Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 23 КВІТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

22.12.2017

ПРИСВЯЧЕНО ЛЕОНТОВИЧУ

14-15 грудня в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка відбулася V Міжнародна науково-практична конференція «Микола Леонтович і сучасна освіта та культура», присвячена 140-річчю від дня народження композитора.

Меморіальна дошка Миколі Леонтовичу у вестибюлі  мистецького корпусу університетуВідкрив її ректор університету, доктор історичних наук Сергій Копилов, який висвітлив біографію митця - творця безсмертного «Щедрика». Про перебіг чотирьох попередніх конференцій, проведених в університеті та присвячених Леонтовичу, розповів кандидат педагогічних наук Зіновій Яропуд. Започатковані вони 1997 року, коли відзначалося 120-річчя від дня народження композитора, та проводяться кожних п’ять років.
Кандидат технічних наук Павло Федірко та старший викладач кафедри ремонту машин та енергообладнання Володимир Кроль (обидва з Подільського державного аграрно-технічного університету, в одному з корпусів якого колись розміщувалася Подільська духовна семінарія, в якій у 1892-1899 роках навчався Леонтович) присвятили свій виступ розкриттю теми: «Семінарськими стежками Великого Подолянина».
Цікавим був виступ доктора філософії з мистецтва Валентини Кузик із Києва, учасниці всіх п’яти конференцій, присвячених композитору. Особливо Валентина Володимирівна пораділа терміну «леонтовичезнавство».
Мистецтвознавець, журналіст, голова Подільського культурно-просвітницького товариства імені Ференца Ліста Євгенія Богдан-Бєлова виступила з доповіддю «Про витоки фахової майстерності композитора Миколи Леонтовича».
Головою оргкомітету конференції була кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри музичного мистецтва нашого університету Майя Печенюк.
Родзинкою урочистостей стало відкриття меморіальної дошки Миколі Леонтовичу у вестибюлі мистецького корпусу університету. Виготовив її заслужений майстер народної творчості України Володимир Лашко. Перша дошка Леонтовичу, авторами якої є заслужений художник України Борис Негода, а також Володимир Лашко та Леонід Киселюк, встановлена 12 грудня 2002 року на колишньому корпусі семінарії, де вчився Леонтович. Відкрили дошку в мистецькому корпусі проректор із науково-педагогічної роботи університету Василь Кобильник та секретар міської ради Дмитро Васильянов.
Відбувся також концерт із творів композитора, а наступного дня, 15 грудня, секційні засідання.
Микола Леонтович не тільки в 1892-1899 роках навчався в Подільській духовній семінарії, а буремного 1919 року відвідував Кам’янець. Збереглася згадка кам’янецького педагога і композитора Дмитра Білобжицького про його зустріч із Леонтовичем і Кирилом Стеценком. «Цих двох чудових людей, корифеїв української музики, зв’язувала міцна дружба і спільні творчі плани. Стеценко жив у мене в будинку учительської семінарії на вулиці Драгоманова. Він приїхав до Кам’янця, щоб закінчити свій твір «Гайдамаки». Незадовго до від’їзду Стеценка Леонтович разом з якимось починаючим молодим композитором, студентом Львівської консерваторії, прибув у Кам’янець. Вечорами (обидва композитори жили у мене) вели дуже цікаві розмови про дальші шляхи розвитку української музики, грали свої нові хорові твори та уривки з опер, імпровізували». Варто зауважити, що вулиця Драгоманова, яку згадує Білобжицький, - це перша радянська назва (від 20 березня 1923 року) сучасної (від 1 червня 1992 року) вулиці Данила Галицького.
Священик церкви на Карвасарах Костянтин Ватич мав власний будинок на Підзамчі. 1919 року в цьому будинку деякий час жив композитор Кирило Стеценко. Тут він, зокрема, працював над музикою до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки». Гостем Ватичів був і композитор Микола Леонтович. Донька священика Ольга Приходько в родинній хроніці «Прадід Ілія» згадувала: «Одного разу завітав і Леонтович. Це сталося в холодний осінній вечір, коли сік дрібний, докучливий дощ і коли людині особливо прикро залишатись без притулку. Хтось привів цього пізнього гостя в теплу хату о.Костянтина, де на канапі коло печі вигрівалися дві киці. Гість, після зимної сльоти, був зворушений цим затишком і потім все повторював, що там, де є коти, там завжди тепло і спокійно, бо ця тварина не зносить ні холоду, ні гвалту». 


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку