Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 25 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

25.05.2018

АПОЛЛОН ІЗ ПІДЗАМЧА

Найстаріша у світі україномовна газета «Свобода», котра і нині видається в США, 
а перше число її побачило світ у Джерсі-Сіті ще в XIX столітті - 15 вересня 1893 року, повідомила на першій сторінці 6 березня 1968 року: «Аполлон Трембовецький, видатний громадянин і публіцист, помер на 55-му році життя». 
Хто ж він був, що українська газета виділила йому чільне місце?

НЕКРОЛОГ

Аполлон ТрембовецькийСпочатку процитуємо повніс­тю газетне повідомлення, яке надійшло з міста Ортанна у штаті Пенсильванія. Воно займає аж три абзаци:
«Як уже повідомлено в частині вчорашнього видання «Свободи», тут минулої п’ятниці, 1 березня, майже в день своїх 55-х уродин, помер несподівано видатний наш громадянин і публіцист, колишній довголіт­-ній голова Демократичного об’єднання бувших репресованих українців совєтами (ДОБРУС) та бувший один із заступників голови Українського конгресового комітету Америки, славної пам’яті Аполлон Трембовецький. Похорон відбувся у вів­торок, 5 березня, там же. Покійний осиротив дружину, сина і дочок, зятя і невістку та внуків і бать­ка, як теж багатьох своїх приятелів і велику українську громаду, для якої працював і якою постійно турбувався. Народжений 27 лютого 1913 року в місцевості Підзамче біля Ка­м’ян­ця-Подільського, проживав опіс­ля у
Вінниці, де й одружився, зазнавши багатьох лих під окупа­ційним комуно-московським режимом.
Проживаючи у Вінниці під час війни, був свідком розкопок масових могил жертв більшовизму у тому місті. Після війни він, разом зі сотнями тисяч інших земляків своїх, опинився на скитальщині і вкінці переїхав та поселився на постійне мешкання в Америці. Мавши педагогічну освіту, він тільки принагідно працював у цій професії, натомість із замилуванням займався журналістикою і публіцистикою. Був постійним дописувачем до «Свободи», автором цілого ряду праць та спів­автором відомої «Білої книги» про чорні діла більшовизму. Мав зібраний багатющий матеріал, зокрема про більшовицький злочин масового вбивства у Вінниці і в тій справі багато писав та свого часу свідчив перед відомою конгресовою комі­сією Керстена.
Його великою заслугою в громадському житті було «засипування Збруча» - злагіднювання та усування різниць і розбіжностей між галичанами і наддніпрянцями. Відзначаючись великим патріотизмом та відданістю українській визвольній справі і не тільки набутим знанням, але й великою особистою культурою, він, можливо, як ніхто інший, міг і потрапляв лагодити багато суперечностей та зводити до спіль­ного знаменника загальнонаціональних інтересів внутрішні українські партикуляризми. Був членом Українського народного союзу у 285-му відділі. З його передчасною смертю родина і вся українська громада й українська справа понесли незаступну втрату, а вдячна громада назавжди збереже добру пам’ять про нього».

СПІВЧУТТЯ

Обкладинка книжки  Аполлона Трембовецького  «Злочин у Вінниці», виданої 1943 рокуУ тому ж числі «Свободи» на третій сторінці вміщено три співчуття у зв’язку зі смертю Аполлона Трембовецького. Теж наведемо їх. Перше з них сповіщає:
«З глибоким смутком повідомляємо друзів та знайомих, що 1 березня ц.p. несподівано і раптово у Вашингтонському шпиталі відійшов у вічність на 55-му році життя Аполлон Трамбов. Похорон - у вівторок, 5-го березня 1968 року, о годині другій дня, в Фаїрфільді (штат Пенсильванія).
Чин похорону відправить отець митрофорний протоієрей Юрій Гулей, настоятель Української православної церкви святого апостола Андрія у Вашингтоні.
У глибокому смутку: Ірина - дружина, Таня - донька з мужем Делмаром Річардсоном, Сергій - син із дружиною Донною-Марією, Вікторія і Лора - доньки, Едуард, Христофор і Матвій - внуки, Павло - батько, Ольга, Людмила, Євген - родичі».
Саме так - Трамбов замість Трембовецький - написано у спів­чутті. Можливо, це помилка, а може, ми чогось не знаємо. Із цьо­го співчуття довідуємося, що дружину Аполлона Трембовецького звали Іриною, що в нього був син Сергій і троє доньок - Таня, Вікторія та Лора, троє внуків - Едуард, Христофор і Матвій. Знаємо також ім’я його батька - Павло. Батько пережив сина на десять ро­ків. Коротке повідомлення про його смерть вміщено у «Свободі» від 28 січня 1978 року:
«Зі смутком повідомляємо наших друзів, що 25 січня 1978 року на 91-му році життя помер блаженної пам’яті Павло Петрович Трембовецький. Похорон відбудеться в суботу, 28 січня 1978 року, в Фаїрфільді (штат Пенсильванія), о 10-й годині ранку.
Горем прибита родина».
До речі, від імені батька та діда взяв свій основний псевдонім Аполлон Трембовецький - Петро Павлович.
Тепер наведемо друге співчут­тя із газети «Свобода»:
«Український конгресовий комітет Америки з жалем і смутком сповіщає, що в дні 1 березня 1968 року у Вашингтонському шпиталі помер ненадійно на 55-му році життя видатний громадський діяч, виховник і журналіст, довголітній заступник голови Українського конгресового комітету Аполлон Павлович Трембовецький.
Похорон відбувся у вівторок, 5 березня 1968 року.
Опечаленій родині висловлюємо глибоке співчуття.
Екзекутива Українського конгресового комітету Америки».
Слово «екзекутива» походить від латинського «executio» й озна­чає «виконавчий», тобто екзекутива - це виконавчий орган.
Нарешті, подаємо третє співчуття:
Аполлон Трембовецький (крайній ліворуч)  розмовляє з родичами загиблих.  Вінниця, 1943 рік«Повідомляємо українське громадянство, що 1 березня 1968 року несподівано помер у шпиталі у Вашингтоні на 55-му році життя славної пам’яті професор Аполлон Павлович Трембовецький (Петро Павлович), член Наукового товариства імені Шевченка та головної управи ДОБРУСу в США, колишній голова ДОБРУСу, член президії федерації колишніх політв’язнів і репресованих совєтським режимом, член редколегії «Білої книги» про штучний голод, член Комісії по розслідуванні Вінницьких могил, колишній член екзекутиви УККА, визначний громадсько-політичний діяч, що давав свідчення американському Конгресові про злочини комуністичного режиму.
Похорон - у вівторок, 5 березня 1968 року, о годині другій по полуд­ню в місті Ортанна (штат Пенсильванія) на цвинтарі Фаїрфільд.
Висловлюємо сердечне співчуття родині.
Головна управа ДОБРУС у США».
У наступному числі «Свободи» від 7 березня 1968 року вміщено ще одне співчуття:
«Управа Наукового товариства імені Шевченка в США ділиться з членством НТШ і прихильниками вільної української науки сумною вісткою про ненадійну смерть славної пам’яті Аполлона Трембовецького, діяльного члена НТШ, голови комісії НТШ і дослідника спадщини Степана Руданського і Михайла Коцюбинського та визначного громадсько-суспільного діяча, який помер 1 березня 1968 року у Вашингтоні на 55-му році життя.
Похорон відбувся 5 березня 1968 року в Ортанні (штат Пенсильванія).
Вічна йому пам’ять! Шановній родині складаємо сердечні слова співчуття у їх тяжкому горю».

ЗАМІСТЬ КВІТІВ

Свідки більшовицьких злочинів перед виступом на телебаченні Вашингтона влітку 1954 року. Аполлон Трембовецький стоїть  в окулярах за архиєпископом ГригоріємУ цьому ж числі «Свободи» є повідомлення про те, що Іван та Марія Дубровські з Вашингтона «замість квітів на свіжу могилу світлої пам’яті Аполлона Павловича Трембовецького» складають 20 доларів на Українську вільну академію наук (УВАН) у Нью-Йорку. Пізніше таку ж суму на ті ж цілі внесли Петро і Марія Одарчен­-ки.
Замість квітів на могилу Аполлона Трембовецького внесла 25 доларів Українська православ­-на парафія святого Андрія у Вашингтоні - на фонд церкви-па­м’ятника в Саут-Баунд-Бруку, де нині на цвинтарі є понад 6 тисяч могил відомих українських діячів. Василь і Софія Гайдарівські пожертвували 25 доларів на літературний допомоговий фонд об’єднання українських письменників «Слово». Вашингтонська група УВАН таку ж суму внес­ла для управи УВАН у США.
Із різних осіб та організацій зібрала разом 155 доларів на Державний центр Української Народної Республіки (УНР) управа Товариства сприяння УНР у Вашингтоні.
Такі повідомлення про пожерт­ву доларів замість квітів на могилу Аполлона Трембовецького йшли в газеті «Свобода» до кінця березня 1968 року.

РАДЯНСЬКИЙ ВІДГУК

Через десять років після смерті Аполлона Трембовецького, 23 лютого 1978 року, газета «Вісті з України», що видавала­ся в Києві та призначалася для пропаганди радянського способу життя серед чужоземних українців і розвінчування українсь­кого буржуазного націоналізму, помістила статтю О.Матвійчука «Тридцять срібняків». У ній, зокрема, написано таке:
«Улас Самчук, який захлинаючись прославляв гітлерівський «новий порядок» як на Волині, так і на Поділлі, втік, наприклад, до Канади, де, присвоївши собі титул «письменник» ще за часів «холодної війни», знову почав отруювати душі людей своїми расистськими ідейками.
А ось подільський «письменник» Аполлон Трембовецький, 1913 року народження, уродженець села Підзамче Хмельницької області. Під час війни він був заступником редактора «Вінницьких вістей», багато писав, періодично виконував обов’язки редактора цієї газетки. Мож­ливо, й не стояв Аполлон сам з автоматом у руках на краю рову, але фактично він був одним з тих, хто «ідейно» готував націоналістів рангом нижче до звірств над євреями, поляками, росіянами. Відомий також під псевдонімами Трембовець, Павлович, Бряков Іван Костянтинович, зрадник разом із гітлерівцями втік у Німеччину, де був направлений у школу абвера. За свідченням викритої фашистської агентури, мав уже тоді намір рухатися далі на Захід і запропонувати свої послуги американській або англійській розвідці. Після війни, дійсно, опинився у США. Ну, а прилаштуватися де-небудь на радіостанції «Свобода» чи інструктором у ЦРУ для нього‚ напевно, було справою нескладною. Адже досвід запроданства у Трембовецького дуже багатий.
У Вінницькому обласному архіві серед матеріалів, що стосуються подій війни, знайшов я свідчен­ня колишнього резидента німець­-кої контррозвідки Лойтра. Зокрема, він повідомляв таке: «Трембовець­кий А.П. перебував як агент у мене на зв’язку з 1942 року. Користуючись своїм становищем заступника редактора української газети, Трембовецький мав широкі зв’язки серед націоналістично настроєної української інтелігенції і використовувався по цій категорії осіб, про яких подавав мені письмові донесення, особливо щодо кореспондентів із числа українців-західни­-ків, котрі працювали разом із ним. Він також використовувався у виявленні радянських активістів і єв­реїв, що переховувалися, у написанні статей і брошур, які відповідали інтересам окупаційних властей…».
Ось як! Продавав усіх підряд: підпільників, євреїв, що ховалися від розстрілів, і навіть «своїх» на­ціоналістів - аби було вигідно, аби одержати тридцять іудиних срібняків гонорару! Дійсно, досвід дуже багатий, є чим поділитись!
Не знаю, які сни сняться всім цим самчукам - трембовецьким та іже з ними на вигнанні, чи лунають їм у вухах чиїсь передсмертні зойки. Мені ж після знайомства з пожовтілими отруйними сторінками дуже хотілося вірити, що в кожному житті дістанеться по заслузі і за зло сплатиться сповна».
До речі, Уласа Самчука нині називають «українським Гомером XX століття», а не тим, як пише О.Матвійчук, що присвоїв собі титул «письменник».

ВКЛАД АПОЛЛОНА

Видавши 1994 року книжку документів і свідчень «Вінниця: злочин без кари», один з упорядників Євген Сверстюк у передмові «Влада вбивць» писав: «Як шило з мішка, правда вилазить на поверхню, хоч би скільки її ховали від нас». Відкривають це видан­-ня фрагменти книжки Аполлона Трембовецького «Злочин у Він­ниці», виданої 1943 року, та три його статті, подані під псевдонімом Петро Павлович і вміщені в 1948-1952 роках у закордонній пресі: «Ще про злочин у Вінни­-ці», «Я бачив пекло» та «Вінниця оскаржує большевизм».
Аполлон Трембовецький був заступником редактора газети «Вінницькі вісті», органу Він­ницької міської управи, що видавалася в 1941-1943 роках під час німецької окупації міста. Темою вінницьких могил, страшного сліду, що його лишив по собі більшовицький терор, Вінниця жила до кінця окупації. Першим дослідником історії тамтешніх масових розстрілів став Аполлон Трембовецький. Його перша пуб­лікація у «Вінницьких вістях»
з’явилася 3 червня 1943 року, за нею пішла ціла серія статей на цю тему. 31 жовтня 1943 року він подав статтю «Не забуваймо Він­ницю!» у газеті «Подолянин», що видавалась у Кам’янці-Подільському. В ній автор писав:
«Понад 4 місяці невпинно ли­-лись людські потоки з усієї України до Вінниці - міста сліз і горя людського, лились вони до пекельного саду, парку «культури й відпочинку», до православного кладовища, лились до тих страшних місць, де відбувалися розкопи могил з жерт­вами НКВД.
Йшли люди до Вінниці, йшли туди, щоб на власні очі побачити ос­танки безвинно загиблих українців, щоб віддати їм останню шану і проводити з усіма урочистостями
і молитвами на вічний спочинок.
І хоч розкопи могил вже закінчено, однак немає такого дня, щоб ці святі нині місця були самотні. Усі, хто приїздить до Вінниці, своїм обов’язком вважає побувати на братському кладовищі і думати з’єд­натись з тими, які за віру й правду загинули від катівських рук НКВД.
В саду на Підлісній вулиці, поруч страшних ям, довжезними горбами виросли тепер двадцять братських могил, в яких поховано коло 10000 тіл нещасних мучеників.
Дев’ятнадцять раз проводжали вінничани в останню путь своїх земляків, рідних, знайомих. Проводжали, слізьми обливаючись, квітами вкриваючи дорогі останки, молитви возносячи до Всевишнього».
1946 року в німецькому місті Аугсбурзі у видавництві «Брама Софії» вийшла брошура Трембовецького, який скористувався псевдонімом Петро Павлович, «Поділля. Історичні пам’ятки». У ній коротко чотирма мовами - українською, англійською, французькою та німецькою - розказано про Кам’янець і Вінницю, вміщено 28 краєвидів цих міст, а також герб Поділля.
Численні публікації Трембовецького у «Вінницьких вістях» та інших виданнях присвячено Михайлові Коцюбинському. Йому ж (під псевдонімом Петро Павлович) належить ілюстрований збір­ник «Слідами Михайла Коцюбинського», виданий 1946 року в «Брамі Софії». Того ж року у видавництві Петра Павловича в місті Аугсбург вийшло п’яте видання книжки Володимира Січинського (сина Юхима Сіцінсь­кого) «Чужинці про Україну».
Крім того, під псевдонімом Петро Павлович Трембовецький видав у Торонто невеличку (на 11 сторінок) брошуру «Шевченкові думи в піснях Степана Руданського». 2004 року в Івано-Франківську ця праця передрукована в збірнику «Відомі й маловідомі співомовки сиріч приказки». В анотації сказано: «Враховуючи збіг ювілеїв Шевченка і Рудансь­кого, додаємо також дуже цікаве, на наш погляд, порівняльне дослідження поетики, здійснене Петром Павловичем (псевдонім Аполлона Трембовецького)».
Публікації нашого земляка із Підзамча не забуті й використовуються в незалежній Україні.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку