Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

08.09.2017

ТЕРЕНТІЙ ТРОХИМОВИЧ ТАРАДАЙКА

Степан РиндикПоет і гуморист Степан Риндик (1887-1972), 130-річчя якого відзначаємо 13 вересня, народився в Дунаївцях, гімназію закінчив у Кам’янці, політехнічний інститут у Києві. Після поразки української революції мешкав за кордоном, зокрема у США.
Оповідання «Терентій Трохимович Тарадайка» видано 1943 р. в Празі. Пропонуємо фрагмент цього оповідання, правопис збережено. Хоч місто і не названо, але, з повною ймовірністю, це Кам’янець.

Якщо шановний читач має нахил до лектури героїчної, то нехай цього оповідання не читає, бо життя Терентія Трохимовича Тарадайки, описане тут, не позначилося ні великими вчинками, ні сміливими змаганнями. Залізної волі, революційного духу, бурхливих емоцій Терентій Трохимович не мав.
Це був скромний чоловік, що по закінченні двоклясової міської школи кілька років складав іспит на церковнопарафіяльного вчителя і не склав; потім служив у волості за писарчука і нарешті дістався на посаду дрібного урядовця в державнім селянськім поземельнім банку, що переводив розпродаж панської землі селянам. Навіть під час революції, коли люди з його досвідом робили карколомну кар’єру, ставали міністрами чи полководцями, Терентій Трохимович не зумів піднестись на якийсь вищий щабель.
Виходило б, що шкода про таких людей писати. Особливо в наші часи, коли література має формувати міцні характери, спонукати до великих замірів та відважних вчинків і свою науку ілюструвати відповідно світлими прикладами. Але автор належить своїм смаком і уподобанням ще до старого, негероїчного періоду в нашій літературі, і тому вибрав таку буденну тему, як життя Терентія Трохимовича Тарадайки.
А втім, якась данина духові часу буде і в цьому оповіданні, бо Терентій Трохимович жив і загинув саме тоді, коли було чимало героїв, а ще більше їх могло бути, якби тільки охота. Це було під час української революції.
Терентій Трохимович Тарадайка соромився свого прізвища. Признавався до нього тільки в крайніх випадках. І тоді робив більший наголос на двох перших частинах свого наймення, вимовляючи прізвище трохи зглуха. Зате знайомі інакше не звали його, як Тарадайка, звичайно позаочі, і тільки в очі з чемности обмежувалися двоєсловом - Терентій Трохимович. З цієї причини, а також із симпатії до Терентія Трохимовича, буду надалі пропускати його прізвище.
Ще прошу ласкаво прийняти до відома, що Терентій Трохимович любив одну дівчину і мав солодкий намір одружитися з нею. Про це згадую з великою неохотою, бо якось соромлюся говорити про інтимні почуття людини. Але тут мушу. Не тому, що оповідання без кохання все одно, що весілля без музик, а тому, що згадана дівчина справді відограла велику ролю в житті Терентія Трохимовича. Додам іще, що вона була надзвичайно гарна. Бодай на смак Терентія Трохимовича. Описувати її красу я не буду. Це не мало б ніякого пуття. Бо чи не шкода говорити про жіночу красу в наші дні, коли кожний читач прочитав про це сотні книжок і коли про жіночу красу написано багато мудрого великими майстрами слова. По-друге, жіноча краса - явище умовне. Хто його знає, яке враження зробили б на кожного з нас ті зразки краси, що на їх рахунок понаписувано стільки геніяльних поем, починаючи, скажім, від Олени Менелаїхи. По-трете, навіть оті, скажім, ліпші від мене майстри слова не мали, на мою думку, великого успіху. По-четверте, за сорок років від часу революції розуміння, смаки і вимоги щодо жіночої краси так змінились, що було б смішно тодішні прикмети її звеличувати нині, коли довга коса стала диким анахронізмом, а біле, незасмалене по-циганському личко - нудною банальністю. Чи не викликав би я іронічної усмішки, коли б, наприклад, відважився похвалити, що кохана Терентія Трохимовича була подібна на скромну Магдалину, ніколи не витріщувала зубів і не реготалась, як то роблять красуні й некрасуні тепер, коли каноном життя на нашій плянеті став саме такий, здоровий на всю пащеку сміх. По-п’яте, хочу дати повну волю самому читачеві, що напевно має якийсь свій власний смак, може зовсім неподібний ні до мого, ні до смаку Терентія Трохимовича: нехай він, якщо має охоту, уявить собі найкращу жінку і нехай ласкаво повірить, що більш-менш такою самою могла бути і та, що спровокувала в серці Терентія Трохимовича солодкий біль. Більше й не треба.
2. 

Починаю оповідання з того моменту, коли одного ранку прийшла до банку дивна телеграма Бубликова про скинення з російського престолу царя Миколи II. Хто був той Бубликов, мало хто знає. Але саме ім’я стало історичним, бодай на той час, доки буде жити старе покоління і проклинати день і годину, коли той Бубликов народився.

Прийшовши вранці на службу, Терентій Трохимович застав кількох товаришів, що купою стояли коло стола і про щось говорили.
- Терентію Трохимовичу! Ану, прочитай.
Терентій Трохимович прочитав телеграму, але мабуть не зрозумів, бо подивився на товаришів так, наче хотів спитатись: а в чому ж річ?
- Розумієш?
- Та що ж тут розуміти? Телеграма...
- Бовдуре! Та ж царя скинули! - вирвався один із найекспансивніших.
- Говори! - з недовірою відказав Терентій Трохимович.
- Та ж читай, голово!
Терентій Трохимович кинувся похапцем читати ще раз. Урядові папери часто відрізняються від сюрреалістичних творів тільки тим, що не мають метафор, але глузд той самий. І на цей раз було так, що Терентій Трохимович не все зрозумів, і треба було висвітлювати йому зміст кожного речення. Не було жодного сумніву: царя нема.
- Справді... - а подумавши трохи, додав:
- Які ж це антихристи скинули?
- Но-но, Терентію Трохимовичу. Тримай згори, бо зачепиш!
- То може найліпші люди, - додав другий.
Терентій Трохимович загальмував. А тим часом канцелярія наповнилася службовцями, що, довідавшись про цікаву подію, не бралися зовсім за роботу, а з великим зворушенням обговорювали новину, висловлюючи різні здогади та ставлячи різні прогнози.
3. 

А за кілька днів по телеграмі Бубликова Терентій Трохимович прийшов, зі скрухою в серці, до сумного висновку: нема господаря, нема порядку!

Вся робота в канцелярії стала, папери лежали лоском, урядовці вдрились у політичні дискусії, а найголосніше заговорили такі, що досі були найгірші і найменші. Начальство майже перестало показуватися людям на очі. Щодня вибиралися якісь комітети. Чи не кожного дня відбувались пишні походи по місті, з музиками, з прапорами, з голосними промовами.
Терентій Трохимович, хоч був ще молодим урядовцем, однак до своїх службових обов’язків ставився поважно, виконував солідно приділену йому працю, любив порядок і звик до нього, і тому було йому прикро дивитися на нові звичаї, що помалу заводились по канцеляріях по телеграмі Бубликова.
Одного разу він почув, як начальник відділу докірливо зауважив одному службовцеві, що, мовляв, працювати таки треба, незалежно від того, чи є цар, чи нема царя, бо є нарід, а він, мовляв, потребує їх праці. Але на це одержав несподівану відповідь:
- Ця наша праця не тільки що непотрібна народові, а навіть шкідлива йому!
Терентій Трохимович аж підняв голову.
- Як то шкідлива?! - гостро запитав начальник.
- А так. Шкідлива. Вся панська земля має перейти до селян без ніякого викупу, а ми продаємо її. Грабуємо селян. Продаємо крадене!
Начальство нічого не сказало. А Терентій Трохимович унурився у папери і став ще пильніше писати. Дух його був цілком стривожений. Пригадав собі, що вже перед тим чув десь, що панська земля повинна перейти до селян без викупу, але ніколи цій чутці не надавав поважного значення і навіть здалека не зв’язував її з долею селянського банку. Аж тепер побачив, що між цими справами є тісний і фатальний зв’язок.
Зустрівшись якось після цієї розмови з своєю коханою, почав Терентій Трохимович скаржитись їй на все, що коїлось навколо, особливо на розгардіяш у банку. Був певен, що почує від неї тепле слово співчуття та потіхи.
- Ваш банк треба негайно скасувати! - сказала дівчина, не дослухавши навіть до кінця Терентія Трохимовича.
Він відчув тривогу... На цей раз не так злякала його доля банку, як той тон, що ним вимовила свій присуд дівчина. Терентій Трохимович побачив, що все надокола міняється з шаленою швидкістю: люди, звички, думки, слова і геть усе чисто. Той самий голос, що так ще недавно і так чудово виводив йому «Стоїть гора високая» або «В чарах кохання моє дівування», той самий любий голос якось раптово стратив усі свої оксамити, зробився жорстоким, різким, зухвалим і майже ворожим.
Терентій Трохимович не мав багатої фантазії. У невеличкому саду його мрій не росли буйні дерева. Його бажання були скромні. А заробіток малого урядовця не міг був призвичаїти його до якихось вибагливих утіх. І тому, коли він вперше зустрів був свою кохану, почув із її уст «В чарах кохання моє дівування» ще й побачив, як її тонко-прозорі пальчики ніжно торкаються многострунної гітари, - він сп’янів і закохався на смерть. З того часу його життя заповнили дві мети: службова кар’єра і одруження.
Для досягнення першої мети віддавав усю свою снагу, для другої - чепурився, як міг. Щодня чистив пильно убрання, прасував штани, вилощував черевики до лискучого глянцу, помадив чуприну, бо серед волосся мав деякі непокірні загони, що аж ніяк не хотіли лягати туди, куди їх приневолював господар.
Дивлячись на них, Терентій Трохимович казав:
- Пізнати пана по халявах!
Кожну, вільну від служби годину, старався бути десь ближче до своєї коханої. Багато заважала йому його соромливість і невміння гарно говорити. Але цю хибу надолужував іншим способом. Кожного разу, коли прощався зі своєю коханою, віддавав їй грубий пакет, у якому розкішним письмом і на найліпшому папері описував свої глибокі почуття до неї. А вернувшись додому, перечитував на самоті залишену в себе копію і так продовжував собі солодкі хвилини розмови з коханою. Потім сідав складати нового листа, собі на полегшу, а милій на втіху.
Життєва філософія Терентія Трохимовича була добре впорядкована. Все було йому ясне. Знав, чого хоче, і знав, що має робити. А тут... скасувати банк! Кар’єра - коміть головою! А кохана? Ані співчуття, або бодай теплого слова. Він відчув, що її кохання перестало бути такою певною річчю, як було досі... Тривога чорним крилом туги війнула в душу Терентія Трохимовича. І він почав думати, яким би способом довідатись, що з того кохання ще лишилось. Якось зустрівшись із нею, він боязко натякнув, що думає дівчина про реченець одруження... На це одержав відповідь, що остаточно зробила з його душі безнадійну пустку.
- А це що ще за буржуазні забобони?!
А за хвилю додала:
- Не такі тепер, товаришу, часи, щоб дружитись!
Нового пакета Терентій Трохимович не відважився передати. Попрощався і пішов похнюплений додому.
4.

Поземельний банк урядував далі. Минув місяць, другий, третій. Урядовці ходили на службу, щось ніби й писали, одержували щомісяця платню і помалу звикли до думки, що банк чого доброго перетриває лихоліття. Та несподівано одного дня його раптом закрили. Правда, не так із причин засадничих, як із випадкових.
Виконавчий комітет місцевої організації партії соціялістів-революціонерів потребував помешкання на свої бюра. Він звернувся з цим до міського комісара. З уваги ж на те, що вага партій, а соціялістичних особливо, щодня зростала, а крім того, сам комісар із кожним днем автоматично ставав щораз переконанішим соціялістом, він наказав міліції негайно знайти потрібне есерам помешкання. Стали шукати, але не знайшли нічого підходящого.
Тоді комісар призначив комісію і наказав оглянути державні установи, чи там не знайдеться чогось. Так набрела комісія на селянський банк. Тут вона з жахом довідалась, що ця установа перепродує селянам панську землю. Негайно побігли сказати комісарові, а він, довідавшись, що в його місті працює така контрреволюційна організація, наробив страшного репету:
- Зараз мені зліквідувати злочинне гніздо, а всіх тих старорежимників заарештувати! - гукнув до начальника міліції.
Начальник міліції з цілим відділом міліціонерів, у супроводі комісії, кинувся до банку виконати наказ комісара. Але там виявилось, що наказу не можна було виконати, себто не можна було нікого заарештувати, бо урядовці показали партійні посвідки, з яких виходило, що всі вони належали до соціялістичних партій, головним чином до есерів, отже, не було там жодних контрреволюціонерів, окрім... окрім одного Терентія Трохимовича. Тільки бідний Терентій Трохимович не мав ніякої посвідки. Комісія страшенно здивувалась і накинулась на нього, як гайвороння на здохлого коня. Взяла його на окремий допит, як вельми підозрілу особу.
- До якої партії належите, пане добродію? Кажіть!
Терентій Трохимович перелякався, серце йому забилося, як у спійманої пташки...
- Я... я... прошу ласкаво вибачити мені...
- Належите до партії чи не належите? - строго запитав начальник міліції.
- Не належу, але прошу вибачення.
- Тепер, пане добродію, нема ніякого вибачення! Тепер, коли чоловік не належить до партії, то це, пане добродію, значить, що він щось думає! Таких людей нам не треба. Ось воно що! А яке ваше кредо?
Терентій Трохимович не розумів питання і розгублено подивився на членів комісії. Один із них, що був у студентськім однострої, роз’яснив Терентієві Трохимовичу значення слова:
- Кредо - значить вірую, дієслово третьої коньюгації. Вас питаються, у що ви віруєте.
- Вірую в Бога Отця, у Бога сина і в Бога Духа Святого! - похапцем віддеклямував Терентій Трохимович.
Ціла комісія лягла від реготу.
Терентієві Трохимовичу шибнула в голову думка, що настало царство антихриста.
- Ми вас не питаємо, яке ваше попівське кредо. Ми питаємось, яке ваше політичне кредо. Так яке?
Терентій Трохимович не знав, що сказати...
- Ви за старий режим чи за новий?
- За новий, - відповів поквапно Терентій Трохимович.
- За соціялізм чи проти соціялізму?
- Я прошу вибачення, але я буду робити так, як скажете.
- Добре. Так маєте записатись до якоїсь партії. До якої саме, це ваша справа. Тепер свобода, і ми нікого не силуємо. Але до партії мусите записатись. Можете йти.
Терентій Трохимович вискочив, як опарений. Ідучи додому, думав:
- Та ось вона - революція...
Пригадав собі, що ще недавно належати до партії було вельми небезпечно; виплачувалося тільки бути в союзі істинно-руських, але пристойні люди здебільшого уникали цього товариства. А тепер світ перевернувся. Терентій Трохимович побачив, що відстав від людей, як відстає від буйного табуна лошаків захарчована шкапина.
- Сказали, мусиш записатись до партії, а до якої, не сказали. Вибирай, чоловіче, сам. А я звідки знаю, що вибирати?...
І коли почав розвідувати поміж людьми про ближчі кроки, що їх мав поробити, то перш за все дізнався, що тих партій є чомусь дуже багато, а по-друге, кожен дуже хвалив свою партію, а нещадно лаяв чужі. Ці дві причини стали перед Терентієм Трохимовичем великими перешкодами до негайного виконання наказу начальника міліції. Він раз-у-раз чіплявся до знайомих, щоб порадили йому, що має чинити, але раз-у-раз одержував ради, що одна одну виключали.
Аж довідався від когось, що є такі книжки, де описано кожну партію, що вона за одна і чого хоче. Називаються ті книжки партійними програмами. З тих книжок, мовляв, може Терентій Трохимович одержати відповіді на всі свої болючі питання. Терентій Трохимович страшенно зрадів, накупив тих програм і кинувся їх вивчати. Першою прочитав програму соціял-демократичної робітничої партії. І жахнувся, яка несправедливість панує на світі. З брошури виходило, що великі мільйони людей працюють дні і ночі, а проте живуть у голоді і холоді, бо всенькі продукти їх праці пожирає зовсім невеличка купка животатих глитаїв-капіталістів, що нічого не роблять, а тільки їдять. Добрий Терентій Трохимович відразу став на сторону голодних мільйонів. А коли дочитався, що партія вже постарається, щоб глитаї працювали та щоб не були такі пажерливі, і що тоді треба буде працювати вдвічі менше, щоб для всіх вистачило добра по саму шию, то сказав:
- Добра партія! Справедлива партія! Ліпшої не треба. Записуюся до цієї. Шкода, що купив ще ті другі книжки...
Але мусів був прочитати й ті другі, бо заплатив гроші. Та коли прочитав брошуру соціялістів-революціонерів, то побачив, що й ця партія дуже добра, і аж ніяк не гірша від першої. Тоді прочитав програму трудовиків. Так само дуже добра! Тоді програму народньої свободи. Так само! І взагалі, що не читав, то все було дуже прекрасне. Кожна партія хотіла людям добра і дуже добре знала, яким способом того добра доскочити. Після того всього Терентій Трохимович охляв духом.
- Так ось вона - революція! - сказав скорбним голосом. - До якої ж його партії записатись?


Повернення до списку