Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

05.11.2010

ЯКБИ АПОЛЛІНЕР ЖИВ НА КАРВАСАРАХ

ЗАМКОВИЙ, ФОРТЕЧНИЙ ЧИ ТУРЕЦЬКИЙ?Замковий міст у Кам’янці-Подільському - це одне із семи чудес міста, пам’ятка архітектури національного значення. Він сполучає Старе місто, розташоване на півострові у петлі Смотрича, із фортецею на мисі. Міст оригінальний тим, що проліг не через річку, як практично всі на світі мости, а на вузькому перешийку між двома правими берегами Смотрича. Уперше Замковий міст згадано в документах 1494 р. Проте, згідно з гіпотезою київських архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги ПЛАМЕНИЦЬКИХ, міст збудували римляни ще на початку II ст. На цій підставі журналіст Георгій МАЦЕНКО включив Замковий міст у Кам’янці-Подільському до укладеної ним «Книги рекордів України» як найстаріший міст на території сучасної України. Ще за одним сміливим припущенням тих же ПЛАМЕНИЦЬКИХ, Замковий міст, можливо, зображено на знаменитій колоні Траяна в Римі. 2007 р. київський журналіст Віталій АБЛІЦОВ у статті «Мости лише єднають, хвилюють, надихають» висловив таку думку: «У давньому Кам’янці-Подільському досі привертає увагу майже античний міст, що єднає міські вулиці з фортецею. Коли б, наприклад, французький поет Гійом АПОЛЛІНЕР народився в Кам’янці, він обов’язково увічнив би той міст. Але АПОЛЛІНЕР жив у Парижі, тому оспівав міст Мірабо, що єднає береги Сени».
Безумовно, якби Гійом АПОЛЛІНЕР жив у Кам’янці (скажімо, на Карвасарах), він не зміг би обійти увагою Замковий міст із його багатющою історією, легендами та загадками…
ЗАМКОВИЙ, ФОРТЕЧНИЙ ЧИ ТУРЕЦЬКИЙ?
Історична назва мосту - Замковий. Саме таку назву зафіксовано в архівних документах 1540-х рр.: Ponte Arcis - Замковий міст. Турецьким його стали називати після 27-річного володіння Кам’янцем турками у 1672-1699 рр. і проведеної ними серйозної реконструкції моста. Деякі дослідники навіть вважали, що міст збудували турки. Так, уродженець Підзамча Петро ПАВЛОВИЧ у брошурі «Поділля. Історичні пам’ятки», виданій 1946 р. в німецькому місті Аугсбург, назвав міст Турецьким і прямо вказав, що «його збудували турки».
В історико-архітектурному нарисі «Кам’янець-Подільський» (1968) Євгенія ПЛАМЕНИЦЬКА назвала пам’ятку просто - Міст (з великої літери). Зате в четвертому томі видання «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1986) у довідці, підготовленій Євгенією ПЛАМЕНИЦЬКОЮ, міст названо Фортечним.
У публікаціях початку 1990-х рр. Євгенія та Ольга ПЛАМЕНИЦЬКІ постійно називали міст Фортечним - як вони пояснили, з огляду на його провідну роль в оборонній системі не тільки замку, а й усього міста-фортеці. Прикладом може слугувати стаття 1995 р. «Фортечний міст Кам’янця-Подільського: хронологічна і типологічна атрибуція». В подальших публікаціях дослідниці відмовилися від цієї назви і повернулися до історичної - Замковий міст.

«ТЕМНІЄ В ОЧАХ…»

В архівних джерелах першу згадку про міст датовано 1494 р.: в описі Кам’янецького замку згадано «будинок сторожа при стулчастій замковій брамі біля мосту». Отже, наприкінці ХV ст. міст існував і мав надбрамну башту. Історики Іон ВИНОКУР і Микола ПЕТРОВ зазначали: «Не викликає заперечень, що міст існував у ХІV-ХV ст., оскільки функціонування міста і замку без нього було би неможливим. Однак писемних свідчень про міст тих часів не виявлено».
1544 р. датовано влаштування склепінчастого каналу під Замковим мостом. Ці роботи, зазначені в реєстрах як ремонтні, проводили королівський архітектор Іов ПРЕТВИЧ і капітан кам’янецьких фортифікацій Матвій ГАЛИЧАНИН (Матвій ВЛОДЕК). Реєстри свідчать, що пробивали отвір у скельному перешийку під мостом і мурували склепінчастий прохід майже півроку - від першої половини січня до червня. Цей водопереливний отвір під мостом потрібний був для того, щоб під час повені частково відвести воду, яка, швидко піднімаючись, могла знести шлюзи Польської брами.
1593 р. московський прочанин Трифон КОРОБЕЙНИКОВ писав у нотатках про «дерев’яний міст на кам’яних стовпах» у Кам’янці-Подільському. Наступного року прусський посол Еріх ЛЯСОТА зафіксував «високий міст», що сполучає замок і місто.
1671 р. фризький дипломат Ульріх фон ВЕРДУМ описав міст як споруду, що посіла відріг скелі між замком і містом. Він зауважив, що місто стоїть на скелі, яку омиває навколо річка Смотрич, і лише на південному заході ця скеля з’єднується з другою, на якій стоїть фортеця. Через цей відріг скелі пробито канал, так що тепер ріку пустили навколо. Над каналом підноситься склепінчаста арка з великих старанно оброблених кам’яних плит, а вище цього склепіння від міста до фортеці йде ще вісім інших склепінчастих арок, на яких спочивають мости між обома скелями. Центральна з восьми арок має надзвичайну висоту. «Темніє в очах, коли дивитися з цього мосту вниз на річку», - зазначив дипломат.

«ТУРЕЦЬКІ» МУРИ

1672 р., під час штурму міста, турки вели постійний обстріл мосту, який був єдиним зв’язком оборонців замку з містом. Вони сильно пошкодили міст. Зокрема, на східному кінці мосту було зруйновано надбрамну башту. Від неї залишився невеличкий заокруглений виступ на південному фасаді мосту.
У 1685-1686 рр., коли Кам’янцем володіли турки, міст з обох боків обмурували на всю висоту потужними мурами завтовшки від 1,5 м на рівні дорожнього покриття до 3,5 м на рівні скельної основи. Простір під арками забутували.
У ХVІІІ-ХІХ ст. «турецькі» мури внаслідок руйнації на різних ділянках (зокрема, 1872 р. обвалився весь південний мур) неодноразово перемуровували та зміцнювали контрфорсами. До сьогодні майже не збереглося автентичних ділянок, виконаних турками. Відновлювальні роботи вели польські фортифікатори Анджей ГЛОВЕР, Ян де ВІТТЕ, а після другого поділу Речі Посполитої - російські архітектори. В пам’ять про значний ремонт мосту, виконаний 1766 р. Яном де ВІТТЕ на кошти польського короля Станіслава Августа, на південному фасаді мосту вмурували пам’ятну дошку.

…ЩОБ НІХТО НЕ ЇХАВ НАЗУСТРІЧ

До 1876 р. міст із кам’яними бар’єрами по боках був настільки вузький, що, як зазначав Юхим СІЦІНСЬКИЙ, на ньому не могли розминутися дві підводи. Тож подорожньому, який бажав проїхати через міст, доводилося очікувати на сприятливий момент, щоб ніхто не їхав назустріч. Тому згодом тут завжди стояв сторож, який керував переїздом через міст.
По обох кінцях мосту стояли вежі. Для розширення дороги 1876 р. розібрали велику башту Святої Анни на західному кінці мосту з боку Старого замку (меншу башту на східному кінці мосту з боку міста ще 1672 р. зруйнували турки). Збереглися незначні фрагменти веж. Того ж 1876 р. міст розширили: кам’яні бар’єри по боках знесли, зробили дерев’яну настилку на кам’яній основі мосту, а по боках, на виступах, влаштували дерев’яні тротуари та перила. Міст зробився зручнішим для проїзду, але втратив свою давню оригінальність. Через міст проходило шосе, яке вело з повітового Проскурова до прикордонного села Ісаківці при впадінні Збруча в Дністер, де «півень піяв на три держави».
Про гостроаварійний стан мосту на початку ХХ ст. свідчить листування 1911 р. губернської влади з царським урядом, в якому йшлося про необхідність негайного капітального ремонту мосту. Але тоді до ремонту так і не приступили. За спогадом Юхима СІЦІНСЬКОГО, на початку ХХ ст. північна стіна (з боку Видрівки та Польських фільварків) обвалилася настільки сильно, що відкрилися арки.

«НІМЕЦЬКИЙ» ВЕРХ

1942 р. під час окупації Кам’янця німці провели останню солідну реконструкцію Замкового мосту. Тоді міст був майже непридатний як комунікація: вузька проїжджа частина покрилася численними вибоїнами. Німецькі будівельники насипали поверх шар піску та збудували ще один ряд пологих арок, які оперли на старовинні пілони. Крім того, вони вмурували впоперек сталеві балки так, щоб вони виступали з обох сторін. Це дозволило розширити горішню частину мосту до 7,5 м, зокрема проїжджу частину - до 6 м. Водночас було підвищено її поверхню в середньому на 2,5 м за допомогою шару камінно-земляної маси (забутовки). Це усунуло увігнутість мосту та зробило рух транспорту по ньому зручнішим.
ЗЛОТІ ДЛЯ МОСТУ
2 листопада 1973 р. було відкрито рух через міст «Стрімка лань», що дозволило значно знизити навантаження на Замковий міст.
У 1980-1982 рр. дослідження Замкового мосту провели кафедра будівельних конструкцій і мостів Київського автомобільно-дорожнього інституту (керівник Анатолій ШКУРАТОВСЬКИЙ) та інститут «Укрпроектреставрація» (Євгенія ПЛАМЕНИЦЬКА, Анатолій ТЮПИЧ). У 1992-1994 рр. міст досліджували Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування (Євгенія ПЛАМЕНИЦЬКА, Анатолій ТЮПИЧ, Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА) та Київський автомобільно-дорожній інститут (нині - Національний транспортний університет). А 1996 р. розпочато спільний українсько-польський проект реставрації Замкового мосту, який, згідно з гіпотезою українських дослідників, сягає античних часів. Для реалізації дослідницьких і реставраційних робіт створено доброчинні фонди: 1999 р. - «Замковий міст» в Україні, 
2000 р. - «Міст» у Польщі. Польський уряд в особі прем’єр-міністра Єжи БУЗЕКА 2000 р. призначив на дослідження і розроблення проекту реставрації унікальної пам’ятки спільного минулого України та Польщі 100 тисяч злотих. 2002 р. з розробленим міжнародною творчою групою проектом реставрації Замкового мосту ознайомився прем’єр-міністр Польщі Лєшек МІЛЛЕР, коли відвідав Кам’янець і заодно своїх сватів у ньому.
1999 р. Замковий міст Кам’янця-Подільського увійшов під №85 до списку ста найвидатніших пам’яток світу, які потребують збереження. 2005 р. за кошти, виділені Кабінетом Міністрів України, Луцький мостозагін №60 ВАТ «Мостобуд» (начальник загону Віктор МЕЛЬНИЧУК) провів реконструкцію мосту.
Внаслідок опитування, яке тривало від 7 грудня 2007 р. до 14 січня 2008 р., Замковий міст визнано одним із семи чудес Кам’янця-Подільського.

У РЕВУЧУ БІЛУ ПІНУ

Сьогодні Замковий міст - це суцільний кам’яний мур, що з’єднує Старий замок із містом. Він мало нагадує міст і скоріше сприймається як гребля. Або, як пишуть ПЛАМЕНИЦЬКІ, «з архітектурно-конструктивного погляду міст має вигляд потужного кам’яного муру типу батардо».
В історичних габаритах довжина мосту з рештками мостових веж становить 114 м, у сучасних габаритах - 86 м. Ширина мосту на рівні дорожнього покрит-
тя - 7 м, біля підніжжя - 10-12,8 м. Висота мосту з боку верхнього, північного б’єфа - 24,6 м, з боку нижнього, південного - 28,2 м.
За основу мосту править вапнякова скеля між півостровом і замковим мисом у вигляді вузького гребеня, який у середній частині знижується. Тут у товщі скелі пробито похилий склепінчастий канал між б’єфами для пропуску води. Він має вигляд аркового отвору завширшки 5-6 м і заввишки понад 8 м на південному фасаді. Внаслідок цього утворився водоспад Круча завширшки понад метр. Висота падіння води становить 2 м. Краєзнавець Тамара СИС писала: «Вода вибила там глибоченну яму. Падаючи з величезної висоти, хвилі розбивалися на дрібнесенькі краплиночки, перетворювались на хмару ревучої білої піни. Називали той водоспад Кручею, бо крутилась там вода». За спогадом Тамари Андріївни, 1936 р. Микола СТЕФАНОВСЬКИЙ із Підзамча стрибав із перил Замкового мосту в самісінький вир.
З обох боків мосту є кам’яні сходи в долину Смотрича. Їх споруджено в XIX ст. З північного боку сходи мають 105 сходинок, з південного боку розгалужуються на два напрямки - на Руські фільварки (132 сходинки) і на Карвасари (139 сходинок).
Через Замковий міст проходить Замкова вулиця, яка тягнеться від майдану Вірменський ринок у Старому місті до Старого та Нового замків.

«РИМСЬКИЙ» РОЗЧИН

Внутрішню конструкцію мосту досліджено фрагментарно. Через спеціально зроблені отвори в дорожньому покритті та забутовці дослідникам вдалося проникнути в підаркові простори двох мостових арок. Там вони виконали обміри та натурні дослідження мостової конструкції, включаючи шурфування в забутовці прогонів. Дослідники також узяли зразки будівельних розчинів пілонів, арок і щокових мурів у різних рівнях.
Натурні дослідження засвідчили, що майже на триметровій глибині - під дорожнім покриттям мосту, засипкою та забутовкою - є два аркові пояси. Верхній пояс датується 1942 р. і складається з кам’яних арок із низькою стрілою підйому. Ці арки виконано на кшталт бутового муровання на цементному розчині по шару засипки завтовшки 20-30 см. Безпосередньо під ним йде нижній пояс стрілчастих кам’яних арок. Обидва аркові пояси спираються на пілони в різних рівнях. На рівні п’ят арок розміри пілонів у плані становлять 1,8 (2,1) на 3,9 м. Розміри в осях двох обміряних у натурі прогонів становлять 6,6 і 7,4 м.
Також було зроблено аналіз будівельних розчинів пілонів і нижніх стрілчастих арок мосту, решток вежі на західному кінці мосту та решток муру, що в цьому місці перегороджував міст. Аналіз показав, що на цих об’єктах було використано п’ять типів розчинів. Чотири з них - із пілонів у різних рівнях, вежі та західного поперечного мостового муру - належали до однієї підгрупи. Оскільки ці будівельні розчини були ідентичні із розчинами раніше дослідженої вежі на південній терасі Старого замку, то дослідники зробили сміливий висновок, що пілони, вежу та мур зведено в ІІ-ІІІ ст.
Хіміко-петрографічний аналіз розчинів, використаних при зведенні пілонів і примостових вежі та муру, засвідчив високу культуру цих розчинів, ретельність їх виготовлення. Крім домішок товченої кераміки I-II ст., розчин містив рослинний клей, а також товчені корали з місцевої (поблизу Кам’янця) гірської породи товтрів (коралових відкладів Сарматського моря). Таких домішок не виявлено в жодній зі споруд Старого міста.
У книзі «Кам’янець-Подільський» (2004) Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА зазначила, що пілони будували з місцевого вапняку на складному розчині, який за властивостями відповідав вимогам римського будівництва. Зокрема, підкреслила дослідниця, в нижній частині пілонів, вкритій водою, застосовано розчин із домішками, які надали йому специфічної твердості: він тверднув у контакті з водою. «Будівничі досягли вражаючої міцності й стійкості пілонів: навіть тепер, на початку III тисячоліття, пілони зберегли монолітність, і дослідники змушені були застосувати спеціальне обладнання, щоб відколоти з мурування будівельний розчин для аналізу», - поділилася спогадом Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА.
Зведені над пілонами арки дослідники датували другою половиною XIII ст. Підставою для цього стала схожість розчину, використаного при їх зведенні, до розчину муровання вірменської Благовіщенської церкви Кам’янця-Подільського. За даними історичних джерел, вона постала до 1280 р. як храм вірменської громади міста.
Зважаючи на специфічну стрілчасту форму арок, ПЛАМЕНИЦЬКІ зазначили, що є підстави вважати, що арки над пілонами мосту звели вірменські будівничі.
У результаті проведених досліджень ПЛАМЕНИЦЬКІ виділили два початкові етапи в будівельній історії Замкового мосту. На першому етапі, що датується ІІ-ІІІ ст., міст, імовірно, не мав арок і завершувався дерев’яним хідником. На другому етапі у другій половині ХІІІ ст., коли місто відроджувалося після навали Батия, вірменські майстри перетворили міст на монументальний арковий віадук.
Коли в ХІV - наприкінці ХV ст. було зведено башти на кінцях мосту, а вздовж дорожнього полотна влаштовано парапети зі стрільницями, міст набув оборонної функції. З появою в другій половині ХV - середині ХVІ ст. оборонно-гідротехнічного комплексу Польської та Руської брам Замковий міст став його функціональною частиною.
Загальний висновок дослідників такий: «Архітектурно-конструктивна структура Замкового мосту та його вік свідчать про те, що перед нами - унікальна споруда, яка не має аналогів не тільки на теренах України-Русі, але й далеко поза її межами».

МІСТ, ЩО ЗБУДУВАВ АПОЛЛОДОР

У пошуках аналогів Замкового мосту Євгенія та Ольга ПЛАМЕНИЦЬКІ звернулися до колони Траяна в Римі, що вкрита барельєфними зображеннями війн цього імператора. На одному з рельєфів показано п’ятипрогінний міст, перекритий дерев’яними арковими фермами (на фото). Дослідники багатьох країн світу вважали, що це зображення мосту через Дунай в околицях Дробети (нині румунське місто Дробета-Турну-Северин), який 105 р. збудував архітектор АПОЛЛОДОР на замовлення імператора. ПЛАМЕНИЦЬКІ вперше звернули увагу на цілковиту невідповідність зображення натурним залишкам Дунайського мосту та на дивовижну подібність зображення на кам’янецький Замковий міст.
Гіпотезу щодо давньоримського похо-дження мосту підтримав польський фахівець із римського мостобудування доктор-інженер Януш РИМША.
Міст через Дунай, за даними натурних досліджень та обмірів, виконаних у ХІХ ст. ПОПОВІЧІУ, а також за описом Діона КАССІЯ (ІІІ ст.), становить 21-прогінну конструкцію. Його довжина - 3570 стоп (1050 м), розмір прогону між осями - 170 стоп (50,32 м), товщина пілонів (по фасаду) - 50 стоп (14,8 м). Пілони виконано з каменя, а підтримкову конструкцію - з дерева, у вигляді аркових ферм.
Визначення розмірів мосту на колоні Траяна грунтується на вирахуванні висоти перил, рівної 4 стопам (1,2 м). Відпо-відно до неї визначено головні розміри моста: довжина - 52,7 м (довжина основної частини - 38,5 м), розмір прогону між осями - 26 стоп (7,7 м), товщина пілонів (по фасаду) - 7 стоп (2,1 м). Розміри зо-браженого мосту майже в 7 разів менші від розмірів реального мосту, тож, як за-значають Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА та Януш РИМША, міст, представлений на колоні Траяна, ніяк не може бути мостом через Дунай.
Замковий міст у Кам’янці має такі розміри: довжина основної частини - 39 м, середній розмір прогону між осями - 
7,8 м, товщина пілонів (по фасаду) - 2,1 м. Ідентичність цих розмірів із відповідними розмірами мосту на колоні дала ПЛАМЕНИЦЬКИМ підставу застосувати в графічній реконструкції Замкового мосту конструктивне рішення підтримкової конструкції прогонів з арковими фермами, показаними на колоні Траяна, ідентифікувати міст на колоні Траяна як Замковий.
Як зазначають дослідниці, факт появи кам’янецького мосту на колоні Траяна може свідчити про важливу історичну роль Ка-м’янця й усього обширу Середнього По-дністров’я в перших століттях нашої ери. 
У свою чергу, такий висновок вказує на те, що необхідно переглянути дотеперішні погляди на спосіб і шлях просування римських легіонів під час Траянових воєн.

А АРХЕОЛОГІЯ МОВЧИТЬ

TraianЗапропонована ПЛАМЕНИЦЬКИМИ, підтримана Янушем РИМШОЮ та крає-знавцем Тарасом ДИШКАНТОМ версія про давньоримське походження Замкового мосту викликала широку дискусію.
Розглядаючи проблему Замкового мосту, Іван ГАРНАГА зазначив, що міст конче потрібний був ще в середині першого тисячоліття, бо щоразу, коли авари чи інші кочовики наближалися до града, всі жителі Кам’янця кидалися під захист міцних укріплень на мисі. Дослідник зазначив, що «дістатись до мису за лічені хвилини можна було при наявності мосту, тож, певно, його уже тоді було споруджено, але не з дерева, а з каменю, бо навіть дубові опори на голій скелі стояти не можуть». Проте, за словами Гарнаги, тоді слов’яни складних споруд (як, наприклад, мостові опори з каменя), не будували, вони навіть укріплення зводили із землі та дерева. Поставивши запитання «Хто допоміг кам’янецьким правителям-патріархам спорудити перший у цьому краї міст із ка-м’яними опорами?», дослідник прийшов до такого висновку:
«Швидше всього, цю роботу виконали місцеві умільці (можливо, придунайські даки) під керівництвом полонених римських чи грецьких будівельників. Майстерно виконана кладка пілонів (опор) Замкового мосту ввела теперішніх дослідників історії споруди в оману. Бо грецький (чи римський) спосіб мурування будівельники багатьох західноєвропейських країн, навіть скандинавських, використовували ще протягом багатьох століть. Спору-дження Замкового мосту треба було датувати не ІІ, а V чи VІ ст. Але це лише припущення, бо для встановлення точної дати будівництва мосту не вистачає відповідних археологічних матеріалів».
Чисто в теоретичній площині розглянув питання про Замковий міст дослідник фортифікації Кам’янця-Подільського Ігор ДАНІЛОВ. На погляд історика, якщо виходити з того, що на кам’янецькому півострові міг розташовуватися (чисто теоретично) римський військовий табір, то при цьому міст на півострів був не просто потрібний, а життєво доконечний:
«З одного боку, височіючи над місцевістю, він міг бути самостійним укріпленням, з другого - давав змогу провести загін, не ламаючи його ладу, в бік чистого поля (теперішнього Підзамча). Шляхів обабіч півострова, очевидно, не було. 
З тих же таки тактичних міркувань. А якщо вони й існували раніше, то їх могли знищити, прокладаючи дорогу через міст. До речі, той давній міст потребував не так уже й багато часу та матеріалів для будів-ництва, оскільки не був схожий на теперішній суцільнокам’яний моноліт, а мав вигляд п’яти мурованих опор - пілонів із дерев’яними прогонами, які в разі потреби можна було підняти або спалити, блокувавши дорогу до табору на півострові з боку поля. Чи могли римські військові загони самостійно збудувати такий міст - питання більш ніж риторичне. Римські військово-інженерні служби досконало володіли прийомами фортифікації, що передбачали муроване будівництво».
Андрій ЗАДОРОЖНЮК (нині кандидат історичних наук) у статті з промовистою назвою «Навіщо будувати міст на пустинний півострів?» писав: «Відомо про надзвичайно бюрократичну машину в римському суспільстві, де зведення такої складної гідротехнічної споруди мало б залишити документальні підтвердження. І головне - необхідність будівництва кам’яного мосту на пустинний скелястий півострів. Відповіді на це основне, на нашу думку, питання не знаходимо у творців дако-римської концепції».
Іон ВИНОКУР і Микола ПЕТРОВ назвали фантастичними запропоновані ПЛАМЕНИЦЬКИМИ перший і другий будівельні етапи мосту, оскільки немає об’єктивних історичних і археологічних свідчень про функціонування мосту в ІІ-ІІІ ст., незрозуміло, звідкіля автори «брали для датування будівельні зразки розчинів, що використовувалися для мурувань пілонів і нижніх арок мосту».

В ЯМІ, ДЕ НІХТО ДНА НЕ ДІСТАЄ

Замковий міст обріс численними легендами. Одну з них - «Відьмар з-під Турецького моста» - записала фольклористка Тамара СИС. Вона її чула ще в ранньому дитинстві від своєї бабусі Ганни СЕМИК.
Легенда розповідає, що старий відьмар допомагав туркам своїми чарами, коли вони йшли на Кам’янець. Коли ж через 27 років туркам довелося покидати Кам’янець, вони не встигли вивезти всього награбованого. За наказом відьмара турки зробили здоровенну дубову діжку, просмолили її та зсипали в неї золото, коштовне каміння. Опинилася діжка під Турецьким мостом - «під водою в тій ямі, де ніхто дна не дістає». Сторожує діжку відьмар і чекає того часу, коли турки по золото прийдуть. Є тільки один спосіб підняти діжку. Коли на Великдень піп уперше заспіває в церкві «Христос Воскрес», то всі відьми та відмарі на якусь мить втрачають силу. В цей момент сміливцеві треба скочити у воду із Замкового мосту та притримати відьмара за бороду, тоді «вода сама на берег діжку із золотом викачає».
Інша легенда розповідає, що награбоване золото та срібло турки везли на возах і каретах через Замковий міст. В однієї з карет раптом відвалилося колесо - і вона з мосту впала у Смотрич. Турки не змогли її витягти. Один картограф, який був свідком цієї події, занотував місце, куди впала карета. Серед турків був чарівник, який зачарував скарб, щоб він тільки туркам у руки дався, коли вони повернуться. Але старі люди кажуть, що є дні, коли закляття не діє. Також ходять Кам’янцем чутки, що турки обіцяли винагороду за знайдене золото. Тоді вони своїм коштом повністю відбудують Старе місто, а людину, що знайде карету, забезпечать на 10 поколінь наперед.
Повіривши в легенду, влітку 1990 р. троє кам’янчан стали шукати скарб під Замковим мостом. Для цього навіть русло Смотрича змінили. Нічого не знайшли, тільки ледь екскаватора не втопили.
Турки, які покидали Кам’янець, захоплений ними скарб, Замковий міст, через який вони «з возом побігли», фігурують у щедрівці «Ой над полем над Поповим зіронька сіяє…», яку записала кам’янецька фольклористка Олена АЛІКСІЙЧУК.

З МОТУЗКОЮ НА ШИЇ

Існує легенда, що на Замковому мосту закінчився земний шлях сина Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО - Юрія. Турки двічі надавали Юрієві султанський фірман на звання гетьмана і «князя Сарматійського» з резиденцією в місті Немирів. 1685 р. за доносом турки заарештували гетьмана-князя та привезли його в Кам’янець. Після короткого розслідування, яке від-булося в Ратуші на Польському ринку, Юрієві прямо на майдані накинули мотузку на шию та повели на Замковий міст. Там його задушили, а труп скинули в річку.
Документального підтвердження, що Юрія ХМЕЛЬНИЦЬКОГО стратили в Кам’янці, немає. Історик Юрій МИЦИК зазначає: «Де і як було виконано вирок, невідомо. За одними даними, його задушили на Турецькому мості в Кам’янці-Подільському, за іншими - стратили в Стамбулі».

ПРЕМ’ЄР З-ПІД ЗЕМЛІ

Новітню легенду, пов’язану із Замковим мостом, повідав журналіст газети «Україна Молода» Михайло БУБЛИК:
«Як відомо, Віктор ЮЩЕНКО дуже цікавиться українськими древностями, і коли (ще в ранзі Прем’єра) відвідав Кам’янець, його серце не могло не стріпонутися від звістки про давньоримську пам’ятку. Він зажадав побачити її на власні очі, але для цього треба було знімати асфальт на проїжджій частині. Аби не заважати людям і машинам, Віктор Андрійович відправився на зустріч з історією вночі. А в цей час із Підзамча в напрямку своєї оселі вирушив один кам’янчанин… Інтелігент загалом, він у даному конкретному випадку «прийняв на груди» достатній обсяг рідини, після якої світ сприймається не зовсім аде-кватно. Отож він ступає на міст - аж раптом земля розверзається, з пекельного отвору б’є нестерпне світло, і перед ним, на відстані витягнутої руки, постає Прем’єр-міністр його країни. Якого він і в столиці міг побачити хіба що за тонованим склом урядового «Мерседеса», що летить зі швидкістю винищувача. А тут - у маленькому містечку, навіть не в обласному центрі…»

В ОБІЙМИ ЛЮБИХ КАРВАСАР

Чимало поетів писали про Замковий міст. Так, український поет Іван КУЛИК, який від травня 1921 р. до травня 1922 р. працював секретарем повітового комітету КП(б)У в Кам’янці-Подільському, згадав Замковий (Турецький) міст у вірші «Артьомовка Шура», написаному 1922 р. в Харкові:

А коли Палій через границю
Продирався, скаженіючи від злості, -
Ми з тобою вдвох із рушницями
Всю ніч на Турецькім мості.

Згадав Замковий міст і поет празької школи, уродженець Кам’янця-Подільського Микола ЧИРСЬКИЙ у вірші «Кам’янець на Поділлі», написаному 1928 р. в Ужгороді:

Готовий скочить прямо з мосту
в обійми любих Карвасар.

Поет-сатирик Віталій НЕЧИТАЙЛО новітні пошуки золотої карети під Замковим мостом відобразив у гуморесці «Золота карета», яка увійшла до однойменної збірки, виданої 2002 р.:

П’ять прожекторів могутніх
з понтонного полку
так світили, що за милю
було видно голку.
Та на дні, окрім каміння
і рака старого,
що пролежав сотню років,
не було нічого.

Відштовхнувшись від дако-римської гіпотези про заснування Кам’янця-По-дільського, поет Іван ВАСИЛЬЧУК написав сонет «Раби Траяна будують міст» (первісна назва - «Раби будують міст у Кам’янці»), який починається так:
 
Сповиті гнівом, сповнені журби,
Повержені могуттю у двобої,
З каньйону Смотрича, з ріки прудкої
Підводять міст знесилені раби.

Вірш Клавдії ГРУБЛЯК «Кам’янцю древній, колиско моя» з її першої збірки «Калиновий спів», покладений на музику Миколою МЕЛЬНИКОМ, став піснею. Її перший куплет звучить так:

Бачу осені барви ясні,
Міст Турецький мене привітає.
Лихоліття минулого дні
Скелям Смотрич-ріка нагадає.

Цікавий образ Замкового мосту, насичений історичними паралелями, створив поет Іван ПОКОТИЛО у вірші «Фортеця серця»:

На Турецькому мості -
Кам’янчани і гості,
Наче кожен шукає,
Що колись тут забув:
Чи - Варшава, чи - Вільнюс,
Чи - Москва, хоч повільно,
Навіть Київ, - хай вільний, -
І, звичайно, Стамбул.

БІЛЬШОВИКИ З ЛІХТАРЯМИ

Не раз згадується Замковий міст, водоспад під ним у трилогії Володимира БЄЛЯЄВА «Стара фортеця». Зокрема, в епізоді, коли головний герой проводжає Галю на Видрівку, письменник називає Замковий міст фортечним: «Кінчалися скелі, почався фортечний міст» (герої йшли внизу берегом Смотрича). І далі: «За високим кам’яним мостом, що сполучає місто із Старою фортецею, глухо шумів водоспад». В іншому епізоді Куниця мріє: «Ось буде темна-темна ніч - ані зірочки на небі, ні місяця, - тоді вийдуть усі більшовики з ліхтарями з підземного ходу й петлюрівців у полон позабирають, а самого ПЕТЛЮРУ з фортечного мосту у водоспад кинуть».

ЧЕРЕП ЮРІЯ?

Роман ФЕДОРІВ написав історичну повість «Турецький міст», яка завершується вставною новелою про Юрія ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (твір побачив світ 1990 р. у Львові, у видавництві «Каменяр»). У «Книжці пережитого» Федорів зазначив: «…Мотив трагедії Юрася ХМЕЛЬНИЦЬКОГО виник у мене в Кам’янці-Подільському, коли я з дружиною гостював у викладача Миколи СКОРСЬКОГО. Якось, блукаючи, я помітив серед галуззя, соломи і різного сміття людський череп. Я взяв його, і чомусь раптово спало мені на гадку, що череп належав нещасному Юрасю ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ, якого, за переказами, турки зашили в мішок і кинули з моста у Смотрич…»
В одному з інтерв’ю журналіст поцікавився: «А правда, що Ви тримаєте вдома череп Юрія ХМЕЛЬНИЦЬКОГО? Колись Хмельницького захопили турки і кинули в Кам’янці-Подільському з моста в річку, а Ви, кажуть, знайшли на тому місці його череп». Письменник відповів так: «Ну, я череп справді знайшов, але хто би міг довести, що це череп Юрія? У тій річці під Кам’янцем було втоплено не одного чоловіка, не одного козака і турка. Власне, звідси я і почав писати «Турецький міст» і розділ про Юрася, бо я знайшов той череп на березі. Якби в мене був час і можливості, я би написав модерний роман про Юрася. Цей трагедійний чоловік вартий уваги молодої літератури. А череп можна знайти будь-де. Я лишив той череп у музеї в Кам’янці-Подільському».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку