Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 18 ЖОВТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

17.08.2018

ТАКУ КРАСУ ПОБАЧИВ Я УПЕРШЕ

Борис ШлапакБорис Шлапак - український поет, перекладач, художник, від 2000 року - член Національної спілки письменників України. Борис Григорович народився 12 червня 1933 року в містечку Вендичани (нині селище міського типу Могилів-Подільського району Вінницької області).
1964 року він заочно закінчив факультет журналістики Київського університету.

Від 1956 року Борис Шлапак перебував на журналістській роботі в Молдавії (нині Молдова), де був ініціатором створення в селі Джурджулешти літературного музею Михайла Коцюбинського. Від 1971 року він працював у Хмельницькому кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України у Хмельницькій області, був спів­організатором проведення в області літературних свят, декад, днів літератури, неодноразово відвідував Кам’янець-Подільський. Невдовзі його діяльність поширилася й на Тернопільську область.

Від 1978 року Борис Григорович працював завідувачем від­ділу, заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури в Києві. Він є авто­-ром книжок «Кольорові дзво­ни» (1989), «Два крила» (1998), перекладів українською мовою творів молдавських письмен­ників. Як самодіяльний художник - учасник художніх виставок в Україні й Молдові.

Помер Борис Шлапак улітку 2012 року. За три роки до смерті він видав накладом у 300 примірників книжку спогадів «Манд­ри імпресаріо». Пропонуємо увазі читачів уривок із цієї книжки, який називається «Таку красу побачив я уперше». Його присвячено першим враженням від Ка­м’янця-Подільського. Події стосуються 1971 року.

Наступного дня, в суботу, я пішов на головпошту подзвонити дружині Клаві в Дондюшани, де вона в цей час перебувала. Пере­-дав привіт моїй тещі Ганні Тарасів­-ні. Потім взяв етюдника з олійними фарбами й пішов в Старе місто, древню частину Кам’янця-Подільського, щоб, нарешті, бодай трохи вгамувати спрагу, малюючи диво над Смотричем.

У Кам’янці-Подільському я був уперше. Але те, що побачив, зачарувало мене.

Старе місто розкинулося на невеликому еліпсоподібному плато, яке, наче якимось бантом, оперезала річка. Смотрич підкрався до фортеці з півночі, різко повернув ліворуч, зробив величезну петлю праворуч, і знову охопив фортецю вже з півдня, потім ще раз звернув ліворуч і попрямував до Дністра. На цьому невеличкому клаптику землі до наших днів збереглося близько шістдесяти унікальних пам’яток архітектури. Це і фортеця з Кармалюко­вою вежею, і Руська брама, і Кушнір­ська вежа (або ще як її називають - Вітряна брама, названа на честь Петра Великого, котрому тут колись здуло капелюха, і він вигукнув: «Что сие за Ветренная брама!»). В Старому місті розташовані Кафедральний костел, вірменська церква, цент­ральна ратуша, церква Миколи ХІV століття; особливу цікавість викликають залишки турецьких бастіо­нів, різні невеличкі бані довкола пла­то; надзвичайно красиві кручі-урвища над річкою. Центр міста зі Старим містом поєднує Руський міст.

Я ходив від однієї пам’ятки ар­хітектури до іншої, захоплювався цією несказанною красою й усе думав: «Ось яке воно прекрасне наше Поділля, казково-чарівне, захоплююче. І не треба кудись світ за очі їхати, щоб побачити справжню красу».

Неабияк вразила мене своєю величчю Кушнірська вежа. Я обійшов її з усіх боків. З боку урвища, над яким вона стоїть, вежа скидалася на голову гігантського велета-богатиря з очима-вікнами, які так гармонійно розташовані в могутній стіні, що, здається, - це не архітектурна будівля, а жива істота, яка каже ворогам-завойовникам: не пройдеш! Із протилежного боку, перед її, так би мовити, фасадом, вона здалася мені головою велетенського орла з опущеними обабіч могутніми крильми, котрі надійно прикривають своїх дітей-орлят, а велетенська голова орла наче промовляє: захистила, не віддам вас нікому!..

Того ж дня я намалював олій­ними фарбами панораму Кам’янець-Подільської фортеці й цю знамениту Кушнірську вежу. А на ранок ще й написав вірша під однойменною назвою: «Кушнірська вежа».

Тоді ж зародилася в мене ідея - створити цикл графічних і живописних робіт «Древня архітектура По­ділля»...


Повернення до списку