Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ВІВТОРОК, 21 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

05.05.2017

ВРЯТУВАТИ РОЗВІДНИКА СУВОРОВА

Велика Перемога складається з окремих епізодів і залежить від кожного бійця - від його героїзму, мужності, відваги і здатності на самопожертву заради визволення своєї Батьківщини. Про одного з таких воїнів наша розповідь. Та вона буде неповною і несправедливою, якщо не згадаємо наших дорогих кам’янчан - стомлених ворожою окупацією, які в роки війни з великим ризиком для життя допомагали нашим…

Георгій Суворов

У березні 1944 р. радянські війська з важкими кровопролитними боями визволяли Кам’янець-Подільський. Ворог не збирався здаватися, а готувався будь-якою ціною втримати місто до підходу з’єднань 1-ї німецької танкової армії, що відступала з району Проскурова. Німецьке угруповання тільки в Кам’янці-Подільському нараховувало понад 5000 осіб, у розпорядженні яких було багато танків, мінометів, кулеметів та іншої зброї.

Попереду, як завжди, йшли розвідники. Серед розвідників 10 Уральського добровольчого танкового корпусу був і молодий боєць Георгій СУВОРОВ. Стояло завдання - ретельно обстежити прилеглі території міста, щоб встановити розміщення ворожих позицій, зокрема у напрямку Оринин - Кадиївці - сучасне Залісся Перше. Саме в цих нетрях, просіках, садах із німецькою пунктуальністю були замасковані «Тигри» та інша бронетехніка, перед якими стояло чітке завдання - не допустити радянських військ у міс-то. Інформація про оборону ворога була вкрай важливою для радянського командування - від цього залежав результат військової операції та життя людей…

Ось як згадує про той час сам Георгій Суворов: «25 березня 1944 року на вузловій станції Гусятин рано-вранці нас розбудив старшина Іван Мещеряков і повідомив: «Усім розвідникам негайно з’явитися в штаб полку в приміщенні вокзалу». Нас зустрів гвардії капітан Осіпов - начальник штабу Пермського полку, який, карбуючи кожне слово, віддав наказ: «Прискореним темпом, у десантному порядку ви повинні увірватися в Кам’янець-Подільський!».

Розвідник Суворов був старшим групи і призначений на танк гвардії лейтенанта Героя Радянського Союзу Володимира Маркова. Механік гнав машину на граничній швидкості, прасуючи сніг разом із мерзлою землею.

На підході до міста Георгій отримав наказ: «Суворов, негайно до генерала!». Командир Уральського добровольчого танкового корпусу Белов сказав: «Молодці перм’яки! Командарм Лелюшенко дав наказ - атакувати місто з усіх сторін!». У той же час повідомив комкор - відбірна есесівська дивізія «Мертва голова», яка рухається із Проскурова, має намір перекрити шлях радянським військам, що наступають. Отже, потрібно було знайти розташування німецької танкової дивізії. Суворову показали маршрут на карті й виділили ще одного розвідника - Бориса Ширинкова.

Одягнені в короткі армійські бушлати, розвідники тихо підкралися до околиці села. Навкруги панувала оманлива тиша. Побачили чоловіка і запитали: «А що, діду, німці у вас є, чи нема?». Дід розвів руками: «А хто його знає, тутечки немає, а тамечки, може, є» - і показує в сторону лісу. Розвідники подякували йому і подарували пачку махорки.

Біля крайньої хати с.Фридрівці (нині - Залісся Перше - Прим.Ред) розвідники раптом почули: «Хальт!». Суворов побачив німецького вартового. Короткою чергою з автомата розвідник примусив замовчати ворога. У відповідь німці відкрили вогонь. У ранкових сутінках було добре видно, як вони вискакували із хат у білизні й падали на землю, скошені вогнем розвідників. До речі, ліворуч при виїзді із цього села раніше була висока могила із дубовим стовпом. Місцеві розповідали: «Там багато німців поховано...».

У лісі раптом заревіли танкові мотори. Розвідники добре їх запам’ятали ще із Курської дуги. Розривною крупнокаліберною кулею із «Тигра» Суворова було важко поранено. Прихопивши в селі підводу, Борис щосили погнав коней, намагаючись відірватися від переслідування. Під Кадиївцями розвідники відчули, що відірвалися від погоні. Біля сільського млина стояли люди. Борис звернувся до них і сказав, що його товариша важко поранено. Одна жінка вмить кинулася до хати - розвідники насторожилися, але їх заспокоїли: «Нічого, хлопці! Вона побігла за фершалом». Фельдшер, хоча був ветеринарним, проте перев’язав рани і пошепки промовив: «У селі поліцаї, тікайте швидше туди, яром, і попадете на Підзамче».

Важко пораненого Суворова приютила жителька Підзамча Віра Дубінська, а Борис негайно рушив у напрямку радянських військ, щоб доповісти про розташування підрозділів танкової дивізії «Мертва голова» та інші добуті розвідувальні дані. У цей час в місті ворог зубами чіплявся за кожний будинок, за кожен камінь.

Схвильована Віра Митрофанівна нагріла води, помила рани і самого бійця, зробила перев’язки. Три дні й три ночі відважна подолянка доглядала воїна, як рідного сина. То була велика небезпека для неї та її родини, бо на Підзамчі ще були німці й поліцаї. Наступного дня племінник Віри Митрофанівни Аркадій помітив, що до воріт підходить група нацистів і староста. Господиня, де тільки в неї сили взялися, відсунула важку ша-фу - і солдат, від болю кусаючи до крові губи, пробрався в куток. Тримаючи в руці бойову гранату, Георгій найбільше боявся знепритомніти, щоб не потрапити живим до рук ворога. Німці заглянули до хати, роздивилися, але їх цікавили продукти харчування. І вони почали вимагати «Млека!». У господині в цей час отелилася корова, а приховане маленьке телятко лежало в хаті, бо надворі було холодно. Німці, одержавши добрий глечик молока, пішли з подвір’я. Та найбільш огидно поводив себе місцевий староста. Вислужуючись перед ворогом, він не пішов, а почав щось винюхувати і допитувати, чи не чула вона про радянських солдатів. Коли незвані гості пішли, господиня відсунула шафу. Солдат ледве стояв на ногах і майже одразу знепритомнів. Отямився, коли почув над собою радісний голос бойового побратима Бориса. «Вставай, я прийшов за тобою, ми місто взяли! Тут і Володя Марков. Ідемо в бій із твоїми «Тиграми». Сам генерал Лелюшенко на новій машині «ІС» (Йосип Сталін) веде нас у бій. А на тебе чекає «санітарна підвода», яка повезе у військовий шпиталь. Поправляйся скоріше!». До речі, цей фронтовий товариш Суворова таки дійшов до Берліна…

А в цей час по Орининському шляху радянські танки спішили на Захід, вони знову рвалися у бій - щоб швидше визволити рідну землю.

Георгій Суворов (у центрі, ліворуч) під час відкриття середньої школи №16 (4 листопада 1977 р.)

Суворова, лежачого на животі, повезли до корпусного шпиталю. Їздовий-санітар, щоб підняти настрій бійцю, почав розповідати про місто, повідомив, що скоро буде знаменита Стара фортеця, Турецький міст. Та раптом усе скінчилося. Останнє, що побачив Суворов, - як кінь опускає ногу на бруківку, а потім догори піднявся стовп землі та каміння. Вибухнула закладена ворогом перед відступом міна. Вибуху солдат уже не чув. Санітар-їздовий загинув на місці. Самого Суворова викинуло із підводи і буквально розіп’яло на кам’яному мурі. Вважаючи його мертвим, повезли ховати у братську могилу. На велике щастя, військовий фельдшер, який повторно оглядав убитих бійців, виявив, чи, швидше, відчув: солдат Суворов, незважаючи на те, що на ньому живого місця не було, має ознаки життя.

Велике щастя виявилося і в тому, що поранений потрапив у руки лікарю від Бога - хірургу Клавдію Веліканову (сьогодні ім’ям славного лікаря названа одна з вулиць міста). Той зробив складну операцію - видалив із голови осколок протитанкової міни, але в очах Георгія залишилася темрява.

Пораненого бійця санітарним потягом направили до Києва, де йому у військовому шпиталі зробили кілька операцій із відновлення зору. Щоправда, безуспішних. Та доля знову виявилася прихильною. До Києва в цей час з Одеси прибув знаменитий лікар-окуліст Володимир Філатов. Він зробив унікальну, світового рівня операцію - доточив і відновив перебиті нерви. Через 15 днів із хворого зняли пов’язку - і в очах з’явилося світло, а ще через 5 днів Суворов побачив білий світ і своїх рятівників. Потім був ще довгий рік лікування та реабілітації. Дружину довго не шукав - руку і серце запропонував молоденькій лікарці, яка його лікувала, а невдовзі вони раділи народженню донечки.

На все життя у Георгія Суворова залишилися найкращі спогади про чудових і добрих людей з Подільського краю, які, ризикуючи життям, рятували його. Він вирішив - обов’язково відвідати Кам’янець-Подільський, знайти рятівників - Віру Дубінську та лікаря Клавдія Веліканова. І ось він у старовинному, гарному та майже незнайомому місті. Шукав «третю хату» скраю на Підзамчі й жінку, яка його врятувала.

Проявивши гостинність, доброзичливість і повагу до фронтовика, дуже допомогла йому в пошуках учителька місцевої школи, чудовий педагог-вихователь Алла Федірко, яка працювала у школі №16. З учнями вона допомогла знайти славну і відважну жінку - Віру Дубінську. Це була радісна зустріч зі сльозами на очах. У подальшому Алла Григорівна зберегла пам’ять про відважного розвідника Георгія Суворова і робила все, щоб підтримувати з ним гарні стосунки. Сьогодні естафету пам’яті про визволителів міста, зокрема Георгія Суворова, перейняло вже молоде покоління кам’янчан…

Георгій Михайлович по праву називав Віру Митрофанівну своєю матір’ю, адже рідної він не пам’ятає - виріс у дитячому будинку. Побував фронтовик на могилі однополчан, вклонився Вічному вогню в сквері Танкістів. Довго дивився Суворов на танк Т-34, який у своїй величі навічно застиг на високому постаменті, символізуючи героїзм, мужність і відвагу радянських воїнів, які врятували світ від нацизму. Це міг бути і його танк, адже він разом із Героєм Радянського Союзу Володимиром Марковим був у числі тих, які першими увірвалися до міста.

У післявоєнний час, до 1970-х рр., Георгій Суворов підтримував добрі стосунки з учителями та учнями 16-ї школи. Невдовзі фронтовика не стало, та залишилася прекрасна мить історії, яка показала героїчне минуле нашого народу і те, що добрі братерські стосунки між людьми, повага і любов до ближнього повинні бути постійними у нашому повсякденному житті.

Анатолій БЕРНАДІН, керівник 
прес-центру ради ветеранів міста.


Повернення до списку