Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 18 ЖОВТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

14.09.2018

РОЗСТРІЛИ ЄВРЕЇВ ОЧИМА ШУЦМАНА

Ілля Альтман2015 року в Москві побачила світ під редакцією письменників Василя Гроссмана (1905-1964) та Іллі Еренбурга (1891-1967) «Чорна книга». Вона розповідала про злочинне повсюдне вбивство євреїв німецько-нацистськими загарбниками в тим­часово окупованих районах Радянського Союзу та в гітлерівських таборах на території Польщі під час війни 1941-1945 років. Написав післямову та уклав примітки до «Чорної книги» Ілля Альтман. Привертає увагу матеріал, пов’язаний із Кам’янцем-Подільським та Старою Ушицею. Називається він «Зі свідчень командира шуцманської роти капітана Залога». Документ зберігається в Державному архіві Російської Федерації. У заголовку капітан Залог позначений як «німецький агент», «активний учасник злодіянь німців у Кам’янці-Подільському». Допит проведено 25 травня 1944 року в місті над Смотричем. У попередньому числі газети ми розпочали, а сьогодні закінчуємо публікацію свідчень капітана Залога.

(Закінчення. Початок у газеті від 7 вересня)


Чорна книга

РОЗСТРІЛ ЄВРЕЇВ СТАРОЇ УШИЦІ ТА СТУДЕНИЦІ

«Процес розстрілу складався з таких, якщо так можна висловитися, елементів.

У п’ятнадцяти-двадцяти метрах від ями, як я вже говорив вище, щільною масою стояли приречені на смерть. Усіх, зокрема жінок і дітей, роздягали догола і по п’ять чоловік, підганяючи ударами, направляли до ями.

Біля ями стояли теж кілька жандармів, які в свою чергу ударами палиць або прикладів заганяли людей в яму до ката. Кат на ім’я Пауль, прізвища не знаю, що неабияк випив шнапсу (шнапс (нім. Schnaps) - це узагальнена назва міцних алкогольних напоїв. - О.Б.), наказував жертвам лягати обличчям вниз і пострілом в потилицю в упор убивав жертву. Наступна п’ятірка лягала головами на трупи своїх побратимів і таким же чином убивалася, отримавши в голову, як говорили німці, - «одне зернятко кави». Вгорі над ямою стояв «лічильник» - працівник кримінальної поліції - і хрестиком (це був умовний знак) відзначав «п’ятірки».

Повинен сказати правду, що були нерідкі випадки, коли замість п’яти чоловік сім’я, що складалася з шести-восьми осіб, незважаючи на жодні накази, до напівсмерті побита, все ж в яму йшла разом, хрестик же ставилося такий ж, як і для п’яти чоловік.

Неподалік від ями стояли: начальник жандармерії лейтенант Райх, начальник СД, прізвища не знаю, комісар Райндль і віддавали в ході розстрілу ті чи інші розпорядження. Вони заохочували підлеглих, іноді сміялися вдалим ударам, які у великій кількості сипалися на голови та спини і без того збожеволілих євреїв, або з кам’яним виразом на обличчях мовчки спостерігали картину винищення. Іноді, відвернувшись від ями, засунувши руки в кишені, вони тихо про щось розмовляли. Райндль, пробувши у ямі близько двох годин, потиснувши руки керівникам, відсалютувавши рукою іншим, посміхнувся, сів у машину і поїхав до Кам’янця-Подільського.

Розстріл тривав.

Картина не була б повною, якби не розповісти докладніше про той стан, в якому були приречені на смерть.

Після перших пострілів ката вся маса на кілька хвилин притихла і, зрозумівши жах свого становища, на різні голоси підняла такий крик, від якого переставало битися серце і стигла в жилах кров.

Лунали загрози про відплату, прокляття. Старі закликали Бога і просили його помститися.

Чоловіки під ударами прикладів і палиць на шляху проходження до ями і в самій ямі вигукували: «Хай живе вождь усіх народів Сталін!», «Хай живе Батьківщина всіх народів - Радянський Союз!». Були також вигуки й проти німців: «Смерть одноокому вовкові - Адольфу».

Серед старих і жінок деякі збожеволіли. Ці люди з широко відкритими, збожеволілими очима, не звертаючи уваги на удари, повільно, з опущеними руками йшли вперед, спотикалися, падали, знову піднімалися і, дійшовши до ката, зупинялися, застигали, не промовляючи ні слова, не роблячи жодного руху. Тільки сильний поштовх автомата або удар ноги ката кидав таку жертву на дно ями.

Маленьких дітей, насильно відірваних від матерів, жандарми кидали в яму. Одна дитина трьох-чотирьох років, скинувши з себе весь одяг, підійшла до ями сама. Жандарм схопив її за руку і, попередивши ката, кинув дитину в яму. Кат вистрілив у той час, коли дитина ще перебувала в повітрі. Багато жінок, бажаючи прикрити свою наготу, не знімали сорочок. З них зривали сорочки і били. Особливо дісталося деяким молодим жінкам і дівчатам. Вони заплювали одному з працівників СД і декільком жандармам очі і обличчя. Їх били по обличчю, грудях і носаками чобіт у статеві органи.

Панчохи або шкарпетки на ногах у жінок і дітей зривали за допомогою дула гвинтівки або палиці.

Багато жінок молили про збереження життя маленьким дітям.

Багато розривали на собі одяг, рвали волосся, кусали руки.

Деякі чоловіки намагалися втекти. Чоловік середніх років, зовсім уже голий, кинувся бігти до чагарнику, який розташовувався на північний захід від місця розстрілу, причому біг зигзагами. Він пробіг метрів сімдесят-сто за друге кільце оточення і був убитий стріляниною з автоматів і гвинтівок.

Інший чоловік, скинувши верхню одежу та взуття, побіг приблизно в тому ж напрямку, але не встиг проскочити другого кільця оточення і також був убитий.

Під час масового розстрілу в Кам’янці-Подільському в листопаді 1942 року я спостерігав такий же випадок - утікач теж був убитий.

Серед жінок спроб утекти не було. Під час роздягання приречені на смерть євреї розрізали на шматки хороше взуття і одяг, у землю ховали цінності. Але за цим пильно стежили досвідчені працівники СД і тут же припиняли спроби знищити цінності. Прикриті землею або травою цінності передавалися спеціальному «збирачеві» - одному з працівників СД.

Сім’ї, родичі, навіть знайомі, прощаючись, тиснули один одному руки, цілувалися. Іноді люди, злившись у прощальному поцілунку, простоювали під градом ударів кілька секунд. Окремі сім’ї, тісно притулившись одна до одної, несучи дітей на руках, йшли в яму.

До кінця розстрілу, коли дно ями було вже заповнено, кат, ставши в проході, наказував жертві бігти по трупах і розстрілював її на ходу. Якщо постріл був невдалий і людина ще залишалася жива, то зверху пострілами з гвинтівок і з пістолетів жертву добивали.

Були випадки, коли після закінчення десяти-п’ятнадцяти хвилин розстріляний ще ворушився під трупами своїх побратимів.

Під керівництвом працівника СД шуцмани почали перетрушувати та переглядати одяг і взуття розстріляних. Одяг проглядався особливо ретельно. Це робилося тому, що в складках одягу, під підкладкою, в поясах штанів могли бути цінності.

Усі цінності вкладалися в мішок, який перебував у працівника СД. Туди ж укладалися запальнички, складані ножі, шкіряні портфелі, портсигари, гаманці.

Нові речі: сукні, хустки, чоботи, черевики, пальто і ще недошитий матеріал розбирали учасники екзекуції, іноді вириваючи добро один в одного з рук і лаючись.

Таким чином цього дня було розстріляно близько чотирьохсот громадян Радянського Союзу - чоловіків і жінок різного віку, а також і дітей. Це тривало приблизно близько чотирьох годин (від сьомої-восьмої до одинадцятої-дванадцятої години дня)».

РОЗСТРІЛ ЄВРЕЇВ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО

«Другий масовий розстріл єврейського населення в місті Кам’янці-Подільському, про який я також знаю, оскільки брав участь і в цьому розстрілі зі своїми підлеглими у другому кільці оточення, був приблизно наприкінці листопада або в грудні 1942 року.

У цей час в гетто, в районі вулиць Свято-Юрської та Зеленої, було близько чотирьох тисяч восьмисот євреїв, в переважній більшості - фахівці різних професій, зокрема й медичні працівники (Свято-Юрсь­-ка - це Георгіївська вулиця (від назви церкви), а нині вулиця Суворова. Зелена - це в радянський час вулиця Червоного Козацтва, а тепер - Укмергеська. Обидві вулиці розташовані на Польських фільварках. - О.Б.).

Про цей розстріл мені стало відомо від начальника жандармерії лейтенанта Райха напередодні вранці. Через командира першої шуцманської роти вахмістра Крубазіка, Райх наказав мені викликати до вечора з ділянок склад другої шуцманської роти, якою я командував. Процес цього масового вбивства був таким же, як і в Старій Ушиці, і різнився лише в деяких деталях, про які я розповім нижче.

Як тільки було розставлено оточення (через п’ять-десять хвилин після приїзду Райха), під’їхали три вантажні машини з євреями з гетто. Машини були зверху закриті брезентом, і з них у супроводі жан­дармів та працівників СД вийшли близько п’ятдесяти-шістдесяти євреїв. Вони були спрямовані до місця страти, де їм наказано було роздягнутися. Розстріл тривав до 17.00-18.00, тобто близько дванадцяти годин. Євреїв привозили групами в сорок-шістдесят чоловік.

Як я згодом дізнався, по всьому місту, в парках, скверах, на стадіоні, на базарному майдані, в довколишніх до місця розстрілу селах проводили заняття солдати зі складу гарнізону Кам’янця-Подільського. Заняття проводилися невеликими групами, до взводу. У цей період німецький гарнізон у Кам’янці-Подільському складався з двох-трьох тисяч солдатів молодого віку. Вони проходили підготовку та згодом поїхали на фронт.

Люди, які рили ями, були відведені за казарми.

Тут «працювали» два кати від СД поперемінно, коли один із них втомлювався, він йшов відпочивати, залазив у машину, де були вже за­здалегідь приготовлені закуска та горілка. Його місце займав інший. Так вони і змінювалися увесь час розстрілу. Горілкою підкріплювали свої сили не тільки кати. Час від часу до машин прямували жандарми, гестапівці, влазили в кузов, з’їдали бутерброд, пили горілку, закурювали та поверталися до місця страти.

Випадок утечі, як я говорив вище, був тільки один. Чоловік середніх років, пробігши за друге кільце оточення метрів сімдесят-сто, був на ходу розстріляний.

Із розмов я дізнався, що вночі, напередодні дня розстрілу, втекли з гетто близько п’ятисот чоловік.

Про підготовлюваний розстріл євреї знали, мабуть, напередодні. Згодом було виявлено в прихованих притулках понад двісті осіб. Ця частина євреїв також через певний відрізок часу була розстріляна. Коли і де - мені невідомо.

Скільки людей із числа утікачів було спіймано, я також не знаю. Протягом 1943 року в жандармерію доставили приблизно шість-вісім євреїв. Одного з них, агронома Гартмана, я бачив. Його привели влітку 1943 року з села Лянцкорунь Чемеровецького району (нині село Зарічанка. - О.Б.), де його ховала на горищі місцева селянка. Прізвища не пам’ятаю. За розпорядженням капітана Отто він був переданий в СД.

Речі та цінності, як і в першому випадку, були забрані: цінності в СД, а нові речі - учасникам екзекуції.

Цього разу було знищено близько чотирьох тисяч громадян Радянського Союзу - дідів та бабусь, хворих та інвалідів, чоловіків і жінок, фахівців, малолітніх дітей, навіть немовлят.

В цьому ж числі були розстріляні, не ручаюсь за точність, оскільки я чотири рази виїжджав за місто, близько двадцяти-тридцяти російських ув’язнених: їх привозили на вантажній машині та разом з єв­реями, партіями в шість-вісім чоловік, розстріляли».

НАСАМКІНЕЦЬ

Такі жахливі речі повідав нам документ. Нацисти засуджені під час Нюрнберзького процесу. А ось більшовики, які творили не менш жахливі речі (Голодомор, Соловки, Сандармох - це тільки найприкметніші їхні злодіяння), досі не засуджені.

Декілька слів про автора післямови та укладача приміток до «Чорної книги». Ілля Олександрович Альтман, який народився 1955 року, - російський історик, кандидат історичних наук, засновник і співголова науково-освітнього центру «Голокост», віце-президент Міжрегіонального фонду «Голокост», професор Російського державного гуманітарного університету. Він автор понад 300 публікацій з історії революційного руху, джерелознавства та історіографії, архівної справи, історії німецько-радянської війни і Голокосту, виданих в Австрії, Білорусі, Болгарії, Ізраїлі, Італії, Литві, Німеччині,  Росії, Сполучених Штатах Америки, Угорщині, Україні, Франції та Швеції.

Підготував Олег БУДЗЕЙ.


Повернення до списку