Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 20 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

19.05.2017

СОРОК РОКІВ ПОСТУПУ

За сорок років існування він двічі змінював статус, тричі - підпорядкування і чотири рази - директорів. Мова йде про наш історико-архітектурний заповідник, якому вчора виповнилося рівно сорок років.

ДВА СТАТУСИ

Будинок НІАЗу «Кам’янець»Так, саме 18 травня 1977 року було видано постанову Ради Міністрів Української РСР №298 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в місті Кам’янці-Подільському» (ДІАЗу).
8 червня 1977 року про новину дізналися кам’янчани з публікації в місцевій газеті «Прапор Жовтня» «Місто стає заповідником». У ній на початку було сказано: «Рада Міністрів УРСР, враховуючи історичну, архітектурну та художню цінність комплексу пам’яток історії та культури міста Кам’янця-Подільського, з метою забезпечення їх охорони й широкого використання в комуністичному вихованні трудящих прийняла постанову про створення державного історико-архітектурного заповідника в межах староруської та середньовічної частини міста».
Межі заповідника були затверджені ухвалою Хмельницького облвиконкому від 16 червня 1977 року №194 за погодженням із Держбудом УРСР. Територію заповідника формували 26 кварталів Старого міста, а 27-й розташовувався в каньйоні на лівому березі Смотрича.
25 червня 1977 року на запитання кореспондента «Прапора Жовтня» Михайла Слободяна щодо ДІАЗу відповів головний архітектор міста Ізяслав Медведовський. Він сказав, зокрема, таке: «Усі роботи по реставрації пам’ятників, благоустрою і упорядкуванню заповідника намічено завершити в 1990 році».
Указ Президента України №396/98 від 30 квітня 1998 року «Про надання Кам’янець-Подільському державному історико-архітектурному заповіднику статусу національного» уточнив назву: Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» (НІАЗ «Кам’янець»).

ТРИ ПІДПОРЯДКУВАННЯ

У 1977-2004 роках заповідник перебував у підпорядкуванні виконкому Хмельницької обласної ради, у 2004-2011 роках - у сфері управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.
Від 20 жовтня 2011 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №1032 НІАЗ «Кам’янець» передано до сфери управління Міністерства культури України.
Ініціатори створення заповідника: кандидат (згодом - доктор) історичних наук Іон Ізраїльович Винокур, директор історичного музею-заповідника Григорій Миколайович Хотюн, головний архітектор міста Ізяслав Ілліч Медведовський, краєзнавець Андрій Григорович Паравійчук.

ЧОТИРИ ДИРЕКТОРИ

Директори заповідника: 1977-1980 роки - Анатолій Григорович Басюк; 1980-1985 роки - Анатолій Іванович Качуровський; 1985-1987 роки - Віктор Володимирович Марушевський. Третього вересня 1987 року приступив до виконання обов’язків директора 32-річний Василь Володимирович Фенцур, який до цього працював керівником відділу з охорони пам’яток у Тернопільському обласному управлінні архітектури. 5 жовтня 2016 року в Міністерстві культури України відбувся завершальний етап конкурсу на посаду директора НІАЗу «Кам’янець». Переможцем визнано 61-річного Василя Фенцура (з дев’яти членів комісії вісім проголосували «за», один утримався).
Свою діяльність дирекція розпочала в різних будівлях Старого міста: на першому поверсі міської Ратуші, в «холодних приміщеннях» францисканського монастиря.
Через три роки завдяки енергії та організаційним здібностям нового директора Анатолія Качуровського заповідник розширив штат, обсяги реставраційних робіт. Із Державного бюджету щорічно виділялося близько 100 тисяч карбованців на реставрацію пам’яток архітектури. Саме тоді відреставровані Подільська духовна семінарія (23 лютого 1982 року тут розмістилася перша в Хмельницькій області Картинна галерея, нині - Галерея мистецтв), Георгіївська церква на Польських фільварках (15 грудня 1983 року відкрито перший у Хмельницькій області планетарій), будинок руського магістрату, в якому з 1980 року розташована дирекція ДІАЗу. Каземат-лабораторію Міської брами пристосовано під перше кафе в Старому місті, назву якого, «Під брамою», придумали саме в ДІАЗ.
Недовго, всього два роки, очолював ДІАЗ Віктор Марушевський. Про нього в статті Василя Фенцура «Становлення історико-архітектурного заповідника» (2016 рік) сказано, що «своєю діяльністю викликав особливу увагу в окремих краєзнавців та дослідників Кам’янця, в пресі та телебаченні. Звичайно, в роботі дирекції були труднощі, значно затягнулося і зайшло в глухий кут погодження техніко-економічних розрахунків упорядкування заповідника, відчувалася нестача архітекторів».
Якщо на перших трьох директорів припадає разом десять років, то четвертий директор, тепер уже архітектор Василь Фенцур, установив рекорд: 3 вересня 2017 року виповниться 30 років, як він очолює ДІАЗ (із 1998 року - НІАЗ). Утім 35 років був директором Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника (у 1949-1984 роках) Григорій Хотюн (1915-2000), 35 років був головним архітектором Кам’янця-Подільського (у 1954-1989 роках) Ізяслав Медведовський (1928-2006), майже 45 років (від жовтня 1948 до лютого 1993 року) працював завідувачем бібліотеки Кам’янець-Подільського педінституту Йосип Токар (1924-1993).

НА ШЛЯХУ

КолективПро створення заповідника в Кам’янці-Подільському мова йде давно. 23 березня 1928 року навіть видано постанову Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки «Про оголошення замку-фортеці в місті Кам’янці-Подільському державним історико-культурним заповідником», в якій сказано: «Замок-фортецю в місті Кам’янці-Подільському в межах старовинних його стін і земляних валів, з усіма старовинними фортечними спорудами, Польською брамою, Руською брамою і вежею Стефана Баторія оголосити за державний історико-культурний заповідник і передати його з усім майном, що має історико-культурне значення, у відання Народного комісаріату освіти УСРР».
Але до війни якось не склалось з оголошенням замку-фортеці в Кам’янці-Подільському державним історико-культурним заповідником. Після війни 14 жовтня 1948 року Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури». Опираючись на цю постанову, обласний відділ у справах архітектури пропонував головному архітектору Кам’янця-Подільського Ройтеру підготувати пропозиції про створення «Кам’янець-Подільського архітектурного заповідника». Певну роботу було проведено, але ідею не вдалося реалізувати.
Через кілька років було зроблено нову спробу. 24 січня 1952 року начальнику Кам’янець-Подільського обласного відділу в справах архітектури Кириченку надійшов лист від Ради Міністрів УРСР. У ньому зазначалося, що «управління в справах архітектури при Раді Міністрів УРСР доручає підготовити проект положення про Кам’янець-Подільський архітектурний заповідник». У склад заповідника мали увійти фортеця та найцінніші з пам’яток архітектури та містобудування Кам’янця-Подільського. Титульний список пам’яток архітектури для включення на баланс заповідника нараховував 38 об’єктів. Проте створити заповідник у 1950-х роках так і не вдалося.
20 лютого 1967 року Рада Міністрів УРСР у постанові про стан і заходи щодо дальшого поліпшення охорони пам’яток архітектури, мистецтва, археології та історії в республіці передбачила створення в низці міст, зокрема в Кам’янці-Подільському, історико-архітектурних заповідників. Інші міста, названі в постанові, - Київ, Львів, Луцьк, Білгород-Дністровський, Новгород-Сіверський.
І тільки 18 травня 1977 року була, нарешті, реалізована постанова щодо Кам’янця-Подільського.

ШЛЯХ

«Оголошення території Старого міста історико-архітектурним заповідником позитивно вплинуло на охорону пам’яток, - такий висновок роблять Василь Фенцур та Валентин Пагор у книжці «Відродження архітектурно-історичної спадщини
Кам’янця-Подільського (40-і рр. XX ст. - 2015 р.)» (Кам’янець-Подільський,
2015 рік). - Старе місто стали оцінювати як комплекс пам’яток, в якому рівнозначними були розпланування, забудова і візуально-просторові зв’язки між об’єктами. Із цих позицій пізніше почав формуватися напрямок - опрацювання концепції відновлення Старого міста як цілісного урбаністичного комплексу з притаманними йому характеристиками».
У результаті пам’яткоохоронної діяльності дирекції заповідника на сьогодні до Державного реєстру включено 148 пам’яток архітектури. За своєю цінністю 96 пам’яток мають статус національного значення, решта - місцевого.
Ще раз процитуємо Василя Фенцура та Валентина Пагора: «За останнє десятиліття Старе місто отримало суттєві зміни в покращенні свого архітектурного вигляду: впорядковано основний туристичний маршрут. Як результат, постійно збільшується кількість бажаючих оглянути пам’ятки давнього Кам’янця. З’явилося більше інвесторів, в тому числі з інших міст, які розміщують в Старому місті свої об’єкти туристичної інфраструктури. Місто стало відомим у багатьох державах світу, популярним центром різноманітних культурних заходів. Поруч із тим, що існують фінансово-економічні труднощі, кошти з Держбюджету на виконання ремонтно-реставраційних робіт пам’яток архітектури заповідника останніми роками не надходять, роботи виконуються за власний рахунок користувачів та інвесторів. Кам’янець-Подільський став прикладом залучення різних джерел фінансування, від приватних до державних, для досягнення однієї мети - відновлення, збереження та раціонального використання культурної спадщини Кам’янця - заповідника».

ПРИКРОЩІ

15 лютого 2009 року обрушилася частина стіни на Ковальській башті №1 (Надбрамній башті Польської брами). Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2009 року з резервного фонду України виділено 832,6 тисячі гривень для виконання протиаварійних ремонтно-реставраційних робіт. Ситуація, що склалася з Польською брамою, визнана комісією з питань надзвичайних ситуацій Хмельницької обласної державної адміністрації як надзвичайна подія. Цього ж року комунальне підприємство міської ради «Служба єдиного замовника» виконала необхідні протиаварійні реставраційно-відновлювальні роботи на пам’ятці архітектури.
23 травня 2009 року на комплексі жіночого монастиря домініканок (XVIII століття), яке перебуває в користуванні Кам’янець-Подільської дієцезії Римо-католицької церкви, сталася пожежа. Було зруйновано дах і горищне перекриття келій і костелу. Дієцезія виконала консерваційні будівельні роботи на костелі та келіях.
Можна назвати й інші прикрощі: на місці історичного будинку з’ява готелю «Клеопатра», знищення історичної пам’ятки - млина Ірафа на Видрівці. Що в цьому випадку може НІАЗ «Кам’янець»? Позиція його чітко зафіксована в зверненні:
«Враховуючи зафіксований ще 2014 року аварійний стан пам’ятки архітектури місцевого значення «Млин Ірафа, XIX століття», на вулуці Видрівка, 23, що перебуває у приватній власності, протягом трьох останніх років відділом з охорони культурної спадщини міської ради направлялися листи-попередження власнику щодо необхідності виконання ремонтно-реставраційних та протиаварійних робіт.
Протягом 2015-2016 років стан пам’ятки різко погіршувався. За невжиття заходів щодо належного утримання пам’ятки, ухилення від підписання охоронного договору та ігнорування листів попереджень органу охорони культурної спадщини адміністративною комісією при виконавчому комітеті міської ради за поданням правоохоронних органів у березні 2015 року власника пам’ятки було притягнуто до адміністративної відповідальності (протокол ХМ №030742 від 11 березня 2015 року). У відкритті кримінального провадження було відмовлено.
На жаль, вжиті заходи не дали результату. 24 грудня 2016 року сталося обрушення даху та стін будівлі пам’ятки.
Після чергового звернення міської влади до місцевої прокуратури та національної поліції про руйнування пам’ятки розпочато кримінальне провадження, передбачене частиною 2 статті 298 Кримінального кодексу України.
Відділ з охорони культурної спадщини міської ради спільно із заповідником будуть відстоювати позицію щодо притягнення власника пам’ятки до відповідальності».

ВСЕСВІТНЯ КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА

1994 року на міжнародному симпозіумі в Кракові вперше було визнано необхідність внесення «Культурного ландшафту каньйону річки Смотрича в місті Кам’янці-Подільському» до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО. 25 січня 2004 року в Кам’янці-Подільському перебувала делегація експертів ICOMOS у складі Ганса Каспарі (Франція), Регіни Маєргофер (Німеччина), Ярослава Кільяна (Словаччина), начальника управління охорони історичного середовища міста Львова Миколи Гайди та секретаря Національної комісії у справах ЮНЕСКО Олександра Мазниченка. Було отримано схвальні відгуки щодо пропозиції включення «Культурного ландшафту каньйону річки Смотрича в місті Кам’янці-Подільському» до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Здавалося, ще трохи - і ми потрапимо до заповітного Списку! Але спливло 23 роки - а віз і нині там!

І НАСАМКІНЕЦЬ

І все ж, попри прикрощі, НІАЗ «Кам’янець» упевнено розвивається. Процитуємо резюме з книжки Василя Фенцура й Володимира Пагора:
«У 1980-х роках Старе місто було звільнено від промислових підприємств. Розпочалися грунтовні дослідження історичної забудови та консерваційно-реставраційні роботи на основних пам’ятках архітектури, а з 2004 року роботи з відбудови втраченої історичної забудови. Місто починає набувати притаманних йому архітектурних рис із житловою забудовою та архітектурними домінантами культових і фортифікаційних споруд. У цілому виконуються комплексні роботи по відбудові Старого міста, впорядкування його території, створення інфраструктури для розвитку туризму та формування його як культурно-туристичного центру».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку