П'ятница, 29 Березня 2024 р.
6 Липня 2012

ЧИМ ЖИВЕ ДУМАНІВ У СВОЇ 600?

ЧИМ ЖИВЕ ДУМАНІВ У СВОЇ 600?Історія заснування села Думанова, як і багатьох населених пунктів України, пов’язана з легендою. Згідно з цією розповіддю, село було засноване чумаками, що їздили в Крим по сіль. Дорога їх вела з півночі на південь Білецьким шляхом, що проходив думанівськими полями. Вздовж шляху не було криниць, тому чумаки в пошуках питної води добиралися до берегів річки Смотрич. Тут вони натрапили на свячену воду, яка влітку холодна, а взимку не замерзає, і б’є ключем з-під землі. Слава про це джерело полинула Поділлям. Незабаром поруч з ним з’явилася перша корчма. Згодом – ще одна. Це були поселенці-волохи (предки румунів та молдован). Слово «волохи» з часом трансформувалося в прізвище Волошині, яке сьогодні, до речі, досить поширене в цих краях. Поселення дістало назву Думанів, що означає місце, в якому думали.

Перша згадка про село датується 1412 р., коли, як зазначає Юхим СІЦІНСЬКИЙ, було зроблено обмін королівського села Вербки на Думанів.

Починаючи з 80-х рр. ХV ст., в Україні, в тому числі й на Поділлі, масовим стає роздача земель великим магнатам, слідом за якими ринув і потік дрібних панків, котрі захоплювали землі й примушували місцеве населення сплачувати грошові та натуральні побори.

У зв’язку з цими подіями, с.Думанів згадується 1515 р., коли кам’янецькі міщани подали скаргу Сигізмунду І на місцевих феодалів, які забороняли їм користуватися лісовими угіддями кам’янецького повіту (в тому числі й Думанів­ським лісом).

ДУМАНЧАН «ПРОСВІТИЛИ»…

ЧИМ ЖИВЕ ДУМАНІВ У СВОЇ 600?Перенесемося від дати першої письмової згадки про це село рівно на 600 років вперед, у сьогодення, і спробуємо глянути, що ж там діється тепер. Отож, липень 2012-го. Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район, с.Дума­нів – за такими даними цей населений пункт сьогодні можна знайти на карті. Ми ж подивимося на 600-річне село в реальності, намагаючись охопити найважливіші моменти, аби охарактеризувати його.

Першим, що кидається в очі, чи, точніше, під колеса, – це розкидані в до­вільному порядку асфальтові латки, котрі чергуються із такими ж хаотично розміщеними ямами, – типова сіль­ська дорога. Цим нас уже не здивуєш. А от електричні стовпи вздовж вулиць, котрі свід­чать про зовнішнє освітлення Думанова, вразили приємно, адже таке нині не в кожному селі побачиш. За словами сіль­сь­кого голови Володимира БУЧКІВСЬКОГО, «просвітили» населений пункт зовсім недавно – роботи розпочали 2011 р., а сьогодні село освітлене на 90%.

До речі, знайти Володимира Степановича було непросто. Не подумайте, що сільський голова не тримається робочого міс­ця. Просто будинок, на який вказали місцеві жителі, коли ми запитали про сільраду, має вивіску: «Аптека №104». І лише жовто-блакитний прапор, вчеплений з тилу невеличкої хатини, говорить про те, що місцеве керівництво варто шукати десь тут. Виявляється, причиною такого партизанського місцезнаходження є те, що Думанівська сільська рада не має власного приміщення, тому змушена орендувати декілька кімнаток у аптеки. Та сільський голова разом із секретарем, котрі ділять один невеличкий кабінет на двох, мають надію, що скоро ситуація вирішиться.

…І ПЕРЕПРАВИЛИ НА ІНШИЙ БЕРЕГ

ЧИМ ЖИВЕ ДУМАНІВ У СВОЇ 600?Давайте подивимося, як же живуть майже 850 мешканців Думанова, і чи раді вони тому, чим багаті. Відразу помітно, що населений пункт немаленький, і не зовсім компактно у ньому розташовані заклади обслуговування населення. Ось, наприклад, ми знаходимося біля сіль­ської ради, а вже до амбулато­рії – ген-ген далеко. Школа ж зовсім в іншій стороні. Складається враження, що тут надто багато простору. Трохи затишності се­лу додає ліс, який визирає на околиці. Особливістю Думанова є те, що він по­ділений Смотричем. Річка у селі – то, звичайно, добре. А от коли важко дістатися на інший берег, де знаходиться та ж сама амбулаторія, – це вже проблема. Такий клопіт думанчани ма­ли понад пів­століття. Але недавно питання з аварійним мостом влада нарешті вирішила, збудувавши новий. Аби переконатися в цьому, їдемо до переправи. На ви­гляд міст здається надійним, але, за рахунок пішохідної до­ріж­ки, трохи завузьким.

Таку розкіш, як газ, думанчани також мають. Загальна протяжність сільських доріг – 15 км, і хоча більшість із них білощебеневі, проте є й грунтові. Загалом площа всієї сільської ради разом із полями – 2 213 га, а самого населеного пункту – трохи більше як 206 га. У селі є 5 магазинів, що вважається немалою кіль­кістю. А от, скажімо, перукарні, швейної майстерні чи хоча б приміщення для них не­має, що характерно для ни­ніш­ніх сіл. Зате автобус до міста курсує 4 рази на день. Багато сільських жителів їдуть на роботу до Кам’янця, бо Думанів не став винятком – робочих місць тут, як і в інших селах, майже немає. Щоправда, 30 людей із села працюють на цегельному заводі, що розташований у Думанові. Як розповів Володимир Бучківський, сіль­ські поля, котрі ще декілька років тому пустували, тепер засівають два орендарі.

ЧИ НЕ ОСТАННІ ІЗ МОГІКАН?

СІЛЬСЬКА АПТЕКА, ВОНА Ж СІЛЬРАДААби дістатися від сільради до амбулаторії загальної практи­ки – сімейної медицини, та ще й у спеку, вам знадобиться немало часу і сил. Зате така некомпакт­ність думанівської інфраструктури компенсується іншим – якістю закладу. Сільська амбулаторія дійсно варта похвали. Під’їж­джаючи до охайного дворика одноповерхової будівлі, оточеної ялинами, відчуваємо затишок і просто людську від­даність своїй роботі. Бо по­дружжя сімейних лікарів – педіатр Галина КУЛІ­ШІНА і головний лікар Анатолій ПШЕТАКОВСЬКИЙ – живуть у цьому будинку, в глухій частині села, і тут працюють уже 26 ро­ків. Жартуючи, називають себе останніми із могікан, адже багато молодих спеціалістів сьогодні на таке не наважуються.

Раніше на місці амбулаторії була лікарня, в якій працювали 40 медиків. Тепер же мешканців 6 сіл (близько 4 тис. чоловік) обслуговують 7 медичних пра­цівників. Заходимо до амбулаторії і вражаємося, наскільки тут чисто (здається, стерильно) і комфортно. Опалення в амбулаторії газове, є холодна та гаряча вода, а також облаштоване стаціонарне від­ділення із п’ятьма ліжками. Без власних сил та ентузіазму лікарів, звичайно, не обі­йшлося. Якщо тут у прийомні дні – безліч людей, то це про щось та й свідчить.

– Аби обстежити людину, мені потрібно 20 хвилин. Адже для цього маємо необхід­не обладнан­-

ня, – розповідає Галина Кулішіна. – Для нас велике щастя, що ми отримали автомобіль швидкої допомоги. Здуваємо з нього пилинки, донька, котра живе в Ні­меччині, допомагає фінансово його утримувати. Я можу уявити, як працюється без авто лікарям сусідніх сіл, – це просто варварство.

Хочеться віддати належне людям, кот­рі в прямому сен­сі присвятили своє життя порятунку ін­ших, залишившись працювати медиками в селі. За копійки.

В ДУМАНОВІ ВСЕ НАЙКРАЩЕ – ДІТЯМ

ПІДРОСТАЮЧА НАДІЯ ДУМАНОВАСправжні фанати своєї справи працюють і в думанівському дошкільному за­кладі «Дзвіночок». У дитсадку нині виховується 31 дитина. Коли ми прийшли, дітлахи бавилися на вулиці. Для них збудовані кольорові ігрові майданчики з гойдалками і пісочницями. Але найбільше вразив заклад всередині – всі кімнати оформлені власноруч самими працівниками, озеленені, чисті й затишні. Помітно, що вихователі докладають максимум зусиль, аби створити дітям казку.

– Садочок був колгоспним, і меблі також з того часу, – розповідає завідувач дитсадка Світлана ФУРМАН. – Проблеми, звичайно, є. Нам трохи не вистачає коштів, скорочували працівників. Але, завдяки відданості колективу, заклад нормально працює і є одним із кращих у районі.

Скажемо відверто: приємно тут бути і бачити таких людей у селі, їхню відповідальність і фанатичне, в гарному розумінні цього слова, ставлення до роботи.

Школа в Думанові – це двоповерховий будинок із пластиковими вікнами та внутрішніми туалетами. Зовнішній вигляд приємно вражає, та кількість дітей, яка тут навчається, змушує замислитися. На досить велике село – лише 65 учнів, котрі здобувають тут освіту до 9-го класу. У вересні цього року поріг школи переступлять аж два першокласники. Статистика невтішна. Однак місцеві освітяни рук не опускають, скоріше навпаки – роблять усе можливе, аби створити дітям належні умови, не лише навчати їх, але й гарно виховувати.

Про таке от виховання свід­чить випадок, що трапився два роки тому, і через який думанівські школярі стали відомими на всю Україну. Взимку, в люті морози, четверо учнів молодших класів ба­вилися біля річки. Один із них – Олег ПРОКОПИШЕН – провалився під лід, інші троє – Андрій СЕМЕНЮК, Ілля РУЖИЦЬКИЙ та Юлія СЛОБОДЯН – не розгубилися і не залишили Олега в біді. Ризикуючи життям, діти спільними зусиллями витягнули хлопчика з води. За це вони були нагороджені в Києві медалями «За врятоване життя».

У приміщенні школи (правда, з окремим входом) знаходиться й сільська бібліотека – гордість села. Нещодавно в ній було проведено капітальний ремонт із заміною вікон та дверей. Все, до речі, робилося силами завідувачки бібліотеки Валентини БАЛИЦЬКОЇ. Вся її сім’я долучилася до ремонту. Відвідують біб­ліо­теку не лише діти та молодь, а й старше покоління, про що свідчить функціонування літературно-мистецького клубу за інтересами «Відродження» (для дорослих користувачів).

У КЛУБІ ТАНЦІ ДО УПАДУ… СТЕЛІ

Та без ложки дьогтю не обі­йшлося. Якщо почитати думанчанам є де, то спі­вати й танцювати фактично ніде. Адже Будинок культури в них хоч і зі сценою, необхідною музичною апаратурою та світломузикою, проте аварійний. Збудований він ще в 30-х рр. минулого століття. А під час війни використовувався, і сміх і гріх, як конюшня. Тепер тут проводять різноманітні святкові заходи та дискотеки, незважаючи на те, що дах і підлога потребують негайного капремонту. А куди діватися? В Думанові люди творчі, звикли до гучних гулянь та святкувань, тому старе приміщення клубу, на реставрацію якого грошей не вистачає, не стає їм на заваді.

НА КУПАЛА – В ДУМАНІВ!

Родзинкою Думанова є його гарна традиція – майже щороку 7 липня в селі, поблизу річки Смотрич, проводиться грандіозне святкування Івана Купала. Жива музика, конкурси, лотереї, феєрверки, пускання вінків по воді, гуляння аж до світанку. Цей рік винятком не стане. Більше того, 7 липня думанчани відзначатимуть 600 років свого села, тому свято помножиться на два. Під час цьогоріч­них гулянь будуть проведені кулінарні змагання між сільськими господинями. Адже село ділиться на декілька не­офі­ційних «райончиків»: це Мазурів­ка, Містечок, Кавунівка та Лінія. Жінки з різних куточків села демонструватимуть свою хазяйновитість, готуючи фірмові страви, які оцінюватимуть міс­цеві дегус­татори та приїжджі гості.

Цікаво, що фінансують такі дійства переважно самі селяни. Завідувач клубу разом із кількома молодими активістами ходять селом і збирають гроші на орга­нізацію свята. Допомагають грішми та цінними подарунками й місцеві під­приємці.

Наприкінці не хочеться давати жодних оцінок. Адже ті недоліки, пов’язані з аварійним клубом, відсутністю робочих місць, розбитими дорогами, в цьому селі сторицею покриваються людською товариськістю, згуртованістю та підтримкою одне одного. Тому думаємо ми про Думанів тільки найкраще, бо, відвідавши це село один раз, хочеться до нього повернутися вдруге, що й збираємося зробити на іменини Думанова.