Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 20 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

02.02.2018

АНГЕЛ З ОБЛИЧЧЯМ ДЕЛЬФІНИ

Пам’ятник Лаурі та плита СтаржинськихУ Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла можна побачити кілька прекрасних витворів мистецтва з мармуру - фігуру Ісуса Христа Воскреслого з написом латиною «З цим знаком ти переможеш», ангела з хрестом та знаменитий пам’ятник Лаурі Пшездзецькій роботи Віктора Бродзького. Створений скульптором образ прекрасної молодої дівчини, поетеси, що зарано пішла з цього світу, є надзвичайно зворушливим.

Ліворуч від пам’ятника Лаурі розташована мармурова плита із зображенням ангела смерті, який гасить смолоскип. Його ліва рука, що тримає смолоскип, спирається на щит, у центрі якого вміщено правий профіль обличчя немолодої людини. Це портрет Еразма Старжинського, батька подільського поета XIX століття Станіслава Старжинського, якого ще називають Стахом із Заміхова. Еразм Стар­жинський герба Доліва, ротмістр кавалерії, помер 1818 року. Його герб зображений у правому нижньому куті плити - це три троянди, розташовані на вузькій смужці. На пам’ятнику також вміщено скорочений девіз латинською мовою: «За короля, закон і батьківщину». 
Дельфіна Потоцька на портреті  Поля Делароша, 1849 рікЦя плита є середньою частиною надгробка, який Станіслав Старжинський поставив своєму батькові у костелі села Заміхів, яке належало цій родині. Автором надгробка є флорентійський скульптор Пєтро Фонтана, учень знаменитого Антоніо Канови. А загадка цього пам’ятника ховається в сумному і гарному обличчі ангела, бо вважається, що воно є портретом відомої подільської красуні Дельфіни Потоцької. Так стверджував друг поета Францішек Ковальський, який у своїх мемуарах розповідає, що той навіть їздив особисто до скульптора у Флоренцію, щоб досягти правдивості рис Дельфіни. Поет був настільки зачарований вродою Дельфіни та її неймовірної краси і сили голосом, що вирішив саме так назавжди зберегти її образ. 
Встановлення у заміхівському костелі пам’ятника, на якому була зображена оголена фігура ангела, спричинило певне замішання серед католицького духовенства на чолі з єпископом Мацкевичем. Від Старжинського навіть вимагали прикрити па­м’ятник завісою, але поет категорично відмовився. Врешті-­решт, цей незначний конфлікт завершився благополучно, і, відвідуючи костел, поет міг без перешкод споглядати і обличчя свого старого батька, і обличчя юної Дельфіни. 
До Кам’янця збережену час­тину пам’ятника перевезено 1936 року. Вона знайшла тут  нове місце - у Кафедральному костелі. 
Станіслав Старжинський знав Дельфіну ще з дитинства. Сам він мешкав то в Заміхові, то в урочищі Райська брамка, часом і в Кам’янці, ймовірно, у палаці Старжинських, що колись стояв на Троїцькій вулиці. А Дельфіна часто приїжджала з родиною до Кам’янця, бо її батько граф Дель­фін Комар був маршалком подільської шляхти і мусив бувати тут у справах. Графи Комари належали до давнього українського подільського роду, але давно сполонізованого. Вони володіли прекрасною резиденцією - маєтком Муровані Курилівці, одним із найгарніших на По­діллі. Дельфіна та її сестри росли як принцеси у пишному палаці серед прекрасного парку. Її родина, як багато аристократів того часу, захоплювалася французькою культурою, розмовляли між собою тільки французькою. Так і вийшло, що Дельфіна, яку з дитинства оточували фран­цузькі бонни і вчителі, розмовляла переважно французькою мовою, але красою і голосом зав­дячувала, мабуть, своєму українському походженню. 
Зигмунт КрасинськийНа зібраннях місцевої знаті Старжинський часто зустрічав Дельфіну. Милуючись її красою, захоплюючись чудовим голосом, поет переживав змішані почуття. Він закохався у Дельфіну, але розумів, що не може плекати жодної надії. Дельфіна мала тоді лише 16 років, а Старжинскому було вже під сорок. Після смерті коханої дружини став майже самітником. Жив то в одному, то в іншому маєтку, бачився з друзями - поетами та письменниками. Його життя було не дуже веселим - то що ж він міг запропонувати юній дівчині? Він вважав, що Дельфіну з її вро­дою, романтичною душею і прекрасним голосом чекає блискуче життя, наповнене зустрічами з талановитими людьми, мистецтвом, подорожами. Щось підказувало йому, що її доля буде незвичайною, і він від усієї душі бажав їй щастя. А поки що насолоджувався її співом, бесідами з нею, писав для неї жартівливі віршики. 
Передбачення Старжинського справдилися - Дельфіна стала непересічною особистістю. Її зовнішністю, талантами захоплювалися відомі європейці - художники, письменники і поети. Але особисте життя Дельфіни склалося нещасливо. Вона вийшла заміж за Мечислава Потоцького, сина Софії Потоцької, який виявився брутальною, жорстокою, скупою людиною. Дельфіна залишила чоловіка в його палаці у Тульчині та виїхала до Парижа. І тут вона одразу поринула у вир світського життя. Але не переставала вдосконалювати мистецтво співу. Вона і її сестри стали ученицями Фредеріка Шопена. З Дельфіною Шопен займався вокалом. Вона була його найкращою ученицею. Стосунки вчителя і учениці переросли у дружні почуття. Шопен обожнював Дельфіну. Її захоплювали особистість і геніальні твори Шопена, а він не залишався байдужим до її краси і талантів, надзвичайно ці­нував прекрасні риси її характеру - чуйність і доброту. Шопен присвятив Дельфіні «Концерт для фортепіано з оркестром» (опус 21) та знаменитий вальс (опус 64, номер 1), а її сестрі княгині Людвіці де Бово відомий полонез (опус 44). 
Коли Шопен помирав у Парижі, Дельфіна була в Італії, де навідувала свою матір. Взнавши про тяжкий стан свого друга і вчителя, Дельфіна поспішила до Парижа. Побачивши Дельфіну, Шопен вимовив: «Це тому Бог ще не покликав мене до себе, бо хотів мене ущасливити її виглядом». Він попросив Дельфіну заспівати. Вона виконала для нього арію з опери Белліні «Беатріче ді Тенда», а згасаючий Шопен шепотів: «Ще! Ще!». Це було 15 жовтня 1849 року. А 17 жовтня геніальний композитор помер. Його тіло було поховане у Парижі, а серце, як він заповів, у Варшаві, в костелі Святого Хреста. Дельфіна вдягла чорне вбрання на знак жалоби за своїм учителем і другом. 
Якщо з Шопеном Дельфіну пов’язувала дружба і взаємне захоплення, то із ще одним поль­ським генієм Зигмунтом Красинським її зв’язало взаємне ко­хання. Дельфіна стала Музою поета. Зигмунт Красинський (1812-1859) - один з найвизначніших польських поетів епохи романтизму поряд з Адамом Міц­кевичем і Юліушем Словацьким. 
Фредерік ШопенУперше Красинський побачив Дельфіну 1825 року під час подорожі на Поділля, де знаходився маєток знатних магнатів графів Красинських - містечко Дунаївцi, в якому мешкала його бабуся Антоніна. Але близько познайомилися вони 1838 року в Неаполі. Незабаром Дельфіна стала його Музою, його любою Беатріче. Вплив Дельфіни на його творчість був величезний. Кохання піднесло його на вершину творчості. Епоха, що охоп­лює кілька років - 1839-1843 - це епоха кохання двох людей і епоха найвищого підйому творчості поета. Але пов’язати свої долі закохані не змогли. На вимогу батька Красинського, від якого Зигмунт матеріально залежав, він одружився з Ельжбетою Бра­ницькою. Він і його дружина підтримували дружні стосунки з Дельфіною. Вони часом зустрічалися та продовжували, як і раніше, листуватися між собою. З понад 5 тисяч листів збереглося лише близько 700, і їх вважають шедевром епістолярної творчості європейського роман­тизму. 
Зигмунт Красинський помер у Парижі 1859 року у віці 49 років. І знову, як і в жалобі за Шопеном, Дельфіна вдягнула чорне вбрання. Можливо, в її ду­ші бриніли рядки з його вірша, зверненого до неї: «Молись за мене, щоб у Бога в небі по віках віків колись зустрів я тебе». 
Зигмунт Красинський залишив після себе багату поетич­ну спадщину. Вершинами його твор­чості є драма «Небожест­венна комедія» та «Іридіон». Його ліричні вірші визнані перлинами польської поезії. 
Дельфіна Потоцька мешкала у Ніцці. Не хотіла піддаватися рокам. Залишалася спокійною, веселою, в міру побожною, милосердною. Померла 1877 року у 70 років, спочила на цвинтарі міста Монморансі, розташованого недалеко від Парижа, де проживало багато представників польської еміграції. 

Галина ОСЕТРОВА, краєзнавець.


Повернення до списку