Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 23 ТРАВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

04.05.2018

БОЙОВИЙ КУХАР

Михайло ФомічовЯк відомо, у березні 1944 року Кам’янець-Подільський від нацистів визволяли бійці 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу. До його складу входила 63-я гвардійська танкова Челябінська бригада. Командиром цієї бригади був Михайло Фомічов (1911-1987), який пізніше став генерал-лейтенантом танкових військ, двічі Героєм Радянського Союзу. Михайло Георгійович описав події війни і, зокрема, бої за Кам’янець-Подільський у книжці спогадів «Вогненні версти». Вона опублікована 1969 року в Свердловську Південно-Уральським видавництвом. У Москві 1976 року у Військовому видавництві побачила світ книжка генерала «Шлях починався з Уралу». Це перероблене та доповнене автором видання «Вогненних верст».

У спогадах Михайла Фомічова нас зацікавила особа кухаря, адже на голодний шлунок якісно не повоюєш. Михайло Георгійович повідав таке:
«Між боєм коротка пауза. Дивишся, і на передовій з’являється похідна кухня. Якось у районі Кам’янця-Подільського, коли бригада відбивала шалені контратаки, в розташування мотострілецького батальйону приїхала похідна кухня. Валив густий сніг, видимість обмежена. Молодші фахівці тилу цим і скористалися, непомітно пробралися на передову. Стомлені бійці з жадібністю накинулися на кашу. В цей час чергова контратака. За автомати схопилися і тиловики. Особливо відзначився старший сержант Іван Шевченко. На нього накинулися чотири здоровенних есесівця, вибили з рук автомат і намагалися взяти в полон. Старшому сержанту вдалося витягнути з чохла ніж. Спритним ударом він убив двох гітлерівців, а двох полонив. За сміливість, проявлену в тому бою, старшого сержанта ми нагородили медаллю «За відвагу».
І ось вона красується на його гімнастерці, поблискує при місяці. Для Івана - це дорога нагорода. Він не раз мені казав:
- Приїду до рідного Києва, соромно буде перед земляками.
- Чому?
- Хіба в кухарях нагороду заслужиш. Говоритимуть: Іван у тилах всю війну кашовар. Ні, товаришу комбриг, більше не можу. Переведіть у бойовий екіпаж.
- Зрозумій, - переконував я його. - Ти тут нам дуже потрібен. Краще тебе цю роботу ніхто не зробить. Году­вати солдатів - почесна справа.
Шевченко славився своєю кулінарною майстерністю. Ще до війни він працював в одному з київських ресторанів, любив свою справу. І все ж йому хотілося в бойовий екіпаж. Він і тепер до мене звернувся з колишнім проханням.
- Війна скоро скінчиться, а я все кашовар, - і подав черговий рапорт».
Ще тричі, але вже коротенько, згадує Івана Шевченка командир бригади Михайло Фомічов. Ось найперша згадка:
«Короткий відпочинок. Кухар, старший сержант Шевченко, накрив для нас стіл. На плащ-палатці з’явилися шматки смаженого м’яса.
- І коли ти це встиг, Іване?
- Поки ви німців виколупували із села, ми і постаралися.
Гарячу вечерю отримали і солдати».
Наведемо другу згадку:
«Кухар Шевченко підносить тарілку з їжею. Відварна картопля, шматки смаженого сала і м’яса.
- Для начальства стараєшся?
А людей чим годуєш, Іване, мабуть, «бронебійними»?
- Ні, товаришу полковнику, із солдатського котла. Всім однаково - картопля із салом».
Нарешті, останній епізод:
Обкладинка книжки «Шлях починався з Уралу»«Під’їхала похідна кухня. Старший сержант Іван Шевченко запрошує танкістів до котла.
- Товаришу полковнику, ви би теж поснідали. До Праги ще багато кілометрів».
Як бачимо, автору мемуарів Іван Шевченко запам’ятався. До того ж, кухар відзначився у боях за Кам’янець-Подільський. Тож варто пошукати про нього додаткові дані. Тут на виручку прийшов сайт «Подвиг народу», де зазначено нагороди бійців. Ось що вдалося почерпнути з цього сайту.
Іван Микитович Шевченко народися 1910 року в селищі Кірова Дніпропетровського району Дніпропетровської області. У березні 1944 року йому було 33 чи 34 роки. Був із 1943 року кандидатом у члени Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків), а далі став членом ВКП(б). Мав звання гвардії єфрейтора, потім гвардії сержанта, а на кінець війни - гвардії старшого сержанта. Служив кухарем, далі старшим кухарем 1-го танкового батальйону 63-ї гвардійської танкової Челябінської бригади 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу. В Чер­воній армії перебував із 1943 року. Призваний на службу Ленінським районним військовим комісаріатом міста Челябінська. Брав участь у війні з німцями на Брянському фронті з 20 липня до 1 вересня 1943 року, а з 1 березня 1944 року - в складі 1-го Україн­ського фронту.
Щодо нагород, то в Івана Шев­ченка їх виявилося аж три. Розповімо про них у порядку нагородження.
20 квітня 1944 року командир 1-го танкового батальйону 63-ї гвардійської танкової Че­лябінської бригади гвардії майор Василь Гой підписав таке подання:
«Працюючи кухарем у батальйоні, товариш Шевченко за весь час боїв своєчасно готував і сам доставляв їжу на передній край.
30 березня 1944 року в районі північно-західної околиці Кам’янця-Подільського товариш Шевченко доставив їжу до взводу, який зай­мав оборону. Роздавши їжу та повертаючись назад, товариш Шевченко зауважив кулеметний розрахунок противника, який вів вогонь по правому фланзі взводу. Чергою з автомата знищивши розрахунок, Шевченко захопив кулемет і відкрив вогонь по піхоті противника, знищивши при цьому 12 німецьких солдатів і офіцерів. Після цього товариш Шевченко підповз до будинку, де розташувалися 9 німецьких солдатів, гранатами знищив їх. Після бит­ви повернувся в тил і вчасно при­готував обід.
Сміливий, рішучий, дисциплінований боєць. Вартий того, щоб його нагородити орденом Слави третього ступеня».
23 квітня 1944 року резолюцію підтримав командир 63-ї гвардійської танкової Челябінської бригади гвардії полковник Михайло Фомічов. 29 квітня 1944 року подання підтримали командир 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу гвардії генерал-майор танкових військ Євтихій Бєлов та начальник штабу корпусу гвардії полковник Олександр Лозовський. Указ про нагородження Івана Шевченка орденом Слави третього ступеня видано 6 травня 1944 року.
Як бачимо, Михайло Фомі­чов двічі помилився: Івана Шев­-ченка нагороджено не медаллю, а орденом, та й опис самого подвигу героя різний у мемуарах і в документах. Єдине, в чому не помилився Михайло Георгійович, - це місце здійснення ге­роїчного вчинку - район Кам’янця-Подільського.
29 липня 1944 року командир 1-го танкового батальйону 63-ї гвардійської танкової Челябінської бригади гвардії капітан Олександр Маслов підписав таке подання:
«Працюючи старшим кухарем, товариш Шевченко проявив себе дисциплінованим молодшим командиром, який чудово знає свою справу. Їжу готує доброї та відмінної якості. У боях товариш Шевченко займається приготуванням і доставкою гарячої їжі тричі на день до бойових порядків танків. При неможливості підвезти їжу, особисто на собі носив їжу до танків, незважаючи ні на що, своєчасно забезпечував бойові екіпажі гарячою їжею. Так, 24 липня 1944 в районі міста Львова товариш Шевченко під сильним мінометним і кулеметним вогнем противника прорвався до танків і вчасно зумів забезпечити бойові екіпажі їжею. За проявлену сміливість у бою гідний урядової нагороди - ордена Червоної Зірки».
6 серпня 1944 року поставив резолюцію командир 63-ї гвардійської танкової Челябінської бригади гвардії полковник Михайло Фомічов: нагородити медаллю «За відвагу». Справді, на орден подання не тягне. Указ про нагородження Івана Шевчен­ка медаллю «За відвагу» видано 18 серпня 1944 року.
Нарешті, третя нагорода. Подання підписав 13 травня 1945 ро­ку, через кілька днів після закінчення війни, командир 1-го танкового батальйону 63-ї гвардійської танкової Челябінської бригади гвардії старший лейтенант Михайло Коротєєв:
«За час бойових дій батальйону з 19 квітня 1945 року до 10 травня 1945 року товариш Шевченко проявив себе сміливим і рішучим воїном. Працюючи кухарем, він у будь-яких умовах бойової обстановки готував і доставляв їжу бойовим екіпажам. 22 квітня 1945 року в районі Керц товариш Шевченко при доставці їжі до танків піддався бомбардуванню ворожих літаків. Попаданням снаряда гармати автомашина загорілася, а шофер був поранений. Незважаючи на це, товариш Шевченко кинувся до машини, загасив полум’я, допоміг шоферові вивести автомашину в укриття і сам надав йому першу медичну допомогу. Їжу до бойових екіпажів було доставлено вчасно.
В Мертенсмулле, коли бойовим екіпажам не можна було доставити гарячу їжу на автомашині, товариш Шевченко доставляв їжу в термосах.
Є учасником боїв за місто Берлін і визволення столиці Чехословаччини - Праги.
За мужність і відвагу в бою гідний урядової нагороди - медалі «За відвагу».
Цього разу Михайло Фомічов погодився зі своїм підлеглим: Івана Шевченка вдруге нагородили медаллю «За відвагу».
На жаль, нічого не відомо про післявоєнне життя героя нашої розповіді.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку