• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 20 СЕРПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

18.05.2018

ТРИ ЗУСТРІЧІ

Сім років тому, 24 травня 2011 року, відійшов у вічність незмінний, із грудня 1992 року, засновник і головний редактор «Подолянина» Віталій Бабляк, не доживши три місяці до свого 60-річчя. Він цікавився всім: історією, яка була його фахом, сільським господарством, очолюючи агропромисловий відділ у редакції «Прапора Жовтня», де почалася його журналістська кар’єра, політикою, спортом (особливо мотоболом), мистецтвом. Інтерес до останнього засвідчує, зокрема, низка публікацій 1987 року про зйомки фільму «Солом’яні дзвони», що проводилися в селі Гелетина. Це «У синьому небі сіяли ліс…» («Прапор Жовтня» від 28 лютого), про виконавицю однієї з ролей «Ніна Матвієнко: «Спів як дихання» (там же від 14 березня), «Пам’ять незнищенна» («Радянське Поділля» від 26 травня). Завершальним акордом Віталія Петровича стала стаття «Три зустрічі» про прем’єру кінострічки для кам’янчан, що відбулася 25 грудня 1987 року. Вона опублікована в новорічному числі «Прапора Жовтня» за 1988 рік. Її й пропонуємо увазі читачів, щоб згадати добрим словом Віталія Бабляка.

Віталій БаблякПрем’єра! Звістка про те, що кінематографісти з Києва привезли до нашого міста новий фільм напередодні Нового року та ще й у день 70-річчя проголошення Радянської влади в Україні, не залишив байдужим нікого. Тричі показували його того дня, а зали кінотеатрів імені Войкова та «Юність» були переповнені вщерть. Та найбільше серед глядачів тих, хто брав участь у зйомках кінокартини, - мешканців Дерев’яного і Гелетини, на очах яких творилось таїнство кінематографії.

Не обманули довженківці: привезли кінофільм, який замість «У синьому небі висію ліс» має назву «Солом’яні дзвони». На жаль, не зміг приїхати на прем’єру сценарист, режисер-постановник і головний оператор Юрій Ільєнко. Нині він перебуває у США: в Сан-Франциско, де проходить тиждень українських фільмів, Юрій Герасимович представляє свої найкращі твори. На зустріч із нашими земляками прибули актори Лесь Сердюк та Сергій Підгорний.

Нелегка, виявляється, ця справа - пре­м’єра. Популярні актори хвилювалися перед нею, як школярі. Не дивина, бо розповідали вони, що навіть народний артист СРСР, бувалий Євген Леонов у таких ситуаціях просто губиться. Але... Оце «але» довелося побачити на власні очі під час усіх трьох зустрічей акторів із глядачами й у хвилини між ними. Актори мінялися на очах: щезала скутість перед сотнями очей.

- Ви навіть не уявляєте, які ваші лю­ди! - захоплено вигукнув Сергій Підгорний після другої зустрічі.

- А я просто забув про хвилювання, - додав Лесь Сердюк.

Попереду була третя, остання зустріч. Вона виявилась надзвичайно щирою. Запитання усні, письмові буквально заси­пали акторів. Змінюючи один одного, вони роз­повідали про свої ролі, режисерів Леоніда Бикова та Івана Миколайчука, пере­будову роботи студії імені Довженка, за­робітну плату акторів...

Заслужений артист УРСР Лесь Олександрович Сердюк знявся у 72 фільмах. За його словами, найкращі з них ільєнківські «Солом’яні дзвони» і «Легенда про княгиню Ольгу», «Вавилон XX» Івана Миколайчука, «Жменяки» Олексія Шестопалова. Харків’янин, син актора славнозвісного театру «Березіль» і оперної співачки, Лесь Сердюк розпочав шлях у кінема­тограф 1963 року, коли зіграв у «Загибелі ескадри». Після закінчення Харківського театрального інституту актор працював у Харкові, Ризі, Києві.

16 років тому, студентом другого курсу театрального інституту імені Карпенка-Карого, потрапив у кіно Сергій Підгорний. І як! Його герой із фільму «В бій ідуть одні «старики» сподобався всім. Нині на рахунку актора 37 ролей. Найкращі з них, вважає він, перша і остання. У день прем’єри у нього був день народження.

Обидва митці працюють у кіно й одночасно у театрі кіноактора при студії імені Олександра Довженка. Обидва раді, що знялись у «Солом’яних дзвонах». Лесь Сердюк, який зіграв мерзотника Вільготу, і Сергій Підгорний - Якова Чернегу, щасливі, що доторкнулись до такої священної теми.

...Важкий це фільм, не береже Юрій Ільєнко нервів глядачів: так було. Хай бачать наші сучасники... Здригається сусідка поруч, затулює очі: на снігу б’ється в конвульсіях поранений заєць. А через декілька хвилин повисне у зашморгу шибениці молода партизанка з прив’яза­-ною до грудей дитиною. Ховатимуть, довго та страшно, діти вбитого гітлерівцями Льоньку. Падатимуть дитячі тіла, назавжди підкошуватимуться на снігу їхні босі ноги. Полетить у вогонь немовля, кинуте недолюдком у зеленій шинелі; за ним піде мати. Палатиме, але мститиме ворогам Лука. Прийме свинець у груди старий Катеринка, а з горла побитої Меланки летітимуть жахливі червоні згустки. Застрягне в потилиці поліцая сокира, і впаде він у могилу, призначену для іншого. Так було.

...Принишклими виходили після перегляду фільму глядачі. Не залишить їх байдужими тема добра і зла. Як закономірний фінал, сприйняли вони останні кадри кінокартини: зло повинно бути покарано. Мабуть, не раз згадають глядачі героїв оповідань та повістей письменника Євгена Гуцала, майстерно висвічених талантом Юрія Ільєнка. Такі фільми роблять нас серйознішими, примушують дивитися на світ іншими очима. Очима тих, хто пережив жахи воєнного лихоліття...

...Після останньої, третьої зустрічі з глядачами актори заквапилися на ве­чірній поїзд. Попереду - нові ролі, нові прем’єри. З чим покидають місто наші гості?

- Дуже добрі люди у Кам’янці-Подільському - чуйні, до мистецтва небайду­жі, - посміхається Лесь Сердюк.

- Цей день запам’ятаємо на все жит­тя, - схвильовано говорить Сергій Підгорний. - Лесь, як би нам ще в Кам’янець потрапити?

Віталій БАБЛЯК.


Повернення до списку