Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

08.06.2012

ПРИБАЛТІЄЦЬ, ЩО СТАВ УКРАЇНЦЕМ

Серед імен, знакових для Кам’янця-Подільського, бачимо ціле гроно на літеру Г. Наведемо їх за абеткою: Гагенмейстер, Гайх, Гаморак, Ганицький, Гарнага, Геринович, Годованець, Грейм, Грен, Гульдман. Майже про кожного з цієї чудової десятки ми вже розповідали. Але до їхнього незаперечного вкладу в духовний розвиток Кам’янця варто повертатися знову й знову. Тим паче, коли для цього є конкретний привід. Сьогодні це 125-річчя з дня народження україн­ського графіка, мистецтвознавця та видавця Володимира ГАГЕНМЕЙСТЕРА.
За походженням, вихованням, освітою Володимир ГАГЕНМЕЙСТЕР був надто далекий від укра­їн­ської культури, що аж ніяк не завадило йому стати значимим українським митцем і навіть бути засудженим за український націоналізм. Народився він 12 червня 1887 р. в м.Виборг у родині військового урядовця. Хлопчику дали подвійне ім’я - Карл-Ріхард. Рід його батька з 1624 р. належав до лицарства Ліф­ляндії герба «Гаген» (по жіночій лінії до герба «Равич»). Батьків дід Едуард служив урядовцем у Варшаві, мав маєток у Варшавській губернії. Мати була естонка Анна-Марія з дому Томсон.
29 березня 1892 р. 40-річний батько майбутнього художника Едуард-Ян ГАГЕНМЕЙСТЕР приєднався до православ’я та нарікся Миколою. Того самого дня, на бажання батьків, православним став і чотирирічний Карл-Ріхард. Відтоді він Володимир (а в дорослому житті - Володимир Миколайович).
Для здобуття освіти Володимир вступив до Псковської гім­назії, а далі перейшов до Сер­гіїв­ського реального училища, яке закінчив 1904 р. Продовжив навчання в Петербурзі, в Художньо-промисловому училищі барона Олександра Штігліца. Щоліта за відрядженням шкільної ради їздив для студіювання й збирання пам’яток старовини. 1913 р. Володимир закінчив училище зі званням художника з ужиткового мистецтва та з правом на відрядження за кордон. Того ж року його дружиною стала талановита художниця Зоя Федорівна СОБОЛЄВА. Як зазначила Ольга ЕРН (єдина донька Володимира ГАГЕНМЕЙСТЕРА від другого шлюбу), дітей у них не було, а померла перша дружина художника, здається, від сухот.
23 червня 1914 р. ГАГЕНМЕЙСТЕРА призначили штатним ви­кладачем ліплення, малярства, геометрич­ного й проекційного крес­лення Художньо-промислової школи Фан-дер-Фліта у Пско­ві. Наступного року Мі­ністерство торгівлі й промисловості відрядило Володимира Миколайовича на Поволжя, Кавказ і Україну для студіювання й збирання матеріалів і пам’яток народного мистецтва. ГАГЕНМЕЙСТЕР розпочав студії з музеїв Москви, Петрограда, Києва й Полтави, а продовжив їх у селах Поділля й Полтавщини.
1 листопада 1916 р. ГАГЕНМЕЙСТЕРА перевели в Кам’янець-Подільський на посаду завідувача художньо-ремісничої майстерні, яка вела відлік від класів малювання, що 1905 р. організував у місті В’ячеслав РОЗВАДОВСЬКИЙ. Крім завідування, Володимир Миколайович викладав історію всесвітнього ужиткового мистецтва, композицію й графіку.
Краєзнавець Андрій ПАРАВІЙ­ЧУК простежив зміни назв, яких зазнав навчальний заклад протягом недовгого часу існування. Починаючи з 1919 р., художньо-ремісничу навчальну майстерню перейменовували кілька разів. Вона звалась художньо-промисловою майстернею, художньо-ремісничою керамічною майстернею, з 1921 р. - художньо-промисловим технікумом ім.Гри­горія Сковороди, а з 5 грудня 1923 р. - художньо-промисловою профшколою ім.Сковороди. Остання назва протрималася найдовше - до 1931 р.
Відділ художнього килимарства в школі очолювала друга дружина ГАГЕНМЕЙСТЕРА - Варвара КОРЕЦЬКА, полтавка з Великих Сорочинців. Варвара Іванівна закінчила Петроградську художню школу народного мистецтва, від жовтня 1918 р. завідувала Кам’янець-Подільською школою художнього ткацтва губернської управи. Мешкала в т.зв. студентській «колонії» на розі Шкільної й Садової вулиць (нині Тімірязєва та Шмідта) у колишньому будинку Медведєвої. Згодом, як писав Василь ГАРБА в спогадах «На розпуттях», «старша панна Варвара Корецька відійшла на окреме власне помешкання, як тоді казали плітка­рі - щоб вільніше крутити амури з відомим малярем і мистецтвознавцем Поділля Гагенмейстером». 1921 р. школа, очолювана Варварою Іванівною, увійшла як відділ до складу закладу, очолюваного Володимиром Миколайовичем. Єдина дитина Володимира та Варвари - донька Оль­-
га - народилася 4 липня 1927 р. в Кам’янці-Поділь­ському. В наші дні вона згадувала:
«У тата була така симпатична борідка, трішки з рудуватим відтінком. Сам він був яскравим блондином із гарними блакитними очима, дуже світлими, аж прозорими. У мене в дитинстві були схожі, а потім стали сірими. Взагалі, вважається, що я схожа на тата. Мама ж була чорноброва й кароока - типова українка».
1928 р. мистецтвознавець Володимир СІЧИНСЬКИЙ (син Юхима СІЦІНСЬКОГО) писав: «Мусимо з особливим признанням відзначити видавничу чин­ність мистецько-промислової профшколи в Кам’янці-Поділь­ському. Літографовані альбоми цієї школи переважно з народного мистецтва на Поділлі можуть бути поучаючим прикладом, як невеликими матеріальними засобами, але послідовною невпинною працею можна досягнути великих результатів. На жаль, дуже малий тираж (40-140 примірників) робить ці видання мало доступними навіть для бібліографічної регістрації».
Андрій ПАРАВІЙЧУК слушно зауважив, що, виховавшись на мистецьких зразках прибал­тійського краю й петербурзьких музеїв, ГАГЕНМЕЙСТЕР, природно, не міг знати ні звичаїв, ні побуту, ні народного мистецтва Поділля. Але вишуканий смак митця привернув до України його душу, потужний потенціал народного мистецтва Поділля так його вразив, що ГАГЕНМЕЙСТЕР присвятив йому решту свого життя. Не знаючи української мови, опанував її і з 1922 р. нею викладав.
Щоб задавити школу як українознавчий осередок, 1931 р. більшовики звузили її профіль, перетворивши на склокерамічний технікум. Відтак видавництво було ліквідовано. 1933 р. ліквідовано й сам технікум, ви­кладачі й студенти якого встигли так багато зробити для україн­ської культури. Студентів перевели до Балахни Горьковської області.
На запрошення старого товариша з кам’янецької «Просвіти» Антона СЕРЕДИ Володимир ГАГЕНМЕЙСТЕР переїхав до Харкова, де став викладати в поліграфічному інституті. Василь КА­СІЯН згадував, що був на одному з викладів: «Я подивляв його методиці викладання. Окремі вузлові місця його лекції він демонстрував крейдою, рисуючи на чорній дошці. Це було незвично, дивувало і доносило до слухачів ясність змісту. Не кожен художник наважиться на таке супроводження лекції. Володимир Миколайович був завжди привітної вдачі, з ласкавою усмішкою, чим привертав до себе людей». 
1936 р. ГАГЕНМЕЙСТЕР переїхав до Києва. Тут він завідував експериментальними художніми майстернями при Музеї україн­ського мистецтва. Того ж року з його оправою й форзацом ви­йшла «Лісова пісня» Лесі Українки в Держлітвидаві України, наступного року - Шевченкові «Поеми».
Заарештували ГАГЕНМЕЙСТЕРА вночі проти 12 грудня 1937 р., коли його дочці було лише 10 років. Постановою трійки Київського облуправління НКВД від 31 грудня його звинуватили в участі в українській націоналіс­тичній організації та в шпигунстві на користь буржуазної Польщі. 20 січня 1938 р. Володимира Миколайовича розстріляли. У подальші роки й без того рідкісні кам’янецькі українознавчі ви­дання - праці «викритого ворога народу» - вилучали і знищували.
У збиранні матеріалів про митця та його школу величезну роль відіграли старання його дочки Ольги ЕРН. Вона робила все, що могла, для увічнення пам’яті батька. Найдокладнішу статтю про ГАГЕНМЕЙСТЕРА та його школу - «Білі круки» по­дільського друкарства» - написав доктор історичних наук Сергій БІЛОКІНЬ. Саме з його праці запозичено основні факти для цієї статті. 
Нещодавно на одному з аук­ціонів (http://www.korners.com.ua/lot/14834/) було виставлено «Портрет дружини Нестора Махна Галини Кузьменко» роботи Володимира ГАГЕНМЕЙСТЕРА. У правому нижньому кутку картини зазначено: «м.Кам’янець Под., 1919 р.». На жаль, про обставини створення цього твору невідомо нічого. Щоправда, 1919 р. письменник Мирослав ІРЧАН надрукував у тодішній столиці УНР 32-сторінкову книжечку «Про українські повстання. Махно і махнівці». Але чи пов’язані між собою створення портрета й видання книжки, теж невідомо...
19 років тому на мапі Кам’янця-Подільського з’явилася вулиця Гагенмейстера. Вона простягнулася на два квартали - від вулиці Лесі Українки до проспекту Грушевського. Прикінцеві показники: зліва - №9, справа - №12. Первісна назва вулиці - Дівоча. 16 серпня 1875 р. міська управа на засіданні міської думи за­пропонувала нову назву вулиці - Лагерний провулок, але пропозицію не було реалізовано. У ра­дянський час це була вулиця Крупської, яка, при розбудові міста, просувалася на південний схід і досягла території сучасного м’ясокомбінату. 31 серпня 1993 р. вулицю Крупської роз­ділили на дві вулиці - Гагенмейстера та Маршала Харченка.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку