Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

17.12.2010

В’ЯЗЕНЬ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ ФОРТЕЦІ

Устим КАРМАЛЮКГордістю та окрасою Кам’янця-Подільського, безумовно, є старовинна середньовічна фортеця, що протягом багатьох століть захищала рідне місто.
1812 р. Російська імперія та Туреччина уклали Бухарестський мир, згідно з яким Бессарабію було включено до складу Росії. До того часу Кам’янець-Подільський був форпостом імперії на південно-західному кордоні. Тепер місто опинилося у глибині російських територій, і фортеця втратила військове значення.
23 березня 1819 р. в частині споруд Старої фортеці було створено губернську в’язницю. Останній належали такі будівлі: військова та цивільна казарми, караульна, офіцерські покої, пекарня, господарські будівлі. 
Арештанти у фортечній в’язниці поділялися на військових, цивільних, а також так званих секретних. Військові ув’язнені утримувалися тут на період слідства та судочинства в їхніх справах. Далі, після екзекуцій (за вироком суду багатьох карали шпіцрутенами, різками), їх відправляли служити у штрафні команди або продовжувати службу у військах, декого - на каторгу. Більшість військових, котрі потрапляли до в’язниці, становили солдати-дезертири.
Таким солдатом-дезертиром був Устим КАРМАЛЮК, який народився 27 лютого 1787 р. в с.Головчинці Літинського повіту (нині Летичівський район) у родині кріпаків Якима та Олени. Змалку Устим працював у маєтку пана ПІГЛОВСЬКОГО. 1812 р. поміщик віддав його у солдати, а служили тоді 25 років. Зачислили його у 4-й уланський полк, який дислокувався у Кам’янці. 
На початку 1813 р. Устим разом із Данилом ХРОНОМ здійснив втечу з армії та відразу ж поквитався з паном ПІГЛОВСЬКИМ, спаливши його гуральню. Чутка про дії втікачів стривожила місцеве панство та представників влади. За ними організували погоню.
...На стрімкій скелі, здіймаючись високо вгору, стоїть найвища башта старовинної Кам’янець-Подільської фортеці - Папська, побудована у 1503-1517 рр. на кошти Папи Юлія ІІ, про що свідчать залишки герба на її східному фасаді. У башту вмуровано меморіальну дошку з написом «Устим КАРМАЛЮК» і його профілем. Тут, у цій кам’яній башті, яка була перетворена на тюремну камеру, тричі ув’язнювали КАРМАЛЮКА з іншими в’язнями. Тому цю башту ще називають Кармалюковою.
Вперше КАРМАЛЮК був ув’язнений тут 1814 р. Як свідчать документи 1814 р., комісія військового суду розбирала справи Устима та його товаришів. КАРМАЛЮК був покараний шпіцрутенами крізь стрій 500 чоловік і відправлений на військову службу в Крим. 
Далекий шлях із Кам’янця до Криму пролягав через с.Панівці. Густі пановецькі чагарники врятували КАРМАЛЮКА: 13 серпня 1814 р. вночі він з товаришем здійснюють втечу з-під варти.
Опинившись на волі, Устим почав згуртовувати навколо себе таких самих втікачів, бідноту. В різних місцях Подільської губернії запалали панські маєтки. Зокрема, в листопаді 1814 р. загін КАРМАЛЮКА здійснив напад на маєток шляхтича САКУЛЬСЬКОГО в с.Курилівці.
11 січня 1817 р. Устима КАРМАЛЮКА вдруге зловили та привели під вартою до Кам’янця-Подільського. Військовий суд при Кам’янець-Подільському ордонанс-гаузі виніс вирок: «По силе воинского устава… имеют быть они, рекруты ХРОН и КАРМАЛЮК, казнены смертью. Относительно участвующих с ними… таковые состоят под судом Подольского гласного суда». 
34 дні чекали Устим і його товариш Данило виконання вироку. Але 24 жовтня 1818 р. подільський військовий губернатор БАХМЕТЬЄВ замінює вирок до смертної кари 25-ма ударами батогом, тавруванням і засланням до Іркутської губернії на каторгу. Це покарання було здійснено на другий день у центрі міста, на майдані Польський ринок. 
16 листопада 1818 р. КАРМАЛЮК, закутий у кайдани, етапом разом з іншими селянами вирушає на заслання до Іркутська «для употребления в каторжные работы». Але дорогою в Сибір Устим і Данило у В’ятській губернії знову втікають - з етапної в’язниці («ушел из путевой тюрьмы») та повертаються на Поділля, де знову організовують великий загін.
Розгортання селянського руху непокоїло не тільки місцевих чиновників, а й уряд Миколи І та сенат, котрі декілька разів займалися переглядом справ про учасників руху, вживаючи суворих заходів, щоб припинити його. Подільські поміщики зверталися до уряду з тим, щоб стягти із селян вартість майна, знищеного КАРМАЛЮКОМ. Було створено спеціальний орган - Галузинецьку комісію на чолі з чиновником особливих доручень ВІЗЕРСЬКИМ, яка розслідувала справи учасників руху.
22 березня 1822 р. в с.Галузинці шляхетським загоном у кількості 70 чоловік на чолі зі шляхтичем СТАНІСЛАВСЬКИМ КАРМАЛЮКА було схоплено знову. Його закували в кайдани та під вартою 60 чоловік на чолі зі шляхтичем ЯСТРЖЕМСЬКИМ відправили до Літина. 
На допиті він називає себе Василем ГАВРИЛЮКОМ. У комісії Літинського земського суду відбувається очна ставка КАРМАЛЮКА з дружиною та синами. Літинський повітовий лікар стверджує прикмети КАРМАЛЮКА.
У жовтні 1822 р. Устима ув’язнюють у Папській башті втретє. 30 грудня 1822 р. Подільський головний суд засуджує його до покарання 101-м ударом батога, клеймуванням і засланням на довічну каторгу. 
Але КАРМАЛЮК знову організовує втечу. Тоді ж було виконано вирок Подільського головного суду над його дружиною. За переховування чоловіка вона «наказана розгами на площади в городе Литине и четырехнедельным арестом».
Про втечу КАРМАЛЮКА з башти є дуже багато різних легенд і переказів. Вони лягли в основу творів художньої літератури. Насправді, як свідчить архівний документ-рапорт, втеча була організована так: 12 березня, пізно ввечері, караульний офіцер ВАСИЛЕВСЬКИЙ перевірив вартових. Але в’язні не дрімали. Першим подав знак до втечі Яків СТРУТИНСЬКИЙ. Із криком «Гу, хлопці!» зірвалися заарештовані, схопили дошки з нар і вдарили вартових, вибігли у двір фортеці. Як далі розповідають документи слідчої комісії, вартові тюрми «…покамест успели схватить ружья и выбежать с офицером и ударить тревогу, между тем арестанты, схватя полено из дров, пустились стремголов к воротам… сбивши тоже с ног часовых, и пробились за ограду». Все ж навздогін утікачам пролунали постріли. Якова СТРУТИНСЬКОГО було вбито, КАРМАЛЮКУ вдалося втекти, хоча він був поранений у ногу. Але незабаром його повернули до в’язниці та прикували до кам’яного стовпа в одиночному казематі, щоб запобігти новим спробам втекти.
11 квітня 1823 р. КАРМАЛЮКА прилюдно карають 101-м ударом батога, знову таврують розпеченим залізом і відправляють на довічну каторгу в Сибір. Та він знову тікає.
Тоді ж було виконано вирок подільського головного суду над дружиною КАРМАЛЮКА. За переховування чоловіка «Наказана розгами на площади в городе Литине і четырехнедельным арестом».
Загинув Устим КАРМАЛЮК у ніч на 10 жовтня 1835 р. Готуючись до нападу на поміщика ВОЛЯНСЬКОГО в с.Каричинці-Шляхові, він потрапляє у засідку в домі Оляни ПРОЦКОВОЇ (ПРОКОПЧУК) і був убитий пострілом у голову шляхтичем РУДКОВСЬКИМ. Його поховали в Летичеві, за міським цвинтарем.
Того ж дня в журналі Летичівського суду з’явився запис: «У такий спосіб закінчив життя своє славний лиходійствами своїми КАРМАЛЮК, покараний тричі шпіцрутеном і тричі батогом, що стільки ж разів утікав із каторжної роботи, що довгі роки не давав спокою тутешній окрузі, мав надзвичайні та навіть неймовірні майже зв’язки, який, можна сказати, зробився на-тхненником всілякого зла і тим самим увергнув багатьох простолюдинів у згубу та найзабобоннішу всезагальну про його силу і могутність віру».
Подвір’я фортеці. Фото XIX ст.У протоколі огляду тіла вбитого КАРМАЛЮКА летичівським повітовим лікарем ДРОЗДОВИМ і земським справником КОВАЛЕВСЬКИМ пишеться: «1835 року жовтня 11-го дня в селі Каричинцях-Шляхових оглянуто було мертве тіло КАРМАЛЮКА, що мав від роду років 50 (насправ-ді - 48. ПРИМ. АВТ.) і будову тіла міцну. Цей злочинець 10 жовтня застрелений з рушниці у дворі одного селянина, і на місці, на якому він одержав вогнестрільну рану в голову, наявні сліди великої кількості крові, що витекла з рани. По зовнішньому огляді тіла виявилось: 1) волосся на голові русяве, стрижене по-шляхетськи, борода чисто поголена, вуса русяві, підстрижені; 2) лоб широкий, відкритий, очі великі сірі, ніс великий горбатий, вилиці випнуті, немає двох нижніх передніх зубів; 3) на лобі та на двох скронях, біля зовнішніх кутиків очей, по два синюваті рубці від таврування, яке роблять злочинцям після покарання батогом».
«Давно це було. За панщини страшної. А панщина - це не життя, а пекло. Мучилися люди, а не жили. Пани у молоці купалися, селянина кров смоктали. На зорі під нагаєм на панський лан біднота йшла. Додому не могла вертати. В дорозі падали спрацьовані. Терпіли, сльозами умивалися. Пробував хто сперечатися - на палю садили, щоб усі боялися. А він не стерпів. КАРМЕЛЬ був не з тих, хто міг терпіти». Ці слова записані 1936 р. з розповіді жительки с.Привороття Кам’янець-Подільського району Феодосії КОЗАК.
Після смерті народного месника царському уряду ще довго не вдавалося придушити селянський рух на Поділлі. Галузинецька комісія  продовжувала слідство у справі КАРМАЛЮКА аж до 1839 р. Вона зареєструвала понад тисячу нападів на поміщиків і притягла до суду 2700 чол.
З часом з’явився великий цикл народних пісень, легенд, переказів про КАРМАЛЮКА. Його постаттю цікавилися М.КОСТОМАРОВ, С.РУДАНСЬКИЙ, Марко ВОВЧОК. Через 11 років після загибелі Устима у складі археографічної комісії приїздив на Поділля поет-революціонер Т.ШЕВЧЕНКО, який записував про нього народні пісні, легенди, розповіді очевидців.
Про все це розповідає оформлена експозиція в башті КАРМАЛЮКА. Багато попрацював над створенням тут інтер’єру ХІХ ст. художник Олександр ЯНІШЕВСЬКИЙ.  На стендах вміщені численні фото, копії документів про його життєвий шлях, про встановлення меморіальної дошки у фортеці-заповіднику, відкриття пам’ятника у місті Летичеві, інші матеріали, які з інтересом оглядають відвідувачі музею-заповідника. 
Валентина СОЛОВЕЙ, науковий працівник Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника.

Повернення до списку