Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

13.10.2017

КОНТРРОЗВІДКА Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

КнижкаПропонуємо уривок із книжки доктора історичних наук Валерія Степанкова «Розвідка і контррозвідка Богдана Великого (1648-1657 рр.)». Третє видання, перероблене та розширене, побачило світ 2008 року в Кам’янці-Подільському.

Як уже раніше зазначалося, в процесі державотворення середини XVII ст. не було сформовано окремої спеціальної інституції, яка виконувала б функції контррозвідки. Проте аналіз виявлених джерел дає підстави стверджувати, що гетьман, Генеральна канцелярія та інші органи влади приділяли велику увагу утаємниченню військово-політичних планів, успішно протидіяли заходам польської розвідки, зокрема її спробам організувати державний переворот шляхом усунення від влади Б.Хмельницького чи його вбивства тощо. Так започаткувався процес становлення в Українській державі служби внутрішньої безпеки.

Вже у ході підготовки повстання Б.Хмельницькому довелося зіткнутися з проблемою збереження у таємниці політичних планів. Адже зрада чигиринського осавула Р.Пешти та сотника Оніяша стала однією з важливих причин провалу таких планів у листопаді 1647 р. Тому, прибувши на Запоріжжя й захопивши Січ, новообраний гетьман старанно приховував свої наміри, щоб, як слушно відзначав С.Величко, «поляки через своїх шпигунів (а їх ніяк не можна було встерегтися) не довідалися заздалегідь про справдешній військовий задум Хмельницького». Одночасно береться під пильний нагляд шлях від Чигирина й Перевалочної до Січі, на якому затримували до його, «Хмельницького, указу всіх тих, хто мав простувати з Січі в міста». Цей захід дозволив завчасно виявити польських вивідувачів напередодні виступу українсько-кримського війська проти М.Потоцького.

Оточивши табір С.Потоцького у районі Жовтих Вод, гетьман доклав максимум зусиль, щоб запобігти захопленню ворожими розвідувальними роз’їздами «язиків». Так, польські офіцери у своїх листах постійно скаржилися на відсутність точних даних про розвиток тут воєнних дій. Один із них стверджував, що не могли захопити козака, хоча М.Потоцький постійно посилав за ним чати, які однак «ніколи не приводили язика». Полковник К.Корицький констатував, що жовніри «жодним чином не можуть дістати язика». Як підкреслював підчаший коронний М.Остророг, понад 20 днів коронний гетьман не мав інформації про обложеного сина.

Богдан  Хмельницький.  Портрет із гравюри  Вільгельма ГондіусаВдалося Б.Хмельницькому зберегти у таємниці свої плани і після перемоги на Жовтих Водах. Лише 24 травня 1648 р. польське командування дізналося від роз’їзду М.Гдешинського про наближення українсько-кримського війська. Невідомою для противника залишалася й пастка, влаштована у Крутій Балці, потрапивши до якої, польське військо зазнало повного розгрому.

Даний аспект діяльності українського гетьмана відразу ж впав в очі урядовцям Речі Посполитої. А.Кисіль у листі від 7 червня до примаса М.Лубенського зауважував: «Задуми ворожі важко знати, які самі вожді при собі тримають». Анонімний автор також звертав увагу на те, що керівник повстання «одне думає, а інше пише». Красномовним щодо цього виглядає зроблене посланцем А.Кисіля П.Ласком (котрий наприкінці червня вів від його імені переговори з Б.Хмельницьким) визнання, що йому не вдалося «повністю дізнатися» про гетьманські «задуми».

Із тактичних міркувань Богдан Великий під час переговорів з польським урядом не приховував суперечностей із М.Кривоносом і навіть пішов на символічне покарання наказного гетьмана. Однак обдаровані тонким розумом представники ворожого табору не без підстав підозрювали наявність між ними тісних зв’язків. Так, С.Кушевич 8 липня повідомляв зі Львова: «Не вдається Хмельницький зі своїми молодцями до наборів того Кривоноса і не хоче про нього знати, але багато людей здогадується, що те все діється за таємною його порадою, як хитрої людини». Тому, коли А.Кисіль дізнався про легкість покарання М.Кривоноса та його чотирьох старшин, у листі до канцлера від 12 серпня зауважив: «Легко зрозуміти хлопський намір». Відомо також, що у відповідь на вимоги посланців брацлавського воєводи видати Польщі наказного гетьмана Б.Хмельницький поставив питання про видачу йому князя І.Вишневецького. У зв’язку з цим замойський адміністратор Г.Шорнель у листі до шляхтича Г.Грабовського висловив міркування, що він «хитрощами, як з гетьманами, поводився, так і з нами діє: який і благає нас і просить про заспокоєння через трактати, а тут направляє на нас полковників своїх і хлопство, збунтоване через своїх змовників, піднімає на панів».

Звертає на себе увагу ще один напрямок діяльності Б.Хмельницького влітку 1648 р. - організація ним сторожової служби, що мала пильнувати за зв’язками польських і московських урядовців, між якими відбувалося листування з питань надання Росією допомоги Речі Посполитій у боротьбі проти кримських татар, котрі виступали союзниками українців. Так, у середині червня було перехоплено у районі Києва посланця севських воєвод Г.Климова до А.Кисіля. Відібравши у нього документи, гетьман заборонив їхати до брацлавського воєводи, вручив йому листи до царя і воєвод і відправив назад до Росії. Наприкінці червня вдалося схопити Т.Мілкова - гінця хотмизького воєводи князя С.Волховського до А.Кисіля. Із відібраного листа гетьман довідався про загрозу можливого вторгнення московського війська, що зосереджувалося на кордонах України. Тому через Т.Мілкова передав 30 червня князеві свого листа, дорікаючи за те, що «на віру нашу хрестиянскую, однакую з вашою, міли наступоват, а на нас ляхом помагат...». На початку липня затримується І.Трифонов (посланець путивльського воєводи Н.Плещеєва до І.Вишневецького), котрий повертався від українського князя. З листів останнього одержано відомості, які підтверджували побоювання щодо існуючої загрози вступу росіян в українські землі. Щоб уникнути цього, у листі до воєводи від 21 липня гетьман відзначав сприятливість ситуації для наступу російського війська проти Речі Посполитої, «штоби он (Олексій Михайлович. - В.С.) ляхом і нам паном і царем бил одноє віри греческоє...». У другій половині липня варта захопи-ла гінця путивльського воєводи Я.Шулежкіна, котрий повертався від А.Кисіля. Вилучені в нього листи засвідчили двоїстість позиції брацлавського воєводи у підході до розв’язання «козацької проблеми». Одержана інформація дозволила Б.Хмельницькому під час його зустрічі з посланцями А.Кисіля закинути їм нещирість дій воєводи, який тут обіцяє козакам одне, а у Варшаві чинить інакше, а також настроює московських урядовців проти Війська Запорозького.

Не виключаємо, що з літа 1648 р. доводилося гетьманові протистояти заходам польського уряду, спрямованим на організацію опозиції у таборі національно-патріотичних сил, розрив військово-політичного союзу з Кримським ханством. На початку червня М.Лубенський радив А.Кисілю домогтися розриву угоди з Кримом шляхом «тонкої хитрості», покладаючись на підтримку з боку православного духовенства. Канцлер Є.Оссолінський також переконував воєводу у доцільності залучення митрополита та інших представників вищого духовенства для виливу на позицію Б.Хмельницького.

Є свідчення окремих джерел, що, обравши вигідне місце для табору під Пилявцями, гетьман запровадив у ньому сувору дисципліну, щоб ворожі чати не змогли захоплювати «язиків». Сокальський староста писав 13 вересня канцлеру: «Так ворог все своє військо замкнув в окопі, що до цього часу не змогли дістати з того війська реєстрового (козака)».

Відзначимо також, що під час переговорів під Замостим у другій половині листопада королівському послу Я.Смяровському, попри всі його зусилля, так і не вдалося вияснити суть політичних намірів українського володаря. У своїй реляції змушений був констатувати: «Серце Хмельницького потаємне і жодним чином не можна було зрозуміти його бажання».

Можливо, на цьому етапі революції гетьман недооцінював загрози організації польською стороною замаху на його життя. Тому, коли після прийому наприкінці грудня в Києві посланця одного з литовських магнатів він раптово захворів, присутній єрусалимський патріарх Паїсій застеріг його, аби «не з усяким пив і їв, щоб йому не нашкодили».

Помітно скоординованішими стають таємні дії Речі Посполитої проти Української держави у першій половині 1649 р. Відомо, що посольство А.Кисіля, яке наприкінці січня з’явилося в околицях Києва для переговорів, користувалося даними своїх агентів, які мали вихід на окремих старшин. Окрім цього, воєводі вдалося організувати таємні зустрічі 3 лютого у Білгородці і 8 лютого неподалік від Києва з митрополитом С.Косовим й архімандритом Києво-Печерського монастиря Й.Тризною, під час яких прагнув заручитися їхньою підтримкою. Ймовірно, довідавшись про них, Б.Хмельницький спеціально переніс місце зустрічі з комісією з Києва до Переяслава. Ще один момент. Побоюючись сторожових роз’їздів українців, А.Кисіль надсилав листи до Варшави зашифрованими.

Звертає увагу на себе спроба польських комісарів під час переговорів у Переяславі підкупити «головніших полковників» і писарів. Знаходимо у праці В.Коховського згадку, що А.Кисіль прагнув схилити на бік Речі Посполитої обозного Війська Запорозького І.Чарноту, запропонувавши «йому гетьманство й ласку королівську». Той рішуче відмовився, хоча й не повідомив про цей підступний крок брацлавського воєводи Б.Хмельницькому, інакше «всі комісари загинули б».

Наприкінці березня за наказом Яна Казиміра на переговори з гетьманом виїхав Я.Смяровський. Факти свідчать, що він отримав таємне завдання переманити на бік Речі Посполитої частину старшин. Для цього було вручено близько 40-50 привілеїв на володіння землями й сільськогосподарськими угіддями «з віконечками» для вписування прізвищ осіб, котрі «захотіли б відійти від Хмельницького». Не виключаємо, що одночасно планувалося організувати змову проти гетьмана. Після прибуття до Чигирина йому вдалося заручитися протекцією двох старшин. До середини травня, отримавши привілеї, четверо старшин погодилися служити Яну Казиміру, однак п’ятий повідомив про ці дії Я.Смяровського Б.Хмельницькому. Тому негайно було заарештовано його та інших членів посольства й вчинено обшук помешкань, під час якого вдалося виявити не лише згадані документи, але й наданий Я.Смяровському привілей на володіння черкаськими і чигиринськими землями. Обурений підступністю посла, гетьман наказав стратити Я.Смяровського, а інших ув’язнити.

У цей же час сторожові роз’їзди перехопили листи А.Кисіля (тепер уже київського воєводи), писані за розпорядженням короля до московських урядовців з проханням надати допомогу в боротьбі проти українців. Внаслідок цього Б.Хмельницький негайно висунув до уряду Речі Посполитої вимогу замінити воєводу іншим послом. У зв’язку з цим, побоюючись за своє життя, посланець П.Ласко за допомогою дружини гетьмана Мотрони поспішно залишив столицю козацької України. У джерелах знаходимо згадку про розстріл (з невідомих причин) Соболя, котрий перейшов на бік українців під час Переяславських переговорів.

Не можна залишити поза увагою й диверсії ідеологічно-політичного характеру, вчиненої А.Кисілем у другій половині травня. Напередодні вторгнення польської армії він звернувся з Гощі до «місцевих полковників» (котрі перебували на терені Волині й, очевидно, Поділля) із спеціальним універсалом, в якому засвідчував прийняття Б.Хмельницьким турецької протекції й закликав їх перейти на бік Речі Посполитої. На щастя, ця провокація провалилася. Відомо також, що королю радили вислати універсали «до Руських країв, нагадуючи підданим, аби панам своїм були слухняними, аби козаки хлопів не бунтували, а самі при своїх давніх вольностях задоволені залишалися.

Є підстави висловити міркування, що, починаючи з весни 1649 р., польська сторона почала приділяти більше уваги засиланню розвідників до українських лав. Так, полковник О.Незабитовський 20 квітня повідомив С.Лянцкоронського, що «найняв шпигів для вивідування». У розпорядженні дослідників є свідчення окремих з них, зокрема Я.Юрківського та М.Яжембовського, зроблені наприкінці травня - на початку червня. З листа офіцера Раєцького довідуємося, що «шпиг» доніс про зосередження якогось війська біля Гончарихи. Наприкінці червня король наказав вольному гетьманові А.Фірлею уважно пильнувати за противником і якнайшвидше інформувати його про пересування, чисельність, зв’язок із татарами. У цьому ж місяці уряд дозволив взяти зі скарбу 20 тис. злотих «на шпигунів».

Виходячи з цього, Б.Хмельницький діяв напрочуд обачливо й зберіг у таємниці план воєнної кампанії. А.Кисіль у листі від 12 червня констатував: «Ніхто нічого не може знати, що задумує: (козацький гетьман)». Не випадково С.Лянцкоронський у середині червня в універсалі до корогв застерігав жовнірів бути уважними, бо Б.Хмельницького «швидше під обозом нашим побачимо», ніж про нього ідучого (на нас) почуємо».

Оточивши польську армію під Збаражем, гетьман особливо подбав про те, щоб не допустити надходження правдивої інформації про розгортання тутешніх подій до королівського обозу. За словами автора анонімної реляції, він «прищепив велику дисципліну своїм військам, нікому не дозволяв відлучатися, начебто самі були обложені, а все, чого потребували варвари, велів доставляти до їх табору». Внаслідок цього протягом липня знаходимо у листах шляхти, котра перебувала у війську Яна Казиміра, постійні скарги на неможливість дістати хорошого «язика» з українського війська. У другій половині липня анонімний автор листа нарікав, що розвідувальні чати «всі повертаються назад, жоден жодної вісті не приніс». Хоча інколи їм вдавалося захоплювати «язиків», але, як правило, з-поміж поспільства, а не «старих козаків, тобто реєстрових», бо дуже «обережно тримаються». Один із шляхтичів зауважував: «Язика наші дістати не змогли, ні татарина, ні козака. Робив спроби Забузький, прихильний до свого п. коронного хорунжого козак, але не зміг нічого вдіяти і сам ледве втік».

Не вдавалося польським розвідникам проникнути і до табору обложеного під Збаражем війська. У «новинах з України» від 23 липня читаємо: «Наші небожата вже так обложені, що а ні до обозу, а ні з обозу ніхто пройти не зможе». Як на початку серпня хтось з обложених в одному з листів до Яна Казиміра констатував, «Перебуваємо тут у крайній небезпеці, бо ворог нас так кругом оточив, що і птах до нас, і від нас не перелетить. Листи наші до в. кор. м-ті перехоплено». Наступного дня невідомий автор повідомляв, що жоден з «наших» не зміг пробратися до них, щоб «хоч здалека подивитися, що діється з нашим обозом». Турбуючись про долю свого сина, представниця одного з магнатських родів обіцяла кілька тисяч злотих тому, хто пробереться до оточеного табору, посилала також засуджених на смерть в’язнів, але всі вони з нічим поверталися назад. Тому не можна не погодитися із твердженням шляхтича Воронича, що Б.Хмельницький, довідавшись про виступ короля, сильно перекрив «всі шляхи від нас».

Валерій СТЕПАНКОВ, доктор історичних наук.


Повернення до списку