Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 18 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

06.04.2018

РІДНОМУ МІСТУ

Юрій ХимичВін прожив 75 років. Народився 12 квітня 1928 року в Кам’янці-По­дільському, а помер 23 липня 2003 року в Києві. Мова йде про українського архітектора, художника, графіка й педагога Юрія Химича, який змалював архітектурні пам’ятки всієї України, не забуваючи і про рідне місто.

Щоб докладніше розповісти про нашого земляка, скористуємося статтею про художника, яку в квітні 2000 року опублікував у тижневику «Дзеркало тижня» Володимир Платонов.
У родоводі Химичів художників не було. Батько працював інженером-хіміком цук­рового заводу, мати - вчителькою. До захоплення сина малюванням батьки поставилися спокійно: РІДНОМУ МІСТУособливо не сприяли, але й не забороняли. Згодом захоплення перетворилося на пристрасть: Юрко малював усе, що бачив, всюди, де тільки можливо. У його становленні як художника особливу роль зіграв Борисоглібськ: там, в евакуації, він зустрів Михайла Ільїнського - Божою милістю педагога та художника, який навчив Юрка не тільки основам малювальної грамоти, а й визначив його долю - долю художника. 

Сорок п’ятий у житті Химича виявився багатим на події: Юрко закінчив середню школу із золотою медаллю. Повернувшись з евакуації, в Києві несподівано зустрівся з батьком, демобілізованим з армії. Родині фронтовика виділили кімнатку в комунальній квартирі, де проживали ще 15 сімей із однією кухнею на всіх. Втішало одне: з’явився дах над головою, Київ будується - усе владнається.
1945 року Юрій Химич став студентом інженерно-будівельного інституту. Це був не юнацький порив, а порада відомого художника РІДНОМУ МІСТУОлексія Шовкуненка: «Грунтовної підготовки для художнього у вас немає. Малюнок - хороший, а живопис - це вроджене. Або є чи ні. Все від Бога! Не втрачайте часу, йдіть на архітектурний - все стане ясно».

Юрій Химич згадував: «Завідувач кафедри рисунка та живопису, професор Михайло Штейнберг був на рідкість талановитим педагогом і художником, автором чудових робіт, в яких переважали архітектурні мотиви. Саме від Штейнберга я частково запозичив манеру письма, архітектурні мотиви стали улюбленою темою моїх робіт».
РІДНОМУ МІСТУАнатолій Ігнащенко, академік архітектури, розповів: «Я вчився разом із Химичем. Його студентські роботи чимось нагадували раннього Реріха, Білібіна, але він йшов своєю дорогою. Видно було: з’явився новий талант, ще не зміцнілий, але талант. Одного разу я був на етюдах, написав алею після дощу в Ботанічному саду. Раптом до мене підходить Химич. Виявляється, він теж писав тут етюди. Подивилися ми роботи: писали в один час, в одному місці, але його акварелі були на голову вищі. Так все і визначилося: я став архітектором, Химич - художником».
Із дружиною Валентиною Стахєєвою та сином МихайломПісля інституту Химичу запропонували широкий вибір: аспірантуру, проект­ний інститут, творчу роботу, але, як ви­явилося, жодного вибору в нього не бу­ло - доля дипломованого фахівця цілком залежала від волі військового комісара. Лейтенанта-інженера Юрія Химича направили на будівництво головної бази Чорноморського флоту: чотири роки він служив у Севастополі, будував і... не розлучався з олівцем та фарбами. Весь вільний час малював, у вихідні часто їздив у Бахчисарай на етюди.
Кам’янець-Подільський. Погляд Юрія Химича на рідне містоЧерез два роки служби відкрилася перша персональна виставка Юрія Химича «Севастополь - Бахчисарай» у Будинку архітектора (Київ, 1952 рік). Через півтора року молодий художник здивував киян ще однією виставкою - «Корабельна сторона». У пресі з’явилися доброзичливі відгуки, мистецтвознавці особливо відзначали його успіхи в акварелі, яка вимагала витонченого зору, загостреного почуття колориту і віртуозної техніки.
Роботами молодого художника зацікавився президент Академії архітектури Володимир Заболотний і після демобілізації запропонував йому роботу в Інституті монументального живопису. Через рік Юрій Химич став аспірантом Академії архітектури і одночасно художником відділу історії українського мистецтва.
Юрій Химич розповів: «Мене і медом не годуй - дай помалювати, а тут завдання: малюй архітектурні пам’ятники, роби документально-художні замальовки інтер’єрів історичних споруд, копіюй настінні розписи та фрески, збирай матеріали з історії українського мистецтва. Це була не робота - справжня благодать, послана долею. Дисертацію я не написав - «промалював».
Кам’янець-Подільський. Погляд Юрія Химича на рідне містоФактично всі роботи Химич написав на пленері. Робочий день починався зі сходом сонця і завершувався в сутінках. Неймовірно, але факт: із кожної відпустки Химич повертався з важкою текою нових робіт і... мозолями на руках. Це не перебільшення: у справжніх художників каторжна праця.
Згадує син Михайло, який теж став художником: «У батька була дивовижна здатність спілкуватися з людьми - вони «магнітилися» до нього, а він не відганяв їх від себе. Я б назвав його світлим екстравертом. Коли він малював якийсь будинок або вулицю, місцеві жителі чомусь дуже раділи цьому, часто виносили батькові поїсти, запрошували до себе, розпитували про все. Ось таке нескінченне спілкування...
На його 75-річчя відбулася грандіозна,
на сотні картин, виставка в художньому інституті. У день її відкриття вся вулиця була заставлена розкішними автомобілями, приїхало багато чужоземних гостей, і весь інститут був завалений трояндами. Вдома ними були сповнені вази, банки, ванна, квіти були в квартирах усіх друзів...
РІДНОМУ МІСТУА після цього, в липні, за кілька днів до смерті, батько провів останнє заняття зі студентами. Він був уже дуже слабкий і, явно передчуваючи близьку смерть, сказав учням, що більше не буде з ними займатися. На цьому уроці він підкликав до себе по черзі кожного студента і накидав йому ескізи картин, які той повинен буде зробити на літній практиці.
Після цього напуття він, який ніколи не їздив у таксі, попросив мене викликати машину, що дуже мене засмутило: я зрозумів, наскільки погано він себе почуває...
Залишилася чудова, багата малярська спадщина батька, але говорити про те, що вона зайняла належне місце в історії мис­тецтва, поки ще рано. Багато що, зроблене ним, зберігається в музеях, багато в приватних колекціях, в основному за кордоном. Сподіваюся, в хороших руках...»
2 жовтня 2009 року в Міській (Вірменській) криниці в рамках Міжнародного фестивалю «Terra Heroica» відкрилася виставка «Із скарбниці Юрія Химича: архітектура старого Кам’янця». У її відкритті взяв участь український поет Іван Драч, який багато років дружив із художником. Вона стала першою виставкою на «малій батьківщині» Юрія Химича, в Кам’янці-­Подільському. 


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку