ПІДНЕБЕСНИЙ КИТАЙГОРОД
Якщо, від’їхавши якихось три десятки кілометрів від Кам’янця, ви раптом побачите перед собою вказівник, написаний чистою китайською, не поспішайте протирати очі. Бо хоч, промайнувши той знак, Піднебесної ви не дістались, абсолютно точно втрапили до її майже тезки – села Китайгород. Затишно і не менш компактно, ніж сам старина Китай, воно влаштувалося на високому лівому березі річки Тернави. І хоч до китайців це невеличке село на сході від Кам’янця-Подільського зовсім не причетне, вражає не гірше за Велику китайську стіну. Тим паче, що свою Китайгород теж має.
«МИ НЕ СЕЛО, МИ – «ГОРОД». КИТАЙ-ГОРОД!»
Лише якихось півгодини їзди мальовничою приміською трасою – і ми в Китайгороді. Зупинившись прямісінько в центрі села, ступаємо на… рівненький, добротний асфальт. Лиш де-не-де потрісканий від часу, він зустрічає гостей не лише на дорогах у центрі села, але й у найвіддаленіших його куточках. Своєю розвиненою інфраструктурою селяни завдячують колишньому статусу райцентру. І хоча пишався ним Китайгород лише 8 років, спадок отримав гарний. Адже, крім доріг, влаштував собі й вельми пристойну інфраструктуру. 167 дворів колись містечка, а тепер невеличкого села Китайгород мають власні школу, дитячий садочок, 2 магазини, аптеку та амбулаторію.
Незважаючи на те, що школярів у Китайгороді залишилося лише 27, його НВК І-ІІІ ступенів не пустує. Щоранку просторі класи й довгі коридори зустрічають діток, які шкільним автобусом приїжджають із сусідніх Вихватнівців і Демшина. Не спорожніти найближчими роками й стінам китайгородського дитячого садка «Струмочок», адже в селі вже підростають аж 23 дошкільнят. Біда в селі лише з дозвіллям – культурне життя Китайгорода, в прямому сенсі цього слова, поросло бур’янами. Колись у затишному приміщенні напівзруйнованого сільського клубу були танці. Тут крутили кіно і влаштовували вистави. В одному приміщенні з клубом діяла й сільська бібліотека. Тепер, так само в парі, вони скромно руйнуються в затінку порослих навколо чагарників. Для масових заходів сільраді доводиться орендувати приміщення колишньої їдальні. Невдовзі, як каже Китайгородський сільський голова Віктор ЧОРНИЙ, село його викупить і таки облаштує тут клуб. Бібліотеку ж поки що переселили до приміщення сільської ради.
Не скаржиться на кількість відвідувачів тільки Китайгородська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, адже обслуговує пацієнтів аж із чотирьох сільських рад: Китайгородської, Врубловецької, Калачковецької та Дерев’янської. У денному стаціонарі на 10 ліжко-місць працюють 12 медпрацівників, а отже, є в селі і власний терапевт, і сімейний лікар, і стоматолог. Окремої уваги заслуговує ще один сусідній з китайгородською амбулаторією медзаклад – Будинок-інтернат для людей похилого віку та інвалідів. Надійно обгороджені могутніми кленами та пахучими липами, два його одноповерхові приміщення розташувалися в самісінькому центрі села. Гостей притулок зустрічає величезними яскравими клумбами і життєствердними усмішками мешканців. Наразі тут постійно проживають 40 пенсіонерів з усієї Хмельницької області.
Село Китайгород просто потопає в абрикосах. Ці фруктові дерева ростуть повсюди і, як кажуть люди, достигають на два тижні раніше, ніж у сусідніх селах. Тож не дивно, що одним із основних занять китайгородчан залишається садівництво. Яблуневі, вишневі й сливові сади вирощують навіть пайовики. Майже навпіл із зерновими вони ділять 41 пай, які самостійно обробляють одноосібники.
Проблемою для села вже довгий час залишається нестача питної води. Частина будинків у Китайгороді збудовані на камені, тому добути тут воду фактично неможливо. Немає в селі поки що і газу. Втім, як каже сільський голова, над газифікацією вже працюють – створили в селі власне товариство сприяння будівництву газогону і розробляють технічну документацію.
КИТОВІ ГОРИ, КИТАЙСЬКІ СТІНИ
«А тепер заплющуйте очі», – каже китайгородчанка Валентина НАЗАРИШИНА, ведучи нас довгим зеленим тунелем розлогих дерев. І ледве ми встигли примружитись, як заклякли. Перед очима, наче з-за чарівної завіси, з’явився просто неймовірний краєвид. Широченна, вкрита звідусіль розкішними лісами долина збивала з ніг фантастичною красою і нереальними пахощами літніх трав. Вмостилась вона поміж височенними берегами річки Тернави й потічка Окунь.
– Колись, – розповідає Валентина Іванівна, – наше село було вкрите Сарматським морем, у ньому навіть кити жили. Існує легенда, що Китайгород стоїть на одному з них. Коли вода відступила, він не захотів покидати цих місць, бо тут загинуло його маля. Закам’янілою горою кит назавжди залишився на дні долини. Якщо придивитись, його велетенський хвіст видно і тепер.
Вздовж гігантського хребта Китагори тягнеться вузька звивиста дорога – «конечия». Люди кажуть, зветься вона так через вартових, що, охороняючи ворота замку гунського володаря, повсякчас кричали: «Коні чиї?». Замку гунів тут, зрозуміло, немає – залишилось лише їхнє цілюще джерело біля «бані» вояків. Якщо звідси поглянути в бік долини, можна побачити, як «народжувався світ» – на пагорбах чітко видніються нашарування епох. А далі, за глибоким каньйоном, починається всесвітньо відоме геологічне відслонення «Китайгородська стінка», що займає цілих 60 га і досі зберігає викопні рештки віком 400-600 мільйонів років.
Далі по курсу нашої невеличкої екскурсії – старовинний костел Святої Діви Марії й православний Собор Пресвятої Богородиці. Побудовані вони по сусідству просто над урвищем
Китайгородської долини.
– Костел тут збудували ще 1775 року. За легендою, саме на цьому місці дивом врятувалась від загибелі польська пані, – розповідає нам краєзнавець Галина ЮРКОВА. – Якось, коли вона їхала дорогою біля самого урвища, наполохані чимось коні понесли її фаетон в урвище. Єдине, що вона встигла тоді вимовити: «Матка Боска, ратуй мя!». Коні зупинились перед самим проваллям. На цьому місці польський пан і наказав збудувати костел Діви Марії.
Відійшовши на декілька метрів від кам’яного костелу, потрапляємо до руїн панського дому. Колись на цьому місці стояв замок сина польського магната Андрія Потоцького. В радянські часи тут розташовувалася школа, тепер від її даху залишилось лише декілька дощок, а від стін – руїни. Про те, що тут колись стояв панський маєток, нагадують лише розкішні балконні консолі й замуроване червоною цеглою старовинне каміння.
КИТАЙГОРОДСЬКІ ПЕРСИКИ І МАНГО ПОРУЧ
Наступною нашою зупинкою є ще один маєток – просторий і світлий будинок Валентини Назаришиної. Енергійна й життєрадісна, ця жінка, здається, жодної хвилини не може всидіти на одному місці. Легше сказати, чим Валентина Іванівна не займається, ніж перелічувати всі її вже реалізовані і заплановані проекти. За своє село громадська активістка стоїть горою – її листи регулярно 
отримує райдержадміністрація та найвищі державні чини. Боролася вона і за виділення коштів на вуличне освітлення, і за початок газифікації села. Тепер мріє, аби хтось взявся за будівництво в її селі оздоровчого курорту. Бо джерела, що б’ють з-під кам’яної, багатої на кремній брили Китагори, не лише надзвичайно чисті та смачні, але й цілющі. Вилікувати їхньою водою, каже пані Валентина, можна не лише хворі суглоби, але й проблеми із зором.
Родом Валентина Назаришина із Вінниччини. До Китайгорода разом із чоловіком і трьома дітьми вона переїхала лише на початку 80-х і відтоді більше ніколи не змінювала прописки. Адже, потрапивши до цього невеличкого мальовничого села, жінка назавжди закохалась у його п’янке свіже повітря й прозорі, як роса, цілющі джерела. Тут її більше не боліло хворе серце, а сина перестали мучити важкі приступи астми.
Стоячи на заквітчаному подвір’ї Валентини Іванівни, одразу й не віриться, що хазяйнує тут одна тендітна жінка. В саду в неї досі родять полуниця та маленькі сунички, поспівають рясні рум’янобокі персики й підростають перші пагони фініків, ківі та екзотичного манго(!). Своїм садом жінка пишається неабияк, бо кожне деревце власноруч виплекала з маленької кісточки.
9 серпня Китайгород уже традиційно відзначатиме храмове свято. Гулятимуть на Пантелеймона в усіх усюдах. Розпочнуться сільські святкування з молебню в Соборі Пресвятої Богородиці, а продовжаться на території будинку-інтернату. Власний народний 
фестиваль організовує й ентузіастка Валентина Назаришина. Місцем його проведення обрала площу біля школи. Відкриватимуть фестиваль традиційно – піснями про Китайгород, а цьогоріч до їхнього репертуару додадуться ще й свіжі рядки новоспеченої китайгородчанки Галини Юркової.
Неймовірний краєвид, неповторна історія, цілющі джерела й, головне, гостинні щирі люди – в Китайгороді є все. Не вистачає йому тільки очей, здатних побачити цю красу, і рук, здатних її підтримати.
Яна ІЛЬЧИШЕНА, Ганна СМІРНОВА.
У ВИРІ ФАКТІВ І ГІПОТЕЗ
Китайгород, як і Кам’янець, має ту особливість, що навколо нього вирують пристрасті щодо дати заснування. Звісно, вони не такі 
бурхливі, як у міста над Смотричем, але й для містечка на Тернаві версій висловлено чимало.
Почнемо з офіційної, зафіксованої 1901 р. в «Парафіях і церквах Подільської єпархії», виданих під редакцією Юхима Сіцінського, де зазначено, що «містечко засновано близько 1607 р. Андрієм Потоцьким. Син його, Станіслав Потоцький, збудував тут замок, оточив його стіною та валом. Цей замок, розташований на високій горі, оточений із двох боків глибокими ярами, був значним
укріпленням». Отже, Китайгороду вже понад чотири століття.
Ян Потоцький у книзі про Поділля, виданій 1805 р. в Петербурзі французькою мовою, зауважив, що Китайгород стоїть на тому місці, де грецький географ II ст. Клавдій Птолемей вказав місто Метоніум. Це версія з тієї ж «пламеницької» серії, коли Кам’янець ототожнюють із Клепідавою.
Не одне десятиліття досліджує рідне село Іван Стрілецький, який народився 20 січня 1949 р. в Китайгороді. У виданій 2009 р. російською мовою книзі «Велика княгиня Русі – українка Олена Глинська» Іван Васильович повертає читача «у 1526 рік, коли Китайгородська княжна Олена Глинська стала великою княгинею Московської Русі». В іншій книзі – «Таїна віків – столиця Великого Аттили Кита Гора», виданій 2010 р. трьома мова-
ми – українською, російською й англійською, Іван Стрілецький, пишучи про Олену Глинську, матір царя Івана Грозного, зазначив: «Будучи регентшею малолітнього царя, свого та Василя III сина Івана, вона у свої двадцять з гаком не лише успішно керувала великою Руссю, а й побудувала головну фортецю в Москві, котру назвала на честь своєї батьківщини – Китай-городом».
І це ще не все. Стілецький у другій із названих книг пише про «столицю найбільшої й наймогутнішої імперії нашого народу й одного з найвидатніших полководців світу, вождів нашого народу Аттили – Кита Гору» і вказує, що «розміщалася фортеця Аттили на самій маківці пагорба, в обрисах якого легко впізнати Кита, що вперся головою у гору. Місце це добре відоме геологам усього світу. Воно відоме в науці як Китайгородське відслонення, відкладення порід силурійського періоду, котрому вчені визначили вік 428 мільйонів років». І далі: «В період створення міст Кита Гору було перейменовано в Китайгород».
Як відомо, вождь гунів і союзних їм германських і сарматських племен Аттіла (так його прізвище подає «Енциклопедія історії України») помер 453 р. Нагадаємо також, що в Кам’янці-Подільському добре відомі Гунські криниці на Новому плані.
Звісно, наївно напряму пов’язувати Китайгород із Китаєм, але 10 серпня 1997 р. делегацію з китайської провінції Хебей спеціально возили в Китайгород, навіть таблички китайською мовою встановили.
Із цивілізаційних моментів: церква в містечку відома з
1703 р., новий кам’яний храм на честь Собору Пресвятої Богородиці освячено 11 листопада 1876 р., 1885 р. відкрито церковнопарафіяльну школу, 1 січня 1911 р. – поштове відділення.
У радянський час Китайгород був у фаворі недовго: від 7 березня 1923 р. до 3 лютого 1931 р., коли село мало статус райцентру.
В «Історії міст і сіл УРСР», на відміну від Жванця, Нігина, Оринина й Старої Ушиці, грунтовної статті про Китайгород немає, а з коротенької довідки на 23 рядки дізнаємося, що в селі виявлено залишки поселень трипільської культури та давньоруських часів.
Олег БУДЗЕЙ.
