Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ВІВТОРОК, 21 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

26.10.2012

ФАНТОМНІ БОЛІ ПАНСЬКИХ РЕЗИДЕНЦІЙ

Кінець жовтня - ідеальний час для парків. Меланхолія, жовті клени, останні промені тепла - колись на Поділлі це розуміли добре, адже в багатьох селах краю розташовувалися прегарні панські маєтки, оточені парками. Нам залишилися хіба що залишки колишньої розкоші.
Михайлівка. Вигляд на палац зі ставу. 1914 р.Один з найцікавіших палаців розташовувався неподалік від Супрунківців - у Михайлівці Дунаєвецького ра¬йону. Дорога сюди від Слобід¬ки-Рахнівської поганенька, але короткого візиту село варте, особливо в пору золотої осені. Саме в жовтневі дні тутешній парк виглядає найкраще: можна блукати зарослими алеями, спуститися до ставка, віднайти у хащах грот, побачити біля містка маленький водоспадик - і пошкодувати за тим, що колишня велич Михайлівського маєтку вже не повернеться...
Польський дослідник Роман Афтаназі в ІХ томі «Історії резиденцій на кресах Речі Посполитої» пише, що колись Михайлівка називалася Свистівкою (Швистівка) і була одним з найдавніших поділь¬ських сіл. У XVII ст. навколишні землі були власністю почергово Костянтина, Петра і Михайла Володи¬йовських герба Корчак (так-так, того самого героя!). Його сестра Анна Володийовська отримала Свистівку як посаг, коли побралася зі Станіславом Маковецьким, кам’янецьким суддею (1656 р).
Близько 1720 р. село успадкував Михайло Маковецький, який почав будувати замочок і перейменував поселення на свою честь: була Свистівка - стала Михайлівка. Потім Михайлівкою та Шатавою володів його син Стефан Маковецький (приблизно 1730-1801 рр.), барський конфедерат і маршалок кам’янецького сейму. Стефан добудував замочок, оточений з трьох боків ставками, укріпив споруду валами й баштами. Він також брав участь у відбудові кам’янецької фортеці та Михайлівка на фото 1914 р.голосно судився за кордони своїх володінь із сусідом з Макова Войцехом Раціборовським. Процес був таким бурхливим, що часом на¬віть проливалася кров.
Син Стефана, ушицький хорунжий Ян Людвік Маковецький, взявся переробляти дідівський замок у щось більш пристосоване для мирного життя. Продовжив перебудову Миколай Ксаверій Маковецький (1820-1862 рр.), використавши погреби та частину мурів твердині, він звів неоготичний палац. Будівництво тривало 12 років. Усі архітектурні деталі, старанно виконані, були справою рук місцевих каменярів і майстрів. На жаль, невідоме ім’я автора проекту.
За згадками тих, хто пам’я¬тав Михайлівку до руйнівного 1914 р., тут знаходились палацова каплиця, декілька салонів з цінними картинами на стінах і стильними меблями. Була в палаці велетенська їдальня, а стіл, що стояв у центрі, відповідав її розмірам. Їдальню прикрашали родинні портрети Маковецьких. У Михайлівці зберігалася цінна бі¬бліотека зі стародруками і су¬часнішими книжками, переважно на природничу тематику, особливо ботані¬ку, - нею дуже захоплювався Стефан Леон Маковецький, теоретик, популяризатор ландшафтного дизайну і сам автор багатьох книг. 110 томів з цієї книгозбірні Маковецький зміг вивезти до Львова, пізніше їх було подаровано Польській національній бібліотеці.
Одне літо - якраз під час роботи над «Паном Володийовським» - провів у Михай¬лівці Генрик Сенкевич. Він активно користувався місцевою бібліотекою та архівом. Кімнату, в якій мешкав майбутній нобеліант, довгі роки залишали в незмінному вигляді: з секретером, за яким працював письменник, кріслом і, врешті, пером Сенкевича.
«Цап» з Привороття. Начебто його руїни достояли навіть до 1950-х. Я шукала хоча б слід від башти - вже нема.Палац з’єднувався за¬скленою галереєю з оранжереєю, яка роз¬міщувалася нижче. Тут Стефан Леон Маковецький вирощував екзотичні рослини - деякі з них висаджували в парку. В оранжереї росли апельсинові та лимонні дерева, які плодоносили, в парку - результати довгих експериментів з виведення нових сортів. Розкішний парк - він усе ще гарний - тягнувся на багато гектарів і зусібіч оточував палац. На ставку був павільйон для купання. Дістатися до альтаночки можна було містком, перекинутим через канал.
Уже наприкінці Першої світової війни палац, і так розграбований на початку воєн¬них дій, підірвали динамітом. Залишилась тіль¬ки огорожа, грот біля ставу та парк, що лежить між двома пасмами пагорбів. Його площа складає 15 га. Начебто тут ще є найбільший в області гінкго дволопатевий, ростуть сосна Веймутова і чорна, модрина, бархат амурський, бук північний, платан східний, дуби каштанолистий і пірамідальний. Є татарський, гостролистий, зеленокорий і польовий клени, явір, волоський і чорний горіхи...

Ірина ПУСТИННІКОВА,
спец. для «ПОДОЛЯНИНА»


Повернення до списку