Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

17.03.2017

ХЛІБНЕ ПОДІЛЛЯ ПЕРІОДУ КАПІТАЛІЗМУ

Жителі Поділля здавна не лише повністю забезпечували себе зерновим хлібом, але й продавали його назовні. І хоча вивезення хліба на зовнішній ринок із 1820-х до другої половини 1840-х рр. у регіоні майже не збільшився, збут його на внутрішньому ринку зростав упродовж усього дореформеного часу (до селянської реформи 1861 р.).

ПШЕНИЦЯ

Протягом 1799-1846 рр. посів пшениці на Поділлі зріс на 112%, тоді як загальна посівна площа губернії збільшилася тільки на два відсотки. Це було нерозривно пов’язано з розвитком місцевої промисловості, зростанням числа міського населення, поглибленням процесів господарської спеціалізації краю.
Подільська губерніяОсобливе місце серед зернових культур, що вирощувалися у великих поміщицьких господарствах, посідала пшениця. Особливо це стосувалося досить рідкісного та цінного її сорту - сандомирки, яка потрапила на Поділля з Кременецького та Заславського повітів, що на Волині. На території краю вона успішно вирощувалася в околицях міст Бар і Деражня (Летичівського повіту), а також у деяких місцевостях Ушицького, Проскурівського, Старокостянтинівського (Волинської губернії), Могилівського і Ямпільського повітів.
Саме пшениця, зазвичай, експортувалася за межі губернії. Так, 1857 р. ли-ше з Брацлавського повіту реалізовано 12128 четвертей (одна четверть = 0,209909 куб.м, або 209,912 л сипучих тіл) пшениці в зерні, з Літинського - 4600, Кам’янецького - 48289 і Ушицького - 223848 четвертей. Ціна на зерно коливалася у різних повітах від п’яти до семи рублів за четверть, однак, як зазначалось у звітах повітових справників, вона була досить умовною і залежала від збуту та зручності перевезення.

ОВЕС

Головним ярим злаком Поділля був овес, який хоч і вирощувався в значній кількості, та за якістю відчутно поступався київському, а, отже, на ринок його потрапляло зовсім мало. Місцями збуту подільського збіжжя були: Одеса, в яку вивозилась основна частина товарного хліба, Галичина, а також, частково,
Волинська губернія. Так, на середину 1830-х рр. в Одеський і Данцігський порти з території Подільського краю вивозилось до 500 тис. четвертей пшениці.
Високим цінам на внутрішньому ринку Правобережної України сприяло постійне і значне збільшення населення краю. Демографічна проблема тоді в Україні не стояла взагалі. З 1707 до 1914 рр. ціни на збіжжя тут зросли на 1103 відсотки - більше, ніж у будь-якому районі Європейської частини імперії. Тенденція до зростання хлібних цін у регіоні визначалась так яскраво, що не було жодного десятиліття, починаючи з ХVІІІ до ХХ ст., в якому ціни виявились би нижчими від початкового рівня або рівними йому!

ЗАЙНЯТІСТЬ

Про важливість сільського господарства в Подільській губернії свідчить те, що в аграрному виробництві було зайнято близько 75% її населення. Зауважимо: через 100 років, у 1960-х рр., ця цифра практично не змінилася. 1966 р. характерною рисою економічної структури Поділля, в порівнянні з середніми даними по Радянській Україні, була майже вдвічі нижча питома вага зайнятих у промисловості та на 50% вища частка працівників сільського господарства.

ІНТЕНСИФІКАЦІЯ

Характерною ознакою виробництва збіжжя в ринкових умовах ХІХ ст. стала інтенсифікація виробництва. Показово, що хліборобське Поділля навіть скорочує посівні площі, однак збільшує збір основних хлібів. Передумовами зростання врожайності стали запровадження мінеральних добрив (суперфосфатів) і нових методів обробітку землі: глибока оранка поліпшеними плугами та більш раціональна сівба сівалками. Застосування добрив у поєднанні з новими методами обробітку грунту дозволило значно збільшити продуктивність земельних угідь.
Збір озимої пшениці в господарствах краю коливався від 60 пудів із десятини (одна десятина - приблизно 1,09 гек-тара) до 86, озимого жита - від 61 до 78 пудів. В середньому по губернії урожайність озимих становила 76 пудів із десятини для пшениці та 73 пуди для жита.

