Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ВІВТОРОК, 25 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

07.09.2018

РОЗСТРІЛИ ЄВРЕЇВ ОЧИМА ШУЦМАНА

Обкладинка «Чорної книги»2015 року в Москві побачила світ під редакцією письменників Василя Гроссмана (1905-1964) та Іллі Еренбурга (1891-1967) «Чорна книга». Вона розповідала про злочинні повсюдні вбивства євреїв німецько-нацистськими загарбниками в тимчасово окупованих районах Радянського Союзу та гіт­лерівських таборах на території Польщі під час війни 1941-1945 ро­ків. Ще 1947 року в Москві повинна була вийти ця книга, підготовлена відомими радянськими літераторами та журналістами (Маргаритою Алігер, Веніаміном Каверіним, Рувимом Фраєрманом, Віктором Шкловським та іншими) під керівництвом Василя Гроссмана й Іллі Еренбурга. За задумом Еренбурга, до цієї збірки мали увійти «розповіді євреїв, які врятувалися, свідків звірств, німецькі накази, щоденники та свідчення катів, записки та щоденники тих, що сховалися. Не акти, не протоколи, а живі розповіді повинні показати глибину трагедії». На жаль, через політичні причини публікацію заборонили, а багатьох із тих, хто працював над «Чорною книгою», репресували. Майже через сімдесят років у Москві ви­йшов, нарешті, цей унікальний збірник. Написав післямову та уклав примітки до «Чорної книги» Ілля Альтман.

Василь Гроссман, який народився у Бердичеві, та Ілля Еренбург, уродженець Києва, мають деяке відношення і до Кам’янця-Подільського. Так, за мотивами оповідання Василя Гроссмана «У місті Бердичеві» в Кам’янці-Подільському 1966 року знімав художній фільм «Комісар» режисер Олександр Аскольдов (1932-2018). Із першого тому хроніки життя і творчості Іллі Еренбурга відомо, що 1908-го письменника з Києва вислали та заодно чомусь заборонили меш­кати в Київській, Волинській і Подільській губерніях. Еренбург тим­часово переїхав до Ка­м’янця-По­дільського, а далі - до Полтави. 
У «Чорній книзі» привертає увагу матеріал, пов’язаний із Ка­м’янцем-Подільським і Старою Ушицею. Називається він «Зі свід­чень командира шуцманської роти капітана Залога». Документ зберігається в Державному ар­хіві Російської Федерації. У заголовку капітан Залог позначе­ний як «німецький агент», «ак­тивний учасник зло­діянь німців у Кам’янці-Подільському». До­­пит проведено 25 трав­ня 1944 ро­ку в місті над Смотричем. Наведемо повністю свідчення капітана Залога. 
«Підготовка розстрілів єврейсь­кого населення, безумовно, була завчасною. І, як я згодом дізнався, вона полягала в такому: 
1. Концентрація єврейського населення.
2. Позначення єврейських квартир (будинків). 
3. Складання точних списків. 
4. Збір євреїв з інших населених пунктів. 
5. Вибір дня і місця розстрілу. 
На стінах будинків, де проживали євреї, повинні були бути написані яскраво видимі шестикутні зірки. 
Місце розстрілу вибиралося спільними зусиллями начальника СД (головний кат), начальника жандармерії і районного шефа (СД (Sicherheinstsdienst) - це нацистська секретна служба безпеки. - О.Б.). За скільки днів до розстрілу вибиралося місце, сказати не можу. Судячи з виїзду начальника жандармерії до Старої Ушиці, за три-чотири дні. У той же день до Старої Ушиці виїжджав і начальник СД, питання потім узгоджувалося з окружним комісаром. 
З особистих спостережень знаю, що перед такими подіями начальник жандармерії дуже часто й подовгу бував у окружного комісара і начальника СД, що начальник СД частіше звичайного заходив до начальника жандармерії, що велися переговори з окружним комісаром і начальником СД телефоном. У такому разі двері, що йдуть із нашої кімнати, де перебували я і ротні фельдфебелі, в загальну канцелярію начальника жандармерії, ретельно зачинялися і на сторожі ставав хтось із працівників кан­целя­-рії. Нас жандарми попереджали, що заходити до начальника жан­дар­мерії не можна. 
Для розстрілу вибиралася завжди субота. Чому, сказати не можу. На таке запитання я завжди отримував ухильні відповіді. 
Перші розстріли, що проводили­ся в Кам’янці-Подільському 1941 ро­ку та на початку 1942 року, мені невідомі. 
Про один із найбільших масових розстрілів єврейського населення мені відомо зі слів інших таке. 
Василь ГроссманУ перші дні окупації Кам’янця-Подільського сюди почали звозити євреїв із Західної України, Бессарабії, Північної Буко­вини. Згодом до них приєднали велику партію євреїв із Чехословаччини (Ілля Альтман уточнює, що з Угорщини. - О.Б.) і тут же, в Кам’янці, розстріляли. Цифри розстріляних називалися різні: вісім-десятьдванадцять тисяч (Ілля Альтман уточнює, що 23 серпня 1941 року було страчено 23 тисячі угорських і радянських євреїв. - О.Б.). Чи входили в це число і євреї, мешканці Кам’янця-Подільського, сказати не можу. 
Із масових розстрілів єврейсь­кого населення - громадян СРСР - в Кам’янці-Подільсько­му, які проводилися 1942 року, мені особисто відомі два. 
Перебуваючи на службі при жандармерії в Кам’янець-Подільському на посаді командира роти шуцманської служби (поліцаї), я вперше брав участь зі свої­ми підлеглими в масовому розстрілі єврейського населення міста Стара Ушиця та села Студениця в серпні-вересні 1942 року та вдруге в Кам’янці-Подільсько­му. Ма­совий розстріл проводив­ся в ра­йоні козацьких казарм (навчальний батальйон) в листопаді 1942 ро­ку. 
Мені, як командиру роти, напередодні розстрілу начальник жандармерії лейтенант Райх через командира першої роти Крубазіка наказав викликати шуцманів моєї роти в кількості близько п’ятдесяти осіб. Одночасно було наказано зателефонувати командиру взводу до Старої Ушиці та дізнатися від нього, чи зрозумів він наказ, отриманий через начальника жандармського поста Старої Ушиці про збір шуцманського складу його взводу. Командир взводу мені відповів, що він усе зрозумів і необхідні розпорядження зробив, погодивши їх з начальником жандармського поста вахмістром Кунде, крейсландвіртом (крейсландвірт - це керівник окружного управління сільського господарства. - О.Б.) і районним шефом Старої Ушиці. 
Про що йшла мова, він мені телефоном сказати не міг, так само, як я не міг його про це за­питати, будучи попередженим, він - начальником жандармського поста, я - начальником жандармерії. 
Командир роти Крубазік на моє запитання, що ми будемо робити, відповів: «Про це ми все будемо знати завтра». 
На кожну гвинтівку було наказано взяти по десять патронів плюс кулеметну коробку в резерв. Крім того, були взяті ручний кулемет і три автомати. Ви­їхало жандар­мів десять-дванадцять, шуцманів близько п’ятдесяти, з роти Крубазіка і частина з моєї роти. Працівники СД і кримінальної поліції ви­їхали окремо від нас. 
Приїхавши в село Грушка, ми застали там шуцманів із ділянок Зелені Курилівці та Привороття в повному зборі. 
Лейтенант Райх виїхав до Старої Ушиці на легковій машині з трьома жандармами; на другій легковій машині виїхали чотири працівники СД на чолі з начальником СД. Вони наказали іншим жандармам і шуцманам лягти спати. 
Iлля ЕренбургНа світанку, після підйому, всі ми виїхали на машинах (у два прийоми) до Старої Ушиці. Не доїж­джаючи до Старої Ушиці один чи півтора кілометри, машини були зупинені, шуцмани вишикувані. Тут лейтенант Райх оголосив мету приїзду та зав­дання - зібрати все єврейське населення Старої Ушиці та Студениці, доставити євреїв до місця розстрілу, неподалік від шосейної дороги. 
Місце розстрілу було погоджено між начальниками СД, жандармерії та районним шефом завчасно, в один із приїздів начальника СД і начальника жандармерії до Старої Ушиці. 
Усе єврейське населення Старої Ушиці зібрали на майдані, оточеному жандармами та шуцманським складом. Усі чоловіки, дорослі та діти, крім грудних, відділялися від жінок тут же на майдані. Всім було наказано сіс­ти на землю і не розмовляти між собою. 
Спроби розмовляти припинялися окриком і ударом приклада або палиці. 
Начальник СД і начальник жан­дармерії оголосили євреям, що вони підуть до Кам’янця-Подільського. 
В окремих випадках жінкам до­зволяли взяти одяг на себе і дітей, оскільки після наказу про вихід на майдан багато хто ви­йшов із квартир, ледь накинувши плаття, та босим. 
У процесі збору єврейського населення у квартирах було виявлено багато тих, хто сховався. Притулками служили льохи, зазда­легідь приготовані для цієї мети із запасом продуктів і одягу, та горища. 
Усіх, кого знаходили, били при­кладами та палицями. 
Був випадок, коли єврея, що сховався на горищі, пострілом із гвинтівки там же вбив шуцман. 
Хворих, дідів та бабусь, які не могли йти на майдан, вели або несли на руках родичі, а якщо родичів не було, то, за нашим розпорядженням, несли інші євреї. 
Одну жінку, стару шістдесяти-сімдесяти років, яка йшла дуже повільно з кімнати, ударами прикладів у спину викинули на вули­-цю. 
Після пострілів і названого випадку серед жінок і дітей почався плач, лунали крики розпачу. Ці крики та плач вдалося припинити лише з великими труднощами, застосовуючи палиці та приклади. 
Начальник СД і начальник жандармерії, віддавши розпорядження, виїхали на машинах до міс­ця розстрілу. Розпорядження бу­ли такі: 
1. Надіслати до села Студениця Староушицького району автомашини для того, щоб привезти євреїв, які проживають там. У село Студениця були відправлені три або чотири автомашини із шуцманським загоном у п’ятнадцять-двадцять чоловік на чолі з представником СД, рангу та прізвища не знаю, і гаупвахтмістром жандармерії Пойкером. До кінця розстрілу жителів Старої Ушиці вони привезли євреїв - жителів Студениці в кіль­кості приблизно вісімдесяти-ста чоловік. Конвой був посилений прикордонниками в кількості восьми осіб. 
2. Організувати охорону всіх спорожнілих єврейських квартир. Організацію цієї охорони було мною покладено на командира взводу шуцманської служби, який після того, як охорону було організовано, прибув до місця розстрілу. 
3. Районному шефу було від­дано розпорядження приготувати обід на п’ятдесят-шістдесят чо­ловік шуцманського складу і на жандармів. Обід повинен бути готовий на дванадцяту годину. 
Конвой колони був організований так: попереду йшли два жандарми кроків за п’ятдесят від першого ряду колони євреїв, з боків по тридцять - тридцять п’ять чоловік шуцманів (в трьох-­чотирьох кроках від колони збоку). Завданням тих, що замикали колону, було підганяти всіх, хто відставав. Це виконувалося за допомогою окриків, ударів прикладами або палиць, завбач­ливо захоплених ще в Старій Ушиці. Ззаду за підводами йшов я з одним жандармом, вахмістр-­радист і один шуцман. 
Увесь шлях по місту Стара Ушиця, від майдану до околиці, пройшов більш-менш спокійно, без усяких інцидентів. Але як тільки колона пройшла околицю, піднявся спочатку тихий, потім усе сильніший плач дітей, а згодом і жінок, він майже не припинявся протягом усього шляху слідування. Незважаючи на всі заходи для відновлення тиші, на стусани, удари прикладами, загрози негайного розстрілу, плач і крики припинялися тільки 
на деякий час, щоб виникнути з новою силою. Жінки та люди похи­лого віку шепотіли молитви, деякі тихо перешіптувалися. Деякі ки­дали вузлики з речами на дорогу, але шуцмани підбирали їх тут же і жбурляли на підводу. Помилкові заспокійливі відомості про те, що євреїв ведуть нібито до Кам’янця-Подільського, ми неодноразово повторювали на всьому шляху прохо­дження. 
Пройшовши кілометр чи півтора від Старої Ушиці, я побачив, що стоять на дорозі легкові машини. Як я згодом дізнався, це приїхав окружний комісар Райндль зі своїми працівниками. З ними розмовляли начальник СД і начальник жандармерії. 
Коли колона майже порівнялася з машинами, то жандарм, який їхав попереду, віддав рапорт окружному комісару. Начальник СД рукою вказав подальший напрямок колони, тобто вказав напрямок до ями, куди вся колона й звернула. 
У цей момент, коли колона звернула до ями, піднявся загальний крик. Ніякі окрики, удари прикладами, стусани ногами не могли зупинити криків. Пронизливі високі крики жінок перепліталися з дитячим плачем і проханнями дітей взяти їх на руки. Крики то затихали, то зі силою, що зростала, підіймалися знову. Так тривало до місця розстрілу, на шляху протяжністю сто-двісті метрів до викопаної ями. 
Яма була розміром приблизно 12х6 метрів і завглибшки близько півтора метри. З одного боку яма мала спуск завширшки приблиз­но два метри з ухилом на дно. Приречені на смерть йшли цим спус­ком. 
Тут євреї, побачивши, що обіцяна відправка до Кам’янця-Подільського - обман, почали викидати портсигари, кільця, сережки, рвали документи, фотокартки, листи, папери із записами і так далі. 
У разі втечі єврея не дозволяли вести стрілянину всередині кола оточення. Наказано було, випустивши втікача за лінію оточення, повернутися до нього обличчям і тоді тільки вести вогонь. Для того, щоб дати можливість вести вогонь і від ями, двоє людей, найближчі  до втікача, повинні були розбігтися в сторони, звільнивши таким чином сектор обстрілу. 
Друге кільце оточення, внут­рішнє, було організовано безпосередньо навколо євреїв, яких для цього змусили стиснутися до останньої можливості в одну групу. Витримувався, однак, колишній порядок, тобто чоловіки стояли попереду, жінки - ззаду. Це кільце замикалося в яму, в якій перебував кат з автоматом». 

(Закінчення буде)


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку