Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

19.11.2010

ЗАЙЧИК, ЩО СТАВ ГЕНЕРАЛОМ

«ЗАЙЧИКИ» З ГЕРБОМ «СВИНКИ»

Юзеф ЗАЙОНЧЕКЮзеф ЗАЙОНЧЕК походив з відомого із середини XV ст. польського дворянського роду герба Свинка. До речі, українською мовою польське слово «зайончек» перекладається як «зайчик». Народився майбутній генерал 1 листопада (за іншими даними - 10 березня) 1752 р. в Кам’янці-Подільському. Його батьком був полковник Антоній ЗАЙОНЧЕК, а матір’ю - Маріанна ЦІШКОВСЬКА.
У Юзефа був молодший на два роки брат Ігнацій. Він теж залишив певний слід у польській історії, але не настільки глибокий, як його старший брат.

ЗЕМНИЙ УКЛІН ВЕНЕРІ

У 25-томному «Російському біографіч-ному словнику», який від 1896 р. власним коштом видавав відомий російський меценат Олександр ПОЛОВЦОВ, є детальна стаття про нашого земляка. 
Тож заглянемо до неї. Ось що пише про дитинство та юність генерала Юзефа 
ЗАЙОНЧЕКА автор статті, що сховався за ініціалами «А.Г.»:
«Походив з бідної дворянської сім’ї, яка не в змозі була подбати про його освіту. Юнацькі роки провів у Кам’янці-Подільському, де вихованням його почасти керували САПЄГИ, почасти гурток місцевої військової молоді, в середовище якої рано потрапив ЗАЙОНЧЕК. Утім про цю епоху його життя збереглося дуже мало відомостей. Відомо тільки, що він перебував у лавах Барських конфедератів, а коли хвилю конфедерацій силою російської зброї було подавлено, молодий ЗАЙОНЧЕК близько 1773 р. виявився викинутим на берег Сени.
Треба припускати, що в Париж він прибув разом із союзниками конфедератів - французькими військами, що поверталися на батьківщину. Тут у гуртку співвітчизників-емігрантів він узявся за надолуження своєї освіти, яка, справді, була надто мізерною. Цікавий у цьому плані епізод згодом розповідав сам ЗАЙОНЧЕК. Незабаром після прибуття до Парижа йому довелося в одному з тамтешніх музеїв побачити прекрасну статую Венери. Не маючи жодного уявлення про класичне мистецтво, він прийняв її за статую Богоматері, тож поклав перед нею низький земний уклін».

АД’ЮТАНТ ГЕТЬМАНА

Обдарований від природи небуденними здібностями, енергійний і пристрасний, Юзеф ЗАЙОНЧЕК невдовзі зробив великі успіхи у своєму розвиткові. Він ретельно вивчав французьку «просвітню» літературу, зачитувався творами Жана Жака РУССО, який виплекав у ньому перші паростки його майбутнього «яко-бінства».
Проте, на думку біографа ЗАЙОНЧЕКА, навряд чи цей вплив французької літератури на нашого земляка був таким сильним. Принаймні в політичному плані він у ці роки залишався консерватором. Це допомогло Юзефові ЗАЙОНЧЕКУ зблизитися з польським коронним гетьманом Франциском Ксаверієм БРАНИЦЬКИМ, який саме тоді у справах Речі Посполитої відвідав Париж.
БРАНИЦЬКОМУ сподобався розумний, енергійний та акуратний у виконанні службових завдань молодий офіцер, тож він зробив його своїм ад’ютантом і повіз із собою до Польщі. Тут ЗАЙОНЧЕКА незабаром підвищили у званні до полковника, призначили командиром кінного полку великої коронної булави.

КРУТИЙ ПОВОРОТ

Завдяки підтримці коронного гетьмана Юзеф ЗАЙОНЧЕК від 1786 р. засідав у сеймі як депутат від Поділля. Тут він був гарячим захисником прав військового стану на народне представництво.
Будучи ворогом короля Ста-ніслава Августа, наш земляк, як і багато його сучасників, із політичних питань спершу був цілком солідарний із БРАНИЦЬКИМ, стояв за збереження в Польщі старого порядку. Проте поступово полум’яні промови доктора філософії та доктора права Гуго КОЛЛОНТАЯ, одного з найвидатніших ке-рівників партії реформи, захопили і 
ЗАЙОНЧЕКА. «Благо вітчизни», як вважав він, змусило його розійтися з коронним гетьманом і перейти в табір його супротивників.
Усе більше розгорялася внутрішня боротьба. Партія реформи на сеймі 3 травня 1791 р. провела нову конституцію Речі Посполитої. Консервативні кола на захист прав «золотої вольності» склали Тарговицьку конфедерацію на чолі з Франциском Ксаверієм БРАНИЦЬКИМ, Феліксом ПОТОЦЬКИМ і Северином РЖЕВУСЬКИМ. Вони просили допомоги в імператриці Катерини II з огляду на те, що нова конституція, всупереч договору 1768 р., була введена без узгодження з Росією.

БИТВА З ДВОМА ПЕРЕМОЖЦЯМИ

1792 р. імператриця Катерина послала в Польщу велике військо, яке повинно було підтримати конфедератів. ЗАЙОНЧЕК брав участь у цій міжусобній війні під начальством Юзефа ПОНЯТОВСЬКОГО і в чині генерал-майора командував дивізією. На початку червня 1792 р. відбулася битва між росіянами та поляками біля села Жилинці (у польському написанні - Зеленці) нинішнього Шепетівського району. Ця битва прикметна ще й тим, що її переможцями вважають себе обидві сторони - як російська, так і польська.

РОСІЙСЬКА ВЕРСІЯ

Юзеф ЗАЙОНЧЕКОсь як події тих днів викладено в біо-графії генерала від інфантерії Михайла КАХОВСКОГО. Переправившись біля Острополя, КАХОВСЬКИЙ вирушив 3 червня на Вишнеполь, щоб атакувати поляків біля Любара, причому генерал-поручик ЛЕВАНІДОВ мав перегородити їм шлях на Полонне. Проте ПОНЯТОВСЬКИЙ, відрядивши КОСЦЮШКА до Чорториї з демонстративною метою (для загрози повідомленням ЛЕВАНІДОВА), сам швидко направив свої війська трьома колонами через Чорторию, Боришковичі та Деревичі до Полонного з єдиною метою - випередити росіян. ЛЕВАНІДОВ уже готувався виступати, але, дізнавшись про рух КОСЦЮШКА, побоявся бути атакованим із фронту ПОНЯТОВСКИМ і з тилу КОСЦЮШКОМ, а тому залишився в Мирополі. Завдяки цьому ПОНЯТОВСЬКИЙ з частиною армії без перешкод прибув до Полонного, але інші колони не змогли відірватися зовсім від росіян.
4 червня, о 3-й годині ночі, КАХОВСЬКИЙ послав свої війська двома колонами, оминаючи правий фланг поляків. Під час маршу з’ясувалося, що противник потягнувся вниз берегом Случа до Чорториї, відділивши до 4000 піхоти для прикриття маршу та переправ шляху до Полонного, а 10 ескадронів для прикриття Любара та магазинів у таборі, які згодом при наближенні російських легких військ спалив сам. Тоді КАХОВСЬКИЙ направив обидві колони до сіл Діживщизна та Динківці, де були нашвидку влаштовані два мости через річку Бездонну Криницю та направлено греблю. Поляки, остерігаючись обходу їхнього правого флангу, відступили. Передові війська росіян їх переслідували, тож поляки втікали та втратили 227 чоловік.
Тим часом росіяни помітили піхоту лівої колони поляків, що прикривала обоз і решту магазинів. КАХОВСЬКИЙ направив туди генерал-майора МОРКОВА з Єкатеринославським єгерським корпусом. Більшість обозу було взято, інша кинулася до найближчої колони ВЕЛЬГОРСЬКОГО. Її наздоганяли російська кіннота і єгері. Біля села Деревичі вони зіткнулися з колоною ВЕЛЬГОРСЬКОГО. Поляків відтіснили до Деревичів. Під час їх відступу під вагою возів і гармат зламався міст на греблі через довгу загату. Поляки втратили 981 чоловіка, 7 гармат, чимало різної зброї, рухомий магазин із хлібом, частину грошової скарбниці. Російські ж війська втратили всього 98 чоловік.
Втрати поляків були би більши-ми, якби ЛЕВАНІДОВ перепинив їм шлях на Полонне. Поляки зміцнили це містечко (в якому були їхні магазини) і позицію біля нього та сподівалися затримати тут КАХОВСЬКОГО. Але через занепад духу в польських військах після бою біля Деревичів, безладності відступу та низки інших обставин, а також внаслідок рішучого наступу КАХОВСЬКОГО ПОНЯТОВСЬКИЙ відмовився від зазначеного наміру. Він відправив частину запасів до Заслава (нинішнього Ізяслава), наказав інші запаси спалити і 6 червня на світанку вирушив до Заслава під прикриттям ар’єргарду КОСЦЮШКА. Потім він спрямував до Жилинців частину військ ЛЮБОМИРСЬКОГО, а сам розташувався біля Шепетівки.
6-го КАХОВСЬКИЙ зайняв Полонне. Для переслідування противника він направив генерал-майора ШЕРЕМЕТЄВА. Той наздогнав поляків не відразу, ос-кільки затримувався через зіпсовані мости. Потім був висунутий загін генерал-майора МОРКОВА, аби обійти поляків через Жилинці та вдарити їм у фланг. МОРКОВ швидко вирушив на світанку 7 червня, о 7-й годині ранку, прибув до Жилинців, де його зустріли 3000 поляків ЗАЙОНЧЕКА, підкріплені потім самим ПОНЯТОВСЬКИМ. О 6-й годині вечора противник почав відступ до ЗАСЛАВА.
Майже тоді ж підійшов із протилежного боку КОСЦЮШКО, який зав’язав нерішучий бій із частиною сил МОРКОВА, подався до лісу і манівцями приєднався наступного дня до ПОНЯТОВСЬКОГО. У цьому бою під Жилинцями поляки втратили щонайменше 800 чоловік (беручи до уваги поранених), дві гармати, а росіяни - 730 чоловік. ПОНЯТОВСЬКИЙ, зосередивши біля Заслава до 23 тисяч чоловік, вирішив продовжувати відступ. Він сподівався поставити російську армію, що слідувала за ним, між двох вогнів, тож із 17 тисячами війська вирушив до Острога, а ЛЮБОМИРСЬКОГО з 6 тисячами спрямував до Кунева.
КАХОВСЬКИЙ, слідуючи за поляками, вступив 9 червня у Заслав. Тут з’явилися до нього ад’ютанти ПОНЯТОВСЬКОГО з пропозицією укласти перемир’я на 4 тижні. КАХОВСЬКИЙ відповідав, що «продовжуватиме дії свої доти, доки існуватиме в Польщі партія чи якесь скупчення військ, супротивне генеральній конфедерації та великодушним намірам Її Імператорської Величності, прихильних загальним бажанням справжніх патріотів до повернення республіці вольності та законів її, викрадених беззаконною конституцією 3 травня. І що приєднатися до конфедерації чи покласти зброю - єдиний шлях, який може припинити поразки цих супротивних військ та відвернути пролиття крові».

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ

А тепер послухаємо поляків: «Під Зеленцями польський корпус генерала ЗАЙОНЧЕКА зайняв позицію на підвищенні при дорозі Полонне - Заслав, з багнистою долиною на лівому крилі, з краєм підвищення на правім і лісом за плечима. ТРОКІН і ЗАЙОНЧИК не зайняли між тим села Зеленці, а ліс заважав оглядати та передбачати можливий розвиток подій. На флангах поставлено кінноту, в центрі - піхоту та покликано на поміч ПОНЯТОВСЬКОГО.
О шостій ранку російські сили розташувалися під вогнем польської артилерії на рівнині, що була на ступінь вища, з кіннотою на лівому крилі, піхотою на правому і двома батальйонами піхоти у відводі. Користуючись відсутністю польської протидії, росіяни зайняли село та розпочали під його заслоною прицільний обстріл.
О сьомій ранку на поле битви прибув ПОНЯТОВСЬКИЙ, що призвело до втримання атаки росіян та до очевидного зміцнення польських сил. Ліве крило підпер полк кінноти, праве - бригада кавалерії, а всередині став другий відділ піхоти. Інші відділи прибували протягом битви і зупинялися під заслоною лісу. Зважаючи на обстріл з боку села, ПОНЯТОВСЬКИЙ наказав очистити його від ворога. Цього не вдалося здійснити, тож село підпалили. Дим заслонив полякам поле битви, і росіяни під його запоною вдарили на кавалерію на правому крилі, котра замість наступу на ворога прийняла його на місці, що швидко призвело до розбиття шикування та панічної втечі. Дякуючи інтервенції князя САНГУШКА та офіцерів, вдалося повернути кавалеристів. А тим часом російські вершники потрапили під сильний обстріл польської артилерії. Ще через якусь хвилю росіяни потрапили під флангову атаку кавалерією, що поверталася, а з чола їх атакувала кавалерія з другої лінії. Для зміцнення ефекту ПОНЯТОВСЬКИЙ наказав ЧАПСЬКОМУ зміцнити польський натиск, але той зажадав письмового наказу, посилаючись на те, що усний є незрозумілим.
Після артилерійської підготовки в центрі до атаки рушили російські гренадери. Польська піхота, що складалася переважно з рекрутів і мала три батальйони, не витримала сильного обстрілу. Утікаючи, піхота утворила прогалину в центрі, що використали росіяни. Крім того, виникло замішання у черговім батальйоні, що стояв у відводі. У ту прогалину рушив ПОНЯТОВСЬКИЙ на чолі двох батальйонів. Незважаючи на сильний обстріл польської артилерії, російські гренадери кілька разів піднімалися в атаки на багнети, але без успіху.
На лівому крилі так само почався російський натиск, під силою якого поляки стали відступати. Коли росіяни потрапили під вогонь польської артилерії, вдалося їх відігнати контратаками піхоти і зайняти попередні позиції.
Незважаючи на опір росіян на усіх відтинках, ПОНЯТОВСЬКИЙ постановив перебрати ініціативу, формуючи відділ генерала ВЕЛЬГОРСЬКОГО. Проте той діяв вельми самовільно, завдяки чому МОРКОВ зміг переформувати свої відділи. Але російський генерал не почувався впевнено, тож посилав до КАХОВСЬКОГО гінців із проханнями допомоги, але підтримки не отримав і вирішив формуватися у чотирикутник і виходити з поля бою. Приблизно о 5-й годині по полудні битва закінчилася, а на полі бою залишилися поляки. Вони викрикнули «Віват!» і по відпочинку, що тривав дві години, розпочали повернення. Поле бою знову зайняв МОРКОВ, проголошуючи себе переможцем. Він загородив дорогу дивізії КОСЦЮШКА, що підтягнулася до місця події. Останній, зважаючи на перевагу росіян, відійшов, давши кілька артилерійських залпів.
Король Станіслав Август ПОНЯТОВСЬКИЙ у листі до свого племінника Юзефа ПОНЯТОВСЬКОГО зазначив: «Битва під Зеленцями була дуже важливою звитягою в історії не лише тієї війни, а також із часів Яна III то є перша битва, яку виграли поляки без нічиєї допомоги». Виходячи з цього і було встановлено військову відзнаку Virtuti Militari, одним з перших кавалерів якої став Юзеф ЗАЙОНЧЕК.

ПІД ПРАПОРАМИ КОСЦЮШКА

Після приєднання польського короля до Тарговицької конфедерації ЗАЙОНЧЕК вийшов у відставку і виїхав за кордон. 1794 р. в чині генерала бився під прапорами Тадеуша КОСЦЮШКА. Командуючи окремим загоном, 8 червня 1794 р. був розбитий російськими військами при Холмі. Брав участь в обороні Варшави від прусських військ, був обраний головою трибуналу та призначений комендантом міста. Після полону КОСЦЮШКА став заступником ВАВРЖЕЦЬКОГО. Був тяжко поранений під час штурму Праги (передмістя Варшави), а потім звинувачений в умисній здачі міста.

ГЕНЕРАЛ ФРАНЦУЗЬКИЙ

Після цього ЗАЙОНЧЕК виїхав до Галичини, але був заарештований австрійцями та оголошений військовополоненим. 1795 р. ЗАЙОНЧЕКА звільнили, і він виїхав до Франції. Вступив у французьку армію. 8 березня 1797 р. генерал Наполеон БОНАПАРТ підвищив ЗАЙОНЧИКА до бригадного генерала.
У 1796-1797 рр. брав участь в Італійській кампанії, в 1798-1801 рр. - в Єгипетській експедиції, де командував бригадою. Від 25 липня 1798 р. був губернатором провінції Дельта.
Пізніше ЗАЙОНЧЕКА призначили командиром Північного легіону, що складався переважно з поляків. 1805 р. він командував дивізією у складі французьких військ у Булоні, а потім у складі корпусу генерала ПОНЯТОВСЬКОГО. Від серпня 1807 р. під командуванням генерала ДОМБРОВСЬКОГО служив у польській армії, від квітня 1809 р. командир другої, від 23 листопада 1809 р. - першої польської дивізії. Від 13 березня 1813 р. - командир 16-ї (польської) дивізії 5-го корпусу Великої армії.
Був поранений при Смоленську 17 серпня 1812 р. Три дні (26-28 листопада) заміщав ПОНЯТОВСЬКОГО на посаді командира корпусу. У битві при Березині ЗАЙОНЧЕК був важко поранений (йому ампутували ногу) і 10 грудня у Вільно взятий у полон.

…І РОСІЙСЬКИЙ

1815 р. російський імператор Олександр I провів ЗАЙОНЧЕКА в генерали від інфантерії та призначив намісником Польщі. Це був украй лояльний до Росії адміністратор. 17 квітня 1818 р. ЗАЙОНЧЕК отримав титул князя Царства Польського.
Помер Юзеф ЗАЙОНЧЕК 18 липня 1826 р. у Варшаві.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку