• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 18 ЛИПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

24.11.2017

УЧЕНИЙ ІЗ ГРИНЧУКА

Про уродженця Гринчука, випускника Чернівецького університету, доктора технічних наук Івана Леонтійовича Григоришина немає відомостей ні в книжці Павла Гладченка «Кам’янеччина: села і люди» (Кам’янець-Подільський, 2016), ні у відповідному томі «Енциклопедії сучасної України», хоч те й інше видання вміщують матеріали про всіх докторів наук. Зате довідка про вченого є у п’ятому томі 18-томної «Білоруської енциклопедії», що видавалася білоруською мовою у 1996-2004 роках.

УЧЕНИЙ ІЗ ГРИНЧУКАОтже, читаємо статтю «Грыгарышын Іван Лявонцьевіч» у перекладі українською. Звідти довідуємося, що Іван Леонтійович народився 25 серпня 1931 ро- 
ку в селі Гринчук Хмельницької області (Україна), що він білоруський учений у галузі електронної оптики й мікроелектроніки, з 1988 року - доктор технічних наук. 1955 року він закінчив Чернівецький державний університет, з 1961 року працює в Інституті електроніки Академії наук Білорусі. Наукові праці з моделювання та розрахунку електронно-оптичних систем, вакуумної мікроелектроніки. Розробив вакуумні інтегральні мікросхеми для наджорстких умов експлуатації, технологічні процеси створення магнітних головок запису і зчитування інформації. Наведено видану 1974 року в Мінську колективну монографію російською мовою (співавтори - Сергій Мельников й Інна Бєлонучкіна): «Моделювання електронно-оптичних систем на сітках спротиву». 
З інших джерел довідуємося, що Іван Григоришин 1968 року захистив у Білоруському державному університеті дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук «Дослідження полів із просторовим зарядом і деяких параметрів електровакуумних приладів методами моделювання», а через 20 років в Інституті електроніки Академії наук Білоруської РСР - дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук «Фізико-технологічні основи створення вакуумних інтегральних схем для екстремальних умов експлуатації». 
Із бази патентів Білорусії довідуємося, що Івану Григоришину у співавторстві належить низка винаходів, зокрема: «Спосіб отримання анодного оксиду алюмінію з наскрізною пористістю», «Спосіб отримання тонкоплівкових мембранних фільтрів водню», «Дилатометричне реле», «Електростатичне мікрореле». 
Найкраще про Івана Леонтійовича розкаже його молодший брат - Микола Григоришин (у сім’ї їх було двоє). Тож йому слово: 
«У Кам’янець-Подільському районі в селі Гринчук у сім’ї колгоспників 25 серпня 1931 року народився майбутній науковець Іван Леонтійович Григоришин. 
Дитинство його проходило в тяжкі роки. Це голод 1932-33 років, а незабаром і війна, що почалася на нашій землі 1941 року. В 1939 році Іван почав навчатися в першому класі Гринчуцької семирічної школи. Через німецьку окупацію навчання зупинилося на два роки. В школі поселився німецький шеф зі своєю охороною. І тільки після того, як наші війська вигнали ворога, відновилося навчання в школі. Учень Ваня успішно навчався. Був завжди дисциплінованим і старанним учнем. Коли школа була закрита, Ваня разом із деякими однолітками почав працювати в колгоспі. Уже в дванадцять років він навчився косити сіно, конюшину і разом з дорослими заготовляв корми для тваринницьких ферм. 
Закінчилась війна, але тяжкі роки не закінчились. В 1946-47 роках в Україні знову настав голод. Селяни голодували, голоду зазнав і Ваня, але бажання вчитись дало свої плоди. Ваня на відмінно закінчив у 1947 році сім класів. У цьому ж році почав навчатись у восьмому класі Хотинської середньої школи №4 Чернівецької області. 
У школі в Хотині також успішно навчався. З усіх шкільних предметів йому найбільше подобалися математика, фізика, хімія. 
Після закінчення восьмого класу всі літні канікули працював у колгоспі. В дев’ятому класі його вибрали головою учкому школи. Через матеріальні труднощі на літні канікули після закінчення дев’ятого класу Ваня влаштувався на роботу інкасатором в Хотинському банку. І хоча йому ще не виповнилося вісімнадцять років, і він не служив в армії, керівництво банку довірило йому інкасаторську сумку, зброю і в підпорядкуванні у нього був водій з автомобілем. 
Закінчились канікули, і Ваня навчається уже в десятому класі. В 1950 році він успішно закінчує Хотинську СШ. В його атестаті тільки дві четвірки, а решта всі п’ятірки. Він хоче вступити в Чернівецький державний університет. Через матеріальні проблеми зробити це дуже важко. Немає грошей, щоб поїхати на екзамени. З великими труднощами вдалося роздобути гроші на дорогу в Чернівці. Ваня успішно складає вступні екзамени і стає студентом фізико-математичного факультету. 
Усі п’ять років в університеті він отримує стипендію, бо успішно навчається. Та для прожиття доводиться ще додатково працювати. І ось закінчено університет. Івана Леонтійовича за успішне навчання залишили працювати на кафедрі напівпровідників, яку він закінчив. 
В 1956 році Міністерство вищої освіти СРСР направило Івана Леонтійовича в Науково-дослідний інститут Міністерства електронної промисловості в місто Новосибірськ. Через п’ять років лабораторію, в якій працював Іван Леонтійович, із Новосибірська переводять в Мінськ в Інститут електроніки Академії наук Білорусії. Ще працюючи в Новосибірську, Іван Леонтійович почав працювати над кандидатською дисертацією, яку захистив уже в Мінську і отримав диплом кандидата фізико-математичних наук. Згодом захистив докторську дисертацію і здобув учену ступінь доктора технічних наук. 
З метою інтенсивних наукових досліджень в галузі електроніки в академічному інституті утворили лабораторію мікровакуумної електроніки. Очолив її Іван Леонтійович і до виходу на заслужений відпочинок був її незмінним керівником. Цю лабораторію відвідало багато академіків. Цікавились роботою лабораторії і президенти Академії наук СРСР Мстислав Келдиш й Анатолій Александров. 
Основне місце роботи Івана Леонтійовича - це Інститут електроніки. Але він також вів науково-педагогічну діяльність. Читав лекції для студентів у Білоруському державному університеті, в Мінському політехнічному і радіотехнічному інститутах. Деякий час був керівником групи аспірантів. Підготував чотирьох кандидатів наук і одного доктора наук. За науково-педагогічну діяльність йому було присвоєно звання - професор. 
Науковий вклад Івана Леонтійовича - це понад 50 наукових статей, понад 60 авторських свідоцтв на винаходи, одна наукова монографія і декілька книжок у співавторстві. На запрошення керівництва науково-дослідного інституту в місті Харбін (Китай), він два рази побував у цій країні, де читав лекції для працівників інституту. 
Наукова праця забирає багато часу. Та Іван Леонтійович знаходив час і на активний відпочинок: ловля риби, збирання грибів. На земельній ділянці, яку він одержав у садово-городньому кооперативі, він збудував будиночок, посадив фруктові дерева, вирощує овочі, квіти. Праця на землі приносить радість і задоволення для Івана Леонтійовича. Він у свій поважний вік у міру своїх сил трудиться на ділянці. 
Працюючи в Новосибірську і Мінську, Іван Леонтійович ніколи не забував про свій синівський обов’язок - піклування про батьків. Він багато разів приїжджав у село до матері й батька, цікавився завжди їхнім життям, здоров’ям. Буваючи у рідному селі, провідував друзів дитинства, що жили і працювали в Гринчуку. 
Давно вже відійшли у вічність батьки, нема вже і друзів дитинства, а Івану Леонтійовичу дуже хочеться ще хоч раз приїхати в рідне село, в світ свого дитинства, пройтися стежинами села, по яких бігав у дитинстві. Та, на жаль, дуже підводить здоров’я, і здійснити подорож на свою малу батьківщину - дуже велика проблема. 
Своїм життям, ставленням до людей Іван Леонтійович ще раз підтвердив народну мудрість: життя прожити - не поле перейти. Тільки праця, тільки невтомна праця приносить щедрі плоди. От життєве кредо Івана Леонтійовича». 
Сподіваємося, що після публікації брата Івану Григоришину буде відведено належне місце і в українській довідковій літературі. 


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку