Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

22.10.2010

ВИБОРИ ДО КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ РАДИ. ЯК ЦЕ БУЛО 90 РОКІВ ТОМУ

З утвердженням більшовиків на теренах Поділля наприкінці 1920 р. було суттєво змінено систему організації місцевої влади, ліквідовано Кам’янець-Подільську міську думу та управу, що існували за часів Російської імперії, а пізніше - УНР. Влада на місцях тепер формально переходила до рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, хоч насправді вона знаходилася спочатку в революційних комітетів (ревкомів), де керівну роль відігравали комуністи та їх прихильники. 
На початку 1921 р. в Подільській губернії поступово почала створюватися мережа міських, містечкових, селянських рад. Зокрема, 15 січня 1921 р. при Кам’янець-Подільському повітовому ревкомі було організовано повітову комісію для проведення виборів до Кам’янець-Подільської ради, до якої увійшли члени повітового ревкому ШАУЛКО, НОВИКІВ, ЗОЗУЛЯК. У місті було проведено декілька передвиборних мітингів. 
Вибори, за радянським законодавством, проводилися за класовим принципом. Кандидатури членів міської ради схвалювалися на загальних зборах трудових колективів та організацій. Вибори не проводились у мажоритарних одномандатних округах або за партійними списками, як це було за часів УНР. Таємне голосування було скасовано. Кандидатури членів рад схвалювалися відкритим голосуванням. Тобто демократичне законодавство УНР було усунуто. До того ж чимало громадян (торговців, священиків, власників приватних майстерень і деякі інші групи населення) взагалі були позбавлені права голосу. 
Наприкінці січня 1921 р. відбувся Кам’янець-Подільський перший повітовий з’їзд рад, що обрав виконавчий комітет, до якого увійшли 19 комуністів та один безпартійний. Представники інших політичних партій (у тому числі і соціалістичних) до нього не увійшли. Згодом майже всі політичні партії, що діяли в Україні (УСДРП,УПСР та інші) були заборонені. Встановилась однопартійна диктатура. 
Кам’янець-Подільська міська рада розпочала працювати у лютому 1921 р. З травня 1921 р. її очолив відомий політичний діяч Панас БУЦЕНКО, який одночасно був головою повітового виконкому. Іноді засідання вів відомий український радянський поет, керівник місцевого компартійного комітету Іван КУЛИК. До речі, 1921 р. на засіданнях ради виступали такі відомі особистості, як голова ВУЦВК Григорій ПЕТРОВСЬКИЙ, керівник українського уряду Християн РАКОВСЬКИЙ і майбутній «всесоюзний староста» Михайло КАЛІНІН. І в наступні роки тут виступали відомі радянські діячі. Зокрема, 1924 р. в роботі об’єднаного засідання окрвиконкому та міської ради взяли участь нарком освіти Володимир ЗАТОНСЬКИЙ і командуючий Збройними силами України та Криму ЄГОРОВ. 
До міської ради обрали 50 членів. Її практична робота зосереджувалась у секціях: адміністративно-військовій, фінансово-кооперативній, комунальній, народної освіти, праці та інших. Їх кількість час від часу змінювалась. 1929 р. їх було сім. Пізніше було додано транспортну секцію. У свою чергу, при комі-сіях діяли підкомісії або надзвичайні комісії. Так, при секції наросвіти діяла міська комісія з українізації державного, радянського та профспілкового апарату, а при секції охорони здоров’я - надзвичайна санітарна комісії.
У період НЕПу радянське виборче законодавство дещо змінилось. 1925 р. було розширено коло осіб, які отримали право голосу. Тепер його отримали навіть ті особи, які використовували найману працю у власному господарстві.
Якщо проаналізувати працю Кам’янець-Подільської міськради у 1920-ті роки, то можна визначити декілька її основних особливостей: 1) оскільки Кам’янець-Подільський з 1923 до1930 р. був центром Кам’янецького округу, то компетенція міської ради була чітко невизначена, її функції часто дублювали повноваження окрвиконкому; 2) члени міської ради водночас були членами різних партійних, профспілкових органів, тому більше залежали саме від цих організацій, а не від своїх виборців, тим більше, що вибори проводились у різних організаціях за списками. Таким чином, у міській раді в умовах однопартійності не могло просто утворитись ніякої опозиції; 3) оскільки міська рада ніяк не могла вплинути на політичну ситуацію, вона зосередилась передусім на вирішенні практичних завдань, що стосувалися місцевих питань.
Так, ще 1921 р. міська рада порушила питання про включення 19 навколишніх населених пунктів (Підзамча, Карвасар, Видрівки, Кубачівки, Стінок, Біланівки та інших) до міської території. Деякі з них пізніше увійшли до міської смуги. Важливу роль відігравала надзвичайна санітарна комісія, яка вела боротьбу з епідеміями черевного тифу, дизентерії, холери та інших, що періодично вибухали в місті через жахливу антисанітарію. Декілька постанов ради було прийнято щодо охорони міських бульварів, скверів і вулиць. Секція праці слідкувала за діяльністю місцевих підприємств, залучала безробітних людей до «суспільно корисної праці» - проведення соціальних чисток.
Культурно-освітня секція, при якій з 1925 р. було утворено підсекції з ліквідації неписьменності, безпритульності та національних меншин, займалася роботою навчальних і культосвітніх закладів міста. Зауважимо, що 1926 р. в місті діяло 7 трудових шкіл, 4 дитячі будинки, 2 інститути, робфак, хімічний технікум, дві профшколи, 13 клубів, одна бібліотека, 3 театри. 
Ось ще декілька фактів, що допоможуть зрозуміти, в яких умовах діяли депутати міської ради в той час. 1926 р. населення Кам’янця-Подільського становило 31098 мешканців: 12653 українців, 13024 євреї, 2858 росіян, 2155 поляків, 428 представників інших національностей. Площа міста складала 577 десятин 1800 сажнів. Головними районами міста вважалися Нове та Старе місто, Польські та Руські фільварки, Біланівка, а передмістями - Мукша-Боришковецька (нині - с.Кам’янка), Мукша-Китайгородська (нині - Жовтневе). У місті налічувалося 74 вулиці, 30 провулків, 8 спусків і 4 бульвари: Новий бульвар на Новому плані, Суворовський, Старий бульвар та імені Леніна. З 2360 будинків тільки 291 було націоналізовано. Що стосується промисловості, то лише одне промислове підприємство (завод «Мотор») було державним, 9 - кооперативними, 64 - приватними. 172 торгові заклади належали приватним власникам, 9 - кооперативам і тільки 3 - державі. 
У 20-ті роки Кам’янець-Подільська міськрада знаходилась на вулиці Лені-
на, 11, у Старому місті. Її склад у другій половині 20-х рр. значно розширився. Так, 1925 р. в міській раді працювало близько 200 депутатів: 118 робітників, 42 службовці, 41 червоноармієць. З них 92 були членами КП(б)У, 11 - її кандидатами, 8 - комсомольцями, а 108 - безпартійними. За етнічною приналежністю 
українців налічувалось 76, росіян - 64, євреїв - 58. Очолював міську раду Андрій СУЩЕНКО - машиніст залізничної станції, який з 1917 був членом партії есерів-максималістів, а пізніше - більшовиком. Апарат міськради був зовсім невеликим і складався тільки з п’яти чоловік. 
Починаючи з 1927-1928 рр., у зв’язку з ліквідацією НЕПу, в роботі ради все більше проявляється політичний момент. Зокрема, це знайшло своє відображення у перейменуваннях вулиць, що було компетенцією міської ради. Вулиці перейменовувались у місті над Смотричем часто. Наведу тільки один приклад. 20 грудня 1927 р. президія міської ради 
ухвалила перейменувати вулицю Раковського у вулицю Дзержинського (нині - Драгоманова), а площу Троцького - на Радянську (нині - Вірменський ринок). 
У січні 1929 р. відбулися нові вибори міської ради. Перед ними знову було змінено радянське законодавство. Ліквідація призвела до того, що сотні кам’янчан (як «непмани» чи «глитаї») втратили право голосу, а отже, позбавилися соціальних гарантій: їх не обслуговували в державних лікарнях, не давали ліків, їхні діти не могли відвідувати школи тощо. Це викликало незадоволення людей, які почали подавати скарги до міськради. В архівних справах є чимало скарг людей, несправедливо позбавлених права голосу. 
У виборах того року взяли участь 65% виборців. До нового складу міської ради було обрано 129 осіб, переважно робітників і службовців. Робота міськради скликання 1930-1934 рр. була дуже складною, адже саме на цей період приходиться багато трагічних подій в історії України та міста.
Будь-який конфлікт, який міг відбутися на побутовому рівні чи внаслідок певних негараздів на роботі, владою тепер трактувався як політичний. Недоліки або помилки в роботі депутата могли призвести до звинувачення його у «саботажі партійної лінії», «здійсненні контрреволюційної політики», «у антирадянській роботі» тощо. Люди часто відмовлялися брати участь у радянській роботі. За звітний період чимало членів рад вибуло за межі Кам’янця-Подільського. Голова ради змінився чотири рази. Деякі секції (наприклад, наросвіти) діяли неефективно через велику плинність кадрів. Подекуди вона взагалі ніякої роботи не здійснювала. 
Після скасування Кам’янецької округи влітку 1930 р. кількість членів міської ради збільшилась, адже вона тепер займалася не тільки міськими питаннями, а й тими проблемами, що стосувалися діяльності сільських рад Кам’янець-Подільського району. Зросли і повноваження членів міської ради. 
У період жахливого Голодомору 1932-1933 рр. міська рада вжила низку заходів щодо покращення продовольчої ситуації в місті. Вдалося хоча б частково забезпечити продовольством студентів і співробітників державних установ.
Поряд із тим, члени ради були втягнуті у різноманітні політичні каральні кампанії, що тоді проводились у Радянському Союзі. Так, у липні 1933 р. міська рада зобов’язала секцію наросвіти «очистити всі навчальні заклади від ворожих націоналістичних елементів» і вести боротьбу в школах проти так званої «скрипніківської» лінії. 
У листопаді 1933 р., за дорученням міськради, у Кам’янці-Подільському було проведено паспортизацію населення. Паспорти було видано 32 тис. особам. Тоді ж було запроваджено інститут прописки, який (як писали тодішні партійні функціонери) дав можливість «очистити територію міста від класовочужого елемента», під яким розумілися селяни, котрі хотіли врятуватися від голоду в місті.
Уявлення про тодішню суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію допоможуть скласти накази кам’янчан своїм депутатам 1934 р. У місті пройшли збори в різних закладах, підприємствах, окремих мікрорайонах, де люди оцінювали роботу попереднього складу міськради та давали свої накази. Виборці негативно оцінювали роботу ради, скаржилися, що місто знаходиться в стані жахливої антисанітарії, що при медичних службах не було машин швидкої допомоги, а члени ради мало цікавилися добробутом мешканців Кам’янця тощо. На окремих зібраннях лунали і політичні звинувачення на адресу членів міської ради. Їх критикували за те, що вони недостатньо активно вели боротьбу проти «класовочужих елементів». Подібні документи є дуже цікавими з точки зору соціальної психології. Вони дають підставу стверджувати, що широкомасштабні репресії, які відбувались у Радянській Україні у 1930-ті рр., стали можливими не тільки через антигуманну насильницьку політику Йосипа СТАЛІНА та інших керівників СРСР. Великою мірою їх підживлювали ті суспільні настрої та емоції, які поширювалися серед значної кількості людей. 
Мешканці міста в загальному наказі вимагали, щоб міська рада збільшила кількість житлових будинків, розширила мережу водогонів, щоб депутати привели до ладу дороги, організували машини швидкої допомоги при міських поліклініках, покращили санітарний стан міста, рішуче боролися з жебрацтвом, хуліганством, проституцією та грабунками. Як співпадають бажання кам’янчан 30-х рр. із сьогоднішніми реаліями!
Суспільно-політична ситуація в СРСР з кожним роком ставала все більш загрозливою, що не могло не вплинути на діяльність ради. У 1935-1936 рр. члени міської ради взяли участь у сумнозвісній кампанії закриття храмів, церков і релігійних будівель Кам’янця-Подільського. Так, 21 січня 1936 р. рада «задовольнила прохання трудящих» і закрила Кафедральний, Тринітарський, Домініканський, Вірменський костьоли нібито для створення там культурно-освітніх закладів. З відома міської ради було прийнято і рішення про ліквідацію або переведення до інших міст Радянської України вищих і середніх навчальних міських закладів та установ: зоотехнічного, силікатного та педагогічного інститутів, лінгвістичного, склокерамічного, музичного та інших технікумів. Хоча ці рішення приймались у вищих інстанціях, міськрада санкціонувала їх уже заднім числом.
30 грудня 1934 р. головою Кам’янець-Подільської міськради було обрано К.ГОРЛИНСЬКОГО - відомого радянського функціонера, колишнього кандидата у члени ВУЦВК. Правда, на цій посаді пробув він недовго - виїхав до Шепетівки, де працював головою окружного окрвиконкому, а восени 1937 р. був безпідставно репресований.
Якщо передивитися протоколи міської ради за 1935-1936 рр., то складається враження, що вона більше займалася не міськими, а аграрними питаннями. Щоправда, наприкінці 1935 р. нарешті почали проводити міську каналізацію, проте стан трьох міських базарів був незадовільним, а міська електростанція діяла час від часу. Водогоном користувалася незначна кількість людей.
Знаменною подією в житті міста було те, що у липні 1936 р. його відвідав голова ВУЦВК Григорій ПЕТРОВСЬКИЙ, який виступив на засіданні міської ради. 
Трагічний 1937 р. залишив свій чорний слід у житті Кам’янця-Подільського. Почалися пошуки «ворогів народу» в різних радянських, державних, профспілкових та інших організаціях та установах. Так, було заарештовано працівника спецвідділу міської ради КАРПИНСЬКОГО, який раніше служив в армії УНР. Усунутий з посади був секретар ради ШАЛИКІН, якому пригадали те, що 1918 р. він служив у Симона ПЕТЛЮРИ. На спільних зборах Кам’янецького окружного та міського партактиву дісталось і голові міської ради Якову КУЛІШУ. Його критикували за «бюрократизм, притуплення більшовицької пильності» та незадовільний стан міського комсомолу. Згодом його усунули з посади. Під соціальні «чистки» потрапило чимало членів міськради. Це призвело до того, що рада стала неукомплектованою, особливо секції наросвіти та охорони здоров’я.
Під дамокловим мечем знаходився і новий голова міської ради Роман ДЯГІЛЄВ. Хоч у нього і був пристойний стаж членства у Комуністичній партії (з 1919 р.), 
він, на свою біду, 1923 р. під час внут-рішньої партійної дискусії підтримав «платформу 46» Лева ТРОЦЬКОГО, який разом з прибічниками протестував проти обмеження партійної демократії. І хоч ці тези ДЯГІЛЄВ (тоді політрук П’ятого полку) відстоював лише 6-7 днів, тепер це йому пригадали та звинуватили у «троцькізмі». В серпні 1937 р., під час розгрому керівництва Кам’янець-Подільського окружного парткомітету, ДЯГІЛЄВА зняли з посади голови міської ради. Подальша його доля невідома. Ймовірно, його (як деяких попередніх голів ради: Івана КУЛИКА, Панаса БУЦЕНКА та інших) було репресовано.
Політичні репресії 1937-1938 рр. призвели до остаточного згортання місцевого самоврядування. В СРСР остаточно оформився тоталітарний політичний режим, який виключав навіть натяки на опозиційність. Тепер відмова або небажання брати участь у «виборах» (які остаточно стали пустою формальністю) прирівнювалися до політичного злочину. Тому не випадково, що у чергових виборах до міської ради, що відбулися 24 грудня 1939 р., взяло участь 99,9% виборців. Вони слухняно одностайно проголосували за запропонованих місцевою владою кандидатів.  
Новий склад Кам’янець-Подільської ради налічував 71 члена та кандидатів ВКП(б). Після проведення реорганізації вся практична робота ради здійснювалася такими відділами: фінансовим, місцевої промисловості, соціального забезпечення, планового, народної освіти та охорони здоров’я 
Отже, у 20-30-ті рр. функції та повноваження Кам’янець-Подільської міської ради пройшли значну еволюцію. Якщо у період НЕПу міська рада ще мала певні права в межах обмеженого «пролетарського» самоврядування, то у 1930-ті рр. вона стала простим придатком до міського відділу ВКП(б), який визначав стан усіх галузей міста.
Валерій НЕСТЕРЕНКО, кандидат історичних наук, доцент ПДАТУ.

Повернення до списку