Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 18 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

06.04.2018

ВОСКРЕСІННЯ

Перше, що приходить на думку, коли ми чуємо це слово, - Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа. Однак, при глибшому аналізі, стає зрозуміло, що воскресіння з мертвих є одним із найрозповсюдженіших сюжетів не тільки в християнстві, але й в інших релігіях та світовій міфології загалом. Це й не дивно: смерть та все, що з нею пов’язано, завжди були найбільшою загадкою та найбільшим страхом для людини.

ВОСКРЕСІННЯОсобливо багатою на сюжети помираючого та воскреслого бога є міфологія давніх культур Середземномор’я. Як правило, такий бог виявляється у ворожнечі з драконом, демоном або іншим божеством, яке уособлює деструктивні сили природи (Осіріс із Сетом, Балу з Муту, Інанна з Ерешкигаль). У результаті конфлікту герой міфу гине (зникає, терпить тимчасову поразку, втрачає частину тіла), однак, за допомогою сина (сестри, матері, дружини або іншого родича), воскресає (або повертається).
Міфам про помираючих і воскреслих богів властива, як правило, природна, землеробська семантика, пов’язана із сезонним циклом року (взимку природа «гине», а влітку - «воскресає»). Так, єгипетський Осіріс, який навчив людей землеробству й скотарству, ототожнюється з розливами і відливами Нілу. Землеробськими за своєю суттю були культ Адоніса, що розповсюдився із Сирії по всьому Середземномор’ю, грецькі діонісії, а також елевсинські містерії, присвячені Деметрі та Персефоні. Обов’язковим їх компонентом був ритуальний плач учасників про померлого (зниклого) бога та наступне оскудіння землі.
Загальновизнаним серед учених є вплив змісту та композиційних моделей міфів про померлого і воскреслого бога на вельми широке коло міфів про героїв (Геракла, Актеона, Орфея і Евредіку, Рама), казок, релігійних легенд та уявлень.
Зауважимо, однак, що в жодній релігії чи міфології тема воскресіння не набула такого масштабу і значення, як у християнстві. Бог Христос воскрес сам і воскрешав інших. Повертали людей із царства мертвих апостоли Петро, Андрій, Іоанн, Филип, Фома, Матвій. Окрім апостолів, церковні перекази повідомляють про безліч (!) випадків воскресіння померлих іншими святими та, навіть, чудотворними іконами.
Деякі з таких випадків відбулися порівняно недавно. Близько 1800 року в місті Ізюм Харківської губернії під час молебню перед Піщанською іконою Божої Матері ожило немовля, син вчителя місцевого училища Стефана Гелевського.
Проте найповніше у церковній традиції описане воскресіння Господа Ісуса Христа, яке є основою і початком християнства та головною подією Біблії.
Сам Спаситель неодноразово передбачав свою насильницьку смерть і Воскресіння «на третій день» (Матф. 16, 21; 17, 23; 20, 19). Цей строк символічно співвідноситься з триденним перебуванням Іони в утробі морського чудовиська (Матф. 12, 40).
Сама подія Воскресіння, безпосереднє оживання Христа і його вихід із заваленої камінням гробниці ніде в канонічних Євангеліях не описано, оскільки передбачається, що ніхто з людей не був її свідком (через це вона не зображується у візантійській та давньоруській іконографії). Канонічні Євангелії повідомляють лише про порожню гробницю зі складеним у ній саваном (Іо. 20, 5-7) і відваленим каменем, на якому сидить юнак, одягнений у біле (ангел) (Мк. 16. 5), або два ангели (Лук. 24, 4), які говорять про Воскресіння. Порожню гробницю як речовий доказ Воскресіння бачать мироносиці - жінки, які прийшли рано в неділю довершити справу погребіння і помазати тіло Христове за східним звичаєм бла­говонними і бальзамуючими оліями. Потім до порожньої гробниці являються і входять апостоли Петро та Іоанн Богослов (Іо. 20, 2 - 10).
Явища воскреслого Христа відзначаються чудесними особливостями. Вони тілесні (Христос їсть з учнями, апостол Фома обмацує рану на його тілі від списа), однак тілесність ця вже не підвладна фізичним законам (Христос входить крізь закриті двері, миттєво з’являється і зникає тощо). Його перестають пізнавати близькі знайомі: Марія Магдалина спочатку приймає його за садівника (Іо. 20, 15), учні, яким він явився, пройшовши з ним тривалу частину шляху і розмовляючи, несподівано впізнають його, коли в них «прозрівають очі», причому він відразу стає невидимим (Лук. 24, 13-31).
За переказами, які хоч і не відбиті в Євангельському тексті, однак їх поділяють православна й католицька церкви, Христос після Воскресіння раніше за всіх явився Діві Марії. Згідно з канонічною версією, явлення воскреслого Христа і його бесіди з учнями тривали 40 днів і завершилися вознесінням на небо. В одному з текстів Євангелій згадується явлення Христа після Воскресіння «більш ніж п’ятистам братії в один час» (1 Кор. 15, 6).
Таким чином, можливість воскресіння, в широкому сенсі, є потужним психологічним захисним механізмом, який до­зволяє людині подолати страх перед смертю, перед невідомим потойбічним світом. Разом із тим, віра у Воскресіння Господнє дарує нам надію на вічне життя, спрямовує нас у житті земному та заохочує до здобуття Царства Небесного.

Артур МИХАЙЛИК, доцент ПДАТУ. 

Повернення до списку