Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 20 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

17.06.2011

ГІРКИМ ЛІТОМ 1941-го

Сергій БОРЗЕНКОФронтові шляхи Великої Вітчизняної для 32-річного журналіста і письменника Сергія БОРЗЕНКА з Харкова розпочалися на Поділлі. До вій­ни він працював у газеті «Соціалістична Харківщина», а в червні 1941-го пішов на фронт у складі редакції армійської газети «Знамя Родины». Нотатки військового кореспондента стали основою повоєнної збірки БОРЗЕНКА «Життя на війні», виданої 1958 р. в Москві та перевиданої 1965 р. - до 20-річчя Перемоги. У цих книгах Сергій Олександрович веде розповідь від імені військового кореспондента Сергія АК­СЬОНОВА, але на конкретній автобіографічній основі.
Відкриває збірку розділ «Гірке літо». Ось одна із кам’янецьких замальовок із цього розділу: «…Легкий вітерець гортає томик Гете, забризканий грязюкою. Мешканці, що залишилися в місті, злякано туляться до будинків, і тільки регулювальник руху - молодий червоноармієць - стоїть на перехресті вулиць та енергійно працює білим і червоним прапорами. Він не йде, коли бомбардувальники скидають над містом бомби. Долаючи страх, перебувати під кулеметним вогнем із літака, не звертати на нього уваги - це коштує багато чого. Кам’янець-Подільськ красивий, особливо його старовинна частина з високим турецьким мостом і стародавньою фортецею, покритою зеленим мохом».
Ось ще один незабутній епізод того літа: «До Дністра під’їхали вночі. Річка горіла зловісним синюватим вогнем. Нам пояснили, що з численних у цьому районі горілчаних заводів у річку випустили весь спирт. Він ішов зверху води, солдати черпали його казанками, і командарм, що під’їхав до переправи, наказав запалити річку. Таке фантастичне видовище можна було побачити тільки один раз у житті».
І далі: «Переправа поблизу Кам’янця-Подільська виявилася порівняно легкою. Армія проходила через вогняну річку в повному порядку. Але коли ми в’їхали в місто, земля та будинки колихнулися від вибухів, у небі заметушилися клуби чорного диму. Бомбардувальники, пікіруючи, бомбили станцію. Там рвалися ешелони зі снарядами, горіли цистерни з тим самим пальним, на яке так розраховували наші танкісти. Фашисти всю міць своїх бомбових ударів направляли на залізничні станції та мости і не чіпали шосейних доріг, необхідних їм для просування своїх військ».
Описано в «Гіркому літі» і мужність льотчика Івана БОНДАРЯ, який над Кам’янцем таранив фашистського стерв’ятника. Коли німецькі бомбардувальники з’явилися в небі, радянські льотчики «сміливо кинулися навперейми ворогам, але бомбардувальники не ухилилися від курсу, готові прийняти бій. «Яструбки» кинулися в атаку. Не порушуючи ладу, фашисти зустріли їх гарматним і кулеметним вогнем. Видно було, як із кулеметів виривалося полум’я».
Далі події розгорталися так: «Радянські льотчики відвернули вбік і спробували зайти бомбардувальникам у хвіст, але і цей маневр не вдався. І раптом у небі з’явився двокрилий літак, світлий, як на картинці. Він один летів навперейми сімці ворогів. Його зустріли вогнем. Але літак наближався до головного фашистського бомбардувальника. Відстань між ними стрімко скорочувалася. Флагманський бомбардувальник різко повернув управо, в ту ж мить наш літачок врізався йому в бік. Обидва, великий і маленький, літаки загорілися і клубком полум’я та чорного диму звалилися вниз. То був новий прийом повітряного бою — таран, що не застосовувався жодною армією світу. Вперше його випробував на німцях 26 серпня 1914 року волжанин Петро НЕСТЕРОВ, потім повторив француз ПЕГУ, а тепер знову відродили радянські льотчики. З вогню і диму вирвалася біла крапка, і через хвилину в повітрі повис білий парашут, а за мить - ще два кольорові. Захоплені плавним польотом парашутистів, ми й не помітили, що в повітрі сталася різка зміна. Втративши свого ватажка, німецькі льотчики розгубилися, а наші загорілися жагою подвигу і з новою енергією накинулися на ворогів. Одна за одною на землю впали, охоплені полум’ям, дві німецькі машини».
Далі в книзі Сергія БОРЗЕНКА читаємо: «Бій закінчився, і мене з ЛІФШИЦЕМ послали на аеродром, розташований неподалік. Герой, який збив головний бомбардувальник ворога, був живий. Про це сказав мені перший-ліпший на аеродромі червоноармієць. Коли наш льотчик опускався на парашуті, німецький літак спланував до нього і, давши чергу з кулемета, прострелив йому ногу. Я пішов до пораненого. Він лежав у будиночку на похідному ліжку, по пояс накритий синьою шинеллю. Перев’язку йому вже зробили, і навколо нього товпилися товариші. Я підійшов ближче і, хоча починало темніти, впізнав обпечене морозом і сонцем обличчя людини, що билася під похмурими хмарами Фінляндії. То був Іван БОНДАР…».
У «Гіркому літі» письменник розповів також про подвиг радянських артилеристів біля Нової Ушиці. На війні Сергій БОРЗЕНКО не тільки описував мужність наших воїнів, але й сам не раз брав участь у бойових операціях. Так, 1 листопада 1943 р. він фактично очолив один із загонів десанту морських піхотинців, що взяли штурмом і утримували плацдарм на узбережжі Криму, поблизу селища Ельтіген. За героїзм і мужність, проявлені тоді, Сергій Олександрович 17 листопада 1943 р., першим серед побратимів по перу, став Героєм Радянського Союзу.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку