ЧИМ ЖИВЕ ДУМАНІВ У СВОЇ 600?
Історія заснування села Думанова, як і багатьох населених пунктів України, пов’язана з легендою. Згідно з цією розповіддю, село було засноване чумаками, що їздили в Крим по сіль. Дорога їх вела з півночі на південь Білецьким шляхом, що проходив думанівськими полями. Вздовж шляху не було криниць, тому чумаки в пошуках питної води добиралися до берегів річки Смотрич. Тут вони натрапили на свячену воду, яка влітку холодна, а взимку не замерзає, і б’є ключем з-під землі. Слава про це джерело полинула Поділлям. Незабаром поруч з ним з’явилася перша корчма. Згодом – ще одна. Це були поселенці-волохи (предки румунів та молдован). Слово «волохи» з часом трансформувалося в прізвище Волошині, яке сьогодні, до речі, досить поширене в цих краях. Поселення дістало назву Думанів, що означає місце, в якому думали.
Перша згадка про село датується 1412 р., коли, як зазначає Юхим СІЦІНСЬКИЙ, було зроблено обмін королівського села Вербки на Думанів.
Починаючи з 80-х рр. ХV ст., в Україні, в тому числі й на Поділлі, масовим стає роздача земель великим магнатам, слідом за якими ринув і потік дрібних панків, котрі захоплювали землі й примушували місцеве населення сплачувати грошові та натуральні побори.
У зв’язку з цими подіями, с.Думанів згадується 1515 р., коли кам’янецькі міщани подали скаргу Сигізмунду І на місцевих феодалів, які забороняли їм користуватися лісовими угіддями кам’янецького повіту (в тому числі й Думанівським лісом).
ДУМАНЧАН «ПРОСВІТИЛИ»…
Перенесемося від дати першої письмової згадки про це село рівно на 600 років вперед, у сьогодення, і спробуємо глянути, що ж там діється тепер. Отож, липень 2012-го. Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район, с.Думанів – за такими даними цей населений пункт сьогодні можна знайти на карті. Ми ж подивимося на 600-річне село в реальності, намагаючись охопити найважливіші моменти, аби охарактеризувати його.
Першим, що кидається в очі, чи, точніше, під колеса, – це розкидані в довільному порядку асфальтові латки, котрі чергуються із такими ж хаотично розміщеними ямами, – типова сільська дорога. Цим нас уже не здивуєш. А от електричні стовпи вздовж вулиць, котрі свідчать про зовнішнє освітлення Думанова, вразили приємно, адже таке нині не в кожному селі побачиш. За словами сільського голови Володимира БУЧКІВСЬКОГО, «просвітили» населений пункт зовсім недавно – роботи розпочали 2011 р., а сьогодні село освітлене на 90%.
До речі, знайти Володимира Степановича було непросто. Не подумайте, що сільський голова не тримається робочого місця. Просто будинок, на який вказали місцеві жителі, коли ми запитали про сільраду, має вивіску: «Аптека №104». І лише жовто-блакитний прапор, вчеплений з тилу невеличкої хатини, говорить про те, що місцеве керівництво варто шукати десь тут. Виявляється, причиною такого партизанського місцезнаходження є те, що Думанівська сільська рада не має власного приміщення, тому змушена орендувати декілька кімнаток у аптеки. Та сільський голова разом із секретарем, котрі ділять один невеличкий кабінет на двох, мають надію, що скоро ситуація вирішиться.
…І ПЕРЕПРАВИЛИ НА ІНШИЙ БЕРЕГ
Давайте подивимося, як же живуть майже 850 мешканців Думанова, і чи раді вони тому, чим багаті. Відразу помітно, що населений пункт немаленький, і не зовсім компактно у ньому розташовані заклади обслуговування населення. Ось, наприклад, ми знаходимося біля сільської ради, а вже до амбулаторії – ген-ген далеко. Школа ж зовсім в іншій стороні. Складається враження, що тут надто багато простору. Трохи затишності селу додає ліс, який визирає на околиці. Особливістю Думанова є те, що він поділений Смотричем. Річка у селі – то, звичайно, добре. А от коли важко дістатися на інший берег, де знаходиться та ж сама амбулаторія, – це вже проблема. Такий клопіт думанчани мали понад півстоліття. Але недавно питання з аварійним мостом влада нарешті вирішила, збудувавши новий. Аби переконатися в цьому, їдемо до переправи. На вигляд міст здається надійним, але, за рахунок пішохідної доріжки, трохи завузьким.
Таку розкіш, як газ, думанчани також мають. Загальна протяжність сільських доріг – 15 км, і хоча більшість із них білощебеневі, проте є й грунтові. Загалом площа всієї сільської ради разом із полями – 2 213 га, а самого населеного пункту – трохи більше як 206 га. У селі є 5 магазинів, що вважається немалою кількістю. А от, скажімо, перукарні, швейної майстерні чи хоча б приміщення для них немає, що характерно для нинішніх сіл. Зате автобус до міста курсує 4 рази на день. Багато сільських жителів їдуть на роботу до Кам’янця, бо Думанів не став винятком – робочих місць тут, як і в інших селах, майже немає. Щоправда, 30 людей із села працюють на цегельному заводі, що розташований у Думанові. Як розповів Володимир Бучківський, сільські поля, котрі ще декілька років тому пустували, тепер засівають два орендарі.
ЧИ НЕ ОСТАННІ ІЗ МОГІКАН?
Аби дістатися від сільради до амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, та ще й у спеку, вам знадобиться немало часу і сил. Зате така некомпактність думанівської інфраструктури компенсується іншим – якістю закладу. Сільська амбулаторія дійсно варта похвали. Під’їжджаючи до охайного дворика одноповерхової будівлі, оточеної ялинами, відчуваємо затишок і просто людську відданість своїй роботі. Бо подружжя сімейних лікарів – педіатр Галина КУЛІШІНА і головний лікар Анатолій ПШЕТАКОВСЬКИЙ – живуть у цьому будинку, в глухій частині села, і тут працюють уже 26 років. Жартуючи, називають себе останніми із могікан, адже багато молодих спеціалістів сьогодні на таке не наважуються.
Раніше на місці амбулаторії була лікарня, в якій працювали 40 медиків. Тепер же мешканців 6 сіл (близько 4 тис. чоловік) обслуговують 7 медичних працівників. Заходимо до амбулаторії і вражаємося, наскільки тут чисто (здається, стерильно) і комфортно. Опалення в амбулаторії газове, є холодна та гаряча вода, а також облаштоване стаціонарне відділення із п’ятьма ліжками. Без власних сил та ентузіазму лікарів, звичайно, не обійшлося. Якщо тут у прийомні дні – безліч людей, то це про щось та й свідчить.
– Аби обстежити людину, мені потрібно 20 хвилин. Адже для цього маємо необхідне обладнан-
ня, – розповідає Галина Кулішіна. – Для нас велике щастя, що ми отримали автомобіль швидкої допомоги. Здуваємо з нього пилинки, донька, котра живе в Німеччині, допомагає фінансово його утримувати. Я можу уявити, як працюється без авто лікарям сусідніх сіл, – це просто варварство.
Хочеться віддати належне людям, котрі в прямому сенсі присвятили своє життя порятунку інших, залишившись працювати медиками в селі. За копійки.
В ДУМАНОВІ ВСЕ НАЙКРАЩЕ – ДІТЯМ
Справжні фанати своєї справи працюють і в думанівському дошкільному закладі «Дзвіночок». У дитсадку нині виховується 31 дитина. Коли ми прийшли, дітлахи бавилися на вулиці. Для них збудовані кольорові ігрові майданчики з гойдалками і пісочницями. Але найбільше вразив заклад всередині – всі кімнати оформлені власноруч самими працівниками, озеленені, чисті й затишні. Помітно, що вихователі докладають максимум зусиль, аби створити дітям казку.
– Садочок був колгоспним, і меблі також з того часу, – розповідає завідувач дитсадка Світлана ФУРМАН. – Проблеми, звичайно, є. Нам трохи не вистачає коштів, скорочували працівників. Але, завдяки відданості колективу, заклад нормально працює і є одним із кращих у районі.
Скажемо відверто: приємно тут бути і бачити таких людей у селі, їхню відповідальність і фанатичне, в гарному розумінні цього слова, ставлення до роботи.
Школа в Думанові – це двоповерховий будинок із пластиковими вікнами та внутрішніми туалетами. Зовнішній вигляд приємно вражає, та кількість дітей, яка тут навчається, змушує замислитися. На досить велике село – лише 65 учнів, котрі здобувають тут освіту до 9-го класу. У вересні цього року поріг школи переступлять аж два першокласники. Статистика невтішна. Однак місцеві освітяни рук не опускають, скоріше навпаки – роблять усе можливе, аби створити дітям належні умови, не лише навчати їх, але й гарно виховувати.
Про таке от виховання свідчить випадок, що трапився два роки тому, і через який думанівські школярі стали відомими на всю Україну. Взимку, в люті морози, четверо учнів молодших класів бавилися біля річки. Один із них – Олег ПРОКОПИШЕН – провалився під лід, інші троє – Андрій СЕМЕНЮК, Ілля РУЖИЦЬКИЙ та Юлія СЛОБОДЯН – не розгубилися і не залишили Олега в біді. Ризикуючи життям, діти спільними зусиллями витягнули хлопчика з води. За це вони були нагороджені в Києві медалями «За врятоване життя».
У приміщенні школи (правда, з окремим входом) знаходиться й сільська бібліотека – гордість села. Нещодавно в ній було проведено капітальний ремонт із заміною вікон та дверей. Все, до речі, робилося силами завідувачки бібліотеки Валентини БАЛИЦЬКОЇ. Вся її сім’я долучилася до ремонту. Відвідують бібліотеку не лише діти та молодь, а й старше покоління, про що свідчить функціонування літературно-мистецького клубу за інтересами «Відродження» (для дорослих користувачів).
У КЛУБІ ТАНЦІ ДО УПАДУ… СТЕЛІ
Та без ложки дьогтю не обійшлося. Якщо почитати думанчанам є де, то співати й танцювати фактично ніде. Адже Будинок культури в них хоч і зі сценою, необхідною музичною апаратурою та світломузикою, проте аварійний. Збудований він ще в 30-х рр. минулого століття. А під час війни використовувався, і сміх і гріх, як конюшня. Тепер тут проводять різноманітні святкові заходи та дискотеки, незважаючи на те, що дах і підлога потребують негайного капремонту. А куди діватися? В Думанові люди творчі, звикли до гучних гулянь та святкувань, тому старе приміщення клубу, на реставрацію якого грошей не вистачає, не стає їм на заваді.
НА КУПАЛА – В ДУМАНІВ!
Родзинкою Думанова є його гарна традиція – майже щороку 7 липня в селі, поблизу річки Смотрич, проводиться грандіозне святкування Івана Купала. Жива музика, конкурси, лотереї, феєрверки, пускання вінків по воді, гуляння аж до світанку. Цей рік винятком не стане. Більше того, 7 липня думанчани відзначатимуть 600 років свого села, тому свято помножиться на два. Під час цьогорічних гулянь будуть проведені кулінарні змагання між сільськими господинями. Адже село ділиться на декілька неофіційних «райончиків»: це Мазурівка, Містечок, Кавунівка та Лінія. Жінки з різних куточків села демонструватимуть свою хазяйновитість, готуючи фірмові страви, які оцінюватимуть місцеві дегустатори та приїжджі гості.
Цікаво, що фінансують такі дійства переважно самі селяни. Завідувач клубу разом із кількома молодими активістами ходять селом і збирають гроші на організацію свята. Допомагають грішми та цінними подарунками й місцеві підприємці.
Наприкінці не хочеться давати жодних оцінок. Адже ті недоліки, пов’язані з аварійним клубом, відсутністю робочих місць, розбитими дорогами, в цьому селі сторицею покриваються людською товариськістю, згуртованістю та підтримкою одне одного. Тому думаємо ми про Думанів тільки найкраще, бо, відвідавши це село один раз, хочеться до нього повернутися вдруге, що й збираємося зробити на іменини Думанова.