Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 10 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

23.11.2018

КАМ’ЯНЕЦЬ ОЧИМА ПЬОТРА МАНЬКОВСЬКОГО

Завершуємо публікацію спогадів Пьотра Маньковського, розпочату в газеті «Подолянин» 9 і 16 листопада. Ці спогади пов’язані з Кам’янцем-Подільським й опубліковані 2004 року в журналі «Молода нація». Переклав із польської тодішній дисертант, а нині доктор історичних наук Віталій Михайловський, його ж примітки.

ЛІКАРІ, АДВОКАТИ ТА ІНШІ

Пьотр МаньковськийЗнаний був у Кам’янці дім пана доктора Едмунда Фаренгольца. Поляк, протестант, одружений з католичкою, мав трьох синів-протестантів і доньку, виховану по-католицьки, котрій одначе, коли мала вже дванадцять років, уділив святого хрещення. Пан доктор два рази на рік, на різдвяну месу й великодню заутреню, приходив до костьолу і справді дбав про це богослужіння, перед смертю, вже після мого від’їзду з Кам’янця, прийняв католицьку віру і побожно скінчив життя.

Лікарів-поляків було багато в Кам’янці, я знав їх, мабуть, усіх, у декого з них інколи бував з візитами. Серед адвока­тів також було багато наших співвітчиз­ників, серед них пан Людвік Гроза, дружину якого, уроджену Єзерську, я до смерті приготував і поховав. Пан Гроза був сином Олександра, котрий колись тішився славою поета, що не перешко­джало якомусь злосливому невдоволеному чоловікові сказати йому або написати йому коротко і вітіювато: «Пане Грозо, краще прозою».

З приватних радників я знав пана Броніслава Прусіновського, котрий займався справами мого стрия Вацлава, а також пана Болеслава Добровольського, званого скрізь «Макагігою» (makagiga - маковий пряник. - В.М.) від спеціалізації батька, котрий колись торгував тим смачним товаром. Поштивий, імпозантний, гучно говорячи, просив мене колись «Макагіга» тримати на хрестинах його доньку, хоч мені як пробощеві належало її охрестити. Розповідав мені також, як познайомився з колишньою своєю дружиною в дорозі, їдучи залізницею в одному купе; недовго розмірковуючи, доїхавши до мети подорожі, він освідчився їй приблизно такими словами: «Прошу руку, а серце сам собі візьму». Треба визнати, що було це сміливо, оригінально і категорично.

Чужоземцем, хоча й почувався поляком, був пан Іван Гіка. З румунської родини, одружений з полькою, православний, фактично він сприяв католицизмові, був на посаді урядовця в канцелярії губернатора, а також упродовж певного часу тримав у себе на квартирі учнів гімназії. Піз­ніше, наразившись на прикрості з причини польської атмосфери і польської мови, котрими послуговувалися в його домі, відмовився від них. Пан Гіка був улюбленцем поляків завдяки праведності характеру, послужливості та шляхетності.

І ще слово про шляхетну пані Берту Доб­жаньську, француженку, котра віддавна проживала в нашому краї, вийшовши заміж за поляка; вона з певною родинною гордістю розповідала про своє дівоче прізвище де Роляк (de Rolac). Була вона вже немолодою вдовою, але повною життя, рухливою і працьовитою, заробляла на життя уроками, котрих мала дуже багато, відзначалася великою побожніс­тю до Богородиці з Лурда, перед вівтарем котрої в катедрі охоче і довго молилася.

Пригадаю ще про деяких сусідів, сільських мешканців, з якими частіше або рідше випадало мені зустрічатися або в місті, або на селі. У моїй парафії було спільне мешкання в Боришківцях: в одному дворі проживали дві сестри вдови з дітьми, пані Рокошовська і Шлягурська, уроджені Мартиновські, в другому дворі пані Чеховська з двома доньками. Про пана Кароля Старженьського з Панівців я вже згадував. Його дружина, Адаміна з графів Холонєвських, була людиною ексцентричною, але обоє були надзвичайно шляхетними і милосердними. Мали елегантно оздоблену резиденцію і жили у достатку.

До околичних зем’ян належали ще родина Жебровських з Руди, Ковнацькі з Браги, Градовські з Бабшина, Дмитровичі з Бережанки (він був сином моєї добродійки, пані майорової) та інші. Врешті, годиться для пам’яті записати мешканців одного з підміських хуторів, належних до загродової шляхти minorem gentium (низького походження. - В.М.), які відзначалися великою шляхетністю і відданістю костьолові. Була це родина Блонських. Кілька дорослих сестер, з яких дві чи три одружилися, а одна прийняла постриг, охоче надавали послуги в парафії, були її справжньою опорою. Багато духовних справ, зокрема коли йшлося про збереження таємниці щодо влади, можна було їм доручити.

ДУМА ТА ДЕРЖАВНА РАДА

Одночасно з пробудженням суспільного життя після указу про толерантність політичне життя вийшло на нові невідомі досі шляхи. Вибори до Думи і Державної Ради дали полякам можливість брати участь у державних справах, до Кам’янця почали час від часу з’їжджатися чисельні загони нашого зем’янства з найвіддаленіших закутків Поділля. Ще кілька років перед цим, десь 1902 року, підгодо­вуванням губернатора відбувся якийсь польсько-російський земський з’їзд, на який прибуло трохи знайомих мені обивателів; тепер такі зібрання набули великого розмаху, протягом кількох днів я бачив багато родичів і знайомих, а для мене особливо приємним було прийняття їх у себе, коли в моєму домі сходилися на спілкування.

Як відомо, спочатку діяльність Думи була не в руслі уряду, кілька разів її розпускав цар, тоді призначалися нові вибори, змінювалися положення про вибори, одним словом, йшлося про збереження певних, гаданих громадянських свобод, аби згори надати тому законодавчому тілу визначений напрямок. Як зем’янин Могилівського повіту, двічі 1907 року, на початку року і восени, я їздив до Могилева, аби брати участь у передвиборах, за другим разом було так укладено, що ми, поляки, не мали жодного шансу провести якогось власного кандидата, і на дану команду усі колективно полишили виборчу залу. З урни виходили селяни і попи.

Коли вже на початку 1907 року на виборах в Кам’янці делегатом вищої категорії був обраний один-єдиний поляк з інтелігенції, доктор Вікентій Лісовський, подільський зем’янин, хоча й проживав він в Умані, не тільки поляки, а й росіяни з освічених кіл визнали його за свого, а насамперед усі вгамували його спільним обідом, де виголошувалися тости обома мовами. Недовго тішився пан Лісовський посольським мандатом: незабаром Думу знову було розпущено.

Зате вибори до Державної Ради були в наших руках. Ми могли використати чисельну перевагу над росіянами і проводити своїх кандидатів. Тож під час перших виборів, 21 квітня 1906 року, обраним був пан Вацлав Єловицький з Харпачки, брат моєї братової Янової, його заступниками стали граф Ксаверій Орловський з Ярмолинців і пан Щенсни Карашевич-Токаржевський з Грушки, людина великої шляхетності і відданий католик. Організація виборів була взірцевою, дисципліна високою, і вибори йшли як по маслу і по команді. Коли по кількох місяцях пан Єловицький через поганий стан здоров’я змушений був позбутися статусу депутата до Державної Ради, його місце зайняв Орловський. Він також під час наступних виборів, 23 вересня 1909 року і 1 жовтня 1910 року, був повторно обраний. Росіяни, бачачи, що не мають змоги провести свого кандидата, повністю бойкотували вибори, ми, поляки, були майже самотніми у залі Пушкінського дому.

ВІЗИТИ ДО КАМ’ЯНЦЯ

Будинок неподалік від Кафедрального костелу,  в якому мешкав Пьотр Маньковський.  Сучасна адреса - Кузнечна, 6.Людно й галасливо було на тих виборах у Кам’янці, кого я тоді там тільки не бачив! Маньковських, Собанських, Словицьких, Грохольських, Бжозовських,
Ліпковських, Русановських, Ронікерів, Ярошинських і багатьох, багатьох інших. Тоді гостювали у мене брати Олександр і Ян, стриєчний брат Юзеф і ксьондз Казимир Вороненький з Бєльц, що прибув з ним як турист. Та й поза виборами не­одноразово, упродовж усього мого перебування у Кам’янці, хтось з родини навіду­вався до мене. Найчастіше гостював у мене брат Ян, який у справах маєтку мусив часто заглядати до Кам’янця. Одного разу приїхав до мене брат Леон, а влітку 1910 року мене відвідала молодь зі Саїнки, сини брата: Валерій, Людвік і Ян. Був це час вакацій, до школи вони ходили в Одесі, куди 1905 року переїхала братова з дітьми і там проживала, тоді як брат весь час роз’їжджав поміж Саїнкою та Одесою. Хлопцям подобався Кам’янець: я показував їм цікавинки міста і возив їх на екскурсію до Хотина. Після п’ятнадцятиденного перебування вони повернулися додому. Так виглядало моє життя упродовж дев’яти років мого перебування у Кам’янці. 



На цьому закінчуються спогади Пьотра Маньковського, перекладені Віталієм Михайловським. Видані спогади 2002 року у Варшаві в трьох томах, об’єднаних в одну книгу. Поза межами перекладу Віталія Михайловського залишилися три розділи із третього тому: «XI. Кам’янець. Інгрес. Новий стан справ (1919-1920); XII. Кам’янець. Праця пастирська (1919-1920); XIII. Виїзд з Кам’янця, повернення і від’їзд (1920)», які охоплюють у варшавському виданні сторінки 296-314. Сподіваємося, що читачі «Подолянина» ознайомляться і з цими роками перебування Пьотра Маньковського в місті над Смотричем, коли він був ординарієм відновленої Кам’янець-Подільської дієцезії.

Наведемо також замітку із «Подолянина» від 8 жовтня (21 жовтня за новим стилем) 1911 року, в якій, зокрема, двічі згадується прізвище Маньковського.

ДЕЛО О ТАЙНОМ КАТОЛИЧЕСКОМ МОНАСТЫРЕ

Вчера в окружном суде рассматривалось дело по обвинению Я.С.Станкунович и Ф.В.Амброжевич в следующем.

9 ноября 1910 года полицмейс­тер Иван Георгиевич Леонтович и пристав третьей части Николай Константинович Горянский, имея сведения, что по второй Петербургской улице в доме Рожаловского, в квартире Станкунович, имеется тайный католический монастырь, отправились туда и произвели обыск. В квартире Станкунович была школа рукоделия, в этой школе обучились белошвейному и вязальному мастерству девятнадцать девочек от одиннадцати до пятнад­цати лет. Все они римско-католического вероисповедания, но четыре из них раньше были православными.

Заведующей этой школы была Амброжевич. Последняя немножко прихварывала, и ее частенько навещали настоятель кафедрального костела ксёндз Пётр Маньковский и викарный ксёндз Станислав Жуковский.

При обыске оказалось, что под вывеской «Школа рукоделия» действовал тайный католический монастырь.

Лица, руководившие этой шко­лой, старались всеми усилиями затруднить полиции исполнить возложенные на неё поручения, но спрятать чисто концы в воду всё-таки не удалось. В квартире Станкунович было семь комнат: гостиная, две мастерские, две спальни с 10 кроватями, в шес­той комнате помещались заведующая и её помощница, в седьмой же комнате - моленья.

Там на возвышении стоял стол, обтянутый белой шелковой материей, на которой была вензелевая надпись «Мария», на нём находился крест, изображение распятия, шкафчик для хранения святых даров (в шкафчике были найдены только частицы святых мощей), над столом на стене висел большой образ Божьей Матери, кроме того было ещё двенадцать икон малого размера, статуя Спасителя. В смежной комнате найден был шкафчик, в котором находилась чаша для святых даров. В ко­моде у Амброжевич хранились священные облачения для ксёндзов.

На стене висели надписи на польском языке, напоминающие о том, в каком душевном состоя­нии надо приступать к молит­ве. Затем были найдены документы, свидетельствующие о принадлежности заведующей рукодельной школой и её помощницы к монашеской конгрегации «Дев святого сердца пресвятой девы Марии», также найден текст «обращения генерального управления содилиции святого Петра Клавера к членам эстернистам, экстернисткам, зелаторам и зелаторкам» и «похвального декрета, изданного в Риме 3 апреля 1907 года, для законного собрания дев святого сердца пресвятой девы Марии», некоторые из актов помечены Каменец-Подольским и имеют подпись настоятельницы дома «С. М. Ядвиги». У некоторых сестер на руках были серебряные обручальные кольца с религиоз­ными надписями.

Выяснено также, что ксендзы Пётр Маньковский и Станислав Жуковский бывали в школе и совершили мессы.

Защищал обвиняемых по­мощ­ник присяжного поверен­ного Альтер. Со стороны обвинения высту­пили Леонтович, бывший полицмейстер, и Горянский, пристав третьей части.

Обвиняемые в суд не яви­лись.

Суд приговорил Ф.В.Амб­ро­жевич к штрафу в сто рублей, а при несостоятельности - к арес­ту в тюрьме на один месяц, а Я.С.Станкунович оправдал.

Подаємо також два фрагменти пам’ятної книжки Подільської губернії на 1911 рік, яку уклав секретар губернського статистичного комітету Василь Філімонов.

КАМЕНЕЦКОЕ РИМСКО-КАТОЛИЧЕСКОЕ
БЛАГОТВОРИТЕЛЬНОЕ ОБЩЕСТВО

Председатель правления - на­стоятель кафедрального римско-­католического костела, ксендз Петр Валериевич Маньковский (улица Кузнечная, дом кафедрального костела). Товарищ - Владислав Францевич Свирский (улица Бульварная, дом Кржеминских). Секретарь - Каликст Дунин-Борковский (Польские фольварки, дом Собичевских). Казначей - Марьян Александрович Элькнер (ули­ца Долгая, дом Седлецкого). Члены правления: Варвара Старжинская (село Островча­-не, почта - город Каменец-Подольский), София Карловна Квятковская (улица Госпитальная, дом Ильяшевича), викарный при Каменец-Подольском кафедральном костеле - ксендз Станислав Марцелович Жуковский (улица Кузнечная, дом кафедрального костела), ксендз Никита Крис­тианович Паслав­ский (местечко Зиньковцы, поч­та - город Каменец), Людовик Александрович Гроза (улица Гунская, дом Кетлинских), Юлиан Антонович Гижицкий, Ксаверий Кучковский (Николаевский переулок, дом армянского костела).

КАМЕНЕЦ-ПОДОЛЬСКИЙ РИМСКО-КАТОЛИЧЕСКИЙ ДЕКАНАТ

Декан - ксендз Павел Антонович Вышинский (настоятель Каменецкого потринитарского кос­тела).

Настоятели римско-католических церквей. В городе Каменце-Подольском: настоятель кафедрального костела - ксендз Петр Валерианович Маньковский, подоминиканского косте­ла - ксендз Нарциз Матвеевич Бочковский, поармянского - ксендз Николай Матвеевич Кашевский; в местечке Городке - ксендз Иосиф Киприанович Садовский, в местечке Жванце - ксендз Станислав Петрович Дунин-Сульгостовский, в местечке Черче - ксендз Иоанн Иосифович Гунтер (почта - станция Негин), в местечке Смотриче - ксендз Иосиф Давидович Пикшревич, в селе Залесцах - ксендз Николай Станиславович Тарчевский (поч­та - местечко Балин), в местеч­-ке Зиньковцах - ксендз Никита Кристианович Паславский (поч­та - город Каменец-Подольский), в селе Кутковцах - ксендз Вацлав Казимирович Шиманский (почта - местечко Городок), в местечке Орынине - ксендз Франц Фомич Чирский и в мес­течке Збриже - ксендз Павел Игнатьевич Велик (почта - местечко Лянцкорунь). Викарные при Каменец-Подольском ка­федральном костеле - ксендз Станислав Марцелович Жуковский и при Городокском костеле - ксендз Владислав Альбинович Щенснович.


Повернення до списку