Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 17 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

25.01.2013

ШПИТАЛІ ТА ЛАЗАРЕТИ КАМ’ЯНЦЯ

За середньовічною традицією, у давні часи при костелах і церквах влаштовували шпиталі та лазарети. Про їх існування в Кам’янці ми знаємо з описів міста XVII-XVIII ст. та інших історичних джерел. Відомо про шпиталі при українських православних і вірменських церквах, католицьких костелах.

ПІД ОПІКОЮ ЦЕРКВИ

Військовий шпиталь у казармах фортеці. Фото початку XIX ст.Шпиталі займали своєрідне місце у житті суспільства із середніх віків аж до XVIII ст. Їхні функції виходили далеко за рамки просто лікувального закладу. Шпиталі засновувались переважно церковними установами - монастирями, церквами, костелами, а також окремими особами - єпископами тощо. Вони призначалися головним чином для паломників, мандрівників, тут також мали притулок жебраки. Шпиталь розглядався як міс-це, що перебуває під опікою та захистом церкви. Як правило, він складав єдине ціле з церковним будинком. У давні часи навіть приміщення для хворих і паломників було біля вівтаря.
Пізніше шпиталь і церква розділяються в будівельному плані, стають двома окремими будинками, але шпиталь усе одно залишається установою під опікою церкви. З часом з’являються лікарні, які засновували світські особи: можновладці, багаті мі¬щани.
Шпиталі були невеликими будиночками, розділеними на дві половини - для чоловіків і жінок. Лікарень у нашому розумінні, як пише подільський історик і лікар Юзеф Ролле, тоді ще не було. Мешканці притулків отримували паливо, дерев’яні ліжка, провізію, одяг. Вони виконували роботу двірників, сторожів, спі¬вали у церковному хорі, молились за тих, хто робив пожертви, виконували дрібні доручення священиків і монахів.

ДВА ЛАЗАРІ В ОДНОМУ

Якоїсь різниці між шпиталями та лазаретами не було. Саме слово «лазарет» походить від імені Лазар. Це ім’я взято з Євангелія, в якому є притча про багача та чоловіка на ім’я Лазар: «Багач жив у розкошах, а злидар Лазар лежав біля воріт багача у лахмітті і виразках (струпах) і радів об’їдкам, які перепадали йому зі столу багача. І собаки лизали його гній. Після смерті Лазаря ангели віднесли його до раю, а багач опинився в пеклі. У муках він подивився вгору і побачив Лазаря поряд з Авраамом. Тоді він вигукнув: «Отче Авраам! Пожалій мене, пошли Лазаря, щоб він вмочив пальця свого у воді і охолодив язик мій, бо я мучуся у полум’ї». Але Авраам сказав йому: «Згадай, що ти отримав благу долю в житті, а Лазар злу. Тепер він тут втішається, а ти страждай».
В іншому місці Євангелія розповідається ще про одного Лазаря. Він захворів, і Ісус Христос спішив до нього, щоб оздоровити, але коли прийшов, Лазар уже був мертвий, та Ісус оживив його. Обидва образи - Лазаря-злидаря і Лазаря-хворого - в уяві віруючих зблизились і навіть злилися в один образ.

ПОКРОВИТЕЛЬ ЖЕБРАКІВ

У середні віки суспільство поділялося на різні стани, професії. Люди, що належали до однієї професії, об’єднувалися в спеціальні організації - цехи. Кожний цех мав свої звичаї, свята і свого святого покровителя.
Злидарі, жебраки теж були об’єднані в цехи. Їхнім покровителем став святий Лазар. Такі об’єднання у ті часи допомагали їм виживати.
Жебраками часто ставали бідні скалічені люди. Серед них особливо багато було сліпих, калік, старих солдатів. Цілі натовпи паломників, жебраків, калік мандрували від одного монастиря до другого. Побувавши на одному храмовому святі, спішили на друге, адже це був їхній засіб виживання. Жебраки навіть мали свою мову - жебрацький жаргон, яким розмовляли між собою, щоб інші люди їх не розуміли. Вони мали свої місця на церковній паперті і співали там духовні пісні.

ПРИТУЛОК ДЛЯ ПРОКАЖЕНИХ

Будинок, де розміщувався вірменський шпиталь (Миколаївський провулок, 6). Сучасне фотоСвятий Лазар був покровителем не тільки вбогих і злидарів, але й прокажених, тобто людей хворих на невиліковну хворо-
бу - проказу, занесену зі Сходу хрестоносцями і паломниками, які ходили на поклоніння до «святих місць» у Палестину. Під враженням від цієї страшної хвороби виразки і струпи злидаря Лазаря були сприйняті як ознаки прокази (лепри). У ті часи хворі на проказу не були ізольовані, оскільки не існувало лікарень або притулків для них. Хворі на проказу ходили в довгих балахонах із прорізами для очей і дзвіночками в руках, щоби дзвоном попереджати про своє наближення.
Але в XI ст. був створений рицарський чернечий орден «гостинників святого Лазаря», який відкрив в Єрусалимі спеціальний притулок для прокажених. Згід¬но зі статутом ордену, великий ма¬гістр сам мав бути прокаженим. Рицарів, які присвятили себе нагляду за хворими на проказу, називали «госпітальєрами», тобто «гостинниками», звід¬ки й походить термін «госпіталь», а скорочено «шпиталь». Так виникли старовинні лікарні. 

ЗАМІСТЬ НАЗАРЕТСЬКОГО - ЛАЗАРЕТСЬКИЙ

У XIV ст. в Європі з’явилася чума, теж принесена зі Сходу. Спочатку хвороба поширилась в Італії. Саме тут виникла ідея карантину, тобто ізоляції хво¬рих на 40 днів (від числівника quarantina - сорок).
Перший чумний госпіталь виник у Венеції на острові святої Марії Назаретської. Тому цей чумний карантин-госпіталь мало не отримав назву «Назарет». Але популярність святого Лазаря була більш давня і широка, ніж Марії Назаретської, відомої тіль¬ки у Венеції. І тому так сталося, що замість назаретського притулку виник лазаретський, а коротко - лазарет.
У середні віки і навіть пізніше, у XVII-XVIII ст., лікуванням займалися і монахи, і світські люди. Лікарі очолювали лікарні, супроводжували у походах війська. Королі і принци, знатні люди завжди мали власних лікарів. Але бідні люди переважно зверталися до цирульників, які вміли виривати зуби, могли зробити людині кровопускання, яке вважалося дуже корисним, та давали проносне або блювотне. Серед простого народу була поширена віра у лікувальну магію: різні заговори, нашіптування, виливання тощо.
Широко використовувались лікувальні рослини, що їх розводили у великій кількості в монастирських садах. Серб¬ський письменник Іво Андрич у творі «Травницька хроніка» з симпатією зобразив православного монаха Луку, вся келія якого була увішана пучками цілющих трав, якими він намагався лікувати монахів свого монастиря, а вони противились.

ПРАВОСЛАВНІ ШПИТАЛІ

У Кам’янці з давніх часів існували три національні громади: руська (українська), польська та вірменська, які належали до різних конфесій. При костелах і церквах обов’язково існували шпиталі або лазарети. Так, шпиталі існували при православних церквах святої Трійці на вулиці Троїцькій та при церкві Успіння Пресвятої Богородиці, яка розташовувалася в північній частині міста, на розі вулиці Татарської та Руського ринку, де тепер розмістився будинок на вулиці Татарській, 1. Про шпиталі укра¬їнців згадує 1609 року вірменський єпископ Міхно. 
Православні паломники мали можливість зупинятися в цих шпиталях. Серед них часто були прочани з Московії, які через територію тодішньої Польщі йшли на прощу до Єрусалиму. Один з них, московський купець-паломник Трифон Коробейников, у XVI ст. побував у Кам’янці, де роздавав священикам православних церков золоті монети з проханням молитися за душу Івана Грозного. Цілком можливо, що він зупинявся на нічліг в одному з православних шпиталів. Утім, як людина багата, міг зупинитися в одному із заїздів, яких теж не бракувало у Кам’янці.

КАТОЛИЦЬКІ ШПИТАЛІ

Свої шпиталі мали також католики. З давніх часів на вулиці Троїцькій, напроти церкви святої Трійці, існував костел святого Лазаря зі шпиталем. Про нього згадується в описі міста 1700 року.
Костел і шпиталь не збереглися до нашого часу, але відомості про нього містяться в архів¬них документах. Також вони зо¬бражені на гравюрі Кипріяна
Томашевича 1673-1679 рр.
Садиба костелу складалася з кількох будівель, розташованих навколо великого подвір’я, серед яких був і скромний дере¬в’яний шпиталь. Він складався з однієї кімнати, в якій були дві лавки-лежанки, камін, піч і полиці. У ті часи бідні люди були вдячні і за таке скромне пристанище.
Великий дерев’яний шпиталь існував також при костелі святої Катерини, розташованому на південь від палацу єпископа. Пізніше, вже у XIX ст., на місці шпиталю збудували двоповерховий будинок із червоної цегли, який належав Кафедральному костелу. Тепер у цьому будинку на вулиці Кузнечній, 6 живуть католицькі черниці урсулинки.
Кам’янецькі єпископи були відомі своїми благодійними справами. Серед них особливою любов’ю і повагою мешканців міста користувався єпископ Леонард Слончевський, який у XVI ст. прибудував до Кафедрального костелу каплицю Утішення Діви Ма¬рії. Його називали «батьком убогих». Він щедро давав кошти на утримання кам’янецьких шпиталів і лазаретів.
ВІРМЕНСЬКИЙ ШПИТАЛЬ
Свій шпиталь мали також і вірмени. Він розташовувався у глибині вірменських кварталів при Благовіщенській цвинтарній каплиці (тепер православна церква святого Миколая). Вірменський шпиталь також згадується в описі міста 1700 року. Будинок шпиталю за адресою провулок Миколаївський, 6 зберігся до нашого часу. Це одноповерховий кам’яний будинок, в якому є підвал із білокам’яними обрамленнями дверей. Тепер це звичайний житловий будинок.
 У Кам’янці, як і в інших містах, де існували вірменські громади, був спеціальний чиновник, обов’язком якого була турбота про бідних і хворих людей, а також про гостей. Цей чиновник називався «ахкатац титес», тобто «економ бідняків». Він мав касу біля входу в церкву і збирав добровільні пожертвування, збирав їх за вірменським звичаєм також під час похорон та інших обрядів. Він також організовував похорони бідних людей. У його розпорядженні було приміщення, яке називали «спиталь» (госпіталь), де жили немічні, хворі та приїжджі. Це був згаданий вище будинок за сучасною адресою провулок Миколаївський, 6. У документах XIX ст. він названий старою вірменською богадільнею.
Подільський історик та лікар Юзеф Ролле повідомляє, що вірменський шпиталь відрізнявся від інших шпиталів міста, де прочани, хворі, каліки та старі солдати знаходили просто притулок. Вірменський шпиталь виконував роль лікарні, де лікувалися хворі з різними хворобами. Ліки, які використовувались при лікуванні, привозили зі Сходу.
Вірменські лікарі володіли секретами вірменської та арабської медицини. У шпиталі працював і жіночий персонал. Польський король Сигізмунд III ввів для вірмен новий податок для утримування їхнього шпиталю: кожний вірменин, який займався торгівлею, при в’їзді до міста з товарами або при виїзді мав платити три гроша, кожний вір¬менин-м’ясник - по 2 гроша з великої зарізаної худоби і один гріш - з малої. З кожної фури дров, що в’їжджала у місто через Руську браму, брали по одному поліну для шпиталю.

ПІД ЧАС ТУРЕЦЬКОЇ ОБЛОГИ

Велику роль шпиталі відіграли 1672 року під час облоги Кам’янця турками. Бомбардування турками замку та міста тривало безперервно, руйнувало будинки, мури, укріплення. З’явилася величезна кількість поранених і хворих людей. Їх розподіляли по всіх наявних шпиталях, а також облаштовували додаткові приміщення при монастирях, церквах і костелах.
У той час, як військові і чоловіча частина мешканців міста билися на мурах міста з турками, жінки взяли у свої руки турботу про поранених і хворих. Завідувала справою догляду за ними дружина Войцеха Гумецького, героя оборони Кам’янця, який загинув під час облоги. Також у догляді поранених брали участь стара мати ще одного героя - Юрія Володийовського та його сестра Анна Маковецька, дружина Станіслава Маковецького, який керував обороною Руської брами.
Євтим Сіцінський пише, що медичної допомоги не було, бо в ті часи в Кам’янці не було лікарів, було тільки кілька цирульників, які виконували як могли обов’язки лікарів і хірургів. Тільки загін, присланий на допомогу Кам’янцю єпископом Тшебицьким, мав свого хірурга.
Лікування було досить примітивним. Рани промивали олією та вином, відварами трав. Вати і марлі у ті часи не було; як перев’язочний матеріал використовували корпію - нитки, висмикані зі старої м’якої тканини. Незважаючи на самовідданість осіб, що доглядали поранених і хворих, смертність була великою.

У РОСІЙСЬКІ ЧАСИ

У XIX ст. середньовічні шпиталі та лазарети втратили колишній зміст. Поділля входить до Росії, де дуже поширеними стають так звані нічліжні будинки або нічліжки, де за невелику плату могли ночувати безпритульні люди. Лазаретами і шпиталями стали називатися лікарні для військових, причому вони поділялись на стаціонарні та пересувні, коли була потреба під час війни їхати услід за військом.
Військовий шпиталь був влаштований у 30-х рр. XIX ст. у колишніх казармах фортеці, збудованих наприкінці XVIII ст. молодим польським архітектором Станіславом Завадським. Вулиця, на яку виходив північний фасад госпіталю, отримала назву Госпітальної та Лазаретної.
Галина ОСЕТРОВА,
старший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець».


Повернення до списку