Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

25.03.2011

ЇХ ПАМ’ЯТАТИМЕ КАМ’ЯНЕЧЧИНА

Визволення нашого краю та перемога у Великій Вітчизняній війні над фашистськими загарбниками - заслуга не лише військових. Це розуміють усі, про це свідчать факти та історія.
Нині можна піддавати сумніву, аналізувати роль підпілля і партизанського антифашистського руху, але, незважаючи на весь скептицизм, вони відіграли важливу роль у визволенні нашого краю від загарбників, як і Батьківщини в цілому.
У своєму дослідженні голова ради районної організації ветеранів війни та праці України Антон МАЛИК зазначає: 
«Коли мова йде про підпілля і партизанський рух на Кам’янеччині, то навряд чи виправданим було б відокремлювати сільські патріотичні організації від міських. Відомо, наприклад, яку велику роботу в Кам’янці-Подільському вела молодіжна група, котру організували студенти Вілен ПОВОРІН і Дмитро МОЗОЛЕВСЬКИЙ. До неї приєдналися близько 40 юнаків з навколишніх сіл. Особливо активними були Іван ВОРОНКО із Сокола, Олександр ГУКІВСЬКИЙ, Микола ДУЛЕПА, Калістрат КУХАРУК, Микола АНТОМИРСЬКИЙ з Баговиці, Микола ДЕМЧУК з Голоскова та ін.».
Також зазначається, що багато жителів району входили до складу підпільної антифашистської організації Олександра ПАВЛЮКА. Заснована у жовтні 1941 р., вона проіснувала майже два роки. В ній активно працювали вчитель із Демшина Марія МЕЛЬНИЧЕНКО, заступник директора Кульчієвецької МТС АЛЕКСАНДРУК. Окрім, так би мовити, спільних антифашистських груп міста і району, боролися з окупантами і підпільні організації, створені в окремих населених пунктах.
Антон Іванович, досліджуючи цю тему, зазначає, що 1942 р. в с.Нігин була створена підпільна організація, до якої увійшли місцеві жителі ЯРЕМЧУК, ПШОНИК і робітник КИРИЛЮК. Група мала радіоприймач і розповсюджувала оперативні зведення Радінформбюро, закликала сільчан не виконувати розпоряджень окупаційної влади. Наступного року нігинські підпільники приєдналися до партизанського загону і разом брали участь у бойових операціях.
У Старій Ушиці підпільну групу, яка складалася з 20 осіб, очолив колишній прикордонник ЗАХАРОВ. Група підтримувала постійний зв’язок із партизанським загоном МІНОСЯНА. У лютому 1944 р. підпільники разом із партизанами спалили нафтобазу і вивели з ладу телефонну станцію в с.Грушка, а в березні знищили штаб фашистської військової частини, яка намагалася переправитися через Дністер.
Окремо слід сказати про партизанський загін імені Боженка. Він почав свій шлях у червні 1943 р. в Оринині. Командиром загону став колишній офіцер Червоної Армії майор ЗАПЛАТИНСЬКИЙ, його заступником - БЕРЕЗОВСЬКИЙ. 22 бійці дали партизанську клятву на вірність Батьківщині. 
Зрештою, як зазначає голова районної ради організації ветеранів війни та праці, поряд із перемогами та здобутками партизанських і підпільних організацій були невдачі та поразки. Останні майже завжди обчислювалися людськими життями, відданими за свій край.  
«…Хтось допоміг фашистам вийти на слід підпільних груп ПАВЛЮКА і ПОВОРІНА, і це, як відомо, призвело до загибелі десятків патріотів. У сутичці з карателями поліг Петро ЗАПЛАТИНСЬКИЙ - партизанський командир. У жовтні сорок третього фашисти схопили хороброго партизана із с.Привороття ЩЕРБАНЯ, піддали жорстоким тортурам, а потім, нічого не добившись, стратили його». 
Страх смерті танув, нівелювався перед бажанням свободи та життя. На місце загиблих товаришів на захист краю ставали все нові та нові жителі району. 
«Так сталося і з боженківським загоном. Місце полеглого командира зайняв БЕРЕЗОВСЬКИЙ. У березневі дні сорок четвертого року боженківці в одному строю з фронтовиками визволяли від чужинців рідні села - Оринин, Залісся та інші. А потім разом із частинами діючої армії з благословення своїх земляків більшість партизанів вирушили на захід - визволяти тих, хто ще знемагав у ворожому ярмі, добивати хижака в його власному лігві».
Битва за місто і район була важливою частиною Проскурівсько-Чернівецької операції, яку вели війська 1-го Українського фронту. 
26 березня у район с.Студениця вийшла 16-та гвардійська механізована бригада полковника РИВЖА. Саме за визволення цього населеного пункту лейтенантам Петру БАРАБАНОВУ та Михайлу РАДУГІНУ було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. 
Ось як про ці події розповідав житель Студениці Павло МАЗУР:
«Вдосвіта долинув гуркіт мотора. Спочатку мені здалося, що то німецький танк. Ну, думаю, тепер нам кінець. Бо ще вчора німці довго оглядали переправу через Дністер. Місце для переправи обрали в кінці села, про що переконливо свідчили помічники, залишені на березі річки. Коли я побачив червону зірку на танку, то очам своїм не повірив. Невже це наші? Невже настав кінець нашим мукам і горю? Незчувся, як до мене підійшов офіцер, - тепер знаю, що то був БАРАБАНОВ. Він попросив показати дорогу в кінець села. Я забрався на танк і повів на переправу. БАРАБАНОВ оглянув місце, повернувся назад і замаскував свій танк біля моєї хати. Другий танк зупинився на подвір’ї селянина Івана СЕМЕНЮКА.
Надвечір фашисти почали переправу. Коли вони наблизилися до Дністра, по них вдарили наші гармати, кулемети та автомати. Німці були приголомшені. Під нищівним вогнем заметушилися на березі річки, кидались у холодні хвилі Дністра, намагаючись дістатися протилежного берега, але зразу ж зникали під водою».
Також про допомогу місцевих жителів під час визволення від фашистів свідчать спогади командира батальйону майора СТЕПАНОВА: 
«Наприкінці березня 1944 року наш 318-й стрілецький полк з боями звільняв села Ходорівці, Червону Чагарівку. Виконати бойовий наказ нам допоміг житель цього села Прокіп Семенович ЮРЧАК. У сніжну хуртовину по бездоріжжю він прокладав шлях воїнам батальйону. Він ішов попереду, незважаючи на смертельну небезпеку. ЮРЧАК вивів нас на околицю села Княгинина, звідки ми почали свій наступ. Звертаючись до командира, він сказав: «Ви визволили нас від фашистів, тепер я повинен допомогти звільнити інших». Під час боїв ЮРЧАК допоміг винести трьох поранених бійців. Їх занесли до Юрчакової хати, де дружина його Фекла Оксентіївна і син Степан зробили їм перев’язки, нагодували, зігріли. Всі вони залишилися живими і потім воювали до повної перемоги. Ось так, у єдності фронту і тилу, кувалася Перемога».
Схожі спогади про допомогу та підтримку під час визволення є у згадках багатьох інших воїнів, які визволяли нашу Кам’янеччину. 


Автор: 

Повернення до списку