Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 17 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

05.10.2012

ЗЛАМАНА ДОЛЯ НИКАНОРА КРИЖАНІВСЬКОГО

Никанор Крижанівський  У ніч із 24 на 25 червня 1879 року пошта, що виїхала напередодні ввечері з губернського Кам’янця-Подільського та прямувала до залізничної станції «Проскурів», між другою та третьою станціями (поблизу містечка Ярмолинці) піддалася нападу й була пограбована. У поштових сумках цього дня налічувалося 8916 рублів. Сумки виявилися розкритими, а гроші викраденими. Поштаря Поліховського та кур’єра Добровольського було поранено, причому першого настільки серйозно, що він помер наступного дня вранці. Кур’єрові вдалося дістатися до найближчої поштової станції та повідомити про те, що сталося.

ЗЛОЧИН І КАРА

Злочин було скоєно дуже примітивним способом. На початку шляху, на околиці Кам’янця, невідомий молодий чоловік, що йшов по великій дорозі, попросив поштаря підвезти його в поштовому екіпажі. Той погодився, незважаючи на застереження Добровольського. По дорозі між другою і третьою станціями невідомий раптом зробив п’ять пострілів із револьвера в поштаря та кур’єра, якими звалив їх із ніг. Після цього зловмисник без проблем викрав гроші.
Злочинець незабаром потрапив до рук правосуддя. Вже наступного дня, 26 червня, його заарештували в Кам’янці-Подільському під час поліцейського нічного обходу. Поліцейським здався підозрілим суб’єкт, що ніс у руках вузол із речами. При арешті він вистрілив в упор у городового Тимощенка, поранив його та кинувся бігти, але був затриманий гарнізонними солдатами, незважаючи на те, що в одного з них - Швеця - він вистрілив. Будучи заарештованим, затриманий зізнався, що його прізвище Крижанівський, але відмовився вказати свою квартиру, яку, втім, було виявлено того ж дня. На дорозі, по якій він біг, знайшли покинутий вузлик, в якому було 2620 рублів.
У будинку Мінгалевича, де жив Крижанівський, знайшли все необхідне обладнання для підпільної друкарні. Знайшли також зариті в саду, на подвір’ї та навіть за огорожею будинку прокламації із зверненням «до російського суспільства». Деякі з них були з печаткою «Вільної Подільської друкарні».
Шрифт належав губернській друкарні, звідки його викрадали поступово, невеликими порціями. Слідство з’ясувало, що серед причетних до цієї справи було дев’ять осіб. Це сини священиків Никанор Федорович Крижанівський, Євстафій Йосипович Козачківський і Никон Іванович Волянський, два колишні вихованці Подільської духовної семінарії Діонісій Іванович Стопневич та Іван Васильович Турович, колишній учень місцевої гімназії Маркел Якович Шпіркан (єврей), чиновник Іларіон Іванович Орловський і два робітники-столяри селянського походження Йосип Маркович Гуназі (в деяких джерелах - Гулазі) та Михайло Михайлович Новицький.
Думка про пограбування пошти давно вже виникла в цьому соціалістичному гуртку. Для цього Крижанівський намагався влаштуватися в Кам’янці-Подільському на поштову службу як кур’єр.
Шпіркан також був дуже діяльним членом цього товариства. Йому вдалося відкрити справжню революційну друкарню в будинку Мінгалевича. Крім того, він Маркел Шпіркан  розповсюджував революційні брошури та збирав серед гімназистів кошти, необхідні для організації друкарні.
Крижанівський стверджував, що йому одному належить план і виконання пограбування пошти. Щодо участі в інших соціалістичних діях, то на слідстві він тримався системи повного заперечення, хоча проти нього були свідчення не тільки сторонніх свідків, але і його ж співтоваришів. Так, Стопневич під час дізнання в усьому зізнався і назвав усіх осіб, що мали пряме або непряме відношення до справи.
Зовсім іншою була поведінка Крижанівського під час судового процесу, що відбувся 16-20 жовтня 1879 р. в Києві. Як він, так і головні підсудні принесли щире каяття, благали суд не накладати на них занадто суворого покарання та взяти до уваги, що вони вчинили злочин через молодечі захоплення. Під час засідань підсудні вели себе вкрай коректно щодо представників суду. Взагалі, їхня поведінка, вигляд і мова не мали нічого спільного з цинічною та грубою поведінкою підсудних у тих політичних процесах, які відбувалися в цьому ж Київському військовому суді за кілька місяців до цього. Крім того, діяльність гуртка Крижанівського не мала занадто різкого політичного характеру. Суд навіть знайшов можливим повірити головному підсудному в тому, що він зважився на злочин «під впливом бідності та безвиході».
20 жовтня суд оголосив рішення, за яким Крижанівського засуджено до страти через повішення, Шпіркана та Козачківського - до каторжних робіт у фортеці на 10 років, Туровича - на 6 років, Волянського та Стопневича, які не досягли повноліття, - до 4 років; інших підсудних - до менших покарань.
23 жовтня, при затвердженні (чи, як тоді казали, конфірмації) вироку, командувач військового округу, генерал-ад’ютант Михайло Чертков, взявши до уваги щире каяття підсудних, пом’якшив покарання, визначивши засудити: Крижанівського - на 20 років каторжних робіт, Шпіркана і Туровича - на 6, Козачківсько-го - до ув’язнення у фортеці на 10 років. Решту - до тюремного ув’язнення на 4 місяці та 10 днів.
Найменше постраждали Новицький і Орловський, оскільки не вдалося довести, що вони були членами таємного гуртка. Першого, малограмотного селянина родом з Оринина, звинуватили тільки в зберіганні заборонених книг, отриманих від Шпіркана. Тож присуджені Новицькому 4 місяці та 10 днів тюремного ув’язнення київський генерал-губернатор скоротив до семи днів. Орловського, що до арешту був помічником столоначальника Подільського управління державних маєтностей і теж мав заборонені твори, генерал-губернатор пожалів менше і 4 місяці та 10 днів замінив місячним тюремним ув’язненням, а через два роки навіть дозволив Іларіону Івановичу повернутися на державну службу.

КЕРІВНИК ГУРТКА

Тепер ближче познайомимося з керівником таємного гуртка в Кам’янці-Подільському. Никанор Крижанівський народився 1859 р. в селі Дубове Балтського повіту Подільської губернії (нині Красноокнянського району Одеської області) в родині священика. Навчався в Кам’янці-Подільському - в Подільській духовній семінарії, але був виключений з другого класу «за недотримання семінарської дисципліни». Деякий час був учителем сільської школи, а від квітня 1879 року працював писарем у Подільській духовній консисторії. Тут, за словами радянського історика Івана Сенченка, «молодий Крижанівський побачив беззаконня церковників, їх святенництво та лицемірство, нещадну експлуатацію народу. Все це прискорило формування революційних поглядів 19-річного юнака».
Сучасна дослідниця Наталія Макаренко по-іншому, ніж радянські історики, глянула на революційну діяльність Крижанівського та його товаришів. У статті, опублікованій 1992 р. в «Українському історичному журналі», вона писала: «Пограбування пошти в Кам’янці-Подільському було мало чи не першим з актів експропріації коштів на користь революційної роботи. Про припустимість «ексів» серед народників точилися суперечки, причому противники цих заходів виходили саме з того, що «екси» призводять до невинних жертв. Але, як свідчать джерела, знаходила своє втілення інша точка зору. Пограбування пошти в Кам’янці з її жертвами - один із перших камінців тієї лавини насильства, жорстокості (з обох боків - і захисників царизму, і його ворогів), неперебірливості у засобах боротьби, яка згодом стала трагедією країни».
Після суду по дорозі на каторгу Крижанівський втік, але незабаром його спіймали. За втечу 20-річну каторгу йому замінили безстроковою. У лютому 1881 р. молодого революціонера доставили в Карійську в’язницю Нерчинської каторги. Однак бунтарський дух Крижанівського проявився знову. У травні 1882 р. він узяв участь у відомій колективній втечі політкаторжан із Карійської в’язниці. Крижанівського знову затримали, відправили до Петербурга і 31 липня 1883 р. ув’язнили в Петропавлівській фортеці.
За висновками Івана Сенченка, «жорстокий каторжний і тюремний режим, постійні побиття, особливо після втеч, підірвали здоров’я та моральний дух молодого борця. Цей революціонер-одинак, слабо пов’язаний із тодішніми підпільними організаціями, не знайшов правильного виходу з положення. Він став, очевидно, коливатися у своїх революційних переконаннях і звернувся з листом до департаменту поліції».
У цьому розлогому листі, написаному в Петропавлівській фортеці, Крижанівський певною мірою кається у своїй революційній діяльності, але, як зазначає Сенченко, «водночас нещадно викриває порядки в Карійській каторжній в’язниці, бичує чиновництво, розкриває беззаконня і свавілля, що панували на каторзі».

САХАЛІН

Никон ВолянськийЧерез рік Крижанівського заслали на Сахалін, куди доставили 21 жовтня 1884 р. На цей острів стали направляти каторжників для роботи на вугільних копальнях ще в середині XIX ст., а 1869 р. острів офіційно оголосили місцем каторги та заслання або, як тоді казали, штрафною колонією.
Каторжан спершу відправляли сюди через Сибір і Далекий Схід. 1879 р. їх стали перевозити пароплавами - з Одеси навколо Азії. На Сахаліні каторжан висаджували в двох пунктах - у Корсакові та в Александровську (нині Александровськ-Сахалінський), а потім розвозили по тюрмах острова. По дорозі з Одеси на Сахалін кораблі заходили в Константинополь, Порт-Саїд, Аден, Коломбо, Сингапур, Нагасакі та Владивосток. Це була стомлююча і виснажлива подорож через тропіки в закритому трюмі. Вона тривала понад два місяці, її не кожен витримував. Від 1884 р. каторжан і засланців стали привозити двічі протягом однієї навігації - весняним і осіннім рейсами. Заслання на Сахалін набуло масового характеру.
1886 р. на острові офіційно заснували всеросійську Сахалінську політичну каторгу. Однак майже із самого початку існування тут загальної каторги сюди відправляли і політичних в’яз-
нів - так званих «криміналь-ників». Каторгу на Сахаліні скасували в 1904-1906 рр.
Як бачимо, Крижанівського відправили на Сахалін ще за два роки до офіційного заснування тут політичної каторги. Як зазначив Іван Сенченко в праці «Революціонери Росії на Сахалінській каторзі», виданій 1963 р. в Южно-Сахалінську, Никанор Федорович став «першим значним борцем проти царизму, відправленим на Сахалінську каторгу».
Перед тим, як відправити Крижанівського з Петропавлівської фортеці на Сахалін, вище поліцейсько-тюремне начальство в столиці пішло на свідоме порушення порядку оформлення статейного списку (особової справи) засудженого. Річ у тому, що царизм вів певну обробку кожного ув’язненого у в’язниці політичного борця, намагаючись відірвати його від революційного руху, не допустити його спілкування з іншими революціонерами.
Помітивши підірване здоров’я та надламаний дух Крижанівського, влада вирішила не висилати його після втечі на Карійську політичну каторгу, де відбувало покарання чимало знаних революціонерів, які підтримували між собою найтісніший контакт, жили великою дружною сім’єю. Вважалося, що Крижанівський під впливом товаришів знову міг би піднестися духом. Невипадково директор департаменту поліції В’ячеслав Плеве писав у зв’язку з цим начальнику Головного тюремного управління Михайлові Галкіну-Враському в секретному посланні від 20 липня 1884 р., що «переміщення Крижанівського в середовище державних злочинців було б нині вкрай небажаним». Галкін-Враський наступного дня направив Плеве офіційну відповідь, в якій погоджувався відправити Крижанівського на Сахалін для відбуття покарання спільно з кримінальними злочинцями. Тому він просив, щоб у статейному списку Крижанівського не було сказано, за який злочин його покарано, а тільки вказано, коли і на який термін його засуджено до каторги.
Департамент поліції погодився з цією пропозицією «головного тюремника Росії». Правда, приамурський генерал-губернатор Андрій Корф у телеграмі з Хабаровська, адресованій міністрові внутрішніх справ, висловив у зв’язку з цим здивування: «Останнім рейсом прибув серед інших з Одеси на Сахалін політичний Крижанівський, який втік 1882 року з Кари... У статейному списку немає ні роду злочину, ні сибірської судимості. Чи немає тут непорозуміння? Вплив Крижанівського вкрай небезпечний на Сахаліні, його не можна строго відокремити, всі каторжні живуть у землянках». Але в шифрованій телеграмі Корфу відповіли, що «рід злочину в статейному списку не позначено навмисне». Тому Крижанівський утримувався на Сахаліні серед кримінальників. Його ім’я, навіть після заснування на острові політичної каторги, не включалося в щомісячні відомості про поведінку та роботу політкаторжан. Тому нам мало відомо про діяльність Крижанівського на Сахалінській каторзі.
За непрямими матеріалами можна судити, що Крижанівський незабаром після прибуття на Сахалін намагався організувати заворушення серед засланців.

ПЕРЕПИСАНИЙ ЧЕХОВИМ

1890 року на Сахаліні побував російський письменник Антон Чехов. У матеріалах проведеного ним на острові перепису населення є відомості і про нашого земляка. Наведемо їх:
«Имя, фамилия, отчество, отношение к хозяину: Никанор Федоров Крыжановский. Хозяин
Округ: Александровский округ;
Селение, пост: Пост Александровский;
№ дома по казенной подворной описи: 258;
Звание: Ссыльнокаторжный;
Возраст: 32;
Вероисповедание: Православного;
Место рождения: Подольской;
Год прибытия на Сахалин: 1884;
Основное занятие: Писарь;
Грамотность: Грамотен;
Семейное состояние: Холост;
Получение пособия от казны: Да;
Инфомация о болезнях опрашиваемого: не заполнено;
Дополнительная информация, написанная Чеховым на карточке: 5-я Кирпичная. Сожительница и жильцы».

1891 року, вже хворим, на підставі царського маніфесту про помилування, Крижанівський був звільнений від каторжних робіт і переведений у Приморську область. 3 вересня 1891 р. в Ніколаєвську-на-Амурі він помер.
До речі, рідна сестра Никанора Федоровича Софія, зідно з даними «Пам’ятної книжки Подільської губернії на 1911 рік», працювала в Кам’янці-Подільському доглядачкою («смотрительницей») дитячого притулку.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку