Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 20 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

21.04.2017

ГІРКІ ЖНИВА НА ПОДІЛЛІ

На екрани 45 країн одночасно вийшов художній фільм «Гіркі жнива» - масштабна картина про вірне кохання та незламність української нації, що пережила Голодомор 1932-1933 років. «Гіркі жнива» торкнулися і Поділля, зокрема Кам’янеччини.

РАДЯНСЬКА ВЛАДА З ТРЕТЬОЇ СПРОБИ

ГІРКІ ЖНИВА НА ПОДІЛЛІОстаточно радянська влада в Україні встановилася лише з третьої спроби. Перший радянський уряд проіснував із кінця 1917 по жовтень 1918 року. Другий - із кінця 1918 по вересень 1919 року.
Прагнення більшовицької Росії будь-що завоювати Україну пояснював один із російських керівників Лев Троцький: «Без українського вугілля, заліза, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може». Особливо складним було становище із хлібом. На початку 1918 року вождь російського пролетаріату Ульянов-Ленін надіслав телеграму до столиці УСРР - Харкова: «Ради бога, вживайте найбільш енергійних і рішучих заходів для відправлення хліба, хліба, хліба! Інакше, Пітер може сконати…».
До березня 1918 року в Росію з України щоденно відправлялися 140 вагонів із продовольством, із березня - 300 вагонів. Для вилучення українського хліба прибували продовольчі загони, що складалися з робітників російських міст, які потерпали від голоду.
Їм допомагали комбіди - комітети бідноти, члени яких отримували 10-20% від конфіскованого в односельців зерна. Селяни виступали проти комбідів, заявляючи, що Україна не Росія, тут такої кількості бідняків немає, - влада наділила їх землею, просто вони не хочуть її обробляти.
Аналізуючи причини двох поразок більшовиків в Україні, Троцький писав: «Ні для кого не секрет, що зовсім не Денікін змусив нас покинути межі України, а грандіозне повстання, що підняло сите українське селянство. Комуну, продовольчі загони комісарів, євреїв зненавидів український селянин до глибини своєї душі. В ньому прокинувся вільний дух…».
Створення 3-го радянського уряду в грудні 1919 року та остаточна перемога більшовизму в Україні була забезпечена Червоною армією, яка навесні 1920 року нараховувала 3,5 млн. солдатів.

ЖАХІТТЯ «ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ»

Із метою забезпечення продовольством крупних промислових міст і бійців Червоної армії, в радянській Україні було введено політику «воєнного комунізму». Вона передбачала націоналізацію землі, торгівлі, промисловості, трудову мобілізацію.
Вводилася «продрозкладка» - вилучення зерна у селян. Більшовики стверджували, що «воно йде не для Росії, а для бідних селян України та солдатів Червоної армії, що звільнили їх від армії Денікіна».
Агітаційні плакати тих часівНапруга зростала: дехто з селян припинив сільськогосподарські роботи, виник дефіцит продуктів. Одночасно великі райони України і Поволжя охопила посуха, наслідком якої став голод 1921-1922 років. У травні 1922 року в Україні голодувало 48% населення. Уряд надавав продовольче постачання промисловим районам: згуртовані та голодні робітничі колективи були для радянської влади більш небезпечними ніж селяни-одинаки.
Свою допомогу голодуючим запропонувала церква, однак більшовики не прийняли її. Ленін писав: «Саме тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі, трупів, ми можемо провести вилучення церковних цінностей із нещадною енергією, не зупиняючись навіть перед придушенням якого завгодно опору… Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони і не сміли думати».
У лютому 1922 року була видана постанова: «Про вилучення церковних цінностей для потреб голодуючих», в якій місцевим владам пропонувалося «вилучити із церковного майна… всі дорогоцінні предмети із золота, срібла тощо». 85 відсотків церковних коштовностей було відправлено до Москви.
Агітаційні плакати тих часів4 травня 1922 року були закриті й опечатані всі кам’янецькі музеї з метою конфіскації з них коштовних експонатів.
Вилучення культових цінностей супроводжували кривавими сутичками між владою і віруючими. Священиків і мирян переслідували, конфісковували майно, ув’язнювали в тюрми. У квіт-ні в Москві розпочався «процес 54-х» - стільки священиків і мирян було звинувачено в «антирадянських виступах», винесено 11 смертних вироків.
У Кам’янці-Подільському та повітах провели тиждень допомоги голодуючим дітям Поволжя, під час якого зібрали 200 млн.крб. Між тим в Україні голодувало близько двох мільйонів дітей. Матері, втративши надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулицях.

НЕП - ЯК КОВТОК ВОЛІ

У березні 1921 року Ленін переконав однодумців у необхідності прийняття нової економічної політики (НЕПу), метою якої було заспокоєння селянства. Замість продрозкладки уряд вводив продподаток. Заплативши його зерном, селянин міг продавати залишки хліба за ринковими цінами. Був послаблений контроль за торгівлею, повернені власникам дрібні підприємства. Уряд зберіг за собою лише контроль за банками, транспортом, важкою індустрією.
Брама вірменського будинку.  Фото С.Таранушенка. 1930 р.Маючи гарантії, 5 мільйонів сільських господарств України швидко засіялися, намагаючись отримати прибуток. Досягло довоєнного рівня виробництво предметів ужитку, що виготовлялися дрібними підприємцями. Форсувалася динаміка росту приватних капіталів. Так, у Кам’янці-Подільському зросла вага кооперативної торгівлі: в місті працювали 23 магазини і крамниці центрального робітничого кооперативу. Було організовано шевську і кравецьку артілі, ковбасню, дві хлібопекарні.
На території області було утворено 10 комун, 109 сільгоспартілей, 71 товариство спільної обробки землі.
Успіхи в національно-культурному будівництві 1920-х років були досягнуті завдяки політиці, яка отримала назву «коренізація», або «українізація». Першим її завданням стало запровадження української мови в державне і партійне діловодство, зміцнення позицій української школи, науки і культури.
Унаслідок реорганізації гімназії, міністерських училищ і церковно-парафіяльних шкіл, у Кам’янці-Подільському було відкрито 8 семирічних і 4 літні школи, де навчалися 78% дітей шкільного віку. Працювали два інститути - народної освіти та сільськогосподарський, що постали на базі Державного українського університету. Культурно-освітню роботу проводили драмтеатр ім.Т.Шевченка, клуби, бібліотеки, археологічний музей. Місто стало центром літературних сил Поділля.
Успіхи політики українізації обумовлювалися тим, що вона здійснювалася в дусі загального процесу оновлення. Українська мова стала головним засобом спілкування суспільства, що поступово розвивалося та модернізувалося.
У 1928-1929 роках Сталін, усунувши політичних супротивників, домігся абсолютної влади і розпочав соціалістичні перетворення в державі: індустріалізацію, колективізацію, культурну революцію.
Був прийнятий п’ятирічний план щодо перетворення СРСР на індустріальну країну. Сталін вимагав прискоритися: «Затримати темпи - означає відстати. А відставших б’ють… Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть…». Вождь звертався до патріотизму радянських людей, щоб довести світові переваги соціалізму.
Колосальними зусиллями робітників, селян в Україні були побудовані величезні підприємства, як-от «Азовсталь», «Харківський тракторний завод», «Дніпрогес» тощо.

«ХТО НЕ ЙДЕ У КОЛГОСПИ, ТОЙ ВОРОГ...»

Індустріалізація СРСР була куплена надто високою ціною. На зовнішній ринок надійшли величезні запаси золота, платини, алмазів, які нація накопичувала сотні років поспіль. Продавалися ікони, дорогоцінні книги, вивозилися за кордон картини великих майстрів Відродження, колекції з палаців. На експорт відправлялися ліс, вугілля, нікель, марганець, нафта, ікра, хутро, збіжжя тощо. Але й цього було не досить… 1930 року розпочалася колективізація сільського господарства.
ГІРКІ ЖНИВА НА ПОДІЛЛІПланувалося колективізувати спочатку 20% сільських господарств. Однак Сталін вирішив, що найкращим засобом виконання п’ятирічного плану буде встановлення повного політичного та економічного контролю над селянством, віддавши наказ негайного розгортання «суцільної колективізації».
Українці були селянською нацією, що пережила під час визвольних змагань 1917-1918 років піднесення національного самопізнання. Саме українці представляли для більшовиків основну загрозу на шляху соціалістичних перетворень.
На початку 30-х років 850 тисяч українських селян були визнані «куркулями» та «кровопивцями» і вислані до Сибіру.
Восени 1929 року в Україну вирушили 15 тис. робітників із Росії, в січні 1930 року - 47 тис. Сюди прибули так звані «двадцятип’ятитисячники» - передові робітники з Москви, Ленінграда, які очолили процес розкуркулення селян, потім взяли участь у створенні колгоспів і радгоспів. У Кам’янецький округ було направлено 151 «двадцятип’ятитисячника», в Проскурівський - 200, у Шепетівський - 88, які почали втілювати в життя гасло: «Хто не йде в колгоспи, той ворог радянської влади».
Ідеалом українського селянина було «господарювання на власній землі, у власній хаті», тому вони чинили опір усуспільненню: нищили худобу, не сіяли хліба, масово тікали у Польщу та Румунію».
На початку 1930 року розпочалися селянські заворушення в Шепетівському окрузі на Поділлі. Навесні 1930 року селяни Плужнянського округу збіглися до створеного колгоспу, забираючи свою худобу, мотивуючи вчинок тим, що місцева влада проводила незаконну колективізацію. Селянські бунти такого зразка називалися «волинкою». У Полонському окрузі «волинкою» було охоплено 24 села із 27 існуючих, в Антонівському - 25.
2 березня 1930 року в газеті «Правда» було надруковано статтю Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він звинувачував партійне керівництво на місцях у «викривленні партлінії». Почалася чистка рядів КП(У). Селяни отримали право виходити з колгоспів: у червні 1932 року в селі Гуменці 50 селян подали заяви про вихід, у Цибулівці - 30, Колубаївцях - 18.
Селянам, які виходили із колгоспів, часто не повертали їхніх інвентарю і худоби. Податки на їхні господарства збільшилися в 2-3 рази, тому не залишалося нічого, як повертатися в колгоспи.
11 вересня 1932 року Сталін надіслав лист Лазарю Кагановичу, якого направив в Україну для нагляду за ходом заготівлі зерна: «Саме головне зараз - Україна... Справи в Україні геть погані... Якщо не візьмемося тепер же за виправлення становища в країні, Україну можна втратити».
Для вилучення зерна організували бригади з 2-3 уповноважених, які приїжджали із райцентру та 4-7 із місцевих активістів. Радянська влада наділила їх землею, але ці люди не тільки «поля, городи, а й грядки біля хати не обробляли, не тільки коня чи корови, але й курки біля хати не тримали». Активісти забирали в селян зерно, насіння, витрясали з горщиків і торбинок сховані їстівні припаси.
1933 року загальна кількість хліба, вилученого з урожаю минулого року, складала 156 млн. пудів. Додатково до цього активістами із селянських комор було вилучено ще 105 млн. пудів, які зберігалися на насіння.
7 серпня 1932 року було ухвалено постанову «Про охорону соціалістичної власності», за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася «вища міра покарання» - розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі не менше як на 10 років. Крадіжкою вважалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати дітей. Сучасники називали цей закон «законом про п’ять колосків».
У квітні 1933 року з’явилася постанова про видачу паспортів громадянам СРСР, окрім «громадян, які постійно проживають у сільській місцевості».
Намагаючись врятуватися, тисячі селян тікали в міста, де були скасовані хлібні картки і можна було купити хліб. Їм заборонялося продавати їжу, переїжджати до Росії та інших республік.
Кам’янець-Подільський розташовувався на кордоні Румунії та Польщі. Прикордонна зона вимагала від представників влади певного мінімуму забезпечення продуктами. Однак і в Кам’янці збільшилася кількість людей, в актах про смерть яких відзначалося: «невідомий» або «невідома», «жебрак» або «жебрачка».
За різними підрахунками, від голодомору 1932-1933 років в Україні загинули від 3 до 9 мільйонів, що підірвало основу української нації та знищувало здатність до розвитку суспільства.
Сталін і його оточення мали іншу думку: «Між владою і селянством йде жорстока боротьба… Боротьба не на життя, а на смерть… Знадобився голод, щоб довести, хто тут хазяїн. Він обійшовся в мільйон життів, однак ми виграли цю війну!».

Валентина ВОЛКОВА, краєзнавець. 


Повернення до списку