Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

01.09.2017

ПРОФЕСОР ХВЕДОРІВ - ПРОРЕКТОР І РЕКТОР

У часи Української революції його величали Хведорів, а в радянські часи - Федоров. Він був проректором Кам’янець-Подільського державного українського університету, а в часи більшовицької навали виконував обов’язки ректора - самого Івана Огієнка. В радянський час Михайло Михайлович викладав до 1923 року у двох кам’янець-подільських вишах: інституті народної освіти та сільськогосподарському інституті, на які розділився університет, став дійсним членом Академії наук Української РСР. У вересні виповнюється 150 років від дня народження видатного вченого.

ДАТА НАРОДЖЕННЯ

Михайло ФедоровТе, що Михайло Михайлович Федоров (Хведорів) народився у вересні 1867 року, свідчать усі джерела. Проте виникає запитання: а якого саме вересня він народився? Першого, як свідчить 1987 року друге видання Українського радянського енциклопедичного словника? Другого, як повідомляє напис на надмогильному пам’ятнику Федорову? Чи одинадцятого, як сповіщає у низці статей про вченого доктор історичних наук, дослідник історії Кам’янець-Подільського державного українського університету Олександр Завальнюк?
Останній узяв запис з особової справи Хведорова, коли той вступав на професорську роботу до Кам’янець-Подільського університету. Але надійнішим буде автобіографія самого Федорова, написана ним у зв’язку з його обранням дійсним членом Академії наук УРСР: «Я, Михайло Михайлович Федоров, народився 1867 року 20 серпня за старим стилем (2 вересня за новим стилем)». Ось звідки взявся напис на надмогильному пам’ятнику вченому. Але Федоров помилився, переводячи дату народження зі старого стилю у новий: різниця у 13 днів між стилями дійсна для ХХ століття, а для ХІХ століття, коли з’явився на світ Михайло Михайлович, становить тільки 12 днів, тобто, Федоров народився 1 вересня 1867 року, і має рацію Український радянський енциклопедичний словник.

ОСВІТА

Народився Федоров у центрі Кубанського козачого війська - Єкатеринодарі (традиційна українська назва - Катеринодар, від 1920 року - Краснодар, місто на півдні Росії, адміністративний центр Краснодарського краю). З’явився він на світ у сім’ї козацького старшини Михайла Гавриловича Федорова, який був нащадком кошового отамана Запорозької Січі Григорія Федорова. Про свої родинні корені він дізнався тільки в Катеринославі, спілкуючись із видатним істориком Дмитром Яворницьким.
У згаданій уже автобіографії Михайло Михайлович писав:
«Походжу від запорізьких козаків, що переселилися з України на Кубань наприкінці XVIIІ століття. Батько мій, трудовий інтелігент із кубанських козаків, спочатку був учителем народної школи в Катеринодарі (нині Краснодар), а далі, через багатосімейність і нестачу коштів, вступив на посаду скарбника військового штабу Кубанського козачого війська, в якій прослужив близько 50 років і помер у відставці.
Мати моя, дочка пластунського сотника, учениця батька, жінка на той час високо грамотна, що ставила за мету свого життя гарну освіту дітей, між ними і мою.
Нижчу освіту я здобув від батька та матері, а середню - в Кубанському реальному училищі».
Доктор історичних наук Ганна Швидько досить детально виклала біографію вченого, тож скористуємося матеріалом Ганни Кирилівни.
Здібний до математики юнак уже з 14 років допомагав сім’ї, заробляючи гроші репетиторством. За тодішніми законами, випускник реального училища міг стати студентом тільки технічного вищого навчального закладу. Тому 1888 року, успішно склавши вступні іспити, Михайло Федоров став студентом Петербурзького гірничого інституту - тоді єдиного на всю імперію закладу гірничого профілю.
Отримавши 1895 року диплом гірничого інженера, Михайло Михайлович працював на шахтах Донбасу, спочатку був керівником Кам’янської й Орловської копальні Олексіївського гірничопромислового товариства. Пізніше став їх директором. Одночасно він викладав курс маркшейдерського мистецтва у Горлівському гірничому училищі. Там познайомився й одружився з учителькою Олександрою Іванівною, яка незабаром стала директором організованої ним робітничої школи.
1903 року за відрядженням Міністерства землеробства та державного майна Федоров поїхав за кордон, де став студентом Вищої школи електрики в Парижі. Темою його дипломної роботи було дослідження застосування електрики на шахтах і заводах Бельгії та Франції. Повернувшись із відрядження, він нетривалий час працював асистентом кафедри гірничозаводської механіки Петербурзького гірничого інституту.

КАТЕРИНОСЛАВСЬКИЙ ПЕРІОД

Пам’ятна дошка у КиєвіЖиття Михайла Михайловича в Катеринославі (нині - Дніпро) розпочався 1906 року, коли він за конкурсом був обраний на штатну посаду викладача гірничої механіки Катеринославського вищого гірничого училища. Незабаром він став не тільки засновником кафедри гірничозаводської механіки, але й фундатором наукової школи гірничих механіків. Він написав тут низку наукових праць, які визначили подальший розвиток цієї галузі науки в Російській імперії. Йому належить пріоритет у науковому підході до підйомної установки як єдиного електромеханічного агрегату, в якому властивості приводу визначають нерозривно зв’язані між собою кінематику та динаміку механічної частини підйому.
1911 року він отримав перший патент на винахід у галузі гірничої механіки, 1914 року опублікував капітальну працю «Теорія та розрахунок гармонійного підйому». Наступного року після захисту дисертації на цю ж тему був обраний на посаду професора кафедри, якою й завідував.
Під час роботи в Катеринославському вищому гірничому училищі, незважаючи на значний обсяг наукової та викладацької роботи, Федоров включається у громадсько-культурне життя Катеринослава. Очевидно, першорядну роль у цьому відіграв Дмитро Яворницький, який звернув його увагу на родинні історичні корені та сприяв усвідомленню ним своєї належності до українського народу. До речі, в «Особовому листку обліку кадрів», заповненому його власною рукою 22 березня 1939 року, у графі «Національність» він записав - «Українець».

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ПЕРІОД

Про Кам’янецький період учений повідомляє в автобіографії:
«З 1 січня 1919 року до 15 серпня 1923 року був ординарним професором вищої математики і механіки, спочатку в Кам’янець-Подільському університеті, а потім в інституті народної освіти. З 1 січня 1922 року до 15 серпня 1923 року одночасно працював ординарним професором теоретичної механіки і сільськогосподарської механіки в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті імені Карла Маркса. З 1 вересня 1922 року до 15 серпня 1923 року керував кафедрою математики в Кам’янець-Подільському робітничому факультеті імені III Інтернаціоналу».
Збереглись деякі документи про призначення Хведорова професором. Василь Біднов, який працював екстраординарним професором Кам’янець-Подільського державного українського університету, писав 10 січня 1919 року ректорові цього вишу Івану Огієнкові:
«…Листа професору Хведорову не передав, бо в мене його на Знам’янці одібрали грабіжники разом із грішми, записними книжками та документами. Але я говорив із Хведоровим, переказав йому все, що було постановлено радою, і він охоче їде до Кам’янця. Він тільки просить, щоб його дружині та дочці (сім’ю свою залишає тут) дозволили жити в квартирі при інститутові і щоб йому дозволено було взяти з собою деякі інститутські книги, потрібні для наукових праць. Він і його сім’я живуть в помешканні, де призначено квартири професорам інституту; він боїться, що можуть виселити його сім’ю, а між тим в Катеринославі вільних квартир нема. Пане ректоре! Допоможіть йому в цій справі».
У середині січня 1919 року Іван Огієнко, який виконував ще обов’язки міністра народної освіти, відправив телеграму Хведорову:
«Катеринослав. Гірничий інститут. Професорові Хведорову. Призначаю Вас ординарним професором Кам’янецького університету по кафедрі механіки. Ласкаво прошу до 20 січня прибути на нову службу. Міністр народної освіти».
17 січня 1919 року Огієнко видав наказ, першим пунктом якого був:
«Ординарний професор Катеринославського гірничого інституту Михайло Хведорів призначається ординарним професором Кам’янець-Подільського державного українського університету по кафедрі математики з 1 січня 1919 року».
Виїхати з Катеринослава було не просто, тож Огієнко звернувся 23 січня 1919 року до міністра шляхів Української Народної Республіки:
«До пана міністра шляхів.
Прошу Вас дати розпорядження про одведення двох платних купе на 24 січня до Кам’янець-Подільського для проїзду професорів Кам’янець-Подільського університету Хведорова, Біднова і асистента Оленича з родинами.
Міністр освіти».
Про перебування Хведорова в Кам’янці-Подільському детально розповідає Олександр Завальнюк, тож скористуємося його матеріалами.
До Кам’янця професор Хведорів прибув наприкінці січня 1919 року. Облаштувавшись у будинку для адмінперсоналу університету, він приступив до роботи: 5 лютого прочитав свою першу лекцію для викладачів та студентів: «Математика, теоретична механіка і природознавство».
В університеті професор читав вищу математику, нарисну геометрію, сферичну тригонометрію, аналіз безмежно малих, теоретичну механіку, доповнення до диференціального числення, інтегральне числення.
Один із колишніх учнів Михайла Михайловича, який в опублікованих спогадах про університет не вказав свого прізвища, писав про свого вчителя: «Він був одним з найповажніших професорів у нашому університеті, але сухо викладав «страшну» дисципліну вищої математики, і його лекції відвідувались лиш обмеженим колом студентів».
У зв’язку з гострою нестачею посібників із навчальних дисциплін, які до того ж були російськомовними, Хведорів узявся за підготовку й друк власних курсів. Так, 1919 року він опублікував свою першу в Кам’янці працю під назвою «Московсько-українська термінологія елементарної математики», а наступного року - «Вступ до аналізу. Випуск 1. Теорія визначників: Лекції, читані студентам Кам’янець-Подільського університету».
21 січня 1920 року в університеті відбулися вибори, що стосувалися проректорської посади. З-поміж чотирьох претендентів (Михайло Хведорів, Василь Біднов, Сергій Бачинський, Микола Васильківський) переміг перший. За нього проголосували 18 членів ради професорів, двоє утримались, один був проти.
При радянській владі Михайлу Михайловичу двічі довелося бути керівником навчального закладу, брати на себе тягар тих відносин, які були нав’язані колективу новим політичним режимом (з 15 квітня до 5 червня 1919 року та з 11 липня до 18 вересня 1920 року, коли він виконував обов’язки ректора).
10 квітня 1921 року, коли університет як цілісний навчально-методичний, науковий і виховний заклад національного характеру вже не існував, а на його місці функціонували два самостійні інститути - сільськогосподарський і народної
освіти, Михайла Михайловича було обрано ректором інституту народної освіти. На цій посаді він працював недовго (квітень-серпень 1921 року), склав повноваження ректора на вимогу політичного комісара ІНО.

