Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

24.03.2017

«КОТЕЛ ХУБЕ»

У березні 1944 р. увага світу була прикута до території, яка розташована між двома містами України - Проскуровим і Кам’янцем-Подільським…

«КОТЕЛ ХУБЕ»

Один із найкращих воєначальників ХХ ст., командуючий німецькою групою військ «Південь», досвідчений генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн був стривожений ситуацією під Кам’янцем-Подільським. У відчаї він проявив нечувану сміливість - залишив фронт і вилетів у ставку Гітлера до Німеччини. Гітлерівські генерали в той час панічно боялися потрапляти на очі Гітлеру, який істерично кричав і звинувачував їх у всіх невдачах, усуваючи з посад одного за одним. У березні 1944 р. в нього почалося загострення хвороби, якій не могли зарадити найкращі лікарі Німеччини. Манштейна гнав страх і передчуття повторення трагічних наслідків Сталінградської битви, які 3 дні оплакували в Німеччині. Гнав Манштейна і жаль за тисячами солдатів, які неодмінно загинуть у пеклі цієї битви. Коли на Східному фронті загинув його 20-річний син Геро фон Манштейн - офіцер вермахту - він на власній шкурі відчув весь трагізм війни, біль втрати близької людини - і занепав духом.
Під час Сталінградської битви Манштейн також звертався до Гітлера з проханням відвести війська 6-ї армії генерал-фельдмаршала фон Паулюса. Тоді Гітлер не прислухався до порад Манштейна, в результаті чого ця армія (330 тис.) перестала існувати, а сам Паулюс із генералами потрапили в полон.
Між Хмельницьким і Кам’янцем-Подільським у залізні кліщі Червоної армії потрапила вся 1-ша танкова армія генерал-полковника Ганса Хубе - і її доля вже була визначена. «Котел Хубе» - так назвали ситуацію під Кам’янцем.
Гітлер прийняв свого найкращого генерал-фельдмаршала Манштейна, але дозволу на відступ 1-ї танкової армії не дав.
18 лютого 1944 р. Сталін віддав наказ військам 1-го Українського фронту на підготовку і проведення Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. Після смерті Ватутіна новим командуючим фронтом було призначено маршала Радянського Союзу Георгія Жукова. Під час підготовки операції командування успішно провело перегрупування військ, сконцентрувавши їх у напрямку головного удару. Так, 4-та танкова армія генерал-лейтенанта Дмитра Лелюшенка подолала 450-кілометровий шлях з-під Києва в район Славути. Рух відбувався вночі або в умовах поганої видимості вдень.
4 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту розпочали Проскурівсько-Чернівецьку операцію. В перші дні наступу радянські війська сильним броньованим ударом прорвали оборону ворога і вийшли в район Волочиська, Чорного Острова, де в кількох місцях перерізали залізничну магістраль Львів - Одеса.
Німецькі війська розгорнули близько 9 танкових і 6 піхотних дивізій і 7 березня почали завдавати сильних контрударів. Маршал СРСР Георгій Жуков у книзі «Спогади і роздуми» писав про ті події: «…7 березня тут зав’язалася найжорстокіша битва, якої ми не бачили з часу Курської битви». В подальшому війська 1-го Українського фронту завдали потужного удару в напрямку Кам’янця і Чернівців. У цей час 2-га повітряна армія генерал-полковника Красовського знищувала ворожі літаки в повітрі та на аеродромах Вінниці, Калинівки, Старокостянтинова, Проскурова. У ході наступу радянські війська оточили і знищили гарнізон ворога в Тернополі та взяли в кліщі на північ від Кам’янця-Подільського всю 1-шу німецьку танкову армію у складі 21-ї дивізії. Побоюючись повторення сталінградського котла, німецькі війська в паніці робили відчайдушні спроби вирватися з оточення в напрямку Чорткова і Бучача. Дорогою ціною ворогу частиною військ вдалося вирватися. Німецькі дивізії при цьому втратили половину особового складу, майже все важке озброєння і техніку. Радянським військам доводилося долати не тільки шалений опір ворога, але й величезні труднощі, пов’язані з весняним потеплінням. Непрохідна багнюка сковувала маневр військ, особливо танків і артилерії. Бійці вимушені були буквально на руках виносити і пересувати техніку та боєприпаси. Воїнам часто допомагали місцеві, які переносили на собі ящики зі снарядами і мінами.
25 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту після звільнення Чемерівців і Оринина підійшли до Кам’янця-Подільського.
Ворог не збирався здаватися, а готувався будь-якою ціною втримати Кам’янець до підходу 1-ї німецької танкової армії, що відступала з району Проскурова. Німецьке угруповання в Кам’янці нараховувало понад 5000 осіб і мало на озброєнні 85 танків,
62 гармати, близько 300 кулеметів, багато мінометів і стрілецької зброї. Враховуючи умови місцевості - розташування міста на кам’яному острові, німці вважали його неприступним.
25 березня, о 17 год., після могутніх залпів «катюш» війська 4-ї танкової армії почали штурм Кам’янця. Незважаючи на сильний опір противника, частини 29-ї гвардійської мотострілецької бригади за підтримки артилерії і танків 61-ї гвардійської танкової бригади до 20 год. форсували Смотрич та захопили плацдарми на Польських фільварках і в Старому місті. Сапери лейтенанта Соколова під безперервним вогнем розмінували Замковий міст і відкрили дорогу для танкістів. Першим на Замковий міст в’їхав екіпаж танка Т-34: командир взводу старший лейтенант Зінченко, механік-водій Євдокимов, радист-кулеметник Щор, командир башти Томилов. Їхній танк роздавив 3 ворожі зенітні гармати, але з-за рогу будинку виповзла німецька самохідка і зіштовхнулася із ним. Стався вибух - і в страшному полум’ї загинули воїни-Герої.
Успішно форсувавши Смотрич, радянські танкісти вже в сутінках, фарами засліплюючи противника, увірвалися до міста з боку Руських фільварків. Наблизившись до центру, натрапили на сильний вогонь ворога. Командир вогневого взводу молодший лейтенант Яків Хардіков із 29-ї мотострілецької бригади прямою наводкою знищував вогневі точки ворога на перехрестях і у будинках.
Радянські воїни проявляли героїзм і сміливість - не жаліли життя, визволяючи місто. Билися за кожний будинок, вулицю, підвал. На ранок бої почали стихати. Жителі з радістю зустрічали визволителів після 3-річного жорстокого гніту. 85 тисяч невинних людей із числа військовополонених, жінок, дітей, людей похилого віку було розстріляно, по-звірячому закатовано фашистами і прислужниками-поліцаями за 3 роки окупації. Та радіти визволенню було зарано. Ворог не змирився із втратою Кам’янця.
Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн наказав знову оволодіти містом, оскільки на північ від нього була оточена 21-ша дивізія. Місто готувалося до оборони. Командувати нею було призначено командуючого 10-м гвардійським танковим корпусом генерал-майора Белова.
Оборону міста розбили на 4 сектори. Танконебезпечні напрямки було заміновано. На підступах і в самому місті створили дві смуги оборонних дій. Зовнішня смуга тягнулася по лінії сіл Козак, Суржа, Вільховець, Янчинці, Оленівка, Слобідка-Гуменецька, Цвіклівці та шосе на Гусятин. Внутрішня пролягала по околиці міста. Протягом ночі з 26 на 27 березня 4-та танкова армія відбивала сильні контратаки німців. Коли Москва вже салютувала переможними залпами на честь визволення Кам’янця-Подільського, за місто тривали жорстокі бої.
У районі Мукші Боришковецької (східна околиця міста) вміло керував артилеристами начальник штабу 51-го гвардійського артилерійського полку капітан Пархоменко. Гвардійці цього полку Колданов, Ташмурзін під командуванням старшого сержанта Гаврика підбили фашистський танк і знищили 80 гітлерівців. Вороги багато разів контратакували воїнів, але ті відбивали атаки, аж поки всі не загинули. В далекому Уссурійську батьки Петро Антонович і Зінаїда Іванівна Гаврики отримали вдячного листа від командира полку майора Курчаткіна і похоронку. 1965 р. вони приїжджали на могилу сина до Кам’янця.
Велике значення мала шосейна дорога через Оринин на Скалу-Подільську. Вранці 29 березня німецький полк піхоти за підтримки артилерії, мінометів і танків пішов атакою на Оринин. У цьому бою наші воїни показали зразки мужності й героїзму. Хоробрий воїн єфрейтор Соколов годину безперервно стріляв по ворожій піхоті з двох кулеметів, направлених у різні боки. Місцями наші бійці вступали в рукопашні бої. Відступаючи на Скалу-Подільську, німці зазнавали великих втрат, але продовжували чинити шалений опір.
На допомогу Кам’янець-Подільському гарнізону рішуче рухалася 38-ма армія генерала Москаленка. Битва під Кам’янцем стала крахом військової кар’єри і німецького генерал-фельдмаршала Манштейна - 1 квітня 1944 р. за цю поразку та незгоду з політикою Гітлера його відправили у відставку. За злочини проти людства Манштейн був засуджений Нюрнберзьким трибуналом до 18 років ув’язнення - помер 1973 р. Генерал Ганс Хубе 21 квітня 1944 р. загинув в авіакатастрофі у віці 53 років, похований у Берліні. Безсмертною славою себе вкрили воїни-визволителі міста Герої Радянського Союзу Михайло Радугін, Петро Барабанов, Степан Киргизов та багато інших. Повторив подвиг Гастелло екіпаж бомбардувальника ПЕ-2 Кудашкін, Чернов і Уханов. Виконуючи бойове завдання, екіпаж знищив переправу через Дністер, а коли їхній літак загорівся, вони спрямували його в колону ворога, який відступав. У с.Гаврилівці можна побачити незвичайний пам’ятник - крило літака на могилі воїнів. Дорогі нащадки великої Перемоги, зробіть зупинку, проїжджаючи біля нього, схиліть голови перед Героями!
Під час визволення міста загинули 6495 воїнів Радянської армії, високих державних нагород удостоєні 15 тис. бійців і офіцерів. За успішне виконання бойового завдання 49-й механізованій і 6-й понтонно-мостовій бригадам, 56-му танковому полку, 88-му окремому інженерному батальйону і 8 авіаційним частинам було присвоєно найменування «Кам’янець-Подільських», 61-ша Свердловська танкова бригада удостоєна ордена Червоного Прапора.
Вічна слава і вічна пам’ять радянським солдатам, партизанам, підпільникам, усім людям доброї волі, які полягли в жорстоких боях із німецько-фашистськими загарбниками за честь і незалежність Батьківщини!

Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів міста.


Повернення до списку