ЗРОСТАННЯ

Безперечно, врожайність хлібів на поміщицьких землях була вищою, ніж у селян, хоча на початку ХХ ст. вже було немало протилежних випадків. Поміщицькі господарства інтенсивніше використовували органічні добрива, передову сільськогосподарську техніку та досягнення агрономічної науки, могли дозволити собі вкладати в аграрне виробництво більше коштів і отримували вищі прибутки.
Запровадження інтенсивних методів господарювання у сільському господарстві правобережного краю дозволило постійно, починаючи з 1860-х рр., збільшувати загальний збір зернових. Упродовж другої половини ХІХ ст., завдяки ринковим перетворенням, цей український регіон перетворився на справжню житницю Європи. Якщо в 1864-1866 рр. на території Подільської губернії зібрали 5134 тис. четвертей зернового хліба, то у 1870-1872 рр. - 7103, а у 1889-1893 рр. - 8080 тис. четвертей. У 1894 р. цей показник досяг рекордних 11058 тис. четвертей хліба!
У 1904-1913 рр. у середньому за рік з однієї десятини в Подільській губернії збирали близько 67,8 пуда хліба. За цим показником Поділля випереджала лише Київська губернія, де середній урожай досяг тоді 73,7 пуда з десятини.

РИЗИКИ

Водночас сільське господарство і далі мало ризиковий характер. Так, на основі 357 повідомлень добровільних кореспондентів Статистичного бюро Подільського губернського земства було видано брошуру, де висвітлюється загальна ситуація з посівною весною 1912 р. Більшість авторів вказували на несприятливі умови сівби ярових (86% повідомлень): «Своєчасній сівбі ярових заважала надмірна вологість грунтів, так що багато сіяли овес і ячмінь ледь не на початку травня», «Заважали дощі і сильна вологість грунту, посіви забарились більш ніж на місяць», «У березні заважали сівбі ярових хлібів зайва волога, сніг, дощі і, взагалі, негода; у квітні - холод і вітер, у травні - посуха».
Через несприятливі погодні умови розповсюдженою була практика пересівів озимих хлібів яровими. Зокрема, 57% повідомлень констатують такі пересіви, ще становить близько 1/5 площі озимих губернії.

ТОВАРИСТВО

Про зрушення в розвитку продуктивних сил сільського господарства регіону свідчить досить широке використання сільськогосподарських машин і вдосконалених знарядь праці. Характерно, що під впливом ринкових умов сільськогосподарська техніка все більше проникала і в селянське господарство. За даними сучасного кам’янецького історика Віталія Нечитайла, на початку ХХ ст. поліпшені знаряддя праці у селянських господарствах Подільської губернії становили понад 20% загальної їх кількості в регіоні.
Іншою ознакою часу була поява різного роду громадських організацій, що займалися дорадництвом та аграрною освітою. Найзначнішим за розмірами й масштабами діяльності на Правобережній Україні було Подільське товариство сільського господарства і сільськогосподарської промисловості, утворене 1896 р. Метою його діяльності, згідно зі статутом, було «…сприяти в своїй місцевості об’єднаними силами своїх членів розвитку та вдосконаленню сільського господарства і сільської промисловості». 1901 р. до його складу входило 700 осіб, однак наступного року вона дещо зменшилася, оскільки дехто виходив з цього товариства і вступав до інших таких організацій.
Показово, що найрозвиненішим і найактивнішим відділенням Товариства було відділення рільництва. 1902 р. реорганізовано роботу в цій галузі й засновано Подільську дослідну станцію з мережею дослідних полів. Вони займали загалом близько 65-70 десятин. У коло обов’язків відділення входила розробка конкретних рекомендацій і порад щодо загальної організації та діяльності аграрних господарств, удобрення грунту, боротьби проти шкідників і хвороб рослин. 1911 р., наприклад, довідкове інформаційне бюро губернії відповіло на 19 письмових і близько 200 усних запитів місцевих сільських трударів.
Велику увагу відділення рільництва приділяло поліпшенню культурних прийомів і запровадженню якісних сортів сільськогосподарських рослин серед селян. При підтримці місцевих поміщиків і допомозі Подільського губернського земства, яке асигнувало 1000 руб., з 1906 р. розпочалося створення тимчасових (т.зв. «летючих») показових полів у селянських садибах. Результати вже першого року виявилися настільки успішними, що Подільське губернське земство збільшило свої щорічні асигнування відділенню рільництва на 1907-1909 рр. до 3000 руб.
1907 р. було організовано 225 таких полів у 126 селянських господарствах, а 1909 р. - 383 у 199.

ТОРГІВЛЯ

У пореформений час на території краю утворилася мережа пунктів, де зосереджувалася торгівля збіжжям у великих розмірах. Ці пункти, як правило, розташовувалися на зручних для транспортування водних, а з 1870-х рр. - і залізничних магістралях. Серед них найважливішими були Балта, Могилів-Подільський, Ямпіль, Ярмолинці та ін.
Найзначнішим торговим центром Поділля на всьому протязі Дністра був Могилів-Подільський. За свідченнями Віктора Гульдмана, в другій половині ХІХ ст. там мешкали всі значні торгівці хлібом, коло діяльності яких охоплювало не лише все Подільське Придністрів’я, але й всю верхню Бессарабію. Судна, що перевозили хліб, шкоти і галери, вміщали від 200 до 500 четвертей зернового хліба, доходили до Маяка. Звідти вантаж потрапляв на возах до Одеси, судна ж продавалися на місці приблизно за 1/3 початкової вартості.
В останні десятиріччя ХІХ ст., в міру розширення мережі Південно-Західної залізниці, все більше торгівців обирали саме цей спосіб вивезення товарів, хоча доставка, наприклад, четверті хліба в Одесу коштувала підприємцю 2 р. 25 коп. - на 25 коп. дорожче, ніж водним шляхом. Так, 1887 р. з території Подільської губернії вивезено 11574374 пуди зернового хліба. З цієї кількості залізничним шляхом було відправлено 10702122 пуди (92%) і лише 872252 пуди - водним.

ВИСНОВКИ

Як бачимо, для зернового виробництва краю була характерною інтенсифікація виробництва та постійне зростання товарності збіжжя. Вирощування хліба на продаж для місцевих господарів було джерелом постійного більш-менш стабільного прибутку, яке, за сприятливих умов, могло позитивно вплинути на інші галузі сільського господарства і промисловості. Однак на заваді цьому стояла внутрішня політика царизму, який мав
українські землі за ринок для довозу промислових виробів з інших регіонів Російської імперії, відводячи йому роль сировинного додатку. Напрями перевезення зерна з території краю регулювалися не законами ринку, а урядовими приписами. Так, надходження українського хліба до центральних російських губерній, де його бракувало, значною мірою блокувалося високими залізничними тарифами. Український хліб вивозився переважно до Царства Польського, Білорусії, Прибалтики і на світовий ринок. Загальний тогочасний стан виробництва збіжжя на території України сучасні вчені Олександр Реєнт та Олександр Сердюк цілком слушно порівнюють із «невідшліфованим від шкарлупи первісного стану алмазом, котрий ще не вправлено в обідок сучасної агрокультури». Здається, робота з шліфування цього алмазу залишається незакінченою і на початку ХХІ ст.

Артур МИХАЙЛИК, 
кандидат історичних наук.

ПРО АВТОРА

Артур Михайлик«Подолянин» уже вкотре друкує статті Артура Михайлика, тож представимо автора. Артур Олександрович - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, філософії та права Подільського державного аграрно-технічного університету (ПДАТУ), член Національної спілки краєзнавців України (НСКУ). Народився він 8 квітня 1974 р. в Кам’янці-Подільському, 1996 року закінчив тут із відзнакою історичний факультет педінституту, 1999 року - економічний факультет ПДАТА. 2006 року захистив кандидатську дисертацію «Розвиток сільського господарства, промисловості й торгівлі Подільської губернії в ринкових умовах 1861-1914 рр.», через три роки став доцентом. Торік у співавторстві з доктором історичних наук Левом Баженовим видав монографію на тему кандидатської.
Після закінчення педінституту Михайлик два роки викладав історію в школі в Слобідці-Рихтівській. 1998 року пов’язав долю з ПДАТА (від 2004 року - ПДАТУ): був слухачем факультету післядипломної освіти, далі - лаборант, асистент, від 2007 року - доцент кафедри, яка від 2015 року має назву історії, філософії та права
.

Повернення до списку