МОСКОВСЬКИЙ ПЕРІОД

1923 року Московська гірнича академія стала клопотатися про переведення визначного вченого до Москви. 4 липня 1923 року академія надіслала Михайлу Михайловичу листа такого змісту:
«Професору Федорову. Цим канцелярія Московської гірничої академії доводить до Вашого відома, що Ви обрані гірничим факультетом на кафедру гірничої механіки… Відведена для Вас квартира, план якої при цьому додається, буде готова для Вас до 15 вересня. Лекції починаються з 10 жовтня. Повідомте, яка сума буде потрібна Вам для Вашого проїзду в Москву».
Зміст листа свідчить, що вчений був дуже потрібний Московській гірничій академії.
У Москві Федоров працював шість років.

КИЇВСЬКИЙ ПЕРІОД

Надмогильний пам’ятник Федорову1929 року Михайла Михайловича обрано дійсним членом Академії наук УРСР та переведено до Києва завідувати кафедрою гірничої механіки Відділу технічних наук АН УРСР. Цікаво, що 1932 року він отримав звання заслуженого діяча науки РСФСР.
1934 року створено Інститут гірничої механіки АН УРСР, який очолив академік Федоров. Директором інституту він працював усього п’ять років. За станом здоров’я (йому тоді вже було за 70) виконувати обов’язки керівника установи, щойно створеної, йому було важко. Він склав обов’язки директора і залишився тільки завідувати сектором Інституту.
Тут була ще одна причина такого рішення. Річ у тому, що 1938 року уряд прийняв рішення перевести Інститут гірничої механіки зі столиці до Дніпропетровська, де був потужний гірничий інститут і де виник відділ теорії пружності, очолюваний академіком Динником. Михайло Михайлович відмовився, посилаючись на свій вік і здоров’я, переїжджати до Дніпропетровська. Директором інституту гірничої механіки був призначений професор Савін. Федоров наукове керівництво сектором здійснював, періодично приїжджаючи до Дніпропетровська.
У серпні 1941 року Інститут гірничої механіки був евакуйований до Уфи, куди з Києва прибув і Федоров.
У вересні 1942 року, у зв’язку із 75-річним ювілеєм Федорова, Інституту гірничої механіки АН УРСР надано ім’я його засновника. Зі звільненням Києва від німецько-нацистської окупації Федоров разом із інститутом повернувся туди. Але незабаром, 29 березня 1945 року, вчений помер.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку