Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

17.02.2017

ПАМ’ЯТІ НІНИ РОЗДОБУДЬКО - ЖІНКИ-ВОЇНА, ЖІНКИ-УПРАВЛІНЦЯ

20 лютого виповнюється 100 років від дня народження Ніни Кирилівни Роздобудько - учасника бойових дій Другої світової війни та ветерана праці, життя якої пов’язане з Вінницькою та Хмельницькою областями. Тут вона плідно працювала на відповідальних посадах на спиртових заводах, брала активну участь у громадській діяльності. Ніна Кирилівна обиралася депутатом Вінницької обласної, Кам’янець-Подільської районної рад депутатів трудящих, членом Плужнянського, Яришівського районних та Могилів-Подільського міського комітетів Комуністичної партії України. За службу в Червоній армії під час Другої світової війни, а також за працю в мирний час її нагороджено орденами Вітчизняної війни другого ступеня, «Знак Пошани», «За мужність» та багатьма медалями СРСР і України. Її доля чимось схожа з долею тисяч українок, яким випало жити в XX сторіччі, бути сучасником Голодомору, сталінських репресій, пройти через горнило страшної війни з нацизмом, а потім наполегливо розбудовувати свою Україну.

В ОДЕСУ З П’ЯТЬМА КАРБОВАНЦЯМИ

Ніна РоздобудькоНародилася Ніна Кирилівна 20 лютого 1917 року в місті Миколаєві (нині один з обласних центрів України) в багатодітній сім’ї Кирила Тимофійовича та Горпини Василівни Роздобудьків і була наймолодшою дитиною. Батько, робітник суднобудівного заводу «Наваль», незабаром утратив роботу, перебивався тимчасовими заробітками. На початку 1920 року Кирило Тимофійович вимушений був перевезти сім’ю з голодного та холодного Миколаєва в рідне село Косарі (тепер Кам’янського району Черкаської області), де проживала його мати. Тут батько Ніни захворів на черевний тиф і помер. На руках вдови Горпини Василівни залишилося шестеро дітей віком від трьох до п’ятнадцяти років, тож сім’ї довелося зазнати великих нестатків.
Ніна з дитинства прагнула до знань, рано навчилася читати. Після закінчення семирічної школи вступила до Одеського хіміко-технологічного технікуму спиртової промисловості. Цей заклад знали в Косарах краще за інші, тому що з ним підтримував зв’язок місцевий спиртозавод. Мати зашила в одяг дочки п’ять карбованців, ще два карбованці дала в руки (квиток до Одеси коштував півтора карбованця), зібрала нехитрі харчі й з тим відправила 15-річну дівчину в незвідану самостійну життєву подорож.

ПЕРШІ ВИРОБНИЧІ УНІВЕРСИТЕТИ

Вчилася Ніна на відмінно, здобула кваліфікацію техніка-технолога спиртової промисловості. Першим підприємством, де за направленням з 1936 року працювала змінним хіміком, був спиртозавод у селі Райківці (тепер Хмельницького району). Тут вона показала себе з позитивного боку й уже через рік отримала підвищення - стала завідувати лабораторією спиртового заводу в селі Юрківці тодішнього Яришівського, а нині Могилів-Подільського району Вінницької області. На цих підприємствах Ніна Кирилівна Роздобудько пройшла перші свої виробничі університети, за допомогою старших колег добре освоїла тонкощі бродильного виробництва, набула досвіду роботи на заводі.
Разом із тим, притаманна їй з дитинства допитливість формувала в Ніни бажання продовжити освіту, але мріяла вона про таку спеціальність, де можна було б мати постійний доступ до книжок та можливість розширювати світогляд. Тому й обрала Московський державний бібліотечний інститут, студенткою якого стала 1938 року. Вчилася на стаціонарі, успішно освоювала навчальні дисципліни, особливо гуманітарного профілю, що сприяли формуванню її як освіченої інтелігентної особистості, обізнаної з художньо-літературним надбанням людства. Саме ці надбані в інституті якості все життя вирізняли духовний бік її цільної натури.

В АВІАЦІЙНІЙ ДИВІЗІЇ

До закінчення інституту залишався ще один рік, коли нацистська Німеччина розпочала війну проти Радянського Союзу. Зі студентами випускного курсу організували заняття за скороченою програмою, й у жовтні 1941 року Ніна Роздобудько отримала диплом. На той час вона вже працювала в бібліотеці Народного комісаріату іноземних справ СРСР.
8 березня 1942 року, якраз у Міжнародний жіночий день, Центральний комітет ВЛКСМ мобілізовував Ніну Роздобудько в Червону армію. Тоді у військах заміняли чоловіків на посадах, де б могли служити жінки, тож ЦК комсомолу проводив чер-гову мобілізацію. Ніна навіть думки не могла допустити, щоб відмовитися - таким було всенародне прагнення захищати країну.
Спочатку служила у відділенні кадрів 202-ї винищувальної авіаційної дивізії 1-ї повітряної армії Західного фронту, у вересні 1942 року її перевели на таку ж посаду в 213-ту нічну бомбардувальну авіадивізію. Відповідала за ведення особових справ льотчиків, внесення змін у їхній послужний список, підготовку наказів про переміщення, присвоєння чергових звань, оформляла нагородні документи, несла караульну службу. Обов’язки виконувала сумлінно, старанно, отримувала подяки від командування. Згодом їй присвоїли звання старшого сержанта адміністративної служби.
Після переформування військової частини у вересні 1943 року Ніну Роздобудько направили в штаб одного з батальйонів 18-го автомобільного полку 5-ї армії Західного фронту. Довгоочікуваний День Перемоги Ніна Кирилівна зустріла поблизу Кенігсберга (тепер місто Калінінград Російської Федерації). Три роки та два місяці прослужила вона у складі діючих бойових частин Червоної армії, нагороджена медалями «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга».

ТРИЧІ ВІДМОВЛЯЛАСЯ

Після демобілізації Ніна Кирилівна вирішила йти на виробництво, у знайому їй спиртову галузь. Спочатку Вінницький спиртотрест направив її завідувати лабораторією Плужнянського спиртозаводу, куди вона прибула з мамою та малим сином Анатолієм (автором цих рядків) у вересні 1947 року. В березні 1950 року трест перевів її завідувати відділом технохімічного контролю Барського спиртозаводу Вінницької області, який був у кілька разів більший, ніж Плужнянський. На цих заводах зарекомендувала себе вмілим спеціалістом, відповідальним посадовцем, що було помічено керівництвом тресту, тож її зарахували до резерву кадрів на вищі посади.
Довжоцький спиртовий заводІ вже незабаром, улітку 1951 року, Ніні Кирилівні запропонували посаду директора вже знайомого їй Юрковецького спиртозаводу в Яришівському районі. Тричі відмовлялася, але їй нагадали про партійну дисципліну й видали наказ про призначення. Так Ніна Кирилівна стала першою жінкою-директором у Вінницькому спиртотресті. Перед нею стояло завдання домогтися суттєвого збільшення випуску продукції.
У ті роки в СРСР понад половину етилового спирту йшло на виробництво синтетичного каучуку, а тому потреба в спирті зростала. Ніна Роздобудько зразу ж енергійно взялася за зміцнення матеріально-технічної бази підприємства, удосконалення технології виробництва, у короткий термін здобула авторитет у колективі. Завдяки цьому завод щорічно нарощував обсяги виробництва, а 1957 рік став піковим - виробництво спирту майже вдвічі перевищило рівень 1950 року.
Юрковецький спиртозавод під час керування ним Ніни Роздобудько вперше занесли на Дошку пошани Вінницького тресту, відзначили в наказі міністра харчової промисловості СРСР, а за четвертий квартал 1956 року та третій квартал 1957 року підприємство отримало третю всесоюзну премію в галузі. На чергових виборах до місцевих рад Ніну Кирилівну обрали 1959 року депутатом Вінницької обласної ради депутатів трудящих, що вона розцінювала як своєрідну нагороду від влади за результати роботи.

НА ЧОЛІ ЗАВОДУ, ЗАСНОВАНОГО КНЯГИНЕЮ

Улітку 1960 року управління харчової промисловості Вінницького раднаргоспу призначило Ніну Роздобудько директором Довжоцького спиртозаводу, який був майже втричі більшим за обсягами виробництва, ніж попередній. До речі, фундаторкою цього заводу теж була жінка. Читаємо у Вікіпедії: «Спиртозавод на окраїні Довжка збудовано 1896 року на замовлення княгині Ганни Хілкової, яка володіла Довжоцьким ключем біля Кам’янця-Подільського, та за сприяння німецької компанії. Того ж року завод видав першу продукцію. Виготовляли спирт із картоплі, яку вирощували на землях, що належали княгині. Спиртозавод був невеликий, працював на дровах, воду використовували зі ставків, розташованих поблизу. Штат заводу теж був невеликий: керівник і 17 робітників».
На новій посаді Ніна Кирилівна плідно працювала понад 17 років. І тут постійно дбала про розбудову підприємства, формування злагодженого колективу. Так, 1965 року ввели в дію цехи з виробництва зрідженої вуглекислоти та хлібопекарських дріжджів, що дало додаткові робочі місця для місцевих жителів. Після цього завод набув статусу комбінату. За підсумками четвертого кварталу 1966 року та перших двох кварталів 1967 року Довжоцький спиртокомбінат посідав третє місце серед підприємств галузі в Україні.
Згодом розширили котельне відділення, встановивши новий котел і водоочисну станцію, перевели котли з вугілля на рідке паливо. Пізніше спорудили новий адміністративний корпус із клубом, в якому не раз проводилися масові сільські заходи. Частину приміщення старої контори комбінат передав під сільське відділення поштового зв’язку, яке до цього тулилося практично у ветхому будинку. Відділення досі діє у приміщенні, наданому заводом.

ЗА ВИСОКУ КУЛЬТУРУ ВИРОБНИЦТВА

1968 року заводчани реконструювали лінію виробництва спирту з періодичного методу зброджування меляси на безперервний, за однопотоковою технологічною схемою, що підвищувало продуктивність комбінату на 20-25 відсотків. Нова схема надавала можливість запровадити систему автоматичного регулювання процесу зброджування, а також отримувати високоякісні хлібопекарські дріжджі. Собівартість продукції Довжоцького комбінату стала од-нією з найнижчих у Вінницькому спиртотресті.
Додатковий прибуток спрямовували на виробничі потреби, а також на соціальні програми підприємства й села Довжок. Так, для прикладу, за кошти, виділені комбінатом, у селі збудували дитячий садок на 120 місць, який діє досі та є найкращим у Кам’янець-Подільському районі, спорудили для нього водонапірну башту. З ініціативи Ніни Кирилівни за кошти заводу збудували майже десять квартир для спеціалістів підприємства.
Важливе місце в діяльності колективу комбінату займала шефська допомога місцевому колгоспу імені Мічуріна, за чим уважно наглядали органи влади. Між колективами комбінату та господарства встановилися доброзичливі стосунки, колгоспу надавалася допомога будівельними матеріалами, металопрокатом, транспортом, у виготовленні деталей до механізмів, в обробітку й збиранні сільгоспкультур.
Ніна Кирилівна, маючи природні естетичні смаки, прагнула домогтися зразкового вигляду підприємства. Поступово приміщення набули охайного привабливого вигляду, поліпшилися умови праці робітників, на території заводу заасфальтували проїзди, пішохідні доріжки, підходи до приміщень. 1969 року Довжоцькому комбінату надали почесне звання «Підприємство високої культури виробництва».
За результатами роботи комбінату у восьмій п’ятирічці (1966-1970 роки) Ніну Кирилівну нагородили орденом «Знак Пошани». Вона завжди з глибоким почуттям відповідальності виконувала обов’язки керівника, вміло будувала відносини з підлеглими. Її поважали в колективі та у селі за чуйність і людяність, турботу про виробничників. Ця жінка, завжди молода духом і думками, бачила сенс свого життя в служінні улюбленій справі й людям. Як депутат районної ради, часто вела прийом своїх виборців, знаходила можливість надавати їм допомогу будівельними матеріалами, транспортом тощо.
Де б не працювала Ніна Кирилівна, яку б посаду не займала, вона цілком і повністю віддавалася справі. Її невід’ємними рисами були висока відповідальність до себе й підлеглих, порядність, діловитість, її знали як людину, яка надзвичай-
но шанувала життєві цінності й любила життя. Її земний шлях завершився на 97-му році життя 14 жовтня 2013 року.

ПАМ’ЯТЬ

Відтоді, як Ніна Кирилівна очолювала Довжоцький спиртозавод, спливло багато років.
Україна стала незалежною державою, виникла і набула поширення приватна власність на засоби виробництва, прибуток став головним стимулом ділової активності. Але життєвий шлях Ніни Кирилівни Роздобудько, як і багатьох тисяч українських жінок-управлінців, є прикладом добросовісного й безкорисного служіння своєму народу за радянських часів.
На Довжоцькому спиртозаводі й досі пам’ятають ветерана війни та праці Ніну Кирилівну Роздобудько, цінують її внесок у розвиток підприємства.
Вічна їй пам’ять!

Анатолій РОЗДОБУДЬКО, відповідальний секретар
Хмельницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, син Ніни Роздобудько.


Повернення до списку