Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

09.06.2017

ВІЧНИЙ ГАГЕНМЕЙСТЕР

Володимиру Гагенмейстеру таки повезло: останнім часом на нього пильну увагу звернули фахівці. Спочатку 23 лютого 2014 року захистив кандидатську дисертацію «Мистецька діяльність Володимира Гагенмейстера в контексті розвитку культури Кам’янеччини у першій половині ХХ століття» і здобув звання кандидата мистецтвознавства член Національної спілки художників України з 1999 року Іван Гуцул. Наступного року разом із доктором мистецтвознавства Наталією Урсу він видав у Кам’янці-Подільському у видавництві «Абетка» монографію «Володимир Гагенмейстер. Життя і творчість», де 130 сторінок відведено власне монографії, 22 сторінки - списку використаних та архівних джерел, 56 сторінок - ілюстраціям (зокрема, і кольоровим), а завершальних 15 сторінок - трьом покажчикам: персоналій, об’єктів і населених пунктів.

КОРЕНІ ГАГЕНМЕЙСТЕРА

Того ж 2015 року побачила світ у містечку Опішні Зіньківського району Полтавської області монографія кандидата історичних наук із 2010 року, заслуженого працівника культури України з 2009 року Людмили Овчаренко «Кам’янець-Подільський осередок гончарної освіти в Україні (1905-1933)», де, звичайно, увагу приділено В’ячеславу Розвадовському та Миколі Рооту, але найбільше - Володимиру Гагенмейстеру, кам’янець-подільський період у житті якого тривав від 1916 до 1933 року. Над книгою дослідниця працювала впродовж 2000-2014 років. Власне, монографія займає 341 сторінку, більшість же 1280-сторінкової книги присвячено додаткам, в яких знайшли відображення найрізноманітніші документи з історії гончарної освіти в Кам’янці-Подільському. 186 сторінок уперше висвітлюють матеріали галузевого державного архіву Служби безпеки України щодо звинувачення Гагенмейстера в злочинах, які він не здійснював.
Отже, Володимир Миколайович Гагенмейстер народився 1887 року в місті Виборг. Щодо точної дати народження, то тут є розходження. Так, Іван Гуцул і Наталія Урсу подають 30 травня (12 червня) як у монографії, так і в довіднику Наталії Урсу «Митці Кам’янця-Подільського», виданого 2016 року. Людмила Овчаренко приводить у монографії просто 12 червня (без указівки - за старим чи за новим стилем), зате в черговому томі «Енциклопедії сучасної України», що побачив світ 2006 року, та ж Овчаренко подає 12 (24) червня як день народження Гагенмейстера.
Має рацію Людмила Овчаренко, оскільки в монографії вперше публікує з приватного архіву Ольги Ерн, доньки Володимира Гагенмейстера, свідоцтво про народження батька.
Володимир (а тоді ще Карл-Ріхард) народився 12 червня за старим (а 24 червня за новим стилем) 1887 року. Його батьком був полковий писар 94-го піхотного Єнісейського полку Едуард-Ян Гагенмейстер, а матір’ю - Анна-Марія, уроджена Томсон. Цей же документ подає дату хрещення хлопчика за обрядом євангелічно-лютеранської церкви - 26 червня за старим (чи 8 липня за новим стилем) того ж 1887 року. 29 березня 1892 року (теж уперше друкується документ із приватного архіву Ольги Ерн) Карл-Ріхард, а також його батьки стали православними - і чотирирічний хлопчик нарікся Володимиром Миколайовичем.
Як бачимо, нічого українського у Володимира Миколайовича Гагенмейстера не було. Його батько мав змішану кров, до складу якої входила шведська, німецька, польська та естонська лінії. Мати була естонкою. На жаль, Ользі Ерн не вдалося розшукати її родичів, оскільки естонські архіви були вивезені німцями під час війни 1941-1945 років.

КАМ’ЯНЕЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Володимир Гагенмейстер 1913 року закінчив відділ художньої кераміки й текстилю Центрального училища технічного рисування барона Штігліца, отримав звання художника з ужиткового мистецтва з правом викладати. Як кращого студента, його відправили за кордон.
Портрет Володимира Гагенмейстера роботи Івана Гуцула. 2013 рікРічна закордонна практика пройшла успішно - і з 23 червня 1914 року 27-річний Володимир Гагенмейстер викладає ліплення, живопис, геометричне й проекційне креслення в Художньо-промисловій школі Миколи Фан-дер-Фліта у Пскові. З вересня 1913 року цю школу очолював Микола Роот, який перед цим, у 1909-1913 роках, працював завідувачем Кам’янець-Подільської художньо-ремісничої навчальної майстерні.
У жовтні 1916 року до Кам’янця-Подільського прибув Володимир Гагенмейстер, а 1 листопада 1916 року він став завідувачем Кам’янець-Подільської художньо-ремісничої навчальної майстерні. У липні 1917 року її евакуювали до Лубен на Полтавщині, 1 липня 1918 року навчальний заклад повернувся до Кам’янця.
Відбулися реорганізації закладу: з 1 вересня 1919 року це вже Кам’янець-Подільська художньо-промислова школа, а з 1 жовтня 1920 року - Кам’янець-Подільський художньо-промисловий технікум імені Григорія Сковороди, нарешті - з початку 1922/1923 навчального року - Кам’янець-Подільська художньо-промислова професійна школа імені Григорія Сковороди з чотирма відділами: гончарним, літографським, килимарсько-ткацьким та різьб’ярно-токарним.

ОСТАННІ РОКИ

На жаль, Володимиру Гагенмейстеру не дали добути до кінця: 1930-1933 року по суті художньо-промислову школу розгромили. 1933 року разом із сім’єю Володимир Миколайович переїхав до Харкова на запрошення декана поліграфічного факультету Антона Середи. Він працював викладачем Харківського художнього інституту, а з 1935 року очолював відділ графіки Харківської картинної галереї.
Наприкінці 1936 року Гагенмейстер перебрався до Києва. Він перебував на посаді наукового співробітника Музею українського мистецтва, інструктора-художника з кераміки та керівника експериментальних художніх майстерень при цьому ж музеї. Крім того, викладав у Київському художньому інституті.
10 грудня 1937 року оперуповноважений четвертого відділу Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР Хромий виніс постанову про звинувачення Володимира Гагенмейстера в участі в українській націоналістичній організації, яка перебувала на терористичних засадах. Митця заарештували в ніч з 11 на 12 грудня, утримували під вартою в спеціальному корпусі Київської тюрми. Під час арешту вилучили документи, коштовності, гроші, друкарську машинку, два фотоапарати й касети до них.
Засідання Трійки відбулося 31 грудня 1937 року. Володимира Гагенмейстера визнали винним у скоєнні злочинів і присудили до вищої міри покарання з конфіскацією майна. Вирок виконали 20 січня 1938 року, о 24.00. Так загинув митець на 51-му році життя.
Відчуваючи наближення біди, Володимир Гагенмейстер незадовго до арешту попросив свого приятеля - Івана Тарасовича Гончара - потурбуватися про його дружину Варвару Іванівну Корецьку й доньку Ольгу. Той після арешту Гагенмейстера таємно вивіз його сім’ю до своєї сестри в село Крищинці, що поблизу Тульчина Вінницької області.

РЕАБІЛІТАЦІЯ

Портрет Володимира Гагенмейстера роботи Михайла Ліщинера. 1976 рік1970 року Ольга Ерн, донька Володимира Гагенмейстера, звернулася до прокурора Київської області з проханням переглянути справу батька. Розпочалося додаткове розслідування. Ось що пригадав художник Олександр Грен:
«Гагенмейстер був дуже цікавою, самобутньою людиною. Це був великий ентузіаст українських народних мотивів у художній творчості. Він із захопленням збирав у навколишніх селах зразки народних орнаментів, кімнатних розписів, вишивок тощо. В цьому йому чимало сприяли деякі викладачі школи й учні, яких він зумів заразити своїм захопленням. При школі була своя літографія, в якій періодично виготовлялись оброблені зразки орнаментів і розписів…
Гагенмейстер якось заявив, що в описану школу він присланий ще царським урядом із метою русифікувати її, одначе, ознайомившись з українськими традиціями в живопису, він був підкорений ними і став збирачем елементів народного мистецтва. Розуміли його захоплення по-різному. Здається, 1929 чи 1930 року Гагенмейстер отримав з-за кордону подячного листа від українських емігрантів-націоналістів. Він був шокований цим. У розмові зі мною він казав, що працює для народу, а не для емігрантів, і що його можуть неправильно зрозуміти тут».
31 березня 1971 року на засіданні Військового трибуналу Червонопрапорного Київського військового округу винесено ухвалу: «Постанову Трійки при Київському обласному управлінні НКВС УРСР відносно Гагенмейстера Володимира Миколайовича скасувати, а справу про нього припинити у зв’язку з недоведенням його участі в злочині». Володимира Гагенмейстера реабілітовано посмертно.

ЗГАДУЮТЬ УЧНІ

Фольклористка та музейний працівник Тамара Сис-Бистрицька (1913-2009), яка вчилася в ткацькому відділенні художньо-промислової школи, очолюваної Гагенмейстером, згадувала в матеріалі, що називається «Зустріч у музеї» і вперше опублікований 2015 року в додатку до монографії Людмили Овчаренко:
Володимир Гагенмейстер. Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах. Автолітографія. Фонди Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника«Годинникова стрілка повільно повзла до рятувальної цифри 5. У Кам’янець-Подільському музеї кінчався трудовий день. Ой, і довгий він видався сьогодні! Не тому, що музейники «байдики били», а тому, що із самісінького ранку ніби чорт міха розв’язав та скинув на голову трьох екскурсоводів цілу купу екскурсій. Водили їх, виводили, як кривого танцю на гаївці.
- Дайте ще однісінького відвідувача і на бадилля загавкаю, - говорила я своїм колегам.
Та, либонь, у таку хвилину рота розкрила, бо на порозі з’явилося аж двоє: молода дівчина, ніби жива ілюстрація до «Калевали», друга старша, з обличчям надзвичайно мені знайомим.
Де я її бачила, на яких музейних перехрестях зустрічалися, роїлося в думках.
- Чи не скажете, хто автор тих листівок, де зображені подільські селяни, - запитала відвідувачка.
Тамуючи своє невдоволення (бо де ж, язик уже до горла прилип), я люб’язно відповіла:
- Листівки випускала Кам’янець-Подільська художня профшкола імені Григорія Сковороди. То робота директора Гагенмейстера Володимира Миколайовича. Поруч експонується килим із характерним подільським взірцем. У народі звуть його «подвійні баранячі роги». Це витвір Корецької Варвари Іванівни, викладачки ткацтва.
Не питайте, що сталося по тій мові. Плечі незнайомки затряслися. Тамуючи ридання, вона прошептала: то була моя матір, я думала, що про них уже давно тут забули.
Тепер настала моя черга активно приєднатися до плачу. Немов грім весняний вдарив по пам’яті, і юність моя, далека юність, воскресла наяву.
Перед очима попливли обличчя друзів, яких давно хвилі життя рознесли куди-кого, а багатьох зняли у вічність. Воскресло все, до болючого миле й дороге - буття п’ятнадцятирічного дівчиська. І то лише мить, одна коротка мить дорогої зустрічі з літами молодими, а там усе стало на місце.
- То ви Оля, дочка Гагенмейстера, нашого незабутнього Гагенмейстера! Ота дитина, що колобком котилася по ткацькій майстерні і забавляла та дивувала нас своїми малюнками, бо правою і лівою рукою виводила однаковісінького півня?
- Так, я Ольга, - відповіла вона, - а про півня не пам’ятаю.
Ми міцно обнялися, ніби вік були приятельками. Де вже та втома ділася, її немов корова язиком злизала. Я готова була знову водити екскурсії по фортеці, по чарівному Кам’янцю, по подільських селах і урочищах, де лиш ступали ноги Ольжиного батька й матері. Ці люди так багато зробили для народного мистецтва мого рідного Поділля.
Так ось чому обличчя гості видалось мені знайомим, вона була живим портретом свого батька.
Спогади, спогади! Їх так багато вирує в серці, що не можу мовчати.
Володимир Миколайович - син фінського народу. Доброзичливість до всіх людей, захоплення творчістю народного, прагнення научити інших шанувати і розуміти мистецтво - ось це буде життєвою метою цієї незвичайної людини».
Тепер фрагмент спогадів Юхима Гаврилюка (1902-1972), який 1925 року закінчив Кам’янець-Подільську художньо-промислову школу, 1930 року - Київський художній інститут, і все життя працював на фарфорових заводах у Житомирській області:
«Володимир Миколайович Гагенмейстер - блондин, вище середнього зросту, худорлявий, астенік. Високе чоло, майже стояча на голові злегка кучерява чуприна ще більше підкреслювала його рухливість. Ясно-сірі, ледь блакитнуваті очі глибоко пронизували душу. На масивнішій верхній губі підстрижені невеличкі вусики надавали ретельності. Невеличка комічна борідка надавала вигляду оригінальності, рвучкості. Бліде обличчя виказувало про великого трударя. Гострий, з лед-ве помітним горбиком, невеликий ніс і тонкі губи характеризували вимогливість і лагідну справедливість…
Гагенмейстер - художник-соціолог. Він не шукав тихих заводей, а кидався у вир життя, чого навчав і своїх вихованців. Він збирав молодь від плуга, верстата, пастуха (яким був і я), щедро віддавав їй свої знання, навчав людяності і мистецтву. Талант художника-педагога дав змогу бачити під свитиною хлопця - сироту, під засмальцьованим одя-гом - робітника, а під засмаглими обличчями і натрудженими руками з мозолями бачити бідняка-селянина. Ці витончені душі - майбутні художники нашого народу».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку