрицький, який близько 1577 р. народився, за деякими даними,  в Кам’янці-ПодільськомуЗі здобуттям Незалежності розпочався новий етап у формуванні топонімії Кам’янця. Її основний напрям - відновлення історичних назв. Міська рада взялася за це ще в умовах радянської системи. Зміни торкнулися передусім Старого міста - історичного центру Кам’янця: у вересні 1990 року 32 топонімічним об’єктам повернуто їхні історичні назви, з’явилися вулиці П’ятницька, Тринітарська, Вірменська, Старобульварна та ін. Цей крок позитивно оцінили мешканці міста. 12 квітня 2007 р. 15-та сесія міськради п’ятого скликання для упорядкування назв затвердила перелік вулиць, провулків, проспектів і майданів. Тим самим зафіксовано результати понад 15-річної роботи з найменування і перейменування основних географічних об’єктів міста. До переліку ввійшло 178 вулиць, 66 провулків, 6 площ та один проспект.
До роботи топонімічної комісії залучено десятки фахівців, які провели значну науково-пошукову роботу та після тривалих дискусій і обговорень зуміли відродити історико-топонімічне середовище Старого міста. Висока професійність проведених досліджень і, як результат, повернення історичних назв дозволяє сьогодні інтерпретувати Кам’янець ключовим містом Східної Європи, важливим центром ремесла й торгівлі на шляху Краків - Львів - Кам’янець. Повернені історичні назви можна нині віднайти в топонімах як Львова, так і Кракова.
Що ж пропонує новий підхід до міської топоніміки? Польський і Вірменський ринки, що були центрами тяжіння для двох кам’янецьких самоврядних громад, пропонується вилучити з народної пам’яті, замінивши їх на майдан Трипільський і площу Героїв Хотинської війни. При цьому не зрозуміло: чому головну площу історичного міста потрібно назвати Трипільською? Якщо через археологічні знахідки часів трипільської культури, то вони на території Старого міста є в багатьох місцях. Якщо говорити про трипільську версію україногенези, то, провідні археологи та історики одностайні в тому, що трипільці не мають до українців жодного стосунку. До того ж ця культура ще носить назву Кукутені, східною гілкою якої було Трипілля. Постає запитання: чому трипільці були українцями, а не стародавніми румунами? Відомий археолог, доктор історичних наук Леонід Залізняк стверджує, що «замішана на постколоніальному комплексі меншовартості, щирому патріотизмі, аматорстві та зрозумілій недовірі до офіційної науки, трипільська версія україногенези - це типовий приклад псевдонаукової міфотворчості, що дезорієнтує і вводить в оману громадськість».
Вірменському народові також відмовлено залишатися в міській топоніміці, хоча вірменська громада була найбільшою в Україні й відіграла важливу роль в історії міста. До речі, про перебіг подій Хотинської війни залишили свідчення саме автори Вірменської хроніки.
Зазначу, що назва вулиці Татарської не пропагує любові до Золотої Орди, а засвідчує кількавікову боротьбу українського народу з татарсько-турецькою загрозою, ключове місце в якій відігравала наша фортеця. І така ситуація з більшістю запропонованих для зміни топонімічних назв. Дотримуючись точки зору Дерикоза, послідовники такого підходу, прогулюючись Старим містом, невдовзі побачать на мінареті не Діву Марію, а фігуру української жниці-трудівниці, увінчаної польовими квітами.
Загалом оприлюднений підхід є яскравим проявом більшовизму на національному грунті. В Україні зроблено рішучі кроки для декомунізації суспільства, а в нас пропонується повернутися до більшовицьких підходів розуміння минулого. Тільки більшовики дозволили собі в 1920-1930-х рр. повністю змінити топонімічні назви, не враховуючи історичних традицій творення топонімів, впроваджуючи принцип «зруйнуємо минуле до основ». Нова топоніміка міста докорінно змінює його історичне минуле і цілком дозволяє, розпалюючи більшовицький запал, перейменувати місто на Мелетійград.

Андрій ЗАДОРОЖНЮК, кам’янчанин, доцент кафедри історії України К-ПНУ.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Публікацією думки фахового історика ми завершуємо дискусію, розпочату 20 та 27 січня, щодо докорінної зміни назв у Старому місті.


Повернення до списку