Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 22 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

13.01.2012

ПРАДІД ІЛІЯ (ОЛЬГА ПРИХОДЬКО)

«МАРИНДОXА»

Тепер савинецька парафія цілком спорожніла, і старий прадід залишився самотою.
Отець Ілія, що звик ціле життя мати коло себе повен дім дівчат, що звик до дбайливої опіки предоброї дружини, не міг собі дати ради. Спроваджували йому одну за одною кілька господинь, але хіба з такою вдачею, яка була у прадіда, можна було і при найліпшому бажанні видержати? Усе було не так, усім був незадоволений, гдирав, гримав, лютився.
Аж ось знайшлася одна облесна баба, дуже хитра і безсовісна. Підлещувалася до старого, переконуючи його, що всі проти нього змовилися, що всі його обкрадають, що то тільки вона за нього дбає з щирого серця та жалує його, що так залишився самотою на старість. Казала, що не братиме від нього жадної платні, бо так його шанує та любить, що готова до смерти йому служити. А тим часом крала, де що бачила.
Прабабуня Ірина залишила по собі повні комори всякого добра: полотна, білизни, килимів, різної одежі; хустки, коралі, кожухи, подушки, перини, посуд і безліч всякого іншого домашнього скарбу.
Але «мариндоха» потрапила влізти в таке довір’я у прадіда, що забрала у нього ключі і виносила з дому все, що хотіла.
Коли хтось із сторонніх звертав увагу отця Ілії, що та потвора оббирає його, він не вірив, бо вона переконала старого, що всі змовилися проти нього і проти неї.
- Причарувала! - дивувалися на селі.
А коли прадід помер і дочки та рідня з’їхалися на похорон, то знайшли старого Ілію на голому тапчані, навіть подушку з-під голови витягла проклята баба і зникла без сліду.

СЯНЯ

По смерті батька Сяня з чоловіком перенеслися на савинецьку парафію. Але хоч якою доброю господинею була Сяня, не вдалося їй повернути парафію до благобуту. Правда, спричинилося до того багато різних обставин, незалежних від Сяні.
Знесення кріпацтва не принесло благобуту на село. Зубожілі дідичі розпродували землю з тяжкою бідою будь-кому. Не було купців на землю. Найчастіше це були крамарі, шинкарі, підрядчики, бо тільки вони мали тоді вільну готівку. В більшості купували вони ту землю за безцінь, і то не дуже охоче. Вони купували ту землю з тим, щоб на тому заробити, хотіли видерти з тої землі, що дасться, а сама вона була для них чужа і нецікава. Були це спекулянти. Вони вирубували ліси та пишні парки на дрова, випродували расову худобу на заріз, вивозили з панських будинків усе, що можна було продати. А що тучні панські лани заростали бур’янами, що гарні ставки замулювало багно, і вони висихали, то їх не боліло.
Багато селян-невільників, що звикли до примусової праці на панщині, зрозуміли волю так, що тепер уже не треба працювати. Але скоро переконалися, що, так-сяк працюючи на своєму малому клаптику землі, не можна прогодуватись, отже, мусіли іти на заробітки або в найми. Працьовитіші та заможніші якось оберталися, але загально всі села зубожіли, тож коли люди збідніли, збідніли й парафії.
Так було і в Савинцях.
Багато хат у селі стояло пусткою. Панська палата обдерта, з повибиваними вікнами, як з сліпими очима. Парк вирубали, паркан порозбирали, якісь худі свині риються попід парадним ганком з порозбиваною кольоровою мозаїкою. Німфи та фавни, покалічені й пооббивані, валяються в бур’янах. Затишна альтанка над ставком напівзавалена порубаними вербами, а на місці ставка залишилась багниста калюжа. Сумно глянути в той бік.
Але Сяня на то не вважала і не журилася чужою бідою, бо мала своєї більше, ніж досить. Чоловік - пияк та безсоромний бабій. Над головою стало висить кілька ганебних судових процесів, а п’явиці-хабарники з суду тягнуть довгими роками тяжкі хабарі.
Дві донечки 15-17 літ майже одночасно померли від пошесті сипняка. Старша з них вже була заручена. Єдиний син опинився перед судом за велику розтрату.
Хоч яка була Сяня тверда та сильна, але гірка доля зламала її; не змогла знести зневаги та погорди парафіян, які змалечку шанували її, а тепер сміялися їй в очі. Не хотіла жити, сама шукала своєї смерти і дійшла до того, що безсонної ночі брала гостру сокиру та сто карбованців і йшла шляхом попри корчму, де блукали всякі волоцюги та бурлаки. Побачивши такого пройдисвіта, просила:
- Чоловіче, ось гостра сокира, а ось сто карбованців, забий мене, твої гроші будуть, ніхто й не знатиме.
Напевно, не раз серед тих волоцюг траплялися такі, що шукали нагоди когось пограбувати, а може й забити при тому, але і в цьому Сяня щастя не мала. Почувши таку мову та глянувши Сяні в очі, і ці пройдисвіти христилися й тікали в страху, як від нечистої сили.
Правда, зовнішність у бідної Сяні була тоді страшна. Біда та гризота нікого не прикрашають, але у Сяні вражав вираз її обличчя.
Є багато людей прибитих горем, зраджених долею, сумних і нещасних, які викликають жаль та співчуття. Але Сяня мала люту злість на світ, на людей та на свою долю.
Один з її племінників, відвідавши якось Савинці, розказував потім, що він просто злякався, побачивши свою тітку.
- Та це ж найкраща модель Баби-Яги, - казав. - Ніс у неї загострився, як дзьоб у хижої птиці, зуби повипадали, уста запалися, а вперте підборіддя стирчить догори і майже сходиться з носом, а при тому очі горять жахливим подраз­ненням. Не дивно, що люди тікають від неї.
Померла Сяня у силі віку від дуже тяжкої хвороби, яку сама собі заподіяла, лягаючи спати в садку на мокру холодну землю. Одночасно ставила коло себе сокиру, а на шиї мала завішений капшук із 100 карбованцями, сподіваючись, що може хтось змилується, прийде вночі та й заб’є її. В околиці це була широко відома річ, що попадя з Савинець шукає своєї смерті.
Але охочих не знаходилось.
Тим часом хвороба дійсно прийшла. За­студжені нерви боліли так жахливо, ніби хто тягнув жили з живого тіла. Крім того, при­йшла водянка, від якої все тіло набрякло, роздулось і нестерпно пекло.
Тоді старенька жінка, що служила в Савинцях ще за життя прабабусі Ірини і прийшла з доброї душі доглядати в тяжкій годині нещасну Сяню, сказала, що хвора так уже мучиться тому, що душа не може покинути тіла, треба повідчиняти всі вікна й двері, щоб душі легше було відійти.
Повідчиняли.
Холодний, злий осінній вітер вдерся в хату. Світло свічок тріпотіло та блимало, як сполохане, чорні дивовижні тіні гналися по стінах та ховалися по кутках. Під подувом цього вітру хвора помалу затихла, і бідна її душа залишила тіло...

МОЛОДШІ СИНИ ПРАДІДА

Молодші сини прадіда, Арістарх та Олексій, здалека не дорівнювались старшим братам своїм ані вродою, ані здібностями, ані вдачею. Але батько послав їх обох до ліцею.
Арістарх був дуже амбітний, добре вчився і добре скінчив школу. Любив товариство, мав багато знайомих і скоро дістав добру посаду в Кам’янці. Незабаром одружився з гарною полькою. При цьому повторилася досить звичайна на Поділлі історія, що через жінку-польку він майже відцурався свого роду.
Жінка тримала дім на широку ногу. Раз-у-раз гостини, нові знайомства і, звичайно, для того, нові й нові туалети.
Хоч як багато вдавалося Арістархові заробляти, хоч як його пані вміла крутити людям голову та в крамницях набирати усього в борг, все то швидко в тому хаотичному господарстві розпливалось, і не було ні благобуту, ні порядку в домі, хоч було багато слуг. Розпущена челядь у відсутності панства дармувала, а часами весело бавилася та впивалася горілкою, яку в домі легко можна було роздобути.
Арістарх та його дружина рано скінчили свій вік. Дітей у них було двоє: хлопчик Микола та дівчинка Олімпіяда. Малими вони часто залишалися без догляду, і бідна маленька донечка впала десь і залишилася горбатою на ціле життя.
Олексій, наймолодший син прадіда Ілії, був мало здібний до науки, не спромігся закінчити ліцею і залишився без диплому. Але вдалося йому одружитися з приємною панною з доброї родини і дістатися на скромну посаду в якомусь архіві. Служба та була нецікава, власне й роботи там майже ніякої не було - доглядати старі губерніяльні папери та вряди-годи знайти якусь справку. Платня була мізерна.

ВІД РЕДАКЦІЇ. На цьому завершуємо публікацію великого фрагменту з родинної хроніки Ольги ПРИХОДЬКО «Прадід Ілія». Незабаром у Городку побачить світ збірка вибраних творів нашої землячки (передмову до книги написав Олег БУДЗЕЙ). До цього видання буде включено і повну версію «Прадіда Ілії».


Повернення до списку