Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 20 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

09.09.2011

КЕРІВНИК-ЛЕГЕНДА!

ВАСИЛЕНКОБути керівником - талант, який дається лише обраним. Його неможливо отримати як спадок, він не передається генетично, його не купиш ні за які скарби у світі, не здобудеш, навчаючись у когось. Або в тебе цей талант є, або ж його немає. Керівник - це, в першу чергу, мудрість, виваженість, відданість людям. Це титанічна праця аж ніяк не заради власного збагачення. Це сильний лідер, яскрава особистість, глиба! 9 вересня виповнилося б 80 років з дня народження заслуженого працівника промисловості будівельних матеріалів УРСР, заслуженого раціоналізатора СРСР Івана ВАСИЛЕНКА. Людини, внесок у розвиток міста якої  - неоціненний. 
Уродженець с.Слобідка-Рихтівська, він став не лише легендою малої батьківщини, а й Кам’янця-Подільського, якому був відданий клопіткою працею, де залишив величезний слід із добрих справ, заслуживши вдячність і повагу його жителів. Чого лише вартує пройдений шлях від начальника цеху Рихтівського алебастрового заводу, керівника Кудринецького алебастрового підприємства до генерального директора Кам’янець-Подільського виробничого об’єднання будівельних матеріалів. Майже 40 років щоденної праці, виважених рішень, перспективних планів, мрій і сподівань.
1959 рік. Кам’янець-Подільський алебастровий завод знаходиться в жалюгідному стані. Колишній перший секретар об’єднаного міськкому комсомолу Антон МИХАЙЛИК, аби врятувати ситуацію, пропонує першому секретареві міськкому партії Григорію ТОНКОЧЕЄВУ об’єднати завод із Кудринецьким алебастровим підприємством, а керівником нового об’єднання поставити Івана ВАСИЛЕНКА, за роботою якого вже встиг поспостерігати. Пропозиція Антона Яковича була не лише слушною, а й результативною. Пройде всього декілька років і новоспечений керівник виведе занедбаний завод у передові та перетворить його на високовиробниче підприємство, яке випускатиме будівельні матеріали різної номенклатури. Підприємство стане одним з перших серед схожих на нього у всьому колишньому Союзі.
- Іван Григорович умів бачити перспективу, своєчасно приймати рішення, послідовно та наполегливо впроваджувати їх у життя, - пригадують голова правління ПАТ «Гіпсовик» Володимир ПОСТОВИЙ і його заступник Іван АТАМАН. - Він умів працювати з кадрами, завжди відстоював інтереси колективу. Мав сильну волю, був справжнім професіоналом. Чесний, справедливий, тактовний, уважний до підлеглих, завжди тримав слово. Мрією Івана Григоровича була тролейбусна лінія в місті, відкриття Слобідсько-Рихтівського родовища доломітів і вапняків, газифікація Кудринецького цеху і навколишніх сіл. Одна з його мрій здійснилася: 2009 року теперішнє керівництво відкрило Слобідсько-Рихтівський кар’єр доломітів і вапняків, де виготовляється щебінь доломітовий і доломітова мучка, камінь бутовий. 

ЗБУДОВАНЕ ДЛЯ ЖИТТЯ І ПРАЦІ

Мрій і задумів у Івана ВАСИЛЕНКА було багато. Проте він був послідовним не лише у словах, а й у вчинках.
- Силі волі, цілеспрямованості Івана Григоровича могли б позаздрити найстійкіші бійці, - каже колишній заступник генерального директора виробничого об’єднання будматеріалів Павло МАРКОВСЬКИЙ. - Мені пощастило довгі роки працювати з ним пліч-о-пліч. У пам’яті Іван Григорович залишився неперевершеним життєлюбом. Його небайдужість до проблем людей, вражала відвертістю, чесністю та професійним підходом до вирішення вагомих виробничих і соціально-побутових проблем і завдань. Він завжди думав, як покращити розвиток виробництва, створити для всіх працівників належні умови не лише праці, а й проживання та відпочинку. 
Незламності, іноді навіть затятості характеру ВАСИЛЕНКА по-доброму та з повагою заздрили і ми, його друзі та колеги. У цьому намагалися бути схожими на нього. 
З ініціативи та при безпосередній участі Івана Григоровича в місті та районі побудовано безліч об’єктів. І не важливо - виробничих чи житлових - будівництво кипіло. А про таке слово, як довгобуд, навіть і мови бути не могло...
На Вербецькому заводі будівельних матеріалів було оновлено кар’єрне господарство, реконструйовано дробильно-сортувальний цех, модернізовано виробництво вапна та побудовано новітню 100-тонну шахтову піч. Залізнична станція Нігин також була реконструйована, тут було побудовано додаткові залізничні колії. Було дано старт газифікації північної частини району. На очах виріс новий адміністративно-побутовий корпус. Оновлене господарство побачив і Гринчуцький кремнієвий кар’єр, і Гуменецький вапняковий цех.
Завдяки Івану Григоровичу в Кужиловецькому травертиновому кар’єрі розпочато видобуток травертину, а в Теремецькому кар’єрі піщаного каменю - видобуток піску та випуск стінових блоків.
Зазнав змін і Кудринецький завод. Кам’янець-Подільський 
завод стінових матеріалів, який входив до складу виробничого об’єднання, теж було реконструйовано та докорінно змінено технологію випуску керамічної цегли. На центральному проммайданчику виробничого об’єднання зведено цех із випуску керамічної облицювальної плитки та звукопоглинаючих теплоізоляційних облицювальних плит, цех облицювальних матеріалів із природного каменю тощо.
- Певний час очолюючи міську раду директорів підприємств, він активно брав участь у розв’язанні проблем міста, в будівництві питного водоводу з Дністра, каналізаційних колекторів, насосних станцій, очисних споруд, об’єктів теплоенергетики, житлового, соціально-культурного призначення, благоустрою міста. І сам показував приклад у всьому. Завдяки його зв’язкам розпочалося зведення готелю «Смотрич». Він надавав допомогу в будівництві хірургічного корпусу міської лікарні, який споруджувався як позаплановий об’єкт, - згадує колишній голова міськвиконкому Володимир КРИЛОВ. 
З ініціативи Івана ВАСИЛЕНКА збудовано перші в місті сауну, фізкультурно-оздоровчий комплекс із басейном і спортзалом. Та найголовніше будівництво все ж таки було на майданчиках, де зводилося житло для працівників виробничого об’єднання. 
Як згадує Віктор СТЕФАНЮК, який 7 років працював майстром будівельної бригади, а пізніше головою профкому об’єднання, житлові будинки росли, як гриби після дощу. Якщо на інших підприємствах і була черга на житло, то тут її практично не існувало. Понад 450 сімей за досить короткий час в’їхали в нові просторі квартири. Сам же Іван Григорович так і не поліпшив власних житлових умов, усе життя проживши в невеличкій квартирі з маленькою кухнею.
Не забував мудрий керівник і про оздоровлення працівників. Він був одним з перших, хто побудував на березі Чорного моря базу відпочинку («Кам’янчанка»). При цьому працівники об’єднання та їх діти до 16 років відпочивали безкоштовно, а для членів їх сімей путівки коштували 30% від їх вартості.
Була в об’єднанні і власна художня самодіяльність - дитя Івана Григоровича. Загальне керівництво нею здійснював професіонал високого класу Борис МАК. 
1987 р. вокально-інструментальний ансамбль об’єднання стає лауреатом Всесоюзного фестивалю народної творчості. Завдяки підтримці Івана ВАСИЛЕНКА вийшов 30-хвилинний фільм про Кам’янець, який показали на центральному телебаченні, в «Клубі кіномандрівників».
- Іван Григорович любив своє село, - каже колишній голова колгоспу ім.Крупської с.Слобідка-Рихтівська Іван БОГОНОС. - Він жив його проблемами і всіляко сприяв їх вирішенню. Очолюване ним підприємство тримало шефство над колгоспом. За сприяння Івана Григоровича в школі було побудовано спортивний зал, споруджено підсобні об’єкти для колгоспу. Допомагав він і прихожанам села, виділивши матеріали на будівництво церкви. Багато жителів працювали на його підприємстві, отримали квартири в місті.
Дбати про людей - було чи не головною рисою характеру Івана ВАСИЛЕНКА. Це зауважують усі, кому випала честь працювати з такою Людиною.
- У підпорядкуванні виробничого об’єднання будівельних матеріалів було чимало заводів і підприємств, - розповідає колишній директор Вербецького заводу будівельних матеріалів (згодом було перейменовано у ВАТ «Подільські Товтри») Валентин ЖЕЛІХОВСЬКИЙ. - У червні 1974 року наше підприємство було приєднано до заводоуправління будівельних матеріалів, керівником якого був Іван Григорович. Пам’ятаю першу зустріч колективу з ним. Говорив чітко і твердо, відчувався в його голосі дух господаря. Запевнив, що кожен з нас матиме пристойну зарплату, про всіх працівників будуть турбуватися, всім буде створено пристойні умови праці. Від нас вимагав одного - добросовісної праці. І працювати в об’єднанні було надзвичайно престижно.
- Щорічно об’єднання отримувало найвищі нагороди від керівництва держави, - говорить Іван ЯЛОВИЙ, директор професійного художнього ліцею. - І завжди було приємно бачити, як вшановують простих людей праці: слюсарів, машиністів, екскаваторни-ків, технічних працівників, верстатників, котрим вслід за отриманням орденів, медалей, грамот і премій звучав солідний комбінатівський духовий оркестр, лунали задушевні вітальні пісні аматорів художньої самодіяльності, яких Іван Григорович не просто поважав, а плекав. Це було справжнє свято звеличення простих людей праці.

ЗАРАДИ ДОБРА І ЛЮДЕЙ

До ВАСИЛЕНКА не лише прислухалися підлеглі, його наслідували, знали, поважали. 
- Вмілий керівник Іван Григорович був вимогливим і водночас турботливим. Він горів на роботі, тримався до останнього, не виказував, що йому важко і боляче, - каже В’ячеслав ВАЛЬЦЕР, колишній завідувач промислово-транспортного відділу, другий секретар міськкому партії. - Від багатьох людей я постійно чув: «Коли у мене була біда, ВАСИЛЕНКО мені допоміг».
- Я вчився в нього стилю керівництва, діловитості, умінню працювати з людьми, - зізнається колишній директор нафтобази Анатолій КУГАЙ. - Він був для мене зразком ефективного господарника.
- Іван Григорович у будь-якій ситуації уважно ставився до людей, вмів вислухати кожного, - додає Микола НАРОЛЬСЬКИЙ, директор заводу стінових матеріалів (1985 - 2004 рр.). - Я неодноразово переконувався в тому, що для Івана Григоровича не існувало таких понять, як «не хочу», «не зроблю», коли мова йшла про важливе прохання того чи іншого колективу або окремої людини. Одним словом, він любив робити людям добро, щиро любив свою роботу.
- Він був вимогливим, а подекуди і суворим керівником, що мені дуже імпонувало, - каже його заступник Павло МАРКОВСЬКИЙ. - Я глибоко вдячний Івану Григоровичу за ту надзвичайно велику довіру, яку він виказав мені, новому члену злагодженого колективу професіоналів, котрий він формував упродовж багатьох років. Наші спільні напрацювання щодо наукового обгрунтування виробничо-технологічних процесів були результативні й Державним комітетом СРСР у справах винаходів і відкриттів визнані винаходами з врученням відповідних авторських свідоцтв. 1984 року Івану Григоровичу і мені було вручено нагрудні знаки «Винахідник СРСР». За заслуги перед державою Іван ВАСИЛЕНКО був нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Знаком пошани, численними медалями. 
Він був граючим тренером: не лише ставив завдання, а й сам докладав максимум зусиль, ділячись з оточуючими знаннями та досвідом. 
Вмів Іван ВАСИЛЕНКО не лише керувати, а й дружити. І дружба його була на роки. 
- Мы дружили долгие годы. В свободное время выезжали на рыбалку, охоту, играли в шахматы, - трохи привідкриває завісу особистого життя колишній начальник залізничної станції Кам’янець-Подільський Валентин РАТУШНЯК. - Он любил работу, людей и семью. Вместе с женой воспитали двух замечательных дочерей. Трепетно и с большой любовью Иван относился к внукам. Очень жаль, что так рано ушел из жизни мой дорогой друг - ему не было и 62 лет...
- Мені пощастило зустрітися з Іваном Григоровичем під час служби в армії, - розповідає Іван ЛОТОЦЬКИЙ, доктор економічних наук, професор. - Під час комсомольської конференції присутніх вразив виступ молодшого сержанта ВАСИЛЕНКА, котрий сміливо розповідав про те, як молодші командири допускають серйозні статутні порушення. Так, один зі старшин після відбою за дрібні порушення дисципліни (розмова між солдатами після оголошення сну) вивів групу солдатів на плац і примусив повзти по-пластунськи. Погода в той час була морозною. На спини солдатів, які не виконували команди, старшина наступав ногами. Такий сміливий виступ молодшого сержанта ВАСИЛЕНКА настільки вразив делегатів конференції, що вони встали і дружно зааплодували. 
На жаль, на той час не було прийнято висловлювати подяки тим чи іншим спонсорам через ЗМІ, але такі керівники, як Іван ВАСИЛЕНКО, робили свою повсякденну справу в інтересах колективу, усіх кам’янчан. І сьогодні нам хотілося б звернутися з пропозицією до міської влади: справи такого мудрого керівника повинні пам’ятати вічно. Чому б не нагородити Івана ВАСИЛЕНКА посмертно відзнакою міської ради «Честь і шана», а на будинку, де він жив, та на хірургічному корпусі не встановити меморіальної дошки?!
Життєвий шлях Івана ВАСИЛЕНКА - яскравий приклад турботи про людину праці, служіння землі, на якій народився, яка дала путівку в життя. Це взірець для нинішніх і прийдешніх поколінь.
Віктор КРІЛЬ, колишній заступник голови міськвиконкому, 


Повернення до